11) державні програми підтримання телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт;
13) державні програми підтримання регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти;
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів та референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Видатки місцевих бюджетів у Бюджетному кодексі України розподілено, по-перше, на ті: 1) що враховуються та 2) не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів; по-друге, видатки, пов’язані: 1) з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування і 2) з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Наприклад, згідно із ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист та соціальне забезпечення (програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї, соціального захисту окремих категорій населення;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6) програми підтримання кінематографіїта засобів масової інформації місцевого значення;
7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;
9) транспорт, дорожнє господарство;
10) заходи з організації рятування на водах;
11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13) управління комунальним майном та ін.
Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів установлюється відповідною радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
мшмммвш § 2. Бюджетне регулювання
Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, держава кожного року здійснює бюджетне регулювання, тобто перерозподіляє кошти усередині бюджетної системи з метою збалансування всіх видів бюджетів. Бюджетне регулювання можна визначити як надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного і соціального розвитку на певній території. Причому доходи у процесі бюджетного регулювання розмежовуються з урахуванням певних чинників, а саме економічного, соціального та екологічного стану відповідних територій країни.
Такий перерозподіл коштів усередині бюджетної системи здійснюється щорічно кожним представницьким органом щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради - селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські ради - бюджети районів у містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва та Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.
У процесі бюджетного регулювання застосовуються такі методи: процентні відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рівня, дотації, субвенції, які сьогодні можна визначити одним словом - трансферти. їх перелік і розміри визначаються
в кожному році окремо у законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.
Дотація - виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків чи збалансування нижчих бюджетів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері і наданні у випадках перевищення витрат над доходами бюджету, а також не підлягає поверненню до бюджету, з якого вона була надана (сам термін походить від латинського dotatio - дар).
Субвенція - форма фінансової допомоги держави місцевим органам, що надається з метою забезпечення ними реалізації конкретних заходів чи програм за умови дольового фінансування.
Субсидія - форма фінансової допомоги, що надається державою, юридичною особою чи приватною особою іншим особам (юридичним чи фізичним), а також іншим державам і має конкретний цільовий характер. На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає у тому, що субвенція має дольовий характер, тобто частина коштів на певну мету надається вищестоящим суб’єктом, а частина-тим, хто її одержує, а також передбачає як обов’язкову умову повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року'. [41]
Бюджетний кодекс України містить дещо інші поняття субвенції і дотації, а також закріплює категорії «трансферт» і «міжбюджетний трансферт». Термін «субсидія» у Бюджетному кодексі України не використовується.
Так, згідно зі ст. 9 Бюджетного кодексу трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. У ст. 2 цього Кодексу міжбюджетні трансферти визначаються як кошти, що безповоротно і безоплатно передаються з одного бюджету в інший, причому ст. 96 встановлює їх види: 1) дотація вирівнювання; 2) субвенція; 3) кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.
Дотація вирівнювання у ст. 2 Бюджетного кодексу України визначається як міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його одержує. У цій самій статті визначається поняття субвенції як міжбюджетного трансферту для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, що ухвалив рішення про її надання.
Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосовуються у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни, як ми бачимо, закріплюються без розкриття їх точної сутності. В українському законодавстві категорія «офіційний трансферт» з’явилася у 1996 р. Вона вперше була закріплена у бюджетній класифікації постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України», а згодом стала використовуватися в текстах законів про Державний бюджет на поточний рік. Наприклад, уперше це було здійснено в ст. 6 Закону України від ЗО грудня 1997 р. «Про державний бюджет України на 1998 рік». Фактично цей термін являє собою збірне поняття, куди входять дотації і субвенції з вищих бюджетів нижчим, а також надходження з бюджетів нижчих рівнів у вищі.
Так, у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:
1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення іншим бюджетам місцевого самоврядування;
2) додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів;
3) субвенція на здійснення програм соціального захисту;
4) додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів унаслідок надання пільг, установлених державою;
5) субвенція на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах;
6) субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів);
7) інші додаткові дотації та інші субвенції.
Бюджетним кодексом України встановлено також перелік тих міжбюджетних трансфертів, які Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах. Це, зокрема:
1) субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;
2) субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;
3) субвенції на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;
4) субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі на будівництво або реконструкцію об’єктів спільного користування;
5) додаткові дотації та інші субвенції.
У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації ви- рівню. ання та субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та одержання відповідних міжбюджетних трансфертів.
Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування; субвенції на виконання власних 170
повноважень територіальних громад сіл та їх об’єднань, селищ, міст; субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.
Отже, система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей та районів, районів у містах та бюджети місцевого самоврядування передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Крім того, застосується й зворотне передавання коштів, а саме до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів з бюджетів нижчого рівня. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про Державний бюджет.
Розміри міжбюджетних трансфертів визначаються за допомогою фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, який становить гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Такий норматив визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів гарантованих послуг тощо. Він єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості також може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об’єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним.
З метою врахування відмінностей у вартості надання гарантованих послуг, залежно від кількості населення та споживачів послуг, соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць, при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема, фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, застосовуються коригуючі коефіцієнти, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. їх використання зумов
лює прозоре та справедливе визначення обсягу коштів, що мають бути передані у вигляді міжбюджетних трансфертів.
Показово, що наразі детально визначеним є порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, що передбачає використання відповідної формули. Остання затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 р. за № 1149 «Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів». Ця формула має враховувати такі параметри: 1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них; 2) кількість населення та кількість споживачів гарантованих послуг; 3) індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету; 4) розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів; 5) коефіцієнт вирівнювання; 6) норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості населення.
Отже, оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначається за допомогою єдиного формульного розрахунку, то сума таких надходжень встановлюється об’єктивно і не може бути предметом переговорів. Такий диференційований підхід щодо визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансування відповідних програм стосовно кожного з регіонів України враховує їх економічний розвиток, оскільки дохідні бази різних місцевих бюджетів істотно різняться. Так, місцеві бюджети умовно можна поділити на такі види: 1) які при зарахуванні всіх передбачених доходів потребують додаткових надходжень. У таких бюджетах трансферти з державного бюджету дорівнюють майже 50 % їх доходів; 2) які в змозі покрити передбачувані видатки;
3) які одержують більше надходжень, ніж необхідні для покриття їх видатків. Такий розподіл дає змогу спростити систему бюджетного регулювання, забезпечувати розвиток різних сфер виробництва тощо.
Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державної казначейської служби України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва та Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного зна- 172
чення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними казначейськими органами і відбувається з урахуванням норм Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. за№ 1132. При цьому порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гаранто- ваність та повноту перерахування трансфертів.
Закладена у Бюджетному кодексі України концепція міжбюджетних відносин відображає політику децентралізації, перерозподілу повноважень держави на місцевий рівень, що, у свою чергу, передбачає зміцнення місцевих органів (їх бюджетів). Незважаючи на доволі суттєві зміни в регулюванні міжбюджетних відносин, відображені у новій редакції Бюджетного кодексу України, сьогодні на цьому шляху існує багато проблем. По-перше, можна говорити, що стимули для забезпечення інтересу учасників таких відносин щодо збереження тісних зв’язків між собою з невід’ємним нарощуванням та розвитком економічного потенціалу місцевих бюджетів є доволі сумнівними. По-друге, не вистачає чіткості та однозначності у визначенні критеріїв ефективності застосування міжбюджетних трансфертів. Особливо яскраво це відбивається у сфері соціального захисту населення. По-третє, достеменно не встановлено тих ознак, якими мають керуватися при розподілі певних міжбюджетних трансфертів. Це можна простежити на прикладі реалізації субвенцій, що надаються із державного бюджету на виконання інвестиційних проектів, адже законом не визначено чіткої пріоритетності певних регіонів щодо одержання такого виду трансферту. Наведене засвідчує необхідність у подальшому вдосконаленні правового регулювання міжбюджетних відносин у нашій державі. [42] [43]
Розділ 9 ■ШШММіі^НННМІ
Правовий режим позабюджетних державних цільових фондів
шшшвшташшш § 1. Поняття, класифікація та призначення
позабюджетних державних цільових фондів коштів
Позабюджетні державні цільові фонди та бюджети (Державний та місцеві) формуються за рахунок надходжень публічних грошових коштів, що передбачено імперативними вимогами держави. В цьому вбачається подібність зазначених інституцій, але за своєю сутністю та призначенням вони значно різняться. Для з’ясування співвідношення позабюджетних державних цільових фондів та Державного і місцевого бюджетів потрібно звернути увагу на структуру бюджетної системи України, що дозволить більш точно визначити природу позабюджетних державних цільових фондів.
Бюджетна система в Україні складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення визначаються адміністративно-територіальним устроєм держави. Бюджети акумулюють переважно всі грошові фонди публічного характеру. Заборону на формування нових позабюджетних фондів встановлено в Україні з 2001 р., але це не означає ліквідації публічних позабюджетних фондів, які було створено до цього року - вони продовжили своє існування та функціонування.
Цілком доцільно розглянути й структуру бюджету та порівняти її із структурою позабюджетних державних цільових фондів. Статтею 13 Бюджетного кодексу України закладено загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), його вертикальний та горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дозволяє вирізнити в його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як горизонтальний розподіл визначає склад доходів та видатків. Загальний фонд включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які деяким чином
узагальнені. Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування. На відміну від підходу законодавця до структурування державного і місцевих бюджетів, позабюджетним державним цільовим фондам не притаманний поділ на загальну та спеціальну частини.
Не слід плутати публічні позабюджетні грошові фонди та фінанси підприємств як відокремлені грошові фонди, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням коштів підприємств. Фінанси підприємств становлять основу децентралізованих фінансів. При характеристиці фінансів підприємств як ланки фінансової системи необхідно враховувати таке. Фінанси державних підприємств безумовно є складовою фінансової системи, характеризуються публічним змістом і регулюванням. Фінанси недержавних підприємств входять сюди тільки тією мірою, якою вони пов’язані з реалізацією імперативних обов’язків щодо формування державних грошових фондів (наприклад, кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки).
Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані і децентралізовані фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на сучасному етапі розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з фінансами, що є не грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворяться саме грошові фонди держави (його територіальних підрозділів, а також підприємств тощо)[44]. Таким чином, практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів. Отже, фінансові ресурси зазвичай розподіляються за визначеними відносно відокремленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання, джерела надходження коштів та орган, що ними управляє і розпоряджається.
Для здійснення цілей і завдань, що стоять перед державою, та завдань реалізації нею своїх функцій необхідною умовою є наявність відповідних фінансових коштів. За рахунок витрати цих коштів і задовольняються державні потреби. Такі фінансові кошти формуються через таку категорію, як державні доходи. Державні доходи являють собою частину внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами в забезпечення цілей і завдань, що стоять перед державою. Муніципальні доходи - частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети і слугує вирішенню різних питань, що постають перед органами місцевого самоврядування.
У формуванні державних доходів беруть участь усі ланки фінансової системи країни. Внаслідок цієї цілеспрямованої діяльності держава формує низку грошових фондів (Державний і місцевий бюджети, централізовані позабюджетні цільові фонди). Такі фонди утворюються за різними напрямами. Це і кошти держави, і надходження від юридичних та фізичних осіб, кошти, надіслані громадськими організаціями.
Державні доходи, що не надходять до Державного або місцевих бюджетів, надходять у наступні публічні позабюджетні фонди:
1) Пенсійний фонд України;
2) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
5) Державний фонд охорони навколишнього природного середовища;
6) Фонд гарантування внесків фізичних осіб.
Усі зазначені публічні позабюджетні фонди умовно можна поділити на дві групи:
1) публічні позабюджетні фонди, що поповнюються за рахунок страхових внесків і мають виражену соціальну спрямованість. До їх кола належать перші чотири фонди;
2) публічні позабюджетні фонди, що поповнюються за рахунок інших джерел. До них належать останні два фонди.
При цьому слід зазначити, що Державний фонд охорони навколишнього природного середовища складно однозначно віднести до позабюджетних публічних фондів, оскільки він, з одного боку, має ознаки відокремленості, а з другого - є складовою частиною Державного бюджету України.
■мммм § 2. Організаційно-правові основи діяльності
фондів державного соціального страхування
Переважна кількість позабюджетних державних цільових фондів мають виражений соціально-страховий характер. Цей факт обумовлює необхідність визначити сутність загальнообов’язкового державного соціального страхування, надати йому поняття та охарактеризувати функціональне призначення.
Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: соціального страхування (державного і недержавного) та страхування, яке пов’язане з не- передбачуваними надзвичайними подіями. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законодавством. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Аналіз страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті та з матеріальної точки зору. В економічному аспекті страхування являє собою систему економічних відносин з приводу створення централізованих і децентралізованих резервів грошових та матеріальних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб суспільства та його членів. Матеріальний аспект фінансування передбачає створення грошових фондів спеціалізованих установ - страхувальників, які використовуються для відшкодування шкоди, що спричинила нещасні випадки.
Отже, за своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок стихійного лиха та інших подібних подій. У Модельному законі про державне соціальне страхування, який був прийнятий на десятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (постанова № 10-4 від 6 грудня 2000 р.), державне соціальне страхування визначено як частина системи соціального забезпечення, котра організована державою в інтересах застрахованих з метою забезпечення державних гарантій від можливих наслідків соціальних та/ або професійних ризиків і полягає в матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної та реабілітаційної допомоги.
Характерними ознаками страхування є:
1) імовірний хараісгер відносин, згідно з яким неможливо визначити заздалегідь конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо;
2) поворотність коштів, яка полягає у тому, що страхові платежі після їх об’єднання у страховий фонд підлягають (за вирахуванням витрат за послуги страхової компанії[45]) виплаті страхувальнику;
3) перерозподільний характер відносин, який регулює участь більшої кількості осіб, що здійснюють страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які одержують право на виплати із страхового фонду;
4) цільове використання створюваного фонду, тобто страхові ресурси витрачаються виключно у чітко визначених випадках, спричинених умовами договору.
Призначення страхування та його суспільна сутність найбільш повно виявляються у його функціях. Виділяють такі функції: розподільчу, яка в страхуванні виявляється у формі попередження, відновлення, та ощадну контролюючу1. Попереджувальна функція дозволяє здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні папери тощо. Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати у разі страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму. Ощадна функція
дозволяє акумулювати грошові кошти за їх цільовим використанням. Контролююча функція спричиняє надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі, у певних випадках і певному колу суб’єктів.
Учасниками процесу у сфері соціального страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє та приймає законодавство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхувальники, в ролі яких виступають роботодавці, а в окремих випадках і застраховані особи, виконують покладені на них обов’язки та несуть відповідальність.
В Україні існують чотири форми фондів соціального страхування: Пенсійний фонд, Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності, кожний з яких окремо, у межах своїх повноважень, перевіряє правильність нарахування, своєчасність, повноту перерахування та надання страхових внесків тощо.
Роль страхування є багатогранною. Воно має важливе значення у забезпеченні постійного функціонування господарюючих суб’єктів і нормальної роботи громадян - підприємців. Слід зазначити, що системи органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує.
Залежно від страхового випадку Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування закріплено такі види обов’язкового державного страхування: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Разом із тим з 2011 р. законодавцем було запроваджено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що передбачає сплату всіх перелічених внесків і збору до пенсійного фонду за єдиним платіжним дорученням[46].
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 13 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |