У ст. 117 Бюджетного кодексу України передбачено відкритий перелік заходів впливу за порушення бюджетного законодавства:
1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства;
2) зупинення операцій з бюджетними коштами;
3) призупинення бюджетних асигнувань;
4) зменшення бюджетних асигнувань;
5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету;
6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет;
7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів;
8) інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Державний бюджет України, - застосовуються за порушення бюджетного законодавства згідно із таким законом.
Порядок застосування санкцій за бюджетні правопорушення передбачає таке. Рішення про застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, крім попередження та зупинення дії рішення про місцевий бюджет, ухвалюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, органами державного фінансового контролю, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у меж: х встановлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Форма та порядок складання протоколу про порушення бюджетного законодавства встановлені наказом Мінфіну України від 15 листопада 2010 р. № 1370'. У ч. З ст. 118 встановлено заборону застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, визначених у ст. 117 Бюджетного кодексу України, за раніше виявлені і усунені порушення бюджетного законодавства.
' Про затвердження Порядку складання Протоколу про порушення бюджетного законодавства та форми Протоколу про порушення бюджетного законодавства [Текст]: наказ Міністерства фінансів України від 15.11.2010 р. № 1370// Офіц. вісн. України. - 2010.-№93.-0. 3316.
Незважаючи на те, що бюджетне законодавство України набуло кодифікованої форми ще з 2001 р., норми, що встановлюють засади бюджетної відповідальності, потребують удосконалення. Серед недоліків правового регулювання бюджетної відповідальності слід зазначити: а) відсутність у Бюджетному кодексі України терміна «бюджетне правопорушення» та використання замість нього конструкції «порушення бюджетного законодавства», яка за своїм змістом є значно ширшою; б) відсутність вичерпного переліку як бюджетних правопорушень, так і заходів впливу за їх вчинення; в) недосконалість формулювань конкретних складів бюджетних правопорушень, оскільки переважна більшість з них просто називаються (виняток становить «нецільове використання бюджетних коштів»).
Одним із головних принципів бюджетної системи є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає у використанні бюджетних коштів лише на цілі, які визначені бюджетними призначеннями. Порушення цього принципу, крім попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства, може мати наслідком: а) зупинення операцій з бюджетними коштами; б) призупинення бюджетних асигнувань; в) зменшення бюджетних асигнувань (стосовно розпорядників бюджетних коштів); г) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів).
Адміністративну відповідальність за порушення бюджетного законодавства передбачено у ст. 16412 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, на посадових осіб накладається штраф, розмір якого залежить від виду протиправного діяння та його повторюваності. Діяннями, що являють собою адміністративні правопорушення, є, зокрема:
- включення недостовірних даних до бюджетних запитів, що призвело до затвердження необгрунтованих бюджетних призначень або необгрунтованих бюджетних асигнувань;
- взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, установлених Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
- включення до складу спеціального фонду бюджету надходжень з джерел, не віднесених до таких Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
- зарахування доходів бюджету на будь-які рахунки, крім єдиного казначейського рахунку (за винятком коштів, що одержуються установами України, які функціонують за кордоном), а також акумулювання їх на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;
- здійснення державних (місцевих) запозичень, надання державних (місцевих) гарантій з порушенням вимог Бюджетного кодексу України;
- ухвалення рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій;
- розміщення тимчасово вільних коштів бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу України;
- створення позабюджетних фондів, порушення вимог Бюджетного кодексу України щодо відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів;
- порушення вимог Бюджетного кодексу України щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету;
- нецільове використання бюджетних коштів;
- видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону;
- інші діяння, передбачені у ст. 16412 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Кримінальна відповідальність за порушення бюджетного законодавства встановлена ст. 210 «Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням» та ст. 211 «Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону» Кримінального кодексу України. При цьому предметом цього злочину повинні бути бюджетні кошти (під якими розуміються кошти, що включаються до державного бюджету і місцевих бюджетів незалежно від джерела їх формування) у великих розмірах (сума, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо великих розмірах (сума, що у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
■нмн § 3. Відповідальність за порушення податкового законодавства
Одним із принципів податкового законодавства України є невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Відповідальність за порушення податкового законодавства так само має системний, міжгалузевий характер і включає, крім податкової відповідальності (як видового вияву фінансової), ще й адміністративну і кримінальну. Податковий кодекс України у ст. 111 передбачив, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види відповідальності: а) фінансова; б) адміністративна; в) кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з Податковим кодексом та іншими законами України. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Про співвідношення фінансової та податкової відповідальності йшлося у § 1 цього розділу. Правові засади податкової відповідальності визначено у гл. 11 Податкового кодексу України. Підставою притягнення особи до податкової відповідальності є вчинення нею податкового правопорушення. Згідно зі ст. 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія або бездіяльність) платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, які призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим кодексом України та іншим законодавством, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Загальна конструкція складу податкового правопорушення передбачає виділення його конститутивних ознак, елементів.
1. Об’єктом податкового правопорушення є суспільні відносини, врегульовані і охоронювані нормами податкового права. У сфері податкового регулювання такими відносинами є відносини, що встановлюють порядок реалізації податкового обов’язку платником податків,
порядок обчислення, сплати, справляння податків, податкової звітності та податкового контролю. Фактично об’єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, що охоплюють процес формування централізованих грошових фондів за рахунок податків та зборів.
2. Об ’єктивна сторона правопорушення характеризує його зовнішній вияв - діяння (дію або бездіяльність), що мають протиправний характер, тобто прямо заборонені відповідною нормою податкового законодавства або суперечать припису правової норми. Об’єктивна сторона багатьох податкових правопорушень передбачає як дію, так і бездіяльність. Так, відповідно до ст. 117 Податкового кодексу України порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби може бути вчинене як шляхом бездіяльності - неподання у строки та у випадках, установлених Податковим кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних; неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін; так і шляхом дії - подання з помилками чи у неповному обсязі.
3. Суб’єктами податкових правопорушень є платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи, а також посадові особи контролюючих органів. Відповідно до ст. ПО Податкового кодексу України особами, які притягаються до відповідальності за вчинення податкових правопорушень, є: 1) платники податків; 2) податкові агенти; 3) посадові особи платників податків та податкових агентів. При цьому у зазначеній статті не згадуються посадові особи контролюючих органів, визначені ст. 109 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є:
а) органи державної податкової служби; б) митні органи.
Виходячи із норм Податкового кодексу України, податкове правопорушення не містить такого елемента його складу, як суб’єктивна сторона. Суб’єктивна сторона правопорушення, що визначає внутрішню сторону правопорушення, характеризується наявністю вини (психічним ставленням особи до вчиненого). Для порівняння зазначимо, що податкове законодавство Російської Федерації не тільки встановлює вину як обов’язковий елемент складу податкового правопорушення, розрізняє її форми, а ще й визначає, що відсутність вини особи у вчиненні податкового правопорушення є обставиною, що виключає при- 102
тягнення особи до відповідальності за вчинення податкового правопорушення.
Конкретні види податкових правопорушень та їх склади визначено у статтях 117-128 Податкового кодексу України. Це, зокрема:
- порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби;
- порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків;
- порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб - платників податків;
- неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності;
- порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи;
- порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою - підприємцем;
- відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби та ін.
Крім надання дефініції податкового правопорушення та встановлення конкретних їх складів, податковим законодавством передбачено заходи податкової відповідальності, види санкцій та порядок їх застосування. Відповідно до п. 111.2 ст. 111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. Запропонована законодавцем конструкція «штрафна санкція (фінансова санкція, штраф)» викликає низку нарікань. Відповідно до підп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовн і ш ньоеконом ічної діяльності.
Одночасне використання та нерозмежування таких понять, як «фінансова санкція», «податкова санкція» та «штраф», значно ускладнюють як праворозуміння, так і правозастосування. Оскільки штраф за своєю природою і є санкцією, то використання терміна «штрафна
санкція» вбачається надміру обтяжливим та спричиняє певне змістовне дублювання. З усіх фінансових санкцій за вчинення податкових правопорушень застосовується одна - штраф. Крім того, співвідношення фінансової та податкової санкції демонструється через співвідношення категорій роду та виду відповідно.
Застосування санкцій (штрафів), передбачених гл. 11 Податкового кодексу, не звільняє платників податків від обов’язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених Податковим кодексом України. Застосування санкцій (штрафів), не передбачених Податковим кодексом та іншими законами України, забороняється.
Основні засади порядку притягнення до податкової відповідальності зводяться до такого:
а) граничні строки застосування штрафних санкцій до платників податків дорівнюють 1095 дням;
б) у разі вчинення платником податків двох або більше податкових правопорушень санкції до нього застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо;
в) при застосуванні контролюючим органом до платника податків податкових санкцій (штрафів) за вчинене податкове правопорушення такому платнику податків обов’язково надсилається (вручається) податкове повідомлення - рішення;
г) за одне податкове правопорушення може бути застосовано тільки один вид санкції (штрафу), передбаченої Податковим кодексом та іншими законами України.
Доволі непослідовною вбачається позиція законодавця щодо застосування фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені. Таким положенням під сумнів ставиться закріплений у ст. 61 Конституції України принцип, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Пеня, маючи особливу правову природу, традиційно розглядається як спосіб забезпечення виконання податкового обов’язку поряд із податковою заставою, адміністративним арештом майна та ін. Крім того, що Податковий кодекс України не наводить переліку способів забезпечення виконання податкового обов’язку, що є значним недоліком. Він також розмістив норми, що регулюють порядок застосування пені, в окремій главі - 12 після гл. 11 «Відповідальність».
Адміністративна відповідальність за порушення норм податкового законодавства передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 163[21], 163[22], 163[23], 163[24], 164і). Основним видом стягнення за адміністративні правопорушення у сфері оподаткування є штраф або попередження, що застосовується до посадових осіб підприємств, установ, організацій або громадян - суб’єктів підприємницької діяльності. Розмір штрафу залежить від характеру протиправного діяння, визначеного у диспозиції норми, та його повторюваності. Так, адміністративну відповідальність передбачено за вчинення таких адміністративних правопорушень:
- порушення порядку ведення податкового обліку (відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України);
- неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів);
- невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби (перелічених у підпунктах 20.1.3, 20.1.24, 20.1.30, 20.1.31 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України);
- порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи;
- порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат.
За ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) передбачено кримінальну відповідальність, встановлену ст. 212 Кримінального кодексу України. При цьому за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять до системи оподаткування, притягається до кримінальної відповідальності службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності або особа, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-яка інша особа, яка зобов’язана їх сплачувати, тільки якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходжен- ня до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у таких розмірах:
а) значних (у тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян);
б) великих (у три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян);
в) особливо великих (у п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
При цьому особа, винна у вчиненні такого злочину, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). [25] 1 2 3 4 [26] [27] [28] [29] [30] [31]
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Змістовний модуль II
РОЗДІЛ 6
Поняття бюджету. Бюджетна система України
■шнн § 1. Поняття бюджету та його структура
Центральною ланкою фінансової системи держави є бюджетна система, яка складається з державного та місцевих бюджетів. Роль бюджетів у забезпеченні функціонування держави та територіальних громад складно переоцінити. Саме за рахунок бюджетних надходжень формуються відповідні грошові фонди, якими фінансово забезпечуються виконання державних завдань та функцій, функціонування органів державної влади.
Аналіз бюджетних відносин передбачає два аспекти їх досліджень: економічний та правовий. Як економічна категорія бюджет є централізованим грошовим фондом, який акумулюється на рівні певного утворення (держави або територіальної громади) та яким розпоряджається відповідний орган державної влади. Визначення бюджету як сукупності економічних відносин зовсім не означає його сталості. Певні коригування обов’язково присутні у бюджетних відносинах на стадії як розроблення проекту бюджету (річні зміни дохідної або видаткової частини бюджету), так і виконання (наприклад, під час секвестрації- пропорційного скорочення видатків при виконанні бюджету). Таким чином, як економічна категорія бюджет охоплює сукупність економічних відносин, що пов’язані з формуванням, розподілом, використанням певних централізованих грошових фондів для фінансування завдань державних та адміністративно-територіальних утворень і виконання функцій органів влади[32].
Відповідний зміст притаманний бюджету і як правовій категорії. У цьому разі він являє собою правовий акт, основний фінансовий план
утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду держави або територіальної громади. При цьому обов’язково необхідно розмежовувати поняття бюджету (переважно в цьому полягає саме економічна сторона цієї категорії-) та закону (або акта) про бюджет (правова сторона бюджету). Як правова категорія бюджет характеризується декількома особливостями:
а) бюджет затверджується відповідним представницьким органом державної влади[33];
б) строк дії акта, що затверджує відповідний бюджет, дорівнює бюджетному періоду;
в) бюджет як фінансовий план закріплює юридичні права і обов’язки учасників бюджетних відносин.
Найпростіше та схематичне уявлення про бюджет як план формування, розподіл та використання відповідних централізованих коштів передбачає аналіз двох складових бюджету: дохідної та видаткової частин. Доходи бюджету класифікуються за чотирма групами: податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти.
У ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України зазначено, що податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. Слід ураховувати, що поняття «податкові надходження» не притаманне податковому законодавству (де використовуються поняття «податкова система», «податки», «збори» тощо) і застосовується виключно в Бюджетному кодексі України. Вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів встановлено у статтях 8-10 Податкового кодексу України.
Дещо інша ситуація характеризує місцеві податки та збори. У ст. 10 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік подібних платежів, механізми яких деталізовані у розд. XII цього акта, а застосування кожного місцевого податку чи збору здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
У ст. 13 Бюджетного кодексу України закладено загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), його вертикальний та
горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дозволяє вирізнити в його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як горизонтальний розподіл визначає склад доходів (ст. 29 - за Державним бюджетом, статті 64-69 - за місцевими) та видатків (статті ЗО, 31 - за Державним бюджетом та ст. 70 - за місцевими).
Загальний фонд включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які деяким чином узагальнені.
Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування. Останні ще більше конкретизують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До складу спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, джерела формування спеціального фонду, рішення про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передавання коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються виключно законами.
Створення спеціального фонду є заходом з підсилення централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік власних надходжень бюджетних установ визначається Кабінетом Міністрів України і включає плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо), та інші надходження. Вперше виділення у складі Державного бюджету України спеціального фонду було здійснено у 2000 р. з метою запровадження казначейського обліку та виконання коштів бюджетних установ, які раніше враховувалися та обліковувалися поза бюджетом.
У складі бюджету може бути сформований резервний фонд. Грошові кошти, які в ньому акумульовані, використовуються для здійснен-
ня непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України у постанові від 29 березня 2002 р. № 415. Рішення про виділення коштів з такого фонду ухвалюється відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Законодавчо закріплено граничний розмір резервного фонду: він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. В Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету ухвалює відповідна рада.
У складі загального фонду державного бюджету також створюється Державний фонд регіонального розвитку. Його обсяг має бути не менше одного відсотка прогнозного обсягу доходів загального фонду проекту Державного бюджету України на відповідний бюджетний період. Кошти державного фонду регіонального розвитку спрямовуються на виконання: 1) державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку; 2) державних цільових програм та інвестиційних програм (проектів) у частині виконання заходів регіонального розвитку; 3) угод щодо регіонального розвитку та програм подолання депресивності територій; 4) державних програм розвитку транскордонного співробітництва; 5) програм і заходів соціально-економічного розвитку регіонів, включаючи програми і заходи розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць (зокрема, малих міст, гірських населених пунктів, населених пунктів зон спостереження та ін.). Порядок підготовки, оцінки та відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть реалізуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку, а також Порядок використання коштів державного фонду регіонального розвитку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2012 р. № 656.
Збалансування доходів та видатків бюджету на стадії планування зумовлює фактичне виконання бюджету. Ідеальний стан бюджетного планування - однаковість дохідної та видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою (див. засади збалансованості бюджету - ст. 95 Конституції України). Але найчастіше такого збігу не буває, ПО
і бюджетне планування пов’язане з певними відхиленнями, перевищенням однієї частини бюджету над іншою. Це виражається в дефіциті чи профіциті бюджету. Дефіцит бюджету визначається Бюджетним кодексом України як перевищення видатків бюджету над його доходами. Профіцитом бюджету є перевищення доходів бюджету над його видатками (ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволяється виключно у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Необхідно враховувати, що прийняття бюджету з дефіцитом передбачає не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Іншими словами, граничний розмір дефіциту передбачає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обгрунтовані та дійсні канали покриття. Шляхами обмеження дефіциту є:
встановлення граничних розмірів дефіциту;
використання механізму зовнішнього державного кредиту;
застосування механізму внутрішнього державного кредиту;
емісія грошей.
При цьому слід мати на увазі, що перші три шляхи пов’язані із ситуацією, коли боржником виступає держава, яка несе певні обов’язки; емісія ж грошей розв’язує проблеми з дефіцитом шляхом зростання інфляції на громадян.
У той же час Бюджетний кодекс України встановлює, що джерелами фінансування бюджету є: кошти від внутрішніх і зовнішніх запозичень; кошти від приватизації державного майна; повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів; вільний залишок бюджетних коштів (ст. 15).
Терміна «Профіцит бюджету» в бюджетному законодавстві України до прийняття Бюджетного кодексу не було. Традиційними шляхами подолання профіциту є:
а) скасування окремого податку чи збору або зменшення ставки податку (збору);
б) погашення основної суми боргу;
в) дострокове погашення відсотків за основною сумою боргу.
У ч. 2 ст. 14 Бюджетного кодексу України зазначено, що профіцит затверджується виключно з метою погашення боргу, забезпечення встановленого оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів. Але профіцит бюджету може виникнути і на стадії виконання бюджету, і кошти від нього можуть використовуватись ширше.
ш
§ 2. Бюджетна класифікація
Усі можливі доходи та видатки бюджетів відображаються та закріплюються у бюджетній класифікації, яка являє собою єдине систематизоване групування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |