— Красуне! – голосно розсміявся Денис. – Ти втратила свій шанс, коли припечатала мене до шафи і залишила стікати кров’ю.
Мені так і хотілося викрикнути: «Так, тобі і треба!!!», проте я вирішила прикусити язик.
— Мені потрібно, що б ти відповіла на деякі мої запитання, – криво посміхаючись, пояснив Денис. – І якщо ти будеш чесною, то це миле створіння не постраждає, – промовив Денис, кивнувши на Лізу.
Після цих слів вона здригнулася, і благаюче подивилася на мене.
— А якщо, ти збрешеш…, – протягнув він, даючи мені можливість, самі продовжити речення.
— Не смій її катувати! – закричала я.
Після мого вопля Ліза голосно розплакалася, закриваючи руками обличчя. Це й не дивно. Спостерігати, як твоя сестра веде переговори з потусторонньою істотою, яка погрожую твоєю смертю, видовище не для слабонервних.
— Сонечко, я ж не збоченець! – заявив він, здивовано піднімаючи брови.
Після цих слів я голосно розсміялася. Саме заперечення хворої людини, що вона здорова звучало смішно. Проте подивившись на нього, я побачила, що він не жартує. Що ж тоді він збирається зробити? І що може бути гірше знущань, і фізичної болі.
— Тоді, що ти збираєшся зробити? – обережно запитала я, потиснувши плечима.
— Це не я зроблю, а ти!
— Що!? – закричала я, не розуміючи що він ліпить. Невже він змусить мене нашкодити своїй сестрі.
— Все залежить від тебе! – офіційно заявив Денис, вкотре демонструючи серйозність ситуації. – Відповідь правильна – Ліза виходить з коми. Неправильно – я відправляю її до свого любимого батька.
— А зараз ми де? – запитала я, оглядаючись по сторонах.
— На землі, звичайно ж!
«Звичайно ж на землі!», – ехом прозвучало в моїй голові. Лелій розповідав мені, що коли людина падає в кому, її душа бродить по землі, а саме – біля свого тіла. Проте, в пекло душа потрапляє тільки після смерті. Тому говорячи нормальною мовою, Денис сказав, що якщо я буду не чесною, він вб’є Лізу.
— Ну що, котики! Починаємо?
— Так! – витиснула з себе я.
Подивившись на Лізу, Денис чекав її відповіді. Проте шокована перебігом подій, вона сиділа непорушно боячись навіть дихати.
— Ліза, – обережно промовила я.
Весь цей час вона сиділа непорушно, слухаючи нашу розмовляли з Денисом. Тому почувши своє ім’я – підстрибнула від здивування.
— Ліза – повторила я. – Будь – ласка, заспокойся. Це я твоя сестра, і скоро все буде добре.
Вона кивнула у знак згоди, і у мені відлягло від душі. Ліза була справжнім молодцем, оскільки попавши в ситуацію, ідентичну моїй, вона не кидається і не кричить від кожного подуху, як я у свій час. А поводиться спокійно, щоб не викликати гніву, в свою сторону.
— Просто погодься з його умовами, і все закінчиться, – спокійно попросила я.
За цей час Денис стояв мовчки, спостерігаючи за нашою розмовою. Та коли Ліза продовжувала мовчати, він додав:
— Ще є третій варіант.
— Який? – з надією викрикнула я.
— Ми всі залишаємося тут. Відповідно, Лізо – в комі, а Вероніка – на ліжку, в своїй кімнаті.
Уявивши Лізу, яка ніколи не вийде з коми мені стало не по собі. Але до чого тут я? Випрямившись в своєму кріслі, я кинула на Дениса злий погляд.
— Ти брешеш! – впевнено заявила я. – Я можу вільно подорожувати потойбіччям.
— Розумничка ти моя, – протягнув Денис. – Нажаль ми не в потойбіччі. І тут парадом керую я.
Розвівши руками Денис продемонстрував всю свою силу і владу.
— Хочеш спробувати? – запитав ісполін, дивлячись на мене очікуючим поглядом.
— Що? – нахмуривши брови, перепитала я.
— Ну давай, спробуй вирватися!
— Я не піду без сестри! – викрикнула я, кинувши погляд на перелякану Лізу.
Придивившись до виразу її обличчя, я зрозуміла, що Ліза вже трохи заспокоїлася. Зараз вона прислухалася до кожного нашого слова, намагаючись вловити суть.
— Звичайно ж, не підеш, – погодився Денис. – Тобі й одній піти не вдасться. Не говорячи, щоб з собою прихопити сестру.
— Ти брешеш! – не заспокоювалась я.
Мені вперто не хотілося вірити, що я тут застрягла по чужій волі. Ця ситуація нагадала перші зустрічі з Лелієм. Коли він мене витягував і повертав, коли йому було завгодно. Тоді я відчувала себе безпорадною. Але зараз все по іншому.
— І так! – оголосив ісполін, присідаючи назад.
Наші крісла знаходилися один навпроти одного, тому навіть не зважаючи на непроникну темряву, яку освітлювали всього декілька факелів, мені вдалося роздивитися вираз його обличчя. І він був абсолютно спокійним і байдужим.
— Ми знову відхилилися від теми, – почав ісполін. – Я хочу почути, що дві сестри погоджуються на мої умови.
— Так ми погоджуємося! – прокричала я.
Здається моєму терпінню приходив край. Він був настільки тошнотним, що в мене не витримувала нервова система. Скільки разів можна перепитувати, чи згідні ми з Лізою виконувати його умову. Дивлячись на те, що ми не можемо звалити звідси.
В той час, коли я подумки посилала ісполіна під три чорти, він перевів погляд на Лізу, в очікуванні відповіді.
— Ееее, – протягнула вона, витріщивши очі. – Добре.
— Добре, що? – діставав її Денис.
— Добре, я зроблю все, що ти скажеш…
— Для того, щоб я вийшла з коми, в яку ти мене ввів, – продовжила я, припечатавши ісполіна, ненависним поглядом.
— Чудово! – оголосив він. – Якщо всі не проти нашої інтелектуальної бесіди, можемо починати.
— Зачекай! – несподівано викрикнула я. – Ти також пообіцяй.
— Що!? – чи то запитав, чи то фиркнув ісполін.
Його обличчі перекривилося в кривій посмішці, а в очах виднілося недорозуміння.
— Що тобі пообіцяти? – зневажливо, запитав він.
Подивившись на ісполіна впевненим поглядом, я подалася вперед, дивлячись йому прямо в очі.
Одного разу Женя розповідав мені, що тільки на землі, люди вірять один одному на слово. У потойбіччі, все зовсім по іншому. Безсмертні укладають договори, скріплюючи їх потисканням рук. Тільки після цього він вважається дійсним.
— Пообіцяй, як тільки ти дізнаєшся все що тобі потрібно, ми покинемо це місце, – спокійно промовила я.
Почувши мою пропозицію, Денис тільки голосно розсміявся.
— Ти будеш торгуватися? – душачись від сміху, запитав він.
Звичайно ж я була не впевненою, чи поступаю правильно, але дороги назад не було. Якщо я почала справу, потрібно довести її до кінця.
— Так! – впевнено заявила я. – Оскільки ти мене постійно дьоргаєш, ризикуючи своїм життям, як у випадку зустрічі з батьком, значить я тобі потрібна. І без мене ти не дізнаєшся того чого хочеш.
Поступово посмішка на його обличчі, почала зникати. Подивившись на мене хитрим оглядом, він промовив:
— Так! – погодився ісполін, чим сильно мене здивував. – Однак без неї зможу!
Усміхнувшись Денис кивнув в сторону моєї сестри.
— Ні не зможеш! – відповіла я, піднявшись з крісла.
Побачивши, що я піднімаюся Денис підстрибнув слідом. Проте легеньким порухом руку, я показала, що йому не слід хвилюватися. Прослідкувавши за моїм жестом, він присів назад насторожено спостерігаючи за мною.
— Вона, як і я минулого разу – предмет досягнення твоїх цілей, – продовжувала я. – Немає її – ти в прольоті!
Признатися чесно, в моїй душі бушували такі бурі емоцій, що я трималася з останніх сил, щоб не зірватися і не почати кричати. Проте, побачивши його ошелешений вираз обличчя, я зрозуміла, що попала в точку.
— Ти ходиш по лезу ножа, – постарався спокійно відповісти ісполін. Проте у нього погано получилося. І це було зрозуміло по його злому погляду, який блищав ненавистю.
— Як і ти! – посміхнувшись, відповіла я.
Так, я попала в точну. Він прекрасно розуміє, що без мене, йому не дізнатися правди. Тому йому прийдеться погодитися на мої умови.
— Ти думаєш я ходитиму в тебе на поводу, – прошипів він, подаючись в мою сторону.
Підстрибнувши на ноги, він випрямився в зробив декілька кроків в мою сторону. В це й час я стояла біля найближчого дерева, опершись спиною до його крона. Та коли побачила збісившогося ісполіна, зразу ж випрямилася.
— Думаю так, – впевнено відповіла я, стаючи в оборонну позицію.
Крива посмішка промайнула на його обличчі, а тоді різко розвернувшись ісполін підбіг до Лізи. Вхопивши її за горло, він притиснув її спиною до своїх грудей. Від несподіванки, вона викрикнула, але тут же замовкла, оскільки Денис сильно стиснув її горло.
— А за неї ти не переживаєш? – запитав він, провівши долонею по її щоці.
Після цих слів, він відкинув неслухняне волосся, яке накривало її обличчя, і потягнувши його назад, ще сильніше стиснув шию. Спочатку Ліза почала вириватися, та коли вона побачила кинджал, який з’явився в іншій Денисовій руці, відразу ж заспокоїлася. Я розуміла, що саме таким чином, він хоче натиснути на мене, тому я продовжувала стояти непорушно, чим сильно здивувала свою сестру. Вона дивилася на мене благальним поглядом, не розуміючи, що відбувається.
— Ти ж знаєш, що якщо з нею щось станеться я розірву тебе в пух і прах.
Денис ніби очікував такої відповіді, тому посміхнувшись він послабив хватку.
— Чому ти так думаєш? – запитав він.
— Тому, що я сильніша від тебе! – відповіла я, навіть не задумуючись.
Я була в цьому більш ніж впевненою. Згадати тільки нашу останню зустріч. Ані Лелій, ані Денис не могли мене зупинити. І це дивлячись на те, що один з них первородний ісполін, а інший – первородний архидемон. Тому я могла із впевненістю робити такі заявочки.
— Я згідний! – несподівано, промовив Денис.
— Що? – в недорозумінні запитала я.
Придивившись до Денисового виразу обличчя я зрозуміла, що зараз він абсолютно розслаблений і явно задоволений собою. Його погляд відображав не що інше, як спокій і рівновагу. Від попереднього психованого ісполіна і сліду не залишилося.
— Я погоджуюся з твоїми умовами, – пояснив він, чим остаточно збив мне з пантелику.
Почувши ці слова я не розуміла, що мені робити. Стрибати від радості, чи плакати. Чесно признатися, я була здивована такою поведінко. Хоча я й сама вимагала цього, але на згоду аж ніяк не була готовою. Запитаєте, для чого я зробила цю бучу в стакані? По – правді, я й сама не знаю відповіді на це запитання. Напевно для того, щоб безсмертні не вважали мене звичайною, слабкодухою людиною. І як би мені не було приємно почути слова згоди, проте дивлячись на те, що ісполін продовжував тримати Лізу за горло, я розуміла, що не повинна розслаблятися.
— Але перед тим я хочу, щоб ти підтвердила свої слова! – продовжив він.
— Які? – обережно запитала я.
— Як би ти не впиралася рогом, що ти не відьма, проте ти сама озвучила протилежне! – промовив Денис, із самодовільною посмішкою на обличчі, чекаючи якогось гострого коментаря з моєї сторони.
Проте я вперто продовжувала мовчати. Мені була страшно навіть запитати, що він там придумав, дивлячись на його багату уяву.
— Тому, – продовжував Денис, розуміючи що мені нічого відповісти.
— Ти доведеш всім нам те, що так наполегливо заперечуєш! – сказав він, піднявши ніж вгору.
Прослідкувавши за його рукою, я зрозуміла, що він направляє його в сторону Лізи.
— Що ти робиш!? – закричала я, побачивши, що він не збирається зупинятися.
Піднісши ніж до її горла, він почав вимальовувати ним узори прямуючи вниз по шиї.
— Даю тобі можливість для самореалізації – єхидно посміхаючись, відповів він.
В цей час ніж досягнув рівня сонячного сплетіння. Несподівано Денис зупинився, подивившись на мене запитальним поглядом.
— Готова? – запитав він, замахуючись кинджалом.
«Ні!!!», – подумки закричала я.
— Якщо ти права – Ліза стече кров’ю. Якщо я правий – ти зцілиш її.
— Як!? – в паніці викрикнула я.
Як я можу зцілити людину, якщо я жодного разу не бачила, як це робиться. Що вже й говорити про те, щоб самій таке провернути.
— Розберешся походу! – спокійно промовив ісполін, з усієї сили встромивши кинджал в її живіт.
Глава 10.
— Ліза!!! – в паніці закричала я.
Підморгнувши мені, Денис в цю є секунду зник. Кинувши на кінець:
— Я в тебе вірю!
— Щоб ти здох!!! – прошипіла я, підбігаючи до сестри.
Як тільки Денис відпустив Лізу, вона звалилася на землю, не подаючи признаків життя. Я була майже впевненою, що вона уже мертва, та коли я підбігла, то побачила як її очі розпахнулися від больового шоку.
— Ліза, – повторила я, падаючи на коліна.
Після цих слів вона активно заморгала, а з її очей потекли сльози.
— Все буде добре! – пообіцяла я, розглядаючи кинджал, який продовжував стирчати з її живота.
Дрижачими руками, я взяла його за рукоятку, і заплющивши очі, одним різким рухом витягнула його.
— Аааа, – закричала Ліза, кривлячись від болю.
— Вибач! – запанікувала я, притискаючи руками рану, з якої активно почала бити кров.
«Чорт!!!», – подумки кричала я. Розгубившись, я сиділа не розуміючи, що мені робити дальше. Як зцілювати людину, я поняття не мала. Тому я вирішила для початку вивільнити всю свою енергію.
Не забираючи рук, я заплющила очі, заглянувши всередину себе. Як і раніше вона знаходилася там. Проте як її вивільнити Женя мені нічого не розповідав. Це й не дивно, оскільки ми вирішили не світитися. Хто знав, що мені прийдеться зцілювати людину.
«Якщо додумаєшся як!!!», – єхидно зауважив мій внутрішній голос.
Кинувши тривожний погляд на Лізу, я переконалася що часу в мене майже не залишилося. Вона дивилася прямо перед собою, а її дихання з кожною секундою уповільнювалося. Тому мені потрібно було негайно щось робити. Хоча б, що не будь.
Знову заплющивши очі, я уявила як моя енергія вивільняється, як наповнює кожну клітинку мого тіла, як тече по моїх венах. Проте, я нічого особливого не відчула. Все залишалося незмінним. Відкривши очі, я переконалася, що так воно і є. Енергія не поступала, і мені потрібно було змінити тактику. Цього разу я вирішила не витягувати енергію шляхом наповнення нею свого тіла, а зірвати її всередині себе. Я сконцентрувалася на тому скляному бар’єрі, який її оточував, і представила як він розлітається на тисячі маленьких осколків. Як моя енергія виривається з такою силою, що змітає все на своєму шляху. Через декілька секунд концентрації, я відчула зміни. «Так! Це і ключ!!!», – з надією подумала я. Зараз, коли я вирішила підірвати все до чортової матері, моя енергія почала вивільнятися, так само як і в ті моменти коли я починаю злитися. Мені навіть не потрібно концентруватися щоб відчути її.
Я так і не навчилася контролювати її, тому вона вдарила такою хвилею, що склалося враження, що мене вивертає на зовні. Відкривши очі, я побачила картину ідентичну попередній. Навколо не було видно нічого, окрім яскравого сліпучого світла. Звичайно ж Лізу, я також не бачила, проте я добре відчувала, що вона ще жива.
— Ліза…, – видихнула я. – Все буде добре.
І хоча я не була в цьому впевненою, але мені дуже хотілося в це вірити. Аж раптом я відчула руку, як накрила мої. Від несподіванки я здригнулася, проте зрозумівши що це Ліза, я затамувала подих.
«Вона буде в порядку! Я врятую її!!!», – підбадьорювала я сама себе.
Цей простий жест надихнув мене, тому я приступила до роботи з новою силою. Зібравши всю свою силу волі, я зосередилася тільки на Лізі і на її рані. Спочатку я уявила, що її рана заживає, і на її місця не залишається нічого, окрім гладенької, чистої шкірі. Проте, це не давало жодних результатів. Тоді я представила, що самотужки зашиваю її. Така ж фігня! Нічого не відбувалося. Як би я не старалася і не направляла свою силу на зцілення рани – нічого не відбувалося. Пройшло декілька хвилин моїх наполегливих спроб, і я відчула що час спливає. Та коли Лізина рука розслабилася і зісковзнула, я зрозуміла, що його майже не залишилося. На рахунку було декілька секунд, протягом яких мені потрібно було щось зробити.
— Ліза, Ліза, Ліза…, – повторювала я. – Будь – ласка, Ліза. Не помирай!
Я почала панікувати, і по тілу пройшовся мандраж. За своє життя я часто потрапляла у безвихідних ситуаціях, але завжди в останні секунди я знаходила вихід із них. Проте зараз я була безпомічною. Моя сестра помирала, і я поняття не мала, що мені робити. Тому я зробила останнє, що могла. Я обняла свою сестру і голосно розплакалася.
— Ліза! – схлипуючи, кричала я. – Ліза, Вибач! Будь – ласка, не помирай.
Захлестуючись своїми сльозами, я безперестану вибачалася перед своєю сестрою. Так, я підвела її, обіцяючи що все буде добре. І це я винна в тому, що зараз вона помирає. Якби не я, і не мої безсмертні «прихильники», які постійно мене переслідують, всього цього не сталося б. У її смерті винна тільки я.
Я намагалася востаннє подивитися в її очі, і вибачитися, проте яскраве світло не давало мені такої можливості. І це бісило мене ще сильніше.
«Чортова магія!», – подумки закричала я. «Ненавиджу тебе!»
І в цю ж секунду я захотіла померти разом зі своє сестрою. Це я була винна у всьому що з нею сталося, і я не могла просто змиритися з цим, і дозволити їй померти. Нехай краще помру я, а ніж вона. Я так сильно цього захотіла, що відчула, як енергія починає покидати мене. Спочатку почало поколювати в області серця, а тоді ці відчуття розповсюдилися по всьому тілу. Особливо в області рук. Я буквально відчула як вони вібрують від сильних потоків енергії. Вона з такою силою струїлася, що через хвилину я зрозуміла, що її майже не залишилося в мені. Я відчула слабкість і легеньке головокружіння. Складалося таке враження, ніби я втратила кусочок себе.
Розплющивши очі, я побачила, що світло навколо мене згасло. Все навколо заспокоїлося, і знову запанувала непроникна темрява. Тільки світло факелів допомогло мені побачити картину перед собою. Опустивши погляд на свою сестру, я побачила, що вона продовжує лежати непорушно, не подаючи признаків життя.
— Ліза…, – простогнала я, опустивши голову на її груди.
Вона лежала непорушно, із заплющеними очима. Тому було зрозуміло, що вона померла, та коли я пригорнулася до неї, то переконалася, що так воно є насправді. Відсутність дихання, говорило все краще будь – яких слів. Мене охопила паніка і шок. Я не могла повірити, що це сталося насправді.
— НІ! Цього не може бути! – кричала я, сама до себе. – Ліза!
Я відмовлялася в це вірити, тому вхопивши свою сестру за плечі, я почала трясти нею. Але це не приносило результату. Факт, залишався фактом. Вона померла, і цього не змінити. Я не змогла врятувати її. І в цьому була винна тільки я.
«Денис!!!», – прогриміло в моїй голові.
— Виходь, сучий сину! – закричала я, підірвавшись на ноги.
Я була у відчаї, тому без вагань могла б убити ще одного безсмертного. Зробивши так багато, заради Лізиної безпеки, я була переконано, що з нею нічого поганого не трапиться. Я думала, що обійшла Юлькін контракт, але виявляється біди прийшла з іншої сторони.
— Денис! – кричала я, кидаючись поміж дерев.
Мене розривали суперечливі емоції. З однієї сторони я хотіла розірвати його на тисячі маленьких кусочків, а з іншої – просто впасти біля Лізи і померти разом з нею. Зараз я б зробила усе на світі, тільки б вона була живою.
— Молодець! – почала я знайомий, наглий голос.
Він прозвучав прямо над моєю головою, проте розвернувшись я не побачила нікого.
— Виходь, суко! Я вб’ю тебе, – прошипіла я, стиснувши зуби з такою силою, що порося скреготання.
Після цих слів, Денис голосно розсміявся, матеріалізувавшись прямо переді мною. Він був приблизно мого росту, тому наші обличчя знаходилися на одному рівні.
— А сил вистачить?! – просвердливши мене самодовільним поглядом, запитав ісполін.
Довго не роздумуючи, я замахнулася і з усієї сили вмастила кулаком по його носі. Почувся хрускіт, і через секунду з нього заструїлася кров. Але цього мені було явно замало, тому сконцентрувавшись я представила як на його животі відкривається кровоточачи рана. Змахнувши рукою, я силою думки наказала кинджалу, який декілька хвилин назад витягла з Лізи, летіти прямо в нього. Так, я відчувала ці потоки енергії, і розуміла, що все повинно вийти, але насправді нічого не відбувалося.
«Що за чорт!?», – починала нервувати я. Проте, як би я не старалася, але в мені нічого не виходило. Тому мені нічого не залишалося, як замахнутися вдруге. Як би це дивне не виглядало, але Денис стояв мочки спостерігаючи за моїми діями. Та коли я припечатала його щелепу своїм кулаком вдруге, він наче прийшов до тями.
— Ей…., – протягнув він, витираючи кров, рукавом своєї сорочки. – Що за грубість?!
— Я ненавиджу тебе! – закричала я, подаючись вперед.
Відгадавши наперед мої дії, Денис зловив мене за обидві руки, і міцно стиснув їх.
— 1:0 – в мою користь! – офіційно оголосив він, приснувши мої руки до своїх грудей.
— Звичайно ж – в твою, скотино! – у відчаї закричала я, намагаючись вирватись. Проте, ісполін виявився сильнішим.
— Моя сестра мертва! Що тобі ще потрібно від мене?!
Після цих слів, обличчі Дениса перекосилося від здивування. Він дивився на мене так ніби не розумів, що відбувається.Проте через декілька секунд, на його обличчі розповзлася задоволена посмішка. Склалося таке враження, ніби він щось забув, однак саме в цю секунду – згадав.
— А…., – протягнув він. – Все зрозуміло.
Відпустивши мої руки, він відступив на декілька кроків. Прослідкувавши за його рухами, я зрозуміла що він направляється до тіла моєї сестри.
— От що буває, коли ти не слухаєш старших, зі словами: «Я сама все знаю!», – промовив ісполін, присідаючи біля Лізи.
І тут мене порвало:
— Та пішов ти! – викрикнула я. – Що ти взагалі мелеш? Ти вбив мою сестру, а зараз знову починаєш нести всякий брєд.
Піднявши на мене серйозний погляд, Денис заперечно похитав головою.
— Красуне, якщо ти чогось не знаєш, це не означає, що це брєд – відповів він, поклавши руку на Лізин живіт.
— Що ти робиш? – жахнулася я, коли він почав погладжувати місця порізу.
Декілька секунд ісполін мовчав, вдивляючись в Лізу непроникним поглядом. Проте згодом легенька посмішка ковзнула на його обличчі. Піднявши не мене цікавий погляд, він промовив:
Рану зцілила, – проігнорувавши моє запитання, констатував він.
— Молодець.
— І що з того? – фиркнула я.
Ця ситуація була настільки безглуздою, що з відчаю я не стрималася і розплакалася.
— А то, що ти її зцілила, – спокійно відповів ісполін.
— Ти тупий? – піднявши на нього втомлений погляд, схлипуючи запитала я. – Вона мертва! Що з того, що я зцілила її рану.
— Це ти тупа! – фиркнув Денис. – Ти зцілила не її рану, а її.
Я абсолютно не розуміла, що він таке городить. До чого тут зцілення, якщо зараз Ліза мертва. Яке це має значення?
— Вона жива! – пояснив ісполін, побачивши мій ошелешений вираз обличчя.
Не втрачаючи часу, я підбігла до нього і впала на коліна, біля Лізи. Опустивши голову на її груди, я переконалася, що як і раніше вона була мертвою.
— Ти знущаєшся з мене? – запитала я, піднімаючи на нього розчарований погляд.
Емоції які бушували в мені в мені, змінювалися зі швидкістю світла. Тому мій відчай, в долю секунди змінився ненавистю, і мені знову захотілося прирізати цього чортового ісполіна. Без долі сумніву, я схопила кинджал, який лежав біля Лізи, і з усієї сили шугонула ним по його руці.
— Руки забрав від моєї сестри, – прошипіла я.
— Сука! – викрикнув він, підстрибуючи на ноги.
Від болю і моєї наглої поведінки, він припечатав мене демонським поглядом, в якому можна було прочитати, що скоро моє бажання здійсниться, і я приєднаюся до своєї сестри.
— Малиш, не випробовуй мого терпіння, – взявши себе в руки, промовив він. – А то я можу і передумати!
— Що передумати? – стиснувши зуби, запитала я.
Як би я не хотіла розірвати його на кусочки, але бажання дізнатися інформацію, яка була б корисною для моєї сестри, виявилося сильнішим.
— Розказати тобі про завершальну дію, повернення людини до життя.
— Що!!!? – викрикнула я, не вірячи своїм вухам.
Це просто не вкладалося в голові. Мені навіть у сні не могло приснитися, що я стану свідком воскресіння людини. Не говорячи вже про те, що я сама зможу це зробити.
— А дружили б ти з ісполінам, а не з ангелами, давно б уже знала всі ці секрети, – лукаво посміхаючись, промовив Денис.
Проте відчувши мою нетерплячу енергетику, він вирішив не ризикувати своїм доров’ям, і швидко продовжив:
— Ти зробила все що потрібно було зробити для зціленням. І навіть більше, – почав він.
Однак після цих слів, він запнувся, обдумуючи наступні свої слова.
— Останнім і завершальним етапом, є запустити ту магію, яку ти вдихнула в Лізу – закляттям.
— Яким ще закляттям? – перебивши ісполіна, викрикнула я.
Не дивлячись на те, що я перебувала в самій гущі потойбічних перепалок, і на «ти» спілкувалася з ангелами, демонами та ісполінам, однак звикнути до того, що я володію магією було вище моїх можливостей. Це просто не могло вкластися в моїй голові.
— Закляттям воскресіння! – промовив ісполін спокійним і врівноваженим голосом.
Однак на мене ці слова мали таку ж дію, як електричний розряд в двісті двадцять вольт. Здригнувшись я кинула тривожний погляд на свою сестру. Подумати тільки, зараз переді мною лежить бездиханне тіло моєї сестри,проте насправді вона жива, потрібно тільки використати магію.
— Ти готова до цього? – поцікавився ісполін, коли побачив що мені нічого відповісти.
«Звичайно ж – ні!», – кричав мій тверезий розум. Як я можу бути готовою до того, що вважаю абсолютною фантастикою. Тільки вчора я читала книжки про Гаррі Потера, а сьогодні я сама можу опинитися на його місці. Однак опустивши погляд на свою сестру, я зрозуміла, що зроблю все заради неї. Випустивши з рук кинджал, я схвально кивнула у знак згоди.
— Чудово! – оголосив Денис, присідаючи на біля мене. – Це не вища математика, тому думати не прийдеться. Для відьми головне – це енергетичні потоки, а закляття – це наче мокра печатка вкінці.
Бррр… По шкірі пройшов мороз, при словах, що для мене, як для відьми….
— І так, – перебивши мої роздуми, оголосив він, – повторюй за мною.
Дальше Денис промовив декілька слів на незрозумілій для мене мові.
Спочатку я намагалася їх повторити, проте навіть вимовити декілька букв було завданням з області вон. Йшли хвилини, і це починало мене виводити з себе. Складалося враження, що ісполін просто на просто знущається з мене. А насправді немає ніякого закляття воскресіння.
— Зберися! – скомандував Денис, відчувши мої підозри. – Ти забираєш мій час.
Відірвавшись від Лізи, я подивилася на нього підозрілим поглядом.
— Тоді для чого ти це робиш? – запитала я, примруживши очі.
— Не для тебе, навіть не надійся. В мене є свої хитромудрі причини, щодо цього всього.
— Про які, звичайно ж, ти мені не розкажеш, – здогадалася я.
— Час перебування зі мною, йде тобі на користь, – оголосив ісполін, піднявши вказівний палець.
— Продовжуй.
Повторивши ще декілька раз закляття, Денис змусив мене прямо по буквах вимовляти кожне слово. І через декілька хвилин наполегливої праці, в мене почало виходити. Ну принаймні получилося вимовити весь текст не запинаючись. І як би я це не заперечувала, проте я відчула зміни в своєму організмі. І це було чудово. Якщо б не ці стресові ситуації, в яких я зараз перебувала, я б сказала що ці відчуття навіть крутіші, від витягування енергетики з Лелія. Склалося таке враження, ніби в середині мене зароджується нове життя. Ніби, багато маленьких метеликів почали бити своїми крильцями одночасно. А ще відчуття душевної насолоди і спокою. Спокою, якого я ще ніколи не відчувала.
— Це воно! – оголосив Денис, беручи мене за руку. – А зараз тобі потрібно, позбутися цього!
— Що!? – запротестувала я.
Як можна віддати те світле, прекрасне і чисте, що в тебе є. Тим більше, те що тільки що з’явилося в тебе, і ти ще не встигла насолодитися цим.
— Ні! – твердо відповіла я, вириваючи свою руку.
— Зроби це заради Лізи! – вхопивши мене знову за руку, сказав ісполін.
— Подаруй їй все те, що ти щойно відчувала.
Подивившись на нього жалісливим поглядом, я розуміла що мені потрібно зробити все заради життя своєї сестри, проте та сила, якою я зараз володіла, була надто могутньою. Вона ніби засмоктувала мене. І зараз я уже не усвідомлювала хто ким керує. Я – нею, чи вона – мною.
В цей самий момент Денис поклав мою руку на Лізин живіт, приблизно і місці сонячного сплетіння. Опустивши погляд на свою нерухому сестру, я ніби прийшла до тями. «Чому я вагалася?». – жахнулася я. Як я могла засумніватися в тому, чи варто мені віддавати Лізі свою енергетику. Що зі мною? І що це за сила, яка володіє мною?
— Віддай їх все до останньої краплі! – вирвавши мене із роздумів, промовив ісполін.
— І ти повинна зробити це щиро, і від усієї душі – додав ісполін, побачивши мій тривожний вираз обличчя, на якому відображалися суперечливі емоції.
Я вирішила не втрачати часу, тому не відповівши ні слова, відразу ж приступила до роботи. Сконцентрувавшись на своїх відчуттях, я постаралася відчути їх в кожній клітиночці свого тіло. В принципі, мені і не прийшлось сильно напружуватися, оскільки ця сила була настільки потужною, що я відчувала її навіть на кінчиках свого волосся. По рекомендаціях ісполіна, наступним моїм кроком було перенесення її в зону рук. Ну а з рук, відповідно, в людину. Весь цей час, що я концентрувалася і прикладала всі зусилля, щоб зробити все правильно, Денис не переставав мене підбадьорювати і давати корисні рекомендації. І це виглядало підозріло. Навіть дуже підозріло, дивлячись на те, що саме він прирізав мою сестру. А зараз він так старанно, і від усієї душі намагається допомогти. Щось тут не чисто. Але поки, це допомагає зцілити Лізу, мене воно не дуже хвилює.
Дата добавления: 2015-09-28; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |