У проповіді, як такому літературному жанрі, що призначався для слухання, велика роль належала декламації. Часто мова ораторського тво-ру наближалася до ритмізованої, найчастіше це бувала ритмізована анти-теза: «Сьогодні людина—весела, завтра смутна, сьогодні щаслива, завтра нещаслива, сьогодні тріумфує, завтра ляментує» (плаче). Іноді ритміка мови проповіді наближається до народнопоетичної, нагадуючи ритміку українських дум. Наприклад: «Зараз стався шум великий, почали ся кістки до кісток збирати, кожна кістка до свого органу, почали ті кістки жили спаювати, почало на них тіло наростати, почала їх шкура покривати». Для більшості ораторських творів другої половини XVII ст. взагалі харак-терним був вплив фольклорних традицій. Виявлявся він, крім усього, у вкрапленні прислів'їв та приказок до тексту казань: хто вітрові служить, тому димом платять,— можна прочитати в І. Галятовського. В окремих
проповідях письменник використовував народні прислів'я, описи народ-них прикмет: «Якщо місяць блідий, буде завтра дощ, якщо ж червоний, то
буде погода». Так народна стихія проривалася в проповідницький жанр літератури.
Художні прийоми представників ораторської творчості другої поло-вини XVII ст., розраховані на емоційне зворушення і здивування слухачів, нерідко затемнювали зміст висловлюваного. Отже, вишуканість форми ораторських творів цього періоду, яка взагалі була характерною для баро-ккової літератури, іноді превалювала над змістом. Це не задовольняло представників ораторського мистецтва наступного покоління, які різко критикували так звану схоластичну проповідь. Епоха кінця XVII — пер-шої половини XVIII ст. вимагала більшого наближення ораторського мис-тецтва до життя і піднесення панегіричного струменя в ораторських тво-рах. Однак ті риси орацій києво-могилянських проповідників, які сприяли перетворенню проповіді в окремий літературний жанр—струнка компози-ція, єдність думки, застосування прийомів, спрямованих на те, щоб заціка-вити слухачів,— стали надбанням ораторського мистецтва й у XVIII ст., а також і в період розвитку української літературної мови.
6 вопрос
Зв'язок риторики з іншими науками
Риторика пов'язана з іншими науками як пранаука, з якої вийшло мистецтво мовного спілкування в усіх наукових сферах. Найближче риторика пов'язана з філософією і є частиною її. Філософія вивчає загальні закони розвитку людини, природи, суспільства і формує світогляд людини; риторика вивчає й описує конкретні закони, закони ефективної мисленнєво-мовної діяльності, виробляє правила мовного спілкування, а також сприяє формуванню цілісного світогляду та морально-етичних норм людини.
Риторику і логіку єднає не тільки спільний генезис (логос), а й те, що основою кожної є мислення. У логіці йдеться про загальні закони мислення, його форми, види. В риториці основним є вербальне мислення. У логіці панує теорія доказу, в риториці найважливішими є аргументи переконання.
Арістотель зазначав, шо риторика слугує уяві, як логіка — розумові. Логіка орієнтована на істину та діяльність, а риторика —ще й на вигадку та на ймовірне, вона творить мовлення, яке описує реальний і, можливо, уявний художній світ.
Спільними для риторики й етики є моральні закони. Риторика завжди стояла і стоїть на сторожі добра: "Риторика — найбільше для людей добро" (Платон). Моральний облік оратора і ритора забезпечує їм успіх або неуспіх.
Риторика є праматір'ю для лінгвістичних наук. Вона — попередниця граматики, культури мови, поетики, стилістики, лінгвістики тексту, соціолінгвістики, психолінгвістики. Маючи багато спільних з ними аспектів, риторика основну увагу зосереджує на типах і видах мовленнєвої діяльності. Якщо більшість лінгвістичних наук досліджують готовий текст, мовні одиниці та явища, що відбуваються з ними, то риторика вивчає і вибудовує за авторською настановою тривалий шлях до готового досконалого тексту. І не до абстрактного тексту, а до типів і жанрових видів текстів відповідно до конкретної настанови.
Міцні і давні зв'язки риторики з граматикою. Граматика в античні часи визначалася як мистецтво (у греків — techne, у римлян—ais) гарної мови. Перший граматик і філолог софіст Протагорас (V ст. до н. е.) виклав окремі граматичні категорії, зокрема синоніми, що включалися до тогочасного розуміння граматики. Автор першої грецької граматики Діонісій (II ст. до н. е.) граматикою називав знання того, що говорять поети і прозаїки (отже, гарної літературної мови). Діонісій поділяв граматику на шість частин: 1) старанне читання тексту з погляду наголошування; 2) пояснення наявних риторичних фігур; 3) пояснення історичних виразів; 4) етимологічний пошук. Це все Діонісій називав елементарною граматикою, або малим мистецтвом. До великого мистецтва граматики відносив: 1) мовну регулярність (аналогії у мові); 2) оцінку автентичних і естетичних вартостей поем. Таким чином, він визначав компетенцію граматики як усталення (творення) тексту, належне читання, пояснення й естетичний коментар (критика). Головна мета грецької граматичної школи — розвиток уміння пояснювати літературні тексти з погляду риторичної науки. До граматики входили ще рахунок і малювання. Римляни також сприйняли цю ідею, граматиків називали літераторами. Грецьке слово граматик по-латинському перекладалось як літерат (literal). У пізній антиці граматика виконувала пропедевтичні мовно-літературні функції до студіювання риторики, була ніби підготовкою до неї. Граматика, риторика і діалектика становили цикл вільних наук (artes liberales). Іронія долі в тому, що вікове партнерство граматики і риторики, коли граматика служила риториці, закінчилося поразкою риторики, поглинанням її граматикою.
Риторика в епоху Ренесансу (XV—XVI ст.) займала в науці центральне місце, була основою гуманістичної освіти в усіх університетах Європи, сприяла встановленню духовних контактів між людьми, вдосконаленню моралі. В результаті мова, слово стає одним із найпомітніших і найулюбленіших видів літературного ренесансу, з'являються твори, трактати у формі слова, поширюється термін "оратор", орація (промова).
З усіх наступних епох найбільшого розквіту зазнала риторика в барокові часи. В епоху Ренесансу риторика розвивалася як культура інтелекту. Гуманісти трактували її як універсальне знаряддя для ясного, гарного викладу думок з будь-якої теми. В бароковий період ця теорія поширюється на романтичне вираження думки, емоційні порухи і красивості. Виникає бароковий (вибуялий, розкішний) стиль. Взагалі розбудовується теорія стилів, тропів і фігур, виникають такі поняття, як стиль народу, епохи, автора.
Прикладом може бути робота з французької риторики того часу, в якій невідомий автор подає наївно-жартівливий опис риторичних фігур і яка називається так: "Квітник французької риторики, прикрашений найкращими квітами красномовства з творів як давніх, так і сучасних ораторів, і фруктовий сад Поезії". Гарний текст автору уявляється таким: "На першій грядці ми бачимо в'юнки (кручені паничі), що представляють періоди...".
"фуга грядка—духмяні троянди найвишуканіших виразів..."
"Метафоричні вирази дають змогу різко виявити стиль: зобразити чарівність квітки або розсіяти хмару печалі..."
"Прекрасні прислівники надають силу й енергію дієсловам..."
"Синоніми запалюють стиль..."
"Четверта грядка — тюльпани... Вони становлять висновки із загальних положень риторики..." і т. ін.
Проте вже у XVII ст. риторика як королева вільних наук-мис-тецтв втрачає зв'язки з філософією, зокрема з логікою, яка вбирається у шати математики. Втрачаючи корону думки, риторика стає господинею форм і прикрас. Позбавившись діалектико-логічних правил, шкільна риторика стає наукою штучних форм, надмірних оздоб, ненатуральною, знеосібленою. Спад шкільної риторики не був тривалим у європейській дидактиці, риторика утрималася в гуманітарній освіті і ввійшла своїм змістом і окремими підсистемами і правилами в інші науки і навчальні дисципліни. її місце в системі мовознавчих наук зайняла стилістика, частково риторика ввійшла в граматику, педагогіку, філософію, естетику.
На особливу увагу заслуговує зв'язок риторики з лінгвостилістикою, яка заступила її. Стилістика досліджує стилістичну систему національної мови, тобто виражальні можливості і їх реалізації в мовленні. Вона вивчає закономірності і матеріал функціонування мови в різних сферах спілкування — функціональні стилі та їх засоби. Отже, сучасна лінгвостилістика є для риторики теоретичною наукою, базою, на якій реалізується прикладна наука технологія риторики. Вона вчить, як використати стилістичний потенціал мови, має для цього розроблену систему, моделі, правила, техніку, вимоги до оратора та аудиторії. Проте водночас риторика надає для стилістики ширші і загальніші закони побудови тексту й технології.
Культура мови вивчає комунікативні якості мови — правильність, точність, ясність, виразність, образність, багатство, естетичність — у статиці, виокремлено. Лінгвістична риторика досліджує ці самі якості в динаміці і комбінаціях, залежно від умов і ситуацій спілкування, і подає технології досягнення їх у мовленні. Отже, культура мови і риторика пов'язані між собою як перший необхідний етап оволодіння мовою і другий (риторика) як наступний, що передбачає вже комплекс цих якостей, їх комбінації у видах публічного мовлення. Тісно пов'язані між собою лінгвістична риторика і сценічне мистецтво, яке має свою мистецьку специфіку і завжди передбачає попередню мовно-риторичну роботу.
Сценічна майстерність є результатом знання законів і правил риторики та вмілого володіння технікою риторики. Тут важливими є риторичні поради про мовне дихання, дикцію, композицію, міміку, жести, пози, рух тощо.
Риторика, естетика і поетика генетично є спорідненими з лінгвістичними науками. У давні часи поетику називали другою риторикою. Якщо визначати поетику коротко, то це—"мистецтво мови поезії". За походженням воно належить до найдавніших мистецтв, ще дописемних, усних, і успішно розвивається нині.
Риторика і поетика слугують такій мовній організації художнього тексту, яка могла б донести до реципієнта художній задум, ідею чи концепцію образного бачення. Вже для Платона риторика була "філософією красномовства", засобом досягнення мудрості мистецтвом і наукою слова.
Етичні настанови класичної риторики трансформувалися у комунікативні постулати й імплікатури сучасної прагматичної лінгвістики.
Автор терміна "прагматика" й основоположник семіотики, що представляв її як науку з трьох компонентів: семантики (вчення про відношення знаків до об'єктів реальності), синтактики (вчення про відношення між знаками) і прагматики (вчення про відношення інтерпретаторів до знаків), Ч. Морріс вважав риторику прямою попередницею лінгвістичної прагматики.
Риторичні правила вгадуються у комунікативних постулатах (конверсаційних максимах) лінгвопрагматика Ґ. Ґрайса: "1) постулат інформативності ("Твоє висловлення має бути досить інформативним!"); 2) постулат істинності ("Говори правду або, принаймні, не говори того, що ти вважаєш брехнею!"); 3) постулат релевантності ("Говори те, що на цей момент прямо стосується справи!"); 4) постулат ясності висловлювання ("Уникай неясних висловлювань!").
Риторична спадщина в сучасній прагмалінгвістиці виразно простежується у теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера, Л. Вітгенштейна.
Те, що в риториці означалося як риторичний ідеал, образ автора, образ слухачів (аудиторії), наміри мовця, контакти, подолання опору аудиторії, Н. Арутюнова групує у чотири функціональні концентри проблем мовленнєвого акту: проблеми мовця, адресата, контактів, ситуації спілкування. Комунікативні наміри, мету й цілі промови вчені стали називати, за Дж. Остіном, ілокутивними силами, а вплив на адресата (аудиторію)—перлокутивним ефектом; оцінку мовцем контексту мовленнєвого акту, загального фонду знань, поінформованість — прагматичною пресупозицією, а систему знань про правила мовної комунікації — комунікативною компетенцією у до якої належать знання про національно-ментальну і ритуальну та конвенційну специфіку, соціальну зумовленість мовного спілкування, ситуативно-тематичні вимоги та стилістичні нюанси, комунікативні стратегії й тактики мовленнєвої поведінки, процедурна обізнаність, інтенція, дієвість. Відповідно до них — і комунікативна мета, акт, комунікативний крок (прийом), комунікативний зміст, комунікативний потенціал, компонент і як результат — комунікативний ефект5 — входять у зміст поняття комунікативної компетенції.
Предметом сучасної риторики американського зразка (new rhetoric), популярної у США університетської дисципліни, є навчання мови (письма) як риторичної діяльності, розвиток когнітивних навичок конструювання тексту відповідно до риторичних ситуацій, вибір риторичних стратегій, оволодіння жанрами як діями6, соціально вмотивованими змістом, формою, контекстом.
7 вопрос
Жанри публічних виступів
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також
обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь,
промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і
пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на
підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання
проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання
будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати
активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і
плідно вираженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний
період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її
підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач
мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення
дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади,
влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі
положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і
приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший
період.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та
впліву на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту,
емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб- може і нині
бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор
повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під
час її виголошування.
Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної
події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується
суспільно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий,
емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів.
Завдання оператора- виявитм нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши
присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.
Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю
оратора, його вміння доречно використовувативесь арсенал вербальних і
невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно
терності імпровізувати залежно
від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена
мітингова промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на
свідомість слкхачів.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови
мітингової. Торкаючісь актуальних суспільно-політичних проблнм, активно
впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної
діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську
позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як
правило, роз’яснюють чи з’ясовуютьпевні питання, пропагують певні думки,
переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи
втілення в життя.
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування,
полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від
мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно
виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей
виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише
в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням
скреиої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та
діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок
діяльності- до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку
найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання
подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну
одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й
імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на
своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його
життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри
невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично
виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні
слухачів.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових,
науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного
викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний
характер.
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної
наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути
огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не
розв’язаних питаннях і проблемах.
Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань
певної дисціпліни, познацомити з її предметом, зацікавити слухачів
подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони
мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета,
наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми,
активізувати думку.
Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузікій галузі
науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у
науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як
но легше побудувати як
проблемні в порівнянні з навчально- програмовими.
Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності
викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру- вступ,
основна частина, висновки.
Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності
в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною
мірою інтригубчим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід
докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито
стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових
зв’язків кожної смислово-самостійної частини.
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати
основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде
у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних
дій.
Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу.
Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.
Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною рнакцією на
щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець
може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не
відходячи від тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:
- виклад суті певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й оцінки;
- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);
- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи
президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб
одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних
роздумів і висновків.
8 вопрос
Сучасне суспільство характеризується інтенсивним розвитком мовних комунікацій. Техніка породжує нових форм мовної зв'язку, наслідком стає поява як нових видів тварин і жанрів спілкування, а й нових навчальних комунікативних дисциплін. ХХ століття істотно збагатив склад наук, котрі займаються промовою. До них слід вважати і культуру промови, і стилістику, і прагматику, і мовної етикет, іпсихолингвистику, і лінгвістику тексту, і психологію спілкування, і т.д.
Головним поняттям риторики є оратор (від латинського ">огаге" - говорити). Люди, яких звернені його, становлять аудиторію (латиною ">audire" - чути).Оратор і аудиторія у процесі публічного виступи взаємодіють друг з одним.
Коли оратор каже перед аудиторією, їм, зазвичай, рухають два бажання: поділитися думкою і просить передати почуття, їм пережиті. Поєднання думки і почуття, раціонального і емоційного елементів промови становлять суть ораторського мистецтва. Суперечності але немає. Обидва ці елемента у ораторській промови правомірні. Річ у тім, що людське мислення ввозяться двох формах: логічного та образній, їм відповідають чи два різновиди пізнання - наука і мистецтво, і вони взаємно доповнюють тут одне одного. У цьому ораторська мова є своєрідний видемоционально-интеллектуального творчості,воплощаемого у вигляді живого слова: вона водночас впливає на свідомість, і почуття. Майстерність публічного виступи і у тому, щоб вміло використовувати обидві форми людського мислення.
Метою моєї курсової роботи є підставою дослідження усній публічної промови, ораторського мистецтва.
Досягнення поставленої мети вирішити такі:
досліджувати сучасну ораторську мова;
розглянути аргументування в ораторському мистецтві.
Практична значимість у тому, коли ми хочемо не загубитися історія філологічних наук і мовленнєвій культурі, можна буде говорити саме про риториці, яка останні десятиліття відновлена у Росії виглядала як науковий й урізноманітнюють навчальний предмет.
Об'єктом дослідження є усна промова.
Предметом дослідження є основні види аргументів, і навіть види сучасної ораторській промови.
Види сучасної ораторській промови
Теоретики ораторського мистецтва виділяють такі пологи красномовства, як соціально-політичне, академічне, судове, соціально-побутове та інших.
>Социально-политическое красномовство включає у собі такі види:
доповідь на соціально-політичні і політико-економічні теми;
звітний доповідь зборах (конференції, з'їзді);
політична мова;
дипломатична мова;
політичне огляд;
>военно-патриотическая мова;
мітингова мова;
>агитаторская мова.
Всі ці види красномовства широко використовують у суспільстві.
Політичні промови вимовляють, наприклад, з президентської трибуни парламентів лідери яка прийшла до повалення влади партії, і навіть глави урядів держав, показували б своє політичне програму дій.
Дипломатичні промови промовляються зазвичай тоді, коли вручаються вірчі грамоти представниками дипломатичного корпусу зарубіжної країни, коли ведемо переговори лише на рівні президентів, міністрів закордонних справ, послів, і т.п.
Політичне огляд містить у собі коротку характеристику міжнародних стандартів і внутрішньодержавних політичних подій; в монологічною промови політичного оглядача дається як інформацію про подіях і фактах, а й ідейна, партійна оцінка їхньої. >Военно-патриотические промови присвячуються питанням виховання любові до Росії, готовність стати її захист, прославляння подвигів тих, хто боровся за свободу батьківщини за роки громадянської, Великої Вітчизняної війн;
>Митинговая мова за змістом може бути політичною, патріотичної; звучить на мітингу, тобто. на очах значної частини покупців, безліч характеризуєтьсяпризивностью, пристрасністю, емоційної напруженістю.
>Агитаторская мова близька до мітингової, по відрізняється від нього значно меншим охопленням слухачів і меншим емоційним напруженням, та й за часом вона досить коротше. Агітація і пропаганда пронизують все наше громадське життя. У справі патріотичного виховання народних мас Україна спирається на багатомільйонну армію агітаторів і пропагандистів, уважно стежить їхньої діяльності, всіляко заохочує їх роботу.
Академічне красномовство притаманно сфер наукової діяльності людей, воно поділяється на види:
лекція вузівська;
науковий доповідь;
науковий огляд;
наукове повідомленняпли інформація.
Найпоширенішим виглядом академічного красномовства є вузівська лекція, має давні традиції історія вищої освіти. Вузівська лекція зазвичай є ланка у ланцюги лекційного курсу, складовою елемент на єдиній цілому. Кожна така лекція то, можливо суто наукової із наступними характерними ознаками об'єктивності,бесстрастности, відсутності образності, і може бути художньо виразної.
Якщо вузівської лекції бажано присутністьекспрессивно-емоционального елемента, то наукові доповіді, повідомлення, огляди, котрі переслідують лише на одне - передачу інформації, можутьпроизноситься без емоційної напруги, безпристрасно і навіть монотонно.
Науковий доповідь є виклад чогось нового, невідомого науці чи нове висвітлення вже фактів. Його читають зазвичай на конференції, симпозіумі із єдиною метою інформування компетентної аудиторії про результати досліджень, і обговорення цих результатів. Наукове повідомлення це вкрай короткий доповідь про результати наукових досліджень про; це то, можливо заявка на самостійну розробку наукової теми тощо. Науковий огляд - це теж коротка характеристика труднощів і питань, освітлених у науковій літературі, з оцінкою зробленого вченими.
Судове красномовство, як і соціально-політичне, полягає в міцних традиціях, вироблених ще античні часи. До нас дійшло безліч судових промов древніх ораторів. Чималий внесок у судове ораторське мистецтво внесли російські юристи наприкінці ХІХ і на початку XX ст. Відрізняються такі види судового красномовства:
прокурорська, чи обвинувальна, мова;
>общественно-обвинительная мова;
адвокатська, чи захисна, мова;
>общественно-защитительная мова;
>самозащитительная мова обвинувачуваного.
Прокурорська мова вимовляється прокурором чи обвинувачем, які від імені держави; у ній пропонуються і обгрунтовуються міри покарання винного, котрий норми і закони нашої держави, встановлений суспільстві правопорядок.
Адвокатська мова покликана захищати інтереси обвинувачуваного; захисник звертається до рядових суддів і народним засідателів з проханням підійти до винному об'єктивно, без упередженості, гуманно; мова його зазвичай розрахована на емоційний вплив, на пом'якшення покарання обвинувачуваного.
>Общественно-обвинительние іобщественно-защитительние промови промовляються непрофессионалами-юристами, а представниками колективів установ і, однак що у результаті судового розгляду; зазвичай слабко або недостатньо орієнтуючись в статтях і параграфах різних склепінь законів, вони використовують як доказів стану та фактиморально-битового плану.
>Самозащитительная мова надається обвинувачуваному у процесі судового розгляду або наприкінці його.
Судове красномовство у нашій соціалістичному суспільстві втрачає велике громадське значення через відсутність злочинів серйозного соціального стану або політичного змісту.
Висновки:
1.Социально-политическое красномовство включає у собі такі види: доповідь на соціально-політичні і політико-економічні теми; звітний доповідь зборах (конференції, з'їзді); політична мова; дипломатична мова; політичне огляд;военно-патриотическая мова; мітингова мова;агитаторская мова.
2. Академічне красномовствохарактерено для сфер наукової діяльності людей, воно поділяється на види: лекція вузівська; науковий доповідь; науковий огляд; наукове повідомленняпли інформація.
3. Судове красномовство, полягає в міцних традиціях, вироблених ще античні часи. Відрізняються такі види судового красномовства: прокурорська, чи обвинувальна, мова;общественно-обвинительная мова; адвокатська, чи захисна, мова;общественно-защитительная мова;самозащитительная мова обвинувачуваного.
>Аргументирование в ораторському мистецтві
До аргументів, щоб були переконливими, пред'являються такі вимоги:
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 34 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |