У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Українська держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивільних правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи — міністерства, відомства тощо. Держава як самостійний суб'єкт цивільних правовідносин несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, але вона не відповідає за зобов'язаннями інших суб'єктів, у першу чергу державних підприємств. Крім Української держави цивільні правовідносини можуть виникати за участю іноземних держав.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть також виступати Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Ці суб'єкти є власниками майна і в межах, встановлених законом, мають право володіти, користуватися і распоряджатися цим майном. При цьому вони не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями територіальних громад. Кожен з цих суб'єктів є самостійним учасником цивільних правовідносин.
У кожному цивільному правовідношенні діють дві сторони — управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і боржником. Кредитор має певні права, в той час як боржник виступає носієм певних обов'язків. У договорі позики, наприклад, позикодавець має право вимагати від боржника повернення боргу, а боржник зобов'язаний цей борг повернути. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'язки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі грошей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі речі. При цьому не має значення, одна чи декілька осіб беруть участь у договорі на кожній із сторін. Якщо, наприклад, дві особи бажають разом придбати автомобіль, то вони діють як одна сторона правовідношення, а саме — покупець.
Істотну особливість у цьому питанні має договір про спільну діяльність, метою якого є досягнення його учасниками певної законної мети, а саме: будівництво жилого будинку, здійснення різноманітних спільних проектів, благодійницької діяльності тощо. Звертає на себе увагу та обставина, що в цьому договорі всі його учасники діють разом для досягнення єдиної мети, в той час як в інших цивільних договорах цілі його учасників різноспрямовані (покупець має за мету придбати річ, а продавець — її продати; підрядчик — одержати гроші за виконану роботу, а замовник — одержати результати такої роботи). З урахуванням цього вважається, що кожен з учасників договору про спільну діяльність не має права вимагати виконання договору для себе особисто і діяти тільки в своїх інтересах. Інтереси усіх учасників цього договору тісно пов'язані між собою і кожен з них має однакові права та обов'язки.
Об'єкти цивільних правовідносин. Всі цивільні правовідносини складаються з приводу будь-якого об'єкта — майнового чи немай-нового блага1. Майновими об'єктами цивільних правовідносин є речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також майнові права вимоги (наприклад, право вимоги передачі майна за договором). Серед не-майнових об'єктів розрізняють два основні види: а) продукти творчої діяльності людини, або об'єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); б) особисті немайнові блага, невід'ємні від особистості (честь, гідність, ділова репутація, ім'я, зображення, приватне життя тощо).
Об'єктами цивільних правовідносин є також результати деяких видів діяльності людини — робіт і послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм і т. ін. Крім цього, існують специфічні види діяльності — послуги, їх особливістю є те, що результати дії з надання послуг найбезпосереднішим чином пов'язані з самою цією діяльністю і невіддільні від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об'єктом цивільних правовідносин виступає саме перевезення, наприклад, вантажу до певного пункту призначення. Послуги можуть надаватися в різних сферах діяльності людини, у зв'язку з чим виділяють юридичні, медичні, посередницькі, агентські та інші види послуг.
Юридичний зміст цивільних правовідносин. Останнім часом у літературі поширилась думка про те, що правовідносини мають юридичний і фактичний зміст1. Якщо фактичний зміст правовідносин складають вольові дій (взаємодії) їх учасників, то юридичний зміст— це суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів цивільного права. Безсумнівно, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів, тому з'ясування питання про сутність суб'єктивних прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин є найважливішим.
Суб'єктивне право — це можливість, що належить учаснику цивільного правовідношення, поводити себе певним чином у взаємостосунках з іншими учасниками цих відносин, яку гарантує та забезпечує держава. Носій суб'єктивного цивільного права має гарантовану можливість на здійснення власних дій, а також на вимогу здійснення відповідних дій від зобов'язаної особи. Тому, наприклад, наймач жилого приміщення не тільки має право на проживання в ньому, а й може вимагати від іншої сторони — наймодавця виконання певних дій — проведення капітального ремонту будинку, надання комунальних послуг і т. ін. Більш того, суб'єктивне право дає змогу його носію звертатися до відповідних державних органів за захистом права в разі його порушення.
Суб 'єктивний обоє 'язок — це міра належної поведінки зобов'язаного учасника правовідношення. Ця поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активні дії можуть полягати у виконанні тієї чи іншої роботи, передачі речі, наданні послуги і т. ін. У цих випадках зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного характеру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, сторона в договорі не повинна відмовлятися від його виконання або іншим чином порушувати права іншої сторони правовідношення.
Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з двох позицій — соціальної і юридичної.
Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, яке існує між приватними особами І урегульоване нормами цивільного права (законодавства).
Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх називають суб'єктивними цивільними правами і обов'язками, маючи на меті підкреслити ту обставину, що визначає ознаку, якою "цивільне право конкретної особи" відрізняється від "цивільного права в об'єктивному значенні", тобто від трактування цивільного права як галузі права.
Структура змісту цивільного правовідношення може бути простою або складною.
При простій структурі має місце одне право і один обов'язок Наприклад, за звичайним договором позики особа, яка надає позику, має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов'язаний його повернути.
При складній структурі змісту правовідношення його учасники мають кілька прав і обов'язків.
7.Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів.
Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.
Юридичні факти є необхідними умовами для виникнення правовідносин і характеризуються такими ознаками:
знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріального світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю;
прямо або опосередковано передбачені нормами права;
викликають передбачені законом юридичні наслідки.
Юридичні факти чисельні і багатогранні, тому і класифікуються за різними ознаками: за вольовою, юридичними-наслідками, складом, тривалістю дії.
За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.
Юридичні дії — це факти, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення людей. У свою чергу вони поділяються на правомірні (наприклад, вихід на пенсію, поступлення на роботу, реєстрація шлюбу і т. ін.) і неправомірні (наприклад, усі види правопорушень)...
Юридичні події— це такі обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини незалежно від волі людей (наприклад, стихійні лиха, пожежі, землетруси і т. ін.). З ними пов'язано виникнення правових відносин по відшкодуванню збитків, по спадкоємству, по виплаті страхових винагород і т. ін. Ці події ніяких юридичних зобов'язань не викликають, а лише служать підставами для них.
За юридичним наслідками юридичні факти бувають: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі (наприклад, акт купівлі автомобіля породжує виникнення права власності на автомобіль у покупця, перехід на іншу роботу змінює коло прав і обов'язків робітника, а скасування державної реєстрації припиняє існування юридичної особи).
За складом юридичні факти бувають: а) прості; б) складні.
Прості юридичні факти складаються з однієї життєвої події або дії суб'єктів права (наприклад, написання заяви про відпустку).
Складні представляють собою сукупність кількох простих юридичних фактів (наприклад, призив громадянина на дійсну військову службу вимагає українського громадянства, досягнення певного віку, наявності певного стану здоров'я, відсутності права на відстрочку).
За тривалістю дії юридичні факти бувають: а) одноразові; б) тривалі.
Особливу роль у розвитку правовідносин відіграють юридичні факти, які називають фактичним складом. При їх наявності виникнення правовідносин потребує кількох умов (тобто сукупності юридичних фактів). Наприклад, для виходу робітника на пенсію необхідно: а) досягнення особою пенсійного віку; б) наявність трудового стажу; в) представлення необхідних документів; г) прийняття компетентним органом рішення про призначення пенсії.
Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт — це багатоаспектне (однак ціле) явище, то фактичний склад — це сукупність різних явищ. Для фактичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів. Наприклад, факт визнання підприємства банкрутом настає не тоді, коли підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів, а тільки після проходження певної процедури і визнання банкрутом саме в суді.
Юридичні факти відіграють активну роль у правовій системі, вони з'єднують норми права з реальними суспільними відносинами. За їх допомогою життєві обставини набувають юридичного значення і таким чином впливають на соціальні процеси і явища, направляючи їх у необхідне русло.
8.Поняття цивільно-правової відповідальності. Види відповідальності. Форми відповідальності.
9.Загальні положення про фізичну особу.Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право.
Статья 24. Понятие физического лица
1. Человек как участник гражданских отношений считается физическим лицом.
Статья 25. Гражданская правоспособность физического лица
1. Способность иметь гражданские права и обязанности (гражданскую правоспособность) имеют все физические лица.
2. Гражданская правоспособность физического лица возникает в момент его рождения.
В случаях, установленных законом, охраняются интересы зачатого, но еще не родившегося ребенка.
3. В случаях, установленных законом, способность иметь отдельные гражданские права и обязанности может связываться с достижением физическим лицом соответствующего возраста
4. Гражданская правоспособность физического лица прекращается в момент его смерти.
Статья 26. Объем гражданской правоспособности физического лица
1. Все физические лица равны в способности иметь гражданские права и обязанности.
2. Физическое лицо имеет все личные неимущественные права, установленные Конституцией Украины и этим Кодексом.
3. Физическое лицо способно иметь все имущественные права, установленные этим Кодексом, другим законом.
4. Физическое лицо способно иметь другие гражданские права, не установленные Конституцией Украины, этим Кодексом, другим законом, если они не противоречат законам и моральным устоям общества.
5. Физическое лицо способно иметь обязанности как участник гражданских отношений.
Статья 27. Предотвращение ограничения способности физического лица иметь гражданские права и обязанности
1. Сделка, ограничивающая возможность физического лица иметь не запрещенные законом гражданские права и обязанности, являются ничтожной.
2. Правовой акт Президента Украины, органа государственной власти, органа власти Автономной Республики Крым, органа местного самоуправления, их должностных и служебных лиц не может ограничивать возможность физического лица иметь не запрещенные законом гражданские права и обязанности, кроме случаев, когда такое ограничение предусмотрено Конституцией Украины.
Статья 28. Имя физического лица
1. Физическое лицо приобретает права и обязанности и осуществляет их под своим именем.
Имя физического лица, которое является гражданином Украины, состоит из фамилии, собственного имени и отчества, если другое не вытекает из закона или обычая национального меньшинства, к которому оно принадлежит.
2. При осуществлении отдельных гражданских прав физическое лицо в соответствии с законом может использовать псевдоним (выдуманное имя) или действовать без указания имени.
3. Имя физическому лицу предоставляется в соответствии с законом.
Статья 29. Место проживания физического лица
1. Местом проживания физического лица является жилой дом, квартира, другое помещение, пригодное для проживания в нем (общежитие, гостиница и т.п.), в соответствующем населенном пункте, в котором физическое лицо проживает постоянно, преимущественно или временно.
2. Физическое лицо, достигшее четырнадцати лет, свободно выбирает себе место проживания, за исключением ограничений, которые устанавливаются законом.
3. Местом проживания физического лица в возрасте от десяти до четырнадцати лет является место жительства его родителей (усыновителей) или одного из них, с кем оно проживает, опекуна или место нахождения учебного заведения или учреждения здравоохранения и т.п., в котором оно проживает, если другое место жительства не установлено по согласию между ребенком и родителями (усыновителями, опекуном) или организацией, которая выполняет относительно него функции опекуна.
В случае спора место проживания физического лица в возрасте от десяти до четырнадцати лет определяется органом опеки и попечительства или судом.
4. Местом проживания физического лица, которое не достигло десяти лет, является место проживания его родителей (усыновителей) или одного из них, с кем оно проживает, опекуна или местонахождение учебного заведения или учреждения здравоохранения, в котором оно проживает.
5. Местожительством недееспособного лица является местожительство его опекуна или местонахождение соответствующей организации, которая выполняет относительно него функции опекуна.
6. Физическое лицо может иметь несколько мест проживания.
10.Дієздатність громадян. Обсяг дієздатності фізичних осіб.
Статья 30. Гражданская дееспособность физического лица
1. Гражданскую дееспособность имеет физическое лицо, которое сознает значение своих действий и может руководить ими.
Гражданской дееспособностью физического лица является его способность своими действиями приобретать для себя гражданские права и самостоятельно их осуществлять, а также способность своими действиями создавать для себя гражданские обязанности, самостоятельно их выполнять и нести ответственность в случае их невыполнения.
2. Объем гражданской дееспособности физического лица устанавливается этим Кодексом и может быть ограничен исключительно в случаях и в порядке, установленных законом.
Статья 31. Частичная гражданская дееспособность физического лица, не достигшего четырнадцати лет
1. Физическое лицо, которое не достигло четырнадцати лет (малолетнее лицо), имеет право:
1) самостоятельно совершать мелкие бытовые сделки.
Сделка считается мелкой бытовой, если она удовлетворяет бытовые потребности лица, отвечает его физическому, духовному или социальному развитию и касается предмета, который имеет невысокую стоимость;
2) осуществлять личные неимущественные права в результате интеллектуальной, творческой деятельности, которые охраняются законом.
2. Малолетнее лицо не несет ответственности за причиненный им вред.
Статья 32. Неполная гражданская дееспособность физического лица в возрасте от четырнадцати до восемнадцати лет
1. Кроме сделок, предусмотренных статьей 31 этого Кодекса, физическое лицо в возрасте от четырнадцати до восемнадцати лет (несовершеннолетнее лицо) имеет право:
самостоятельно распоряжаться своим заработком, стипендией или другими доходами;
самостоятельно осуществлять права на результаты интеллектуальной, творческой деятельности, которые охраняются законом;
быть участником (основателем) юридических лиц, если это не запрещено законом или учредительными документами юридического лица;
самостоятельно заключать договор банковского вклада (счета) и распоряжаться вкладом, внесенным им на свое имя (денежными средствами на счету).
2. Несовершеннолетнее лицо совершает другие сделки по согласию родителей (усыновителей) или попечителей.
На совершение несовершеннолетним лицом cделки относительно транспортных средств или недвижимого имущества должно быть письменное нотариально удостоверенное согласие родителей (усыновителей) или попечителя и разрешение органа опеки и попечительства.
3. Несовершеннолетнее лицо может распоряжаться денежными средствами, которые внесены полностью или частично другими лицами в финансовое учреждение на его имя, с согласия органа опеки и попечительства и родителей (усыновителей) или попечителя.
4. Согласие на совершение несовершеннолетним лицом сделки должно быть получено от родителей (усыновителей) или попечителя и органа опеки и попечительства в соответствии с законом.
5. При наличии достаточных оснований суд по заявлению родителей (усыновителей), попечителя, органа опеки и попечительства может ограничить право несовершеннолетнего лица самостоятельно распоряжаться своим заработком, стипендией или другими доходами или лишить его этого права.
Суд отменяет свое решение об ограничении или лишении этого права, если исчезли обстоятельства, которые были основанием для его принятия.
6. Порядок ограничения гражданской дееспособности несовершеннолетнего лица устанавливается Гражданским процессуальным кодексом Украины.
Статья 33. Гражданская ответственность несовершеннолетнего лица
1. Несовершеннолетнее лицо лично несет ответственность за нарушение договора, заключенного им самостоятельно согласно закону.
2. Несовершеннолетнее лицо лично несет ответственность за нарушение договора, заключенного по согласию родителей (усыновителей), попечителя. Если у несовершеннолетнего лица недостаточно имущества для возмещения убытков, дополнительную ответственность несут его родители (усыновители) или попечитель.
3. Несовершеннолетнее лицо несет ответственность за вред, причиненный им другому лицу, согласно статье 1179 этого Кодекса.
Статья 34. Полная гражданская дееспособность
1. Полную гражданскую дееспособность имеет физическое лицо, которое достигло восемнадцати лет (совершеннолетие).
2. В случае регистрации брака физического лица, которое не достигло совершеннолетия, оно приобретает полную гражданскую дееспособность из момента регистрации брака.
В случае прекращения брака до достижения физическим лицом совершеннолетия, приобретенная им полная гражданская дееспособность сохраняется.
В случае признания брака недействительным на основаниях, не связанных с противоправным поведением несовершеннолетнего лица, приобретенная им полная гражданская дееспособность сохраняется.
Статья 35. Предоставление полной гражданской дееспособности
1. Полная гражданская дееспособность может быть предоставлена физическому лицу, которое достигло шестнадцати лет и работает по трудовому договору, а также несовершеннолетнему лицу, которое записано матерью или отцом ребенка.
2. Предоставление полной гражданской дееспособности происходит по решению органа опеки и попечительства по заявлению заинтересованного лица при письменном согласии родителей (усыновителей) или попечителя, а в случае отсутствия такого согласия полная гражданская дееспособность может быть предоставлена по решению суда.
3. Полная гражданская дееспособность может быть предоставлена физическому лицу, которое достигло шестнадцати лет и которое желает заниматься предпринимательской деятельностью.
При наличии письменного согласия на это родителей (усыновителей), опекуна или органа опеки и попечительства такое лицо может быть зарегистрировано как предприниматель. В этом случае физическое лицо приобретает полную гражданскую дееспособность с момента государственной регистрации его как предпринимателя.
4. Полная гражданская дееспособность, предоставленная физическому лицу, распространяется на все гражданские права и обязанности.
5. В случае прекращения трудового договора, прекращения физическим лицом предпринимательской деятельности предоставленная ему полная гражданская дееспособность сохраняется.
11.Обмеження дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною.
Статья 36. Ограничение гражданской дееспособности физического лица
1. Суд может ограничить гражданскую дееспособность физического лица, если оно страдает психическим расстройством, которое существенным образом влияет на его способность сознавать значение своих действий и (или) руководить ими.
2. Суд может ограничить гражданскую дееспособность физического лица, если оно злоупотребляет спиртными напитками, наркотическими средствами, токсичными веществами, азартными играми и т.п. и тем ставит себя или свою семью, а также других лиц, которых оно по закону обязано содержать, в затруднительное материальное положение.
3. Порядок ограничения гражданской дееспособности физического лица устанавливается Гражданским процессуальным кодексом Украины
4. Гражданская дееспособность физического лица является ограниченной из момента вступления в законную силу решения суда об этом.
Статья 37. Правовые последствия ограничения гражданской дееспособности физического лица
1. Над физическим лицом, гражданская дееспособность которого ограничена, устанавливается попечительство.
2. Физическое лицо, гражданская дееспособность которого ограничена, может самостоятельно совершать лишь мелкие бытовые сделки.
3. Сделки относительно распоряжения имуществом и прочие сделки, которые выходят за пределы мелких бытовых, совершаются лицом, гражданская дееспособность которого ограничена, по согласию попечителя.
Отказ опекуна дать согласие на совершение сделок, выходящих за пределы мелких бытовых, может быть обжалован лицом, гражданская дееспособность которого ограничена, в органе опеки и попечительства или в суде.
4. Получение заработка, пенсии, стипендии, других доходов лица, с ограниченной гражданской дееспособностью, и распоряжение ими осуществляются попечителем. Попечитель может письменно разрешить физическому лицу с ограниченной гражданской дееспособностью, самостоятельно получать заработок, пенсию, стипендию, другие доходы и распоряжаться ими.
5. Лицо с ограниченной гражданской дееспособностью, самостоятельно несет ответственность за нарушение им договора, заключенного с согласия попечителя, и за вред, который причинен им другому лицу.
Статья 38. Возобновление гражданской дееспособности физического лица с ограниченной гражданской дееспособностью
1. В случае выздоровления физического лица с ограниченной гражданской дееспособностью, или такого улучшения его психического состояния, которое восстановило в полном объеме его способность осознавать значение своих действий и (или) руководить ими, суд возобновляет его гражданскую дееспособность.
2. В случае прекращения физическим лицом злоупотребления спиртными напитками, наркотическими средствами, токсичными веществами, азартными играми и т.п. суд возобновляет его гражданскую дееспособность.
3. Попечительство, установленное над физическим лицом, прекращается на основании решения суда о возобновлении гражданской дееспособности.
4. Порядок возобновления гражданской дееспособности физического лица с ограниченной гражданской дееспособностью, устанавливается Гражданским процессуальным кодексом Украины.
Статья 39. Признание физического лица недееспособным
1. Физическое лицо может быть признано судом недееспособным, если оно вследствие хронического, стойкого психического разлада не способно сознавать значение своих действий и (или) руководить ними.
2. Порядок признания физического лица недееспособным устанавливается Гражданским процессуальным кодексом Украины
3. Если суд откажет в удовлетворении заявления о признании лица недееспособным и будет установлено, что требование было заявлено недобросовестно без достаточного для этого основания, физическое лицо, которому такими действиями был причинен моральный ущерб, имеет право требовать от заявителя его возмещения.
Статья 40. Момент признания физического лица недееспособным
1. Физическое лицо признается недееспособным с момента вступления в законную силу решения суда об этом.
2. Если от времени возникновения недееспособности зависит признание недействительным брака, договора или другой сделки, суд с учетом вывода судебно-психиатрической экспертизы и других доказательств относительно психического состояния лица может определить в своем решении день, с которого оно признается недееспособным.
Статья 41. Правовые последствия признания физического лица недееспособным
1. Над недееспособным физическим лицом устанавливается опека.
2. Недееспособное физическое лицо не имеет права совершать любые сделки
3. Сделки от имени недееспособного физического лица и в его интересах совершает его опекун.
4. Ответственность за вред, причиненный недееспособным физическим лицом, несет его опекун (статья 1184 этого Кодекса).
Статья 42. Возобновление гражданской дееспособности физического лица, признанного недееспособным
1. По заявлению опекуна или органа опеки и попечительства суд возобновляет гражданскую дееспособность физического лица, которое было признано недееспособным, и прекращает опеку, если будет установлено, что вследствие выздоровления или значительного улучшения его психического состояния у него возобновилась способность осознавать значение своих действий и управлять ими.
2. Порядок восстановления гражданской дееспособности физического лица, которое было признано недееспособным, устанавливается Гражданским процессуальным кодексом Украины.
12.Поняття та значення місця проживання.Визнання громадянина безвісно відсутнім.
Статья 29. Место проживания физического лица
1. Местом проживания физического лица является жилой дом, квартира, другое помещение, пригодное для проживания в нем (общежитие, гостиница и т.п.), в соответствующем населенном пункте, в котором физическое лицо проживает постоянно, преимущественно или временно.
2. Физическое лицо, достигшее четырнадцати лет, свободно выбирает себе место проживания, за исключением ограничений, которые устанавливаются законом.
3. Местом проживания физического лица в возрасте от десяти до четырнадцати лет является место жительства его родителей (усыновителей) или одного из них, с кем оно проживает, опекуна или место нахождения учебного заведения или учреждения здравоохранения и т.п., в котором оно проживает, если другое место жительства не установлено по согласию между ребенком и родителями (усыновителями, опекуном) или организацией, которая выполняет относительно него функции опекуна.
В случае спора место проживания физического лица в возрасте от десяти до четырнадцати лет определяется органом опеки и попечительства или судом.
4. Местом проживания физического лица, которое не достигло десяти лет, является место проживания его родителей (усыновителей) или одного из них, с кем оно проживает, опекуна или местонахождение учебного заведения или учреждения здравоохранения, в котором оно проживает.
5. Местожительством недееспособного лица является местожительство его опекуна или местонахождение соответствующей организации, которая выполняет относительно него функции опекуна.
6. Физическое лицо может иметь несколько мест проживания.
Статья 43. Признание физического лица безвестно отсутствующим
1. Физическое лицо может быть признано судом безвестно отсутствующим, если на протяжении одного года в месте его постоянного проживания нет сведений о месте его пребывания.
2. В случае невозможности установить день получения последних сведений о месте пребывания лица, началом его безвестного отсутствия считается первое число месяца, который идет за тем, в котором были получены такие сведения, а в случае невозможности установить этот месяц - первое января следующего года.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |