4. взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується дитиною;
5. особу дитини та стан і"ї здоров'я;
6. ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
Суд, ухвалюючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 224 СК України). У п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що під час усиновлення повнолітньої особи потрібно брати до уваги, що таку особу можна усиновити лише у виняткових випадках, зокрема, якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування до досягнення повноліття. Враховуючи винятковий характер права на усиновлення повнолітньої осо
би, суди мають установлювати у розгляді справ цієї категорії додаткові обставини, зокрема, потребу усиновлення і неможливість оформлення іншого правового зв'язку між особою, яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складення заповіту тощо). При цьому звернення до суду із заявою про усиновлення не має бути зумовлене бажанням досягти іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв'язку (можливо, наявного фактично). Варто також з'ясовувати наявність чи відсутність в усиновлювача своїх дітей. Закон не встановлює заборони на усиновлення повнолітньої особи тією, яка має власних дітей, проте на цей факт потрібно зважати, виходячи з обставин, що визначають можливість рідних дітей бути спадкоємцями. У кожному конкретному випадку суд під час вирішення питання про усиновлення повнолітньої особи може врахувати й інші обставини.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам рекомендовано у розгляді справи про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями мати на увазі, що:
а) таку дитину може усиновити іноземець, якщо вона не менше, ніж один рік перебуває на обліку у Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини і при цьому не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе у сім'ю. Якщо усиновлювач є родичем дитини або вона страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення можна здійснити до закінчення цього стоку;
б) на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода уповноваженого органу виконавчої влади, зокрема у разі, коли усиновлювач є чоловіком матері, дружиною батька цієї дитини;
в) усиновлення іноземцями здійснюють за умови забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому від установленого законами України.
Щоб визначити зміст норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта у галузі іноземного права.
Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують права дитини за кордоном (на житло, освіту, охорону здоров'я, утримання тощо) у тому обсязі, у якому вона має їх в Україні.
Під час дослідження судом висновку іноземної організації з усиновлення дітей про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути уси- новлювачами потрібно перевіряти, чи надано цій організації повноваження складати такі висновки від імені компетентного органу відповідної держави.
За результатами розгляду заяви про усиновлення суд може: 1) ухвалити рішення про задоволення заяви про усиновлення; 2) ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви про усиновлення. Якщо розгляд справи відбувався у закритому порядку, то і рішення потрібно оголошувати у закритому судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення, суд має обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення.
У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи і оголошує особу-заявника усиновлювачем. У резолютивній частині рішення потрібно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а таколс про його громадянство. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками, про що також зазначають у резолютивній частині рішення суду.
Верховний Суд України наголосив на неприпустимості зазначення іноземною мовою прізвища та імені дитини після усиновлення у резолютивній частині рішення суду (п. 10 постанови).
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника.
Відповідно до ч. 6 ст. 217 СК України, мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Заяву подають до суду, у провадженні якого перебуває справа про усиновлення. У такому разі, керуючись ч. 5 ст. 255 ЦПК України, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 СК України, заяву про усиновлення можуть відкликати до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. У таких випадках, керуючись ч. 6 ст. 255 ЦПК України, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
Усиновлення вважають здійсненим від дня набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення заявника усиновлювачем, з моменту набрання рішенням законної сили між ним та усиновленою особою винріка- ють взаємні права та обов'язки і припиняються особисті та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена, та її батьками, а також між нею та іншими її родичами за походженням. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 232 СК України, у разі усиновлення дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.
На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи орган державної реєстрації актів
цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Зміни до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи вносяться, якщо: 1) змінено дату і (або) місце народження усиновленого; 2) усиновлювачів записують матір'ю, батьком дитини; 3) змінюється прізвище і (або) ім'я чи по батькові дитини. У зв'язку з цим, до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення надсилається копія рішення суду.
У справах про усиновлення дітей іноземними громадянами копія рішення суду надсилається до уповноваженого органу виконавчої влади. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 «Про затвердження порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» суд, що ухвалив рішення про усиновлення дитини іноземцем, у десятиденний строк після набрання рішенням суду законної сили подає Державному департаментові з усиновлення та захисту прав дитини засвідчену в установленому порядку копію рішення суду.
Якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органові державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Крім того, вважаємо, що копію рішення суду про усиновлення потрібно надсилати до відповідного органу опіки та піклування, оскільки, згідно зі ст. 235 СК України, орган опіки та піклування здійснює нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні. Нагляд за дотриманням прав усиновленої дитини здійснюють до досягнення нею повноліття.
Ст. 236 та 238 СК України передбачають можливість визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення, яке провадять у судовому порядку. Такі справи належать до позовного провадження.
20.6. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
Юридичні факти - це обставини (дії, події), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення майнових чи особистих немайнових прав. Зазначимо, що у праві доводиться стикатися з фактами, щодо яких чинне законодавство не передбачає будь-якого адміністративного порядку
встановлення (реєстрації). Тому їх встановлення можливе лише у судовому порядку. Наприклад, факт перебування фізичної особи на утриманні.
У справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, законодавець визначив: 1) коло юридичних фактів, які можуть бути встановлені судом у порядку окремого провадження; 2) вимоги, яким має відповідати заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 3) особливості змісту рішення суду у цій категорії справ.
Судовому встановленню підлягають тільки факти, що відповідають таким вимогам:
- встановлюваний факт спричинює правові наслідки для заявника. Тому заявник зобов'язаний вказати мету, для якої йому потрібно встановити факт;
- відсутність передбаченого чинним законодавством іншого (несудового) порядку встановлення факту. Наявність адміністративного порядку встановлення факту, що має юридичне значення, виключає можливість звернення до суду. Так, відповідно до ч. З ст. 256 ЦПК України, не підлягають встановленню у суді у порядку окремого провадження факти належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану;
- неможливість одержання чи встановлення в адміністративному порядку документа, який підтверджує конкретний факт, що має юридичне значення. Тому особа перед тим як звернутися до суду, має використати можливість для одержання чи встановлення цього документа в адміністративному порядку, якщо це передбачено законом. Підтвердженням дотримання адміністративного порядку звернення є письмова відмова відповідного органу у видачі документа;
- відсутність спору про право;
- встановлення факту не пов'язана з подальшим вирішенням спору про право.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд у порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами. Потреба підтвердити цей факт виникає тоді, коли конкретний ступінь родинних відносин не підлягає спеціальній реєстрації чи такої реєстрації з конкретних причин не проведено. Пленум Верховного Суду України у постанові»Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» наголосив, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Наприклад, якщо підтвердження такого факту потрібне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтв про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку із втратою годувальника.
Суд не може відмовити у розгляді заяви про встановлення факту родин-
них відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання, встановивши неправильність запису в актах цивільного стану.
Водночас для розгляду у порядку окремога провадження не можна приймати заяву про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу, щоб підтвердити надалі своє право на житлове приміщення або на обмін житла. У разі відмови у задоволенні вимог про визнання права на житлову площу або на обмін житла, заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом;
2) перебування фізичної особи на утриманні. Факт перебування особи на утриманні має спричинювати для неї конкретні правові наслідки (одержання пенсії, спадкування чи відшкодування шкоди). Утриманцем є особа, для якої матеріальна допомога, надана особою, була постійним і основним джерелом засобів існування. Тому у випадках, коли заявник одержував, наприклад, пенсію, стипендію, під час судового розгляду потрібно з'ясувати, чи була ця допомога основним джерелом засобів до існування.
Згідно із п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України, видана відповідним органом довідка про те, що особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення у судовому порядку факту перебування на утриманні.
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню. Як бачимо, судове встановлення факту каліцтва можливе лише за умови, що для заявника його встановлення має правове значення, тобто встановлення цього факту потрібне заявникові для призначення пенсії або допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню.
Відповідно до ст. 22 Закону України від 14.10.1992 «Про охорону праці» і Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінет>' Міністрів України від 10.08.1993, розслідування нещасного випадку, який стався на виробництві, здійснює комісія, яку створює роботодавець. У разі нещасного випадку складають акт про нещасний випадок на виробництві. Розбіжності з питань розслідування, оформлення і врахування нещасних випадків на виробництві, невизнання роботодавцем нещасного випадку, відмови у проведенні його розслідування і складення акту, незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта можуть бути вирішені у судовому порядку, передбаченому для розгляду трудових спорів, а саме у порядку позовного провадження у цивільному судочинстві.
Крім того. Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначив, що у разі застосування п. З ч. 1 ст. 256 ЦПК України, яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, якщо це потрібно для призначення
INCLUDEPICTURE "C:\\Users\\Юля\\AppData\\AppData\\Local\\Temp\\FineReader10\\media\\image12.jpeg" \* MERGEFORMAT
пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам потрібно мати на увазі, що від дня введення у дію Закону України «Про охорону праці» справи про встановлення таких фактів не розглядають у порядку окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, коли з приводу цього виникає спір, а також, якщо у разі каліцтва у зв'язку із використанням державних чи громадських обов'язків призначено пенсію особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішують у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
У порядку окремого провадження факт каліцтва підлягає судовому встановленню, коли не складено акта про нещасний випадок, а скласти його у цей час неможливо або акт складено, але втрачено і відновити його у несудовому порядку неможливо, а також, якщо під час складання акта про нещасний випадок допущено помилку, яка перешкоджає визнанню факту каліцтва, і виправити цю помилку у несудовому порядку неможливо.
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Зазначимо, що встановленню підлягає не сам акт цивільного стану, а лише факт його реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Така потреба виникає тоді, коли в органах державної реєстрації актів цивільного стану не зберігся відповідний актовий запис, у зв'язку з чим у разі звернення до суду про встановлення факту державної реєстрації актів цивільного стану заявник має подати довідку органу виконавчої влади, до компетенції якого належить організація діяльності з державної реєстрації актів цивільного стану, про відсутність первісного чи відновленого запису актів цивільного стану. Видача органом довідки про відсутність самого запису за наявності актових книг є підставою для відмови відкрити провадження у справі про встановлення факту державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен із них. Якщо заяву подає лише один із подружжя, другий із них залучається до участі у справі як заінтересована особа. Суддя не вправі відмовити у прийнятті заяви, а суд - закрити провадження у справі з тих підстав, що органи реєстрації актів цивільного стану відмовили у відновленні запису про реєстрацію акта у зв'язку з відсутністю цього запису у книгах реєстрації відповідних записів, що збереглися;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
З метою захисту матеріальних інтересів чоловіка та жінки, які спільно проживають, СІ. 74 СК України передбачає: якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
У цьому випадку для встановлення факту проживання однією сім'єю
без шлюбу жінка і (або) чоловік мають право звернутися до суду для вирішення даного питання у порядку окремого провадження;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, час і місце народження якої, зазначені у документі не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, часом і місцем народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті.
Під час видачі правовстановлюючих документів можуть бути допущені певні помилки у прізвищі, імені, по батькові, щодо часу і місця народження особи, які не збігаються з відомостями, зазначеними у Свідоцтві про народження або паспорті. У зв'язку з цим виникає потреба підтвердити приналежність виданого з помилкою документа конкретній особі. Проте суд не встановлює факту, зафіксованого у правовстановлюючому документі, а лише підтверджує належність документа конкретній особі. У таких категоріях справ суди мають вимагати від заявника надання доказів того, що правовстановлюючий документ належить йому і що орган, який його видав, не має можливості внести у нього відповідні виправлення.
Цього порядку не застосовують, якщо виправлення у таких документах належно не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться у документі, в адміністративному порядку;
7) народження особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження та смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000, реєстрацію народження дитини провадить державний орган реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, власного імені та по батькові.
Підставами для реєстрації народження є:
а) медичне свідоцтво про народження, видане закладами охорони здоров'я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймають пологи;
б) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, заява двох свідків, присутніх на пологах, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я.
в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участі двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі) у разі народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або іншому транспортному засобі. Якщо відсутній лікар або фельдшер, реєстрацію народження провадять на підставі вказаного акта
та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу;
г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть у разі мертвонаро- дження.
Одночасно зі заявою про реєстрацію народження подають:
а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо документа, що посвідчує особу одного з батьків, із поважних причин не можна пред'явити, то орган реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити у реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначають на підставі свідоцтва про шлюб;
б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо реєстрацію народження провадять не батьки, а інша особа;
в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини, заява батька про визнання батьківства). За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його реєстрацію у паспортах або паспортних документах матері та батька дитини.
Ці документи подають до органу реєстрації актів цивільного стану, де реєструють народження. За відсутності зазначених підстав для реєстрації народження, її провадять на підставі рішення суду про встановлення факту народження.
Смерть фізичної особи - це подія цивільного стану фізичної особи, яка підлягає спеціальній реєстрації. Державну реєстрацію смерті провадять органи державної реєстрації актів цивільного стану.
Відсутність документів, на підставі яких провадиться реєстрація смерті особи, є підставою для відмови у державній реєстрації смерті фізичної особи. У таких випадках факт смерті фізичної особи у певний час можуть встановити у суді у порядку окремого провадження.
Подаючи заяву про встановлення факту смерті до суду, заявник повинен додати до неї документ, який свідчить про відмову органу РАЦСу у державній реєстрації смерті фізичної особи. Така відмова найчастіше пов'язана з тим, що труп фізичної особи відсутній, але існують докази, які з достовірністю вказують на п смерть у конкретний час і за конкретних обставин (наприклад, смерть особи під час пожежі, смерть особи, яка потонула на очах у свідків).
Встановлення факту смерті потрібно відрізняти від оголошення фізичної особи померлою у судовому порядку. Оголошуючи особу померлою, суд констатує лише ймовірну смерть особи, обґрунтовуючи це тим, що про фізичну особу у місці її постійного проживання немає відомостей протягом строку, визначеного законом (див. ст. 46 ЦК України). Суд робить вірогідне припущення про смерть фізичної особи, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті особи, оголошеної померлою.
день її гаданої смерті або день набрання законної сили рішенням суду. У справах про встановлення факту смерті суд мусить мати у розпорядженні докази, які достовірно підтверджують смерть особи у конкретний час.
Також цю категорію справ варто відрізняти від справ про судовий порядок встановлення факту реєстрації смерті. Звернення до суду для встановлення факту реєстрації смерті пов'язане з неможливістю встановити втрачений актовий запис про смерть. Сам факт смерті фізичної особи сумніву не підлягає і не потребує судового підтвердження.
Оскільки у законі неможливо наперед перерахувати всю багатоманітність юридичних фактів, ЦПК України допускає можливість встановити у порядку окремого провадження й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256). Зокрема, відповідно до ст. 130 СК України, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може встановити рішення суду. Зі встановленням такого факту може бути пов'язане виникнення у дитини майнових та немайнових прав. Встановлення батьківства у порядку окремого провадження можливе за умови, що у разі народження дитини матір'ю, яка не перебувала у шлюбі, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провели за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записали за її вказівкою. Крім того, можуть бути встановлені факти прийняття спадщини; встановлення місця відкриття спадщини та фактів володіння будівлею на праві приватної власності тощо.
У постанові Пленуму «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» Верховний Суд України зазначив, що суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника, і рішення суду потрібне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не зачислена до кола спадкоємців за законом (п. 1).
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розглядові в окремому провадженні не підлягають. Ці питання вирішує орган, який видав документ. Суди також не встановлюють тотожності особи. Водночас суд може встановлювати факти належності особі документів, які не належать до таких, що посвідчують особу (наприклад, довідка про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель чи пропажу безвісті у зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту,
страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж).
Звернутися зі заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, може будь-яка заінтересована особа. Заяву подають до суду за місцем проживання фізичної особи-заявника.
Крім загальних реквізитів, у заяві потрібно зазначити:
1) якиіі факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
До заяви додають докази, що підтверджують викладені у заяві обставини, і довідку про неможливість відновити втрачені документи (ст. 258 ЦПК України). Недодержання реквізитів заяви має наслідком постановлення ухвали про залишення її без руху.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя зобов'язаний перевірити, чи підлягає судовому встановленню цей факт; чи має заявник право звернутися до суду з такою заявою; чи дотримано вимоги до змісту заяви; з'ясувати, для чого потрібно встановити факт; вимагати від заявника письмових доказів, які підтверджують неможливість одержати чи встановити документ, що підтверджує цей факт.
Суддя мусить також перевірити юрисдикцію справи, оскільки у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві встановленню підлягають факти, якщо заявником є фізична особа. Заяви організацій чи фізичних осіб- суб'єктів підприємницької діяльності про встановлення фактів, що мають юридичне значення, мають розглядати господарські суди. Виявивши, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя зобов'язаний постановити ухвалу про відмову відкрити провадження у справі.
Здійснюючи підготовку справи до судового розгляду суддя має визначити коло заінтересованих у справі осіб і викликати їх в судове засідання. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами у цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України.
Заінтересовані особи мають право подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості поданої до суду заяви про встановлення факту, брати участь у їх дослідженні.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, потрібно розглядати за участі заявників та заінтересованих осіб. Заявники та заінтересовані особи вправі подавати докази на підтвердження обґрунтова
ності чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, розглядуваного судом, брати участь у дослідженні обставин справи, вчиняти інші процесуальні дії.
Під час вирішення заяв про встановлення факту перебування на утриманні треба враховувати, що:
а) відповідно до ст. 36 Закону України від 9.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, за загальним правилом, мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, потрібного йому для призначення пенсії з приводу інвалідності, а у разі смерті пенсіонера або осіб у період проходження строкової військової служби - незалежно від тривалості страхового стажу;
б) до п'ятої черги спадкоємців за законом налел<ать утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (ст. 1265 ЦК України). Утриманцем, відповідно до ст. 1265 ЦК України, є неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш, як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування. Тому для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину особі потрібно довести, що вона на момент одержання утримання була неповнолітньою або непрацездатною; не була членом сім'ї спадкодавця; не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу; ця допомога була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування;
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |