Якщо в митному законодавстві передбачено моменти повстання митного боргу, то існує необхідність окреслення моментів його погашення. Погашення митного боргу означає позбавлення особи обов’язку виконання митних формальностей пов’язаних зі сплатою митних платежів та/або надання можливості вільно, на власний розсуд використовувати ввезені чи вивезені товари.
В митному праві ЄС випадки погашення митного боргу передбачені в ст. 86 МКЄС від 2008 року. Згідно зі статтею, митний борг вважається погашеним у наступних випадках:
а) сплати належних імпортних чи експортних митних платежів;
б) звільнення від сплати митних платежів;
в) анулювання митної декларації за заявою особи;
г) конфіскації товарів;
д) вилучення товарів з наступною їх конфіскацією;
е) відмова від товарів на користь держави або їх знищення чи руйнування;
є) якщо товари безповоротно втрачено або повністю пошкоджено у зв’язку з їх властивостями, у зв’язку з дією непереборної сили або на вимогу митного органу; при цьому повністю пошкодженими визнаються товари коли вони непридатні до використання будь-якою особою;
ж) порушення норм митного права якщо таке порушення не вчинено умисно і не мало істотного значення для виконання вимог встановлених для обраного митного режиму та виконано всі формальності для врегулювання статусу товарів;
з) якщо товари допущенні до вільного обігу з застосуванням нульової або преференційної ставки мита та відповідно до вимог обраного митного режиму були вивезені;
и) зміни митно-тарифного законодавства;
і) повстання митного боргу на підставі порушення митних правил і якщо митним органам надано належні докази, що товари не були використані та докази їх вивезення з митної території Спільноти.[40,c.25]
Не менш важливим питанням щодо функціонування інституту митного боргу є визначення способів забезпечення сплати квоти боргу у випадку порушення норм митного права. Виконання обов’язку сплати належних митних платежів може забезпечуватись загальними гарантіями, які використовуються в податковому праві: система вексельних платежів, надання гарантій фінансовими установами, або ж безпосереднє внесення коштів на рахунок митних органів.
Отже, переходячи до висновку слід вказати, що поставлені в преамбулі МК України завдання митного регулювання, а саме забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи неможливе без створення відповідних процедурних норм щодо застосування кожного з інститутів митного права. Питання справляння мита займають особливе місце. Відсутність правового регулювання з цих питань повинна бути врахована при реформуванні митного права України.
Норми порядку справляння мита та інших податків за переміщення товарів через митний кодон повинні дістати своє закріплення на рівні закону. Закріплення процедур на рівні закону створить додаткові гарантії для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та держави. Незважаючи, на існування Податкового кодексу України, який врегульовує деякі питання оподаткування, митні правила повинні дістати свій розвиток саме в митному законодавстві. На мою думку, важливим є прийняття закону на виконання положень МКУ серед яких повинні знайти своє місце і норми щодо справляння митних платежів.
2.4.Митна вартість як інститут нарахування митних платежів
Однією з найважливіших категорій не тільки в системі митного оподаткування, але й у системі митного контролю та митного оформлення є поняття митної вартості. Це пов'язано насамперед з ключовою роллю, яку відіграє митна вартість у системі митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Функціональне призначення митної вартості товарів — це підґрунтя, на якому розраховується більшість платежів, що здійснюються на митниці: митний тариф, митні збори, акцизний збір та податок на додану вартість.
Вступ України до Світової організації торгівлі, її приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, та, як наслідок, активні інтеграційні процеси призводять до зростання значення заходів митно-тарифного регулювання національної політики.
Митна вартість – одна з головних категорій тарифного регулювання, за допомогою якої може відбутися прискорення або сповільнення лібералізації торгівлі, зростання економічного та соціального добробуту країни [54, 34]. Митна вартість є вихідною розрахунковою базою для обчислення митних платежів, вона безпосередньо впливає на створення економічного порядку для формування рівних конкурентних умов суб’єктів господарювання на території держави.
В умовах сьогодення залишається багато проблемних питань щодо визначення митної вартості, її контролю митними органами, методів та методик її розрахунку. Тому доцільним є дослідити норми національного та міжнародного законодавства, що регулюють питання митної оцінки товарів при переміщенні їх через митний кордон, розкрити зміст поняття митної вартості, визначити її місце серед заходів митно-тарифного регулювання.
Відповідно до міжнародних угод митна вартість – це одна з головних категорій, на які міжнародні організації звертають увагу. Пунктом 5 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі визначено, що “основи і методи визначення вартості товарів повинні бути стабільними і доступними, щоб дати можливість комерсантам з розумною мірою точності визначити вартість товарів для митних цілей”.
Оскільки держава може впливати на зовнішню торгівлю через адміністративні й фінансові інструменти регулювання митної вартості товарів, що може гальмувати лібералізацію міжнародної торгівлі, постає нагальна потреба у визначенні місця митної вартості товарів у тарифному та нетарифному регулюванні.
Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі за суттю є економічним і комплексно діє через ринковий механізм, воно спрямоване на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливає на фінансові результати діяльності учасників зовнішньої торгівлі через обкладання товарів відповідним митом. Вплив проявляється у потребі визначення митної вартості товару, з якої нараховуватиметься мито, коду товару відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження цього товару [ 54, 28].
Одним з інструментів зовнішньоторговельної політики держави є нетарифне регулювання. Незважаючи на давно усталене словосполучення «нетарифне регулювання», ні національне законодавство, ні міжнародні угоди та конвенції не дають його тлумачення.
До основних правових актів, якими регулювалося та регулюється питання визначення митної вартості товарів в Україні, належать Закон України «Про Єдиний митний тариф», Митний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004 р., зі змінами, внесеними Законом України від 22.12.2005 р. № 3269-IV [9], що набрали чинності 01.01.2006 р. і відповідають вимогам Угоди про застосування ст. VІІ ГАТТ 1994 р..
Ст. 16 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992 р. № 2098-ХІІ (втратила чинність з 01.01.2006 р.) визначено, що «нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України». Отже, митна вартість товарів з 1992 р. визначена базою для оподаткування і, таким чином, категорією тарифного регулювання.
З 1994 р. Україна вела переговори щодо приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Українська законодавча база щодо визначення митної вартості товарів почала враховувати міжнародну практику, тобто Угоду про застосування ст. VІІ ГАТТ 1994 р. Ця стаття стосується оцінки товарів для цілей стягування мита. В Угоді визначено, що «митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або такою, що підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту, скоригованою відповідно до положень ст. 8», причому в ст. 15 цієї Угоди «митна вартість» означає вартість товарів для стягнення адвалерних мит на імпортні товари [50]
Протягом 2004–2006 рр. діяли два правових акти, які регулювали питання митної вартості товарів – Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 16) і Митний кодекс України (розд. ХІ).
Митний кодекс України встановив уніфіковані організаційно-правові та методологічні принципи визначення митної вартості товарів при імпорті відповідно до Угоди про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р. Згідно з Кодексом «митна вартість товарів – це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень цього Кодексу» (ст. 259). Ст. 261 визначено, що відомості про митну вартість використовуються для нарахування податків та зборів тощо, це дає змогу зарахувати категорію «митна вартість» до тарифного регулювання. Але в зазначеному розділі використовуються два терміни – «визначення митної вартості» та «митна оцінка», а їх тлумачення не дається. На мою думку, з урахуванням положень ч. І «Правила митної оцінки» Угоди про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р., можна зробити висновок, що митна оцінка – це дії, спрямовані на визначення митної вартості товарів митним органом, а дії належать до засобів нетарифного регулювання.
Сучасним українським законодавством, а саме розд. ХІ Митного кодексу в редакції Закону України від 22.12.2005 № 3269-IV (набрав чинності з 01.01.2006 р.), визначено, що «митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень Митного кодексу». Відповідно до ст. 261 «відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України».
Отже, Закон України «Про Єдиний митний тариф», Митний кодекс України, Угода про застосування ст. VІІ ГАТТ 1994 р. визначають категорію «митна вартість» як базу для оподаткування, тим самим зараховують її до складових тарифного регулювання.
Залежно від митної політики в нашій державі змінювалися методологічні засади й методи визначення митної вартості товарів. Слід зауважити, що деякі автори [19, 21, 23] вважають, що зміна методів визначення митної вартості може бути додатковим протекціоністським бар’єром на шляху імпортних товарів. Тому в багатьох документах ЮНКТАД і ГАТТ американська методологія визначення митної вартості кваліфікувалася як серйозний і складний протекціоністський бар’єр [19, 29].
В Україні методи визначення митної вартості товарів та їх використання наведено в розд. ХІ Митного кодексу відповідно до Угоди про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р., в якому основним названо метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Відповідно до ст. 265 Митного кодексу, «якщо митний орган дійшов висновку, що митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов’язати декларанта визначити митну вартість іншим способом». На практиці критерієм неприйнятності першого методу є використання цінових показників, таких як цінова база Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) Держмитслужби, бюлетень «Огляд цін українського та світового товарних ринків», листи Держмитслужби, які містять біржову інформацію про ціни на товари та/або сировину і мають рекомендаційний характер. Слід сказати про недостатній обсяг цінової інформації в довідково-інформаційній базі даних митних органів щодо конкретних товарів і, що важливо, відсутність інформації про зміни в цінах, особливо це стосується сезонних цін. Використання цінової бази ЄАІС Держмитслужби, яка формується на підставі даних вантажних митних декларацій, оформлених цими ж митними органами, та цін рекомендаційних листів на окремі групи товарів, є прямим доказом зарахування дій щодо визначення митної вартості товарів до адміністративних заходів нетарифного адміністративного регулювання. Прикладом цього можуть слугувати листи-претензії до Міністерства економіки України та Держмитслужби щодо використання індикативних цін, які використовуються під час оформлення товарів митними органами України. «Україна порушує вимоги СОТ у частині доступу продукції на ринок України, створює штучні бар’єри. Оформлення здійснювалося за цінами в два рази вищими реальних закупівних цін імпортерів» [50] На думку імпортерів, саме такі необґрунтовано завищені ціни використовувалися під час митного оформлення імпортного товару. Вищевикладений конфлікт може повторюватися і формувати негативний імідж держави в міжнародній торгівлі, тому важливо дотримуватись міжнародних норм і стандартів щодо визначення митної вартості товарів, не використовувати бездумно нетарифні бар’єри.
Непрозорість дій посадових осіб митної служби, зміна, на їх вимогу, методу визначення митної вартості не дозволяє суб’єктові зовнішньоекономічної діяльності заздалегідь зробити фінансові розрахунки. На думку авторів дослідження даної проблематики, однобокий підхід до митної вартості товарів лише як до бази оподаткування, тим самим зарахування її до тарифного регулювання, негативно впливає на розвиток лібералізації зовнішньої торгівлі в Україні.
О. А. Стрижова доводить, що категорія «митна вартість» має глибокий зміст, складну структуру і подвійну природу: економічну (величина, що використовується як база оподаткування) та правову (характеризує товар як предмет публічно-правових відносин). Одночасно з тим, що за допомогою митної вартості здійснюється фіскальна функція, митна вартість виконує також регулівну функцію. Таким чином, на думку автора, митна вартість використовується в рамках тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [54].
На думку деяких науковців [19, 29, 30], у митній вартості умовно можна виділити економічну та організаційно-технологічну складові. Можна зробити висновок, що економічною складовою митної вартості є числове значення, і тому митна вартість належить до тарифного регулювання. Організаційно-технологічна складова подає порядок визначення та декларування митної вартості, а також технологію контролю митної вартості та її коригування, і тому митну вартість можна зарахувати до інструментів нетарифного регулювання.
Відповідно до Угоди про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р., митна оцінка являє собою процес визначення, розрахунку митної вартості товарів, а митна вартість – результат цього процесу. Поняття «митна оцінка товарів» охоплює всі оцінні дії стосовно товарів з моменту первинного визначення їх митної вартості декларантом до прийняття митним органом остаточного рішення. Слід звернути увагу, що митна вартість (як результат митної оцінки) повинен визначатись на основі єдиних підходів, але з урахуванням індивідуальних характеристик товарів, умов їх переміщення тощо. Інакше непрозорість дій посадових осіб митних органів щодо визначення і контролю за митною вартістю товарів перетворюється в нетарифний бар’єр, який може загальмувати розвиток зовнішньої торгівлі.
Отже, митна вартість товару – одна з головних категорій митної справи, особливий різновид цінових показників товару, у визначенні якої, крім продавця та покупця, бере участь третя сторона – митний орган.
Законодавчі акти України визначають митну вартість товарів базою оподаткування, а тому зараховують її до заходів тарифного регулювання.
Методи, методики, правила обчислення, об’єктивність визначення митної вартості та дії митного органу щодо контролю за нею – це державні адміністративні інструменти, тобто важіль у руках держави, яким за необхідності можна впливати на зовнішню торгівлю, їх можна зарахувати до нетарифного регулювання.
Аналізуючи дане питання, прихожу до висновку що, митна вартість товарів являє собою комплексне поняття і один з важелів захисту економічних інтересів держави в зовнішньоекономічній діяльності.
2.4.1.Проблеми визначення митної вартості
В умовах сьогодення однією з найактуальніших проблем залишається ухилення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності від сплати податків при декларуванні товарів шляхом заниження їх митної вартості.
Проблеми визначення митної вартості та боротьби з її заниженням виникають у багатьох держав. На думку деяких науковців, від правильності визначення митної вартості суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів залежить підвищення її регулятивного впливу, якість реалізації фіскальної функції митними органами, стимулювання та збільшення товаропотоків, додатковий захист національних товаровиробників.
Існує думка, що у більшості випадків причиною заниження митної вартості є ввезення переважної більшості окремих товарів (наприклад, фрукти, овочі, квіти і т. д.) не за прямими контрактами, а з використанням посередників, офшорів та інших схем, які не дають змоги достовірно підтвердити митну вартість товарів.
Конфлікт інтересів митних органів та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає у недосконалості та неповноті бази даних цінової інформації відомостей про вартість певного товару (предмету), на підставі яких визначається його митна вартість.
Окрім того, у Митному кодексі України вживаються поняття «визначення митної вартості», «декларування митної вартості» та «митна оцінка товарів», що не є тотожними. Відсутність розширеного тлумачення зазначених термінів нормами національного законодавства призводить до їх помилкового розуміння і підміни одного поняття іншим.
За статистикою під час здійснення зовнішньоекономічних операцій у Європі та США майже у 90 відсотках митна вартість товару визначається за ціною угоди, тобто за першим методом. Основним та найбільше вживаним методом визначення митної вартості, що зазначений в діючому Митному кодексі України, також являється метод вартості операції.[38]
Однією з найактуальніших проблем інституту митної вартості залишається проблема законодавчого закріплення повноваження митного органу самостійно визначати митну вартість товару.
Так, відповідно до положень ст. 260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом. Також в ст. 265 Митного кодексу України вказано, якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов’язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення. З цього слідує, що в повноваження митного органу входить виключно контроль за визначенням митної вартості.
Однак ст. 264 Митного кодексу України опосередковано вказує на можливість визначення митної вартості митним органом, встановлюючи правила поведінки декларанта у разі його незгоди з митною вартістю товарів, визначеною митним органом.
Окрім того, відповідно до п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1766, у разі, коли декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Також, згідно з положеннями Порядку заповнення рішення про визначення митної вартості товарів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29.05.09 № 506, рішення про визначення митної вартості товарів, закріплення результатів здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час та після закінчення операцій митного контролю, митного оформлення та пропуску товарів через митний кордон України.
Слід підкреслити, що форма рішення про визначення митної вартості товарів митними органами була закріплена на законодавчому рівні лише в 2009 році вищезазначеним наказом ДМСУ, до цього моменту кожна митниця приймала такі рішення, спираючись на власний досвід та використовуючи власну форму рішення. Доречним буде зауважити, що порядок прийняття рішення про визначення митної вартості товарів митними органами має передбачатися Митним кодексом України.
Слід також зауважити, що функцію контролю за визначенням митної вартості товарів здійснює відділ контролю митної вартості митниці та регіональної митниці. На сьогоднішній день накази Державної митної служби України від 02.12.1999 № 782, від 01.10.2003 № 646, від 13.10.2003 № 685, що регулювали діяльність цих відділів втратили чинність. Відсутність порядку ускладнює діяльність підрозділів щодо контролю митної вартості, унеможливлює створення єдиного підходу в їх роботі.[38]
Згідно нормативно закріпленої методики розрахунку митної вартості та додаткових витрат до неї можуть включатися «нетрадиційні», «екзотичні» для національної ментальності та податкової системи витрати, роялті та ліцензійні платежі.
Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу Українипід терміном «роялті» слід розуміти-будь-який латіж, отриманий як винагорода
за користування або за надання права на користування будь-яким
авторським та суміжним правом на літературні твори, твори
мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи
на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні
фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким
патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи
торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю,
формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового,
комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Цікавим виявляється те, що на момент митного оформлення товару, за користування яким має стягуватись роялті, суму роялті визначити неможливо, оскільки вона становить певний відсоток від ціни реалізованого товару. Саме тому сума роялті не додається до митної вартості під час декларування товарів у процесі митного оформлення. Зіштовхуємося з необхідністю включити до митної вартості товару суму роялті по факту визначення конкретної суми цього платежу, тобто після митного оформлення та реалізації даного товару, що можливе лише шляхом внесення змін до вже оформлених митних декларацій.
Відсутність на законодавчому рівні закріпленого механізму розрахунку сумм роялті, які підлягають включенню до митної вартості, митного оподаткування заявленої суми роялті, є підґрунтям для ухилення від сплати податків, що потребує негайного вирішення проблеми шляхом внесення змін у національне законодавство.
Отже, інститут митної вартості відіграє одну з найголовніших ролей в системі тарифних заходів регулювання митної політики.
Від правильності визначення митної вартості напряму залежить обсяг
податків і зборів, що підлягають стягненню, якість реалізації фіскальної функції митних органів, рівень захищеності національного товаровиробника, зміцнення економічної безпеки держави в цілому.
В умовах сьогодення залишається багато суперечливих питань, пов’язаних з існуванням інституту митної вартості. Найактуальнішими, безумовно, залишаються проблеми законодавчого закріплення повноваження митного органу самостійно визначати митну вартість товару, недосконалість методик розрахунку митної вартості та додаткових витрат, ухилення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності від сплати податків при декларуванні товарів шляхом заниження їх митної вартості.
2.4.2.Взаємодія митних та податкових органів при здійсненні контролю митної вартості
Якбуло вже з'ясовано вище основою для нарахування податків митницею виступає митна вартість, яку суб’єкти ЗЕД намагаються занизити при імпорті, щоб зменшити суму митних платежів, які треба сплатити. При експорті цей процес відбувається навпаки - суб’єкт ЗЕД намагається зависити митну вартість, щоб отримати більшу суму при відшкодуванні ПДВ з бюджету. При стягненні мита та відшкодуванні ПДВ фігурують, здебільшого великі суми коштів і суб’єкти ЗЕД можуть намагатися сфальсифікувати дані для отримання додаткового прибутку. Тобто утворення тіньових схем та фальсифікацій у цьому процесі можуть бути присутніми. Держава, ж зі свого боку протистоїть цим процесам за допомогою інструментів митної політики.
Основним з них є контроль митної вартості товарів, як основи нарахування податків та зборів. Цей інструмент дуже широко використовується митними органами та приносить ефективні результати.
Окремі аспекти митної оцінки в контексті митного регулювання залишаються поза увагою та потребують ґрунтовного дослідження. Зокрема, відсутній належний взаємозв’язок митних та податкових органів в сфері контролю митної вартості. Вирішення проблематики оцінки та контролю митної вартості зумовило необхідність та актуальність дослідження даного питання.
При перевірці документів та інформації, митники часто звертаються до інших державних служб, які контролюють внутрішню діяльність суб’єктів ЗЕД. Особливо часто такі запити надходять до податкової служби.
Державна митна служба (ДМСУ) й державна податкова служба (ДПСУ) України взаємодіють на даний момент тільки при проведенні спільних перевірок суб’єктів ЗЕД, що регламентується Наказом Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при організації та проведенні спільних планових і позапланових перевірок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності». Даний нормативний акт передбачає такі форми взаємодії:
- обмін інформацією, яка становить взаємний інтерес, про обсяги експортно-імпортних операцій, джерела придбання товарів, іншою інформацією щодо діяльності суб'єктів.
Цей обмін на даний момент працює за допомогою механізму, який представлений довгим ланцюгом, що тягнеться між цими службами та їх структурними підрозділами (рис.1).
- створення спільних груп для відпрацювання конкретних фактів,- узагальнення підсумків виконання спільних завдань.
Рис. 1. Механізм обміну інформацією митної та податкової служб
На практиці дані положення виконуються тільки умовно, через відсутність оперативного обміну інформацією (єдиної бази даних) та ефективної законодавчої бази якою митні та податкові органи могли б користувались при спільному контролі митної вартості товарів.
В результаті цього, є доцільним удосконалити механізм обміну інформацією роботи органів ДМСУ та ДПСУ при здійсненні контролю митної вартості (рис. 2). Розробка даного механізму дозволить оптимізувати процес контролю митної вартості товарів на митниці.
Удосконалення даного механізму передбачає створення спільних баз даних, з метою забезпечення взаємодії митних і податкових органів на основі:
- інформації, що подається в товаросупроводжувальних документах, яка надається декларантом для цілей митного оформлення;
- документів і відомостей, які вимагаються для подачі митному органу декларантом або отриманих самостійно в ході проведення перевірочних заходів при здійсненні поточного й наступного контролю митних декларацій;
- податкових декларацій і інших документів фінансової звітності, що подаються в податкові органи або отриманих у ході проведення перевірок: бухгалтерської документації; документів первинного й складського обліку; комерційної переписки.
Удосконалення механізму обміну інформацією роботи органів ДМСУ та ДПСУ передбачає необхідність створити:
1. Оперативний інформаційний обмін – даний механізм повинен забезпечувати доступ до баз даних з робочого місця в оперативному режимі, як митного, так і податкового інспектора.
2. Міжвідомчі бази даних. Кожен з двох фіскальних органів може за допомогою створення баз даних отримувати потрібну інформацію. Передбачається створення трьох баз даних. Вони повинні містити повну інформацію: про осіб, що здійснюють економічну діяльність на території України і зовнішньоторговельну діяльність; про операції, проведених особами; про товари й транспортні засоби; про митну вартість товарів і транспортних засобів; про податкову базу при нарахуванні податків і зборів, що відносяться до компетенції ДПСУ; про ціни на товари на вітчизняному та світових ринках; про суми нарахованих, сплачених і стягнених митних платежів, податків і зборів.[32]
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 87 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |