— Зайдеш до мене, – викрикнув він, і на цих словах розсіявся.
Я подивилася на те місця, де ще декілька секунд назад стояв ангел і задумалася над його словами. Звичайно ж він був впевнений, що знайде відповіді на всі запитання. Він був абсолютно переконаний, що всьому розбереться і все стане на свої місця. Проте мене розривали суперечливі відчуття. З однієї сторони я хотіла дізнатися, що зі мною відбувається насправді. А з іншої, мені було страшно почути правду. Я боялася самої себе. Я і досі відчувала, що я та сама Вероніка, проте я також відчувала, що в мені відбуваються кардинальні зміни. І я вже ніколи не буду тою маленькою і безтурботною дівчинкою, якою була до того. Однак спостерігати все зі сторони, спілкуватися з дияволами і дружити з ангелами – це одне. А от бути часткою потойбічного світу – зовсім інше. Роздумуючи над цим я вирішила поки що не повертатися, а ще трішки прогулятися. Куди спішити? І якщо мене ще Настя не будить, значить ще не шоста ранку. Щодо Насті, так тут ситуація взагалі унікальна. Зараз вона взагалі не п’є, майже не курить(А це вже досягнення). І майже не ходить на дискотеки. Тільки інколи. Як говориться: по великим святам. Він моїх роздумів мене відволікла чоловіча фігуря, яка сиділа на траві біля озера. Зупинившись, я не знала, що мені робити дальше. Підійти – привітатися, чи розвернутися і йти геть. Я почала вагатися, переступаючи з ноги на ногу.
— Можеш не стояти там, я тебе відчуваю.
Від несподіваної репліки я підстрибнула.
«Чорт!», – подумки викрикнула я, зловившись за серце. Так і до інфаркту можна довести. І будемо ми з Лелієм лежати в спільній палаті. От тоді мені точно прийдеться з ним поговорити. Уявивши собі цю картину, я мимоволі посміхнулася.
Я підходила все ближче і ближче, але він сидів непорушно. Коли я підійшла майже в притул, він різко розвернувся і зміряв мене пронизуючим поглядом з ніг до голови.
— Привіт красуне, – привітався ангел, широко посміхаючись.
— Тепер зрозуміло чому Натан так трясеться над тобою.
Він дивився на мене таким пронизуючим поглядом, що я не змогла промовити й слова. А після його останніх слів, взагалі зашарілася, і опустила погляд. Що він має на увазі, говорячи що Натан трясеться наді мною.?
Побачивши мій спантеличений погляд, він піднявся і заговорив знову:
— Мене звати Денис, – представився ангел, протягаючи руку.
Денис був чорнявим, високим хлопцем з каштановим коротко стриженим волоссям. Коли він піднявся стало зрозуміло, що він широкоплечий і накачаний. Одітий він був, як справжній ангел. В білих ситцевих штанах, і кремовій сорочці без рукавів. Тепер настала моя черга змірювати його з голови до ніг. Відірвавши погляд від його білих в’єтнамок, я зрозуміла, що мені потрібно також щось відповісти.
— Вероніка, – сказала я, і потиснула його руку.
І тут мене наче вдарило електричним струмом. Чи щось типу того. Я швидко вирвала свою руку.
— Ей, ти що витворяєш?
Денис підняв руки в гору, показуючи що він не представляє в собі небезпеку.
— Не переживай, просто дещо перевіряв.
— Що? – я була в шоці. Що можна перевіряти, б’ючись током. Ці ангели дійсно божевільні.
— Хотів переконатися, чи ти дійсно настільки особлива, як про тебе всі розповідають.
Фраза «всі розповідають» зацікавила мене найбільше, але хотілося також дізнатися, яким саме чином він перевіряв мою особливість.
— І що ти зробив? – обережно запитала я.
Останнім часом мені страшно задавати які не будь запитання, оскільки відповідь на ним мені почути ще страшніше.
— Я перевірив твоя енергетику, – відповів Денис і знову присів на траву біля озера.
Я послідувала його прикладу. Всівшись позручніше, я запитала:
— Ну і як?
— Твою особливість ні на грам не переоцінюють. Я б сказав, що її навіть недооцінюють.
Він подивився на мене проникливим поглядом. Таким, яким вміють дивитися лише ангели, і єхидно посміхнувся.
— Все зрозуміло! – сказав він.
Я покосилася на нього, не розуміючи, що йому зрозуміло.
— Що тобі зрозуміло?
Денис заплющив очі, і відкинувся на спину. Заклавши руки за голову він заговорив знову:
— Напевно ти давно в пеклі не була. Оскільки всі новини в нас поступають саме звідти.
Я застогнала, показуючи, що це мене дуже злить.
— Дай вгадаю! І це Лелій бігає по всьому пеклу, і гарлапанить у весь голос, що Вероніка особлива, неперевершена, і що він не може без мене жити.
Денис розсміявся і привідкрив одне око.
— Наче процитувала.
— Чортові демони, – видихнула я.
На моє грубе словечко Денис тільки прицмокнув і помахав вказівним пальцем.
— Грішнице, ми ж в раю. Не богохульствуй.
Від ангельського зауваження мені стало стидно і я в ту ж секунду залилася краскою.
— Вибач, – відповіла я, і вже хотіла йти геть, як Денис заговорив знову.
— Бачив ваше тренування.
В голові прокрутилися картинки кидання кинджалів, тому я розсміялася:
— Ой, це все Женька. Він хотів перевірити мою реакцію. В сотий раз. Все надіється, що вона в мене пропаде.
На мій жарт, ангел голосно розсміявся, однак через декілька секунд він посерйознішав і заговорив знову:
— О так, реакція в тебе дуже хороша. А ще я бачив, як ви займалися енергетикою.
— А…. Ти про це тренування! – протягнула я.
Від збудження і захоплення, Денис сів і повністю розвернувся в мою сторону.
— Я б ніколи не повірив, якби не побачив на власні очі, що людина може бути такою сильною. Це просто неможливо. Тому я й перевіряв твою енергетику, – відтарабанив він на одному подиху.
«Ну і ну». Моєму здивуванню не було меж. Скільки ще безсмертних говоритиме мені, що я особлива. І хотілося б уже самій дізнатися, чому я така унікальна, і хто я насправді.
— Ееее…, – я не знала що відповісти, тому ляпнула перше, що прийшло в голову:
— Дякую!
— Та немає за що, – покосившись на мене, протягнув ангел. – А звідки в тебе взялася така сила?
Я уважно спостерігала за його рухами і мовою тіла, з надією зрозуміти чому він мене розпитує про мої здібності і силу. Хотілося зрозуміти, чи можна йому довіряти? Однак про те, що демоницю вбила саме я, знали абсолютно всі. Тому приховувати що не будь, тим самим накликати на себе підозру, не було сенсу.
— Після вбивства Юлі, все і почалося.
Денис подивився на мене запитальним поглядом. А тоді розвівши руками перепитав:
— Кого?
«Блін, це ж не її справжнє ім’я. Як її так?»
— Катерини, – згадавши, відповіла я.
— Аааа, – протягнув ангел. – Коханка Лелія.
Чортове ВВС, невже всі в курсі. Відчувши мій гнів Денис широко посміхнувся.
— Та не злись ти так! Яких тільки історій не складають, щоб не сумно було жити.
— Яких ще історій? – викрикнула я.
— Ну наприклад…, – протягнув ангел, задумавшись. – Найвідоміша з них. Що ти вбила Лелієву коханку через ревнощі.
— Що!!!
А зараз я не викрикнула, я прямо таки кричала. Які ще ревнощі? І взагалі, в голові не вкладається, що ангели в раю пліткують.
Подивившись на Дениса, стало зрозуміло, що він розчарований спростуванням такої цікавої версії.
— Уууу. Це було найцікавіше припущення, яке я чув.
— А що були і інші? – різко піднявши погляд на ангела, запитала я.
Він несподіваного руху Денис відсахнувся на декілька сантиметрів. Взявши себе в руки, він заговорив звичним тоном.
— Звичайно ж були.
— Які?
— Говорили, що вона працювала під прикриттям в академії. І ви з Натаном були її одногрупниками. Вона зажигала до Натана, і ти з ревнощів зарізала її.
Вислухавши його другу версію, я видала щось схоже на глухий стогін.
— А крім ревнощів є щось? – подавлюючи зівок, запитала.
Потрібно було повертатися. Хоча моє тіло і спало, але сама я повністю не могла відпочити оскільки, коли в тебе кидають кинжалами, психологічно щось не дуже відпочивається.
— Всі версії, які не стосувалися ревнощів, відкидалися відразу ж.
Від цих слів мені стало так смішно, що я розсміялася від душі. Заспокоївшись, я вирішила задати ще одне питання:
— Ну і хто ще кого ревнував?
— Говорять, що в вас ще є загадковий сексуальний футболіст, який точно до цього всього причетний.
— Ну звичайно ж! – видихнула я.
— Що серйозно? – радісно викрикнув ангел, і підсунувся ближче,щоб краще почути всі подробиці.
— Звичайно ж, Максим тут ні до чого не причетний. Він взагалі людина.
Після цих слів, Денис гірко зітхнув розвівши руками.
— Ну тоді чому? Чому ти прирізала її?
Я задумалася згадуючи цей момент. Я вириваю кинджал з Женіних рук, і з усієї сили встромляю його в Юліні груди. Через секунду вона була мертвою, а я гарантовано зарезервувала собі місце в пеклі. Подивившись на зацікавлений вираз обличчя Дениса, я зрозуміла, що йому знати всіх деталей абсолютно не обов’язково. Судячи по тому, що він в курсі всіх найсвіжіших новин потойбіччя, я переконана на сто відсотків – согодні про Юлин контракт і його умови гудітиме весь рай, а завтра і все пекло. Тому я просто потиснула плечима.
— Нехай це залишиться найцікавішою темою для роздумів, – підморгнувши, відповіла я.
Ангел гірко зітхнув, але сперечатися не став. Тай мені прийшов час повертатися. Тому, ми перекинулися декількома словами, після чого попрощалися. Коли все навколо мене почало розсіювалося, я бачила усміхнене ангельське обличчя. Денис широко посміхався і махав мені рукою. Ця картина була настільки сюрреалістичною, що не вистачало тільки білої хустинки. Коли я повернулася в своє тіло, я зрозуміла, що сміюся. Та коли я побачила сувору Женіну гримасу, яка нависала наді мною, посмішка в одну секунду сповзла з мого обличчя.
— І де тебе чорти носять! – поставивши руки в боки, промовив Женя.
Скрутившись калачиком на ліжку, я накинула на себе ковдру надіючись сховатися від нього. Але не тут то було. Ангел одним різким рухом зірвав її з мене, від чого я залишилася лежати в одній футболці і трусах.
— Ей! – викрикнула я, натягаючи її назад. – Перестань на мене кричати.
— А що мені ще залишається. Я повернувся в четвертій. Тому що Микола прийшов з дискотеки. Перебравши лишнього він так кричав, що розбудив половину гуртожитку.
— Що?
Я була в шоці. Як би це дивно не прозвучало, але зараз до ангелів і демонів я відносилася абсолютно спокійно, чого не скажеш про п’яного Миколу. Судячи по тому, що ми про нього знаємо, це був гіпер вчинок з його сторони.
— Як п’яний? – викрикнула я. – А це точно був Микола?
— Ти думаєш, я не впізнаю свого сусіда Миколу! – закотивши очі, відповів Женя.
— М – да, його важко не впізнати. І що було дальше?
— Не заговорюй мені зуби, – різко відповів Женя, явно розуміючи що я просто намагаюся перевести тему. Як би там не було, але дізнатися про те, що Микола перебрав лишнього на якійсь дискотеці, це була сенсація. Тому, я хотіла знати всі нюанси. Тепер я розумію Дениса. А я ще дивувалася, як можна пліткувати за спиною іншої людини.
— Ну… Женя, – просила я. – Розкажи, що було дальше.
Мені так стало цікаво, що я аж сіла на ліжко, залізши на нього з ногами.
Женя подивився на мене суворим поглядом і заперечно похитав головою.
— Це ти мені спочатку розкажи, що було після того, як я пішов.
— Добре, домовилися! – радісно вигукнула я. – Ти мені розповідаєш про Миколу, а я тобі про ангела з яким я познайомилася.
Женя подивився на мене такими округлими очима, ніби я сказала, що познайомилася з єдинорогом.
— Ти познайомилася з ангелом? – ледве пробелькотав він
— А що тут такого? Ми здається були в раю. З ким по твоєму я там могла познайомитися, з демоном?
— І як звати цього ангела?
Я помахала вказівним пальцем, ніби на неслухняну дитину.
— Так справа не піде. Спочатку Микола, а тоді ангел.
— Вероніко, заспокойся ти зі своїм Миколою. Прийшов п’яний, тай прийшов. Що в цьому цікавого?
Здається Женя розізлився не на жарт. І це було зрозуміло по його злісному виразу обличчя, і нетерплячих нотках в голосі. Мене здивувала така поведінка, тому я запитала:
— А що цікавого, в ангелі з яким я познайомилася в раю?
— Як що цікавого. Ти забула найважливіше правило потойбіччя!
— Яке ще таке правило? – в недорозумінні запитала я.
— Кожен бачить те, що хоче побачити! – викрикнув Женя, розмахуючи руками перед очима.
— Ти хочеш сказати, я створила Дениса? Я взагалі побачила його в перший раз.
— От – от! – вигукнув Женя, задоволений, що я це сказала.
— ТИ його бачила вперше. Значить ти не могла собі його уявити. Відповідно це означає, що...., – протягнув Женя, даючи мені самій продовжити.
— Що…., – таким самим тоном повторила я.
— Що він слідкував за нами, – відповів Женя, розуміючи що окрім мого багатозначного «що», він більше нічого не почує.
— Звичайно ж слідкував. – впевнено відповіла я. – Він так і сказав мені.
— ЩО?! Потойбічна істота прямим текстом сказала, що слідкувала за тобою, а ти навіть не переймаєшся, щодо цього.
— Ну, я подумала що він ангел, тому й не переймалася, що він щось може дізнатися.
Я замовкла обдумуючи сказане.
— А що, це був не ангел? – жахнулася я.
— Можливо, – відповів Женя, задумавшись.
Він взяв крісло і розвернув його спинкою вперед. Присівши, він опустив підборіддя на нього і почав розмишляти в слух:
— Якась потойбічна істота спостерігала за нами. І точно не відомо чи це був ангел.
— Але ж демон, не може потрапити в рай, – викрикнула я, перебивши Женю.
Женя підняв на мене розуміючий погляд.
— Ні, не може. Але багато інших можуть.
— Хто?
— Ісполіни, наприклад.
Ого, я була в шоці. Я думала, що в раю можуть знаходитися тільки ангели, а в пеклі – демони. Але, якщо розібратися логічно, на пекло працюються і демони, і біси, і чорти, і сукуби, і нікуди, і багато інших, про яких я і не підозрюю. Відповідно в раю також можуть знаходитися багато потосторонніх істот. А от, справжнім відкриттям для мене стали ісполіни, які можуть знаходитися там, де забажають.
— А хіба ісполіни можуть подорожувати потойбіччя?
— Звичайно можуть, – збуджено промовив Женя. – Вони ж мисливці на ангелів і на демонів! Де їм ще ловити нас?
— На Землі, – прошептала я.
— Олександрівно, де твоя логіка. На Землі всі приховують свою енергетику, а от в потойбіччі такий номер не пройде. Ісполіну, який потрапляє туди навіть не потрібно задумуватися над тим, чи ти безсмертний, чи ні. Ясне діло, що безсмертний. Тому найпростіше полювати саме там.
Женя говорив так емоційно, що я зарилася під одіяло по саму шию. Стало зрозуміло, що я зробила помилку розмовляючи з ним. Спіймавши мій розгублений погляд, Женя присів біля мене і пронизив мене своїм ангельсько – спопеляючим поглядом.
— Про що ви розмовляли? – майже по складах витиснув з себе Женя.
— Та ні про що важливе.
— По що б ви не говорили – все важливо.
— Ну спочатку він розпитував, мене чому я вбила Юлю. – обережно почала я.
— Що ти відповіла?
— Нічого. Сказала, що це повинно залишитися найбільшою інтригою, для роздумів.
Після цих слів, його обличчя розслабилося. Стало зрозуміло, що Женя дуже боїться, щоб ця правда не виплила на поверхню.
— Добре, – зітхнувши з полегшенням, промовив він. – Про що ще?
Я задумалася, згадуючи кожне його слово.
— Він сказав, що бачив наше тренування.
— Чорт, – простогнав Женя, зарившись обличчям в свої долоні. – Це дуже погано. А що саме він бачив?
— Все, – відповіла я. – Від кидання кинжалами, до енергетичних вправ.
Женя простогнав, тим самим показуючи свій відчай. Стало зрозуміло, що він не повинен був цього бачити. Ніхто не повинен був. А ісполін, тим більше не повинен був, нічого знати. І тут я згадала, ще одну деталь.
— Женя – обережно покликала я його.
Почувши своє ім’я він різко підняв говову, ніби вперше побачив мене.
— Тільки не кажи, що є ще якісь фігові новини.
— Ну не знаю наскільки вони фігові, – протягнула я.
— Ну! Не тягни! – промовив Женя, махаючи руками.
— Коли ми познайомилися, він протягнув мені руку. Та коли я її потиснула, мене вдарило електричним струмом, – на одному диханні відтарабанила я. Але побачивши приголомшений ангельський вираз обличчя, я зрозуміла, що він завмер очікуючи продовження, не в змозі промовити і слова.
— Коли я запитала його, що він таке витворяє, він сказав, що не вірить власним очам, що звичайна людина може володіти такою кількістю енергії, і вирішив сам переконатися в цьому.
Закінчивши речення, я побачила що Женя дальше продовжує мовчати. Чи то від шоку, чи від того, що йому не було що відповісти. Тому я заговорила знову:
— Женя! Будь – ласка, скажи що ангели володіють таким здібностями, – благально простогнала я.
— Я б сказав, але це буде неправдою, – прошептав Женя.
Нарешті до нього вернувся дар мову. Але щось він був не надто багатослівним. Тому мені знову довелося розговорювати його.
— Тоді скажи правду!
Женя підняв не мене погляд повний відчаю і страху.
— А правда в тому, що ти познайомилася з самим ісполіном.
Глава 3
— А ти точно впевнений, що це ісполін?
Женя змірив мене підозрілим поглядом.
— Звичайно ж впевнений! Він перевіряв твою енергетику.
Я задумалася, згадуючи ті дивні відчуття.
— І що тепер буде?
— Дивлячись по тому, що зараз ти стоїш переді мною, ситуація ще не така фігова.
— А могла бути гіршою?
Судячи по ошелешеному ангельському виразу обличчя, точно могла бути гіршою. І своєю наступною фразою, він підтвердив мої побоювання.
— Звичайно ж! В найгіршому випадку, я був би змушений пересилати тебе назад бандеролькою, – збуджено відповів Женя.
— А в кращому, ти б просто поїхала в Трускавець попити мінеральної водички, від пережитого стресу. Проте, судячи по тому, що ти повернулася, посміхаючись від приємного спілкування з ісполіном, ситуація дуже, дуже хороша.
Весь цей час, я слухала Женю із відкритим ротом. Мені навіть не вірилося, що щирий і усміхнений Денис може бути жахаючим і страхітливим монстром, яким лякають дітей, коли вони не хочуть їсти кашу. Він був надто дружелюбним, що бути серійним вбивцею. Роздумуючи над цим, в мене зародилася думка.
— Женя, а що це означає?
— Що саме? – запитав він, ставлячи чайник на каву.
— Чому він не напав на мене. Він же бачив мою енергетику, і моє вміння ловити кинжали.
— Його поведінка, повністю підтверджує мою теорію.
— Яку?
— Що ти не ангел і не демон.
Піднявшись я почала одягатися. Зараз мені не було про що турбуватися, оскільки Женя був ангелом. А це те саме, що мати друга гея. Ну не зовсім те саме, але по великому рахунку, щось типу того.
— І хіба ісполіни полюють тільки на них? – запитала я, одіваючи сорочку.
Сьогодні я вирішила одіти звичайну голубу сорочку і джинсові штани. Оскільки в нас намічалася заняття по гончарства, я зробила висновок, що в платті буде не дуже зручно матюкатися з глиною. В мене починає зароджуватися така думка, що скільки б часу не пройшло, але я ніколи не навчуся ліпити ці чортові глечики.
— Так! Тільки на ангелів і на демонів, – перервавши мої роздуми, відповів Женя. – Вони діють по принципу «Зуб за зуб». З того часу, як ангели і демони об’дналися для боротьби з неконтролюваними ангельськими синами, вони вирішили мстити. І влаштувати полювання. І ти знаєш в них непочано получається, оскільки ісполіни в рази сильніші від нас.
— А чому вони сильніші? – в недорозумінні запитала я.
— Тому, що вони взяли все найкраще від своїх батьків ангелів. Таким чиною ангел, який став демоном вже не може мати всієї тієї сили, яку він мав до того. Щодо ангелів, теоретично вони можуть бути сильнішими, але як доведено на практиці, ісполіни беруть верх. Ними не керують моральні принципи, тому вони діють холоднокровно і не роздумуючи.
— Ой… Женя, – простогнала я, згадуючи їхню боротьбу з Юлею. – Щось я не побачила особливих моральних принципів, коли ти переламав Юлі всі ноги.
Спопеливши мене своїм ангельським поглядом, Женя розвів руками.
— В мене були на то поважні причини.
— Ти керувався принципом «зуб за зуб»? Щось не дуже по ангельське, – підморгнувши пожартувала я. Але здається йому було не до жартів.
— Тобі нагадати…
— Все – все, – перебила я його. – я все добре пам’ятаю, не потрібно так заводитися.
Жені гірко зітхнув, і вже хотів знову, запротестувати, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Подивившись на дисплей, Женя розплився а широкій посмішці.
— Так, – відповів він, мало не душачись від сміху. – Так можу. Можу, можу. Говори давай.
Женя замовк вислуховуючи тараду на іншому кінці дрота.
— Активоване вугілля? – запитав Женя, піднімаючи брови. – І все? Може якесь знеболююче, типу алкостоп? Добре! Добре! Не кричи. А сам не хочеш зайти? Ок, – на кінець відповів Женя. – Скоро буду.
На цих словах Женя поклав трубку і розсміявся не приховуючи емоцій. Весь цей час я дивилася на нього, не розуміючи, що відбувається.
— Женя, комусь погано, – співчутливо запитала я.
— Звичайно ж погано! – відповів Женя. От представ ти ніколи в житі не пила. Ой, та тобі і представляти не треба, – сказав Женя, широко посміхаючись.
На його репліку, я тільки штрикнула його ліктем в бік.
— Ти скажеш нарешті кому погано? – не заспокоювалася я.
— Ну от, – продовжував Женя. – Ти ніколи не пила, а тут бац, в знищила всі записи кон’яку, які були на вечірці. Як ти б себе почувала?
Я широко відкрила очі, починаючи розуміти куди хилить Женя.
— Тільки не кажи, що це дзвонив Микола! – здивовано викрикнула я.
— Я і не скажу, бо ти сама здогадалася.
Від почутого, я впала в ступор. Женя з Миколою, живуть через стінку, я він дзвонить до нього а мобільний.
— А чому він сам не зайде?
— Він не може, – моментально відповів Женя.
— Це чому?
— Тому, що зараз він в дамській кімнаті.
Мої брови поповзли вверх, показуючи здивування.
— Невже йому так погано? – запитала я, готуючи каву.
— Олександрівно, по тобі одразу видно, що ти ще ніколи не напивалася. – єхидно посміхаючись, відповів Женя. – Йому було б погано, якби він зараз лежав в лікарні на промиванні. А так….нормальна реакція організму. Помучиться трохи від будуна біля унітазу – і все в нормі.
— Зовсім безсердечний! – промовила я, з нотками зневаги в голосі.
— Просто говорити, коли ти можеш отверезіти за декілька секунд, а не вести світську бесіду з унітазом.
— Цікаво, – викрикнув Женя, ніби розгадавши всі секрети Вселеної. – В тобі така здатність також появилася?
— Навіть не думай пропонувати перевірити! – суворо заявила я.
Єдині випадки коли я дозволила собі випити, так це перебування в потойбіччі. Коли моє життя висіло на волосині, було б гріхом, не напитися перед смертю. Але зараз мені нічого не загрожувало, якщо не враховувати переслідування ісполіна, який в будь – яку хвилину може мене прирізати своїм срібним кинджалом. «Може й дійсно варто напитися?» - подумала я, посміхаючись.
— Я відчуваю, що тебе розривають суперечливі почуття. І якщо ти думаєш пити чи не пити, ти знаєш, мою об’єктивну думку по цьому приводу, – прощебетав Женя на одному диханні. А тоді додав:
— Можу дістати бутилочку того шотландського віскі, яке ми пили в раю.
— Здається тобі час рятувати Миколу, – перевівши тему, нагадала я.
— Звичайно – звичайно. Однак моя пропозиція залишається в силі.
— Звичайно – звичайно, – таким самим тоном, відповіла я.
Коли Женя поспішив на допомогу своєму нещасному сусіду, і двері за ним зачинилися, я залишилася на одинці. Шоста година вже давно минула, а це означало, що Настя з хвилини на хвилину повинна повернутися з пробіжки. Також в мене ще залишилося трохи часу до початку пар. Тому я відкрила ноутбук, і увімкнула свій улюблений Play лист. Мені так хотілося взяти полотно, і створити шедевр. Але зараз я була не такою впевненою, як раніше. Останні пів року, я створювала картини за допомогою своєї сили. Приблизно так само, коли я черпала її з Лелія. Тому зараз мною керував страх. Страх невдалої картини. Як тоді коли я в останнє розмовляла з Максимом. В мене була творча криза і він попав під гарячу руку. З того часу я його не бачила. Склалося таке враження, що він випав з нашого життя. Декілька раз я приходила на їхнє тренування, і його також там не було. Навіть не питайте, для чого я це робила. Я сама не маю відповіді на це запитання. Мною керувала якась незрозуміла сила. Можливо мене просто мучили докори сумління. Насправді він був не причетний, до жодної з тих жахливих історій, а я постійно його підозрювала. А можливо мені просто хотілося поговорити з ним, щоб налагодити стосунки. Не знаю. Але суть залишається незмінною. Я хотіла його побачити. Але…
Відкинувшись на ліжку, я вирішила просто насолодитися тишиною, і обдумати сьогоднішні події. Як таке взагалі могло статися, що я так просто і невинно познайомилася з самим ісполіном. Денис був таким привітним і милим чоловіком, що я б ніколи не подумала, що він вже багато тисячоліть полює на безсмертних. А може він молодий ісполін. Хто його знає. По словах Лелія, ангели падають до сьогоднішнього дня. То чому б зараз якомусь ангелу не закохатися в смертну дівчину. «Ху… Потрібно бути обережнішою з Женькою», – прикинула я, і від цієї думки голосно розсміялася. Аж раптом, від роздумів мене відволік стуків в двері. Він був таким несподіваним та інтенсивним, що я в ту ж секунду підірвалася на ноги. Мені стало цікаво, хто так рветься до нас в кімнату. Тому я вирішила спочатку перевірити хто це, а тоді відчиняти. Тим більше це займало декілька секунд.
— Вже йду, – викрикнула я.
Сконцентрувавшись, я постаралася налаштуватися на людину, яка стоїть за дверима. І в мене вийшло, тільки я не знала хто це. Раніше я її не зустрічала, тому і енергетики її не могла розпізнати. Проте, я чітко відчувала медовий аромат, з відтінком кориці. Він був неперевершеним, і таким п’янким, що мені в цю ж секунду захотілося дізнатися, хто його власних. Швидким кроком я перейшла кімнату, і відчинила двері. Коли вони розпахнулися, аромат кориці примо таки вдарив в моє обличчя. Наступило відчуття легкого запаморочення, та коли я побачила хто стоїть переді мною, воно збільшилося в рази. Я не знала що мені робити, стрибати від щастя, чи кинутися в його обійми. Я так чекала цієї зустрічі, що зараз просто завмерла в очікуванні, не в змозі промовити і слова. Дивлячись на його вираз обличчя, він опинився в ідентичній ситуації. Напевно він був не готовий зустрітися зі мною.
— Максим, – видихнула я, не в змозі сформулювати речення.
— Вероніка, – таким самим тоном, відповів він.
Максим дивився на мене таким приголомшеним поглядом, ніби не очікував побачити. Дивна поведінка з його сторони, адже я живу в цій кімнаті. І шанс зустрітися зі мною надто великий. Та через секунду він взяв себе в руки.
— Настя в дома? – запитав він, заглядаючи через моє плече.
Згадка про мою сусідку, остаточно повернула мене на землю. Розвернувшись я попрямувала до стола, що б зготувати каву.
— Ні, як бачиш, – спокійним голосом, відповіла я.
Подивившись на Максима, я побачила, що він чекає продовження. Тому я додала:
— Але скоро повинна повернутися.
— Зрозуміло, – відповів він, проходячи в кімнату.
Як я зрозуміла, він вирішив зачекати її саме тут.
— Як справи? – через хвилину мовчання, заговорив він. – Творча криза пройшла?
«Чорт… Я так надіялася, що він не згадає про той випадок». Але все ж таки він згадав. «Хороша пам'ять», – простогнала я.
— Здається, пройшла, – невпевнено відповіла я.
За той час закипів чайник, тому я не запитуючи, взяла дві чашки і почала накидати каву. В якійсь мірі я відчувала провину, тому хотілося догодити дорогому гостю.
— Дивлячись по цій горі полотен – точно пройшла, – промовив Максим, показуючи в сторону мого складу картин. Зараз їх налічувалося близько тридцяти штук. І здається вони почали займати половину нашої кімнати. «Потрібно відвезти їх до дому», – прикинула я, наливаючи кип’яток в кружки.
— Можна? – несподівано промовив Максим, піднімаючись з ліжка.
— Що саме? – здивовано запитала я.
— Переглянути їх.
Максим дивився на мене із запитальним виразом обличчя. Його очі були настільки проникливим, що не в силі витримати їх, я відвела погляд.
— Так звичайно, дивися.
Коли він розвернувся, щоб порозглядати мої полотна, в мене з’явилася чудова нагода, щоб порозглядати самого Максима. Він виглядав, як завжди неперевершено. Сьогодні він був одітий і коричневу сорочку на довгий рукав, і темно – сині штани, які ідеально пасували до насичено коричневих замшевих туфлів. На голові в нього як завжди був творчий безпорядок. І це робило його ще більш привабливим.
— Ця просто неперевершена, – несподівано промовив він.
Розвернувшись, Максим впіймав мій оцінюючий погляд, він чого легенька посмішка ковзнула на його устах.
«Чорт…», – простогнала я. Знову він спіймав мене на тому, що я милуюся ним.
Взявши себе в руки, я подивилася на яку картину він показує. І це була дівчина в фіалках. Так, вона була дійсно неперевершена. Я вклала в неї всю свою душу, і всю Лелієву енергетику. Вийшла гримуча суміш. Не більше і не менше.
Дата добавления: 2015-09-28; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |