4) інші твори, встановлені законом.
71.Суміжні права. Поняття і види.
Сумі́жні права́ — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.
Підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Наприклад, носіями суміжних прав є диригент і музикант, які виконують твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диска співака; телекомпанія, яка транслює свої програми. Чинне цивільне законодавство забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.
Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вираження є:
• будь-які способи виконання творів літератури і мистецтва, включаючи твори фольклору;
• запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі;
• сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;
• відеограми.
До первинних суб'єктів суміжних прав цивільне законодавство відносить:
• виконавців (актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери);
• виробників фонограм (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання чи інших звуків на фонограмі — плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо);
• організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах — телерадіоорганізації).
Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.
72.Поняття і джерела права промислової власності.
результати творчої діяльності, які прийнято називати промисловою власністю, тобто йдеться про:
- наукові відкриття;
- винаходи та корисні моделі;
- промислові зразки;
- раціоналізаторські пропозиції;
- знаки для товарів та послуг;
- селекційні досягнення;
- нерозкрита інформація, у тому числі секрети виробництва тощо.
Право промислової власності — це сукупність норм, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості, забезпечують правовий режим використання цих об'єктів та захист прав авторів і патентовласників.
До джерел права промислової власності належить Конституція (статті 41, 54), ЦК (глави 38—46), Закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна — Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та ін.Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст. 457 ЦК).
Не є відкриттям наукова здогадка, гіпотеза.
Ознаки відкриття:
а) це — результат творчої праці у сфері об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, а не просто технічне рішення;
б) воно має експериментальне або теоретичне підтвердження;
в) результат повинен бути невідомим раніше не лише в районі, області чи країні, а світовій науці;
г) воно вносить докорінні зміни в рівень пізнання, є базою для створення винаходів.
Автор відкриття має право надати йому своє ім'я або спеціальну назву (Закон Бойля—Маріотта, Джоуля—Ленца).
Так, відкриттям є встановлення раніше невідомого 104 елементу періодичної таблиці Менделєєва; доведеність, що в деяких металах та сплавах за певної температури зникає електроопір. Не всі відкриття користуються правовою охороною, передбаченою гл. 38 ЦК, яка регулює відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на наукове відкриття. Тобто в цій главі не йдеться про географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, відкриття родовищ корисних копалин тощо.
Відкриття може бути зроблене і випадково. Прикладом цього може бути відкриття німецьким фізиком К. Рентгеном особливих променів, які він назвав "Х-променем".
Винахід — це технологічне (технічне) рішення, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто:
а) є новим (відсутні будь-які відомості у світі, які є загальнодоступними до дати пріоритету. Секретна службова інформація при визначенні поняття "новизна" до уваги не береться);
б) має винахідницький рівень (дійсно є внеском в науковий та науково-технічний прогрес, а не звичайною інженерною розробкою);
в) є промислово придатним для використання (практична можливість використати винахід в певній сфері. Так, "технічна розробка", як із стільця зробити табурет, не є промислово придатною для використання).
Об'єктом винаходу може бути:
- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму (сукупність клітин, що мають спільне походження і характеризуються однаковими, стійкими ознаками, штами становлять базу біотехнології і застосовуються з лікувальною метою), культура клітин рослин і тварин тощо);
- спосіб;
- застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.
Правова охорона надається винаходу, який не лише відповідає умовам патентоздатності, а й не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманізму і моралі.
Останнє є перешкодою для патентування таких винаходів, як розривні кулі "дум-дум", "кулькові" бомби, протипіхотні "міни-стрибунці" та інша подібна зброя та боєприпаси, використання яких суперечить правилам та звичаям ведення війни... Не підпадають під поняття винаходу:
- відкриття, наукові теорії та математичні методи;
- методи організації та управління господарством;
- плани, умовні позначення, розклади, правила;
- методи виконання розумових операцій;
- комп'ютерні програми;
- результати художнього конструювання;
- топографії інтегральних мікросхем;
- сорти рослин і породи тварин тощо.
Корисна модель — це нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою.
Пріоритет, авторство і право власності на винахід посвідчуються спеціальним охоронним документом — патентом, а на корисну модель — деклараційним патентом, тобто в Україні передбачена патентна форма охорони об'єктів промислової власності.
Не можуть одержати правової охорони в межах патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.
Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть також бути патентовласники — фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.
73.Об’єкти правової охорони.
Правова охорона фірмових найменувань.
ЦК України закріпив нову термінологію для позначення окремих видів засобів індивідуалізації. До набрання чинності ЦК України для характеристики позначення юридичної особи - підприємця застосовувався термін "фірмове найменування" або "фірма". ЦК України у ст. 420 відносить до переліку об'єктів права інтелектуальної власності комерційні (фірмові) найменування, вказуючи тим самим на тотожність таких засобів індивідуалізації.
Правова охорона товарних знаків
На відміну від ЦК України, що для позначення виробленої продукції використовує категорію "торговельна марка", спеціальний закон у цій сфері - Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та система підзаконного регулювання замість поняття "торговельна марка" застосовують категорію "знак для товарів і послуг". Зокрема, згідно ст. 1 Закону знак для товарів і послуг характеризується як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Варто підкреслити, що ст. 420 ЦК України відносить до переліку об'єктів права інтелектуальної власності "торговельні марки (знаки для товарів і послуг)", тому зазначені поняття тлумачаться ЦК України як тотожні.
Правова охорона найменування місць походження товарів
Як і у сфері інших засобів індивідуалізації ЦК України використовує для позначення місця походження товару новий для вітчизняного законодавства термін "географічне зазначення". Закріплення даної правової категорії зумовлюється потребою уніфікації термінології та гармонізацією національного законодавства з міжнародно-правовими вимогами, зокрема з положеннями Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності СОТ (Угода ТРІПС)1. Проте на рівні спеціального законодавства, зокрема Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"2 наразі ще не відбулася відповідна зміна правових термінів.
74.Загальна характеристика речових позовів для захисту права власності
Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Зокрема, ст. 387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Ознаки цього позову:
1) він може бути поданий власником або уповноваженою ним особою;
2) зміст позову становить вимога про повернення речі;
3) річ, що належить позивачеві, перебуває у володінні іншої особи (у чужому володінні);
4) річ знаходиться у чужому володінні незаконно (без достатніх правових підстав для цього).
Право на віндикацію належить власнику, який втратив можливість володіння річчю. Нарівні з ним, віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або договору. Такою особою (титульним власником) може бути орендар, зберігач тощо.
Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна, який володіє ним без правових підстав - незаконний володілець.
Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння індивідуально-визначеної речі та компенсацію шкоди, заподіяної цим власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї речі, яку він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально-визначена річ є юридично незамінною, і тому її загибель призводить до втрати власником права на віндикаційний позов. У цьому випадку він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.
Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, чи є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.
Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що відчужувач речі не мав права на її відчуження. Володілець вважається недобросовісним, якщо знає чи може (повинен) знати, що придбав річ у особи, яка не мала права на її відчуження.
При цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст. 204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач навмисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише простої необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його намір або груба необережність.
У незаконного недобросовісного володільця (набувача) річ вилучається в усіх випадках.
Питання про витребування речі у незаконного добросовісного володільця вирішується залежно від того, оллатно чи безоплатно він придбав річ.
Так, за безоплатного набуття майна від особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках (ч. З ст. 388 ЦК). Адже безоплатний набувач у випадку відібрання у нього речі нічого не втрачає: річ не його і на її придбання він нічого не витратив.
Якщо майно придбане добросовісним володільцем відплатно, то можливість його витребування залежить від характеру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно було передане власником.
Зокрема, власник може витребувати таке майно лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Проте майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, право власника на витребування речі з чужого незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних в ч. 2 ст. 388 ЦК обставин.
Добросовісність або недобросовісність незаконного володільця має також істотне значення:
1) у разі необхідності витребування грошей та цінних паперів;
2) при розрахунках у разі повернення речі з чужого незаконного володіння.
Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 389 ЦК). При цьому не має значення, чи вибуло таке майно від власника з його волі, чи майно надійшло до набувача безвідплатно. Добросовісність набувача вже сама по собі є достатньою підставою для відмови у позові власнику про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їхньої індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цінних паперів застосовуються правила ст. 388 ЦК.
Основні відмінності відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:
а) недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він отримав або мав отримати, за весь час володіння річчю.
Добросовісний володілець мусить це зробити з моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки про виклик до суду (частини 1 та 2 ст. 390 ЦК);
б) добросовісний володілець може залишити за собою зроблені поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не диктуються необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.
Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування вартості зроблених поліпшень, але не більше за розмір збільшення вартості речі (ч. 4 ст. 390 ЦК).
Від поліпшень речі відрізняють так звані "витрати на розкіш". Під такими витратами розуміють поліпшення, які не є доцільними з точки зору звичайного використання речі (наприклад, заміна звичайних підвіконь на мармурові, встановлення на машину куленепробивного скла).
Крім того, як добросовісний, так і недобросовісний незаконні володільці майна мають право вимагати від власника компенсації зроблених ними необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч. З ст. 390 ЦК).
Під необхідними витратами розуміються такі витрати, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла 6 бути використана за прямим призначенням.
Відповідно до ст. 257 ЦК на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння поширюється 3-річний строк позовної давності.
Негаторний позов - це вимога власника, що володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження нею.
Умови подання негаторного позову:
1) річ знаходиться у власника;
2) інша особа заважає користуванню, розпорядженню тощо цією річчю;
3) для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо).
Позивачем за негаторним позовом є власник або інша особа, уповноважена на це законом або договором, який володіє річчю, але позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися нею.
Відповідачем є особа, яка своєю протиправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.
Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом або договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.
Частіше за все йдеться про правопорушення, які перешкоджають здійсненню права користування. Наприклад, користування будинком може бути ускладнене у зв'язку з тим, що власник сусіднього будинку, прокладаючи собі водопровід, прорив канаву перед виїздом з двору не тільки свого, але й сусідського. За допомогою негаторного позову власник може домогтися, щоб порушник своїми силами усунув створені ним перешкоди (засипав канаву, відновив асфальт тощо).
Зустрічаються також порушення у вигляді створення перешкод здійсненню правомочності розпорядження. Наприклад, хтось з членів сім'ї власника будинку, сховавши документи, які підтверджують право власності на нього, намагається перешкодити відчуженню будинку. У цьому випадку, достовірно знаючи про приховання документів, власник може вимагати припинення порушення і повернення документів.
Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.
Негаторний позов може бути пред'явлений тільки під час існування правопорушення. З усуненням перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження речами відпадають і підстави для подання негаторного позову. У зв'язку з цим негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки порушення існує, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього; якщо правопорушення припинене, немає підстав для звернення з таким позовом.
75.Захист прав титульних посесорів (володільців)
Истцом по виндикационному иску могут быть:
- неволодіючий власник (физические и юридические лица, государство и территориальные общины в лице уполномоченных ими органов);
- Титульный владелец - лицо, которое владеет имуществом по гражданско-правовым договорам (имущественного найма, подряда, хранения, залога), осбый, владеющие имуществом на праве хозяйственного ведения, оперативного управления либо по иному основанию предусмотрен законом.
Понятно, что истец должен подтвердить свое право собственности на истребуемое вещь или иное титульное право на вещь, ссылаясь на те или иные доказательства (свидетельство о праве собственности, свидетельство о праве на наследство, технический паспорт на автомашину, доверенность на распоряжение имуществом, договор, баланс и т.д.).
76.Захист прав на чужі речі
Суб'єкт речового права на чуже майно має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна відповідно до норм ЦК про захист права власності. Він має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Суб'єкт права на чуже майно має право витребовувати його з чужого незаконного володіння, в тому числі і від власника. Він також має право вимагати усунення будь-яких перешкод до нормального користування майном, хто б їх не чинив.
Суб'єкт права на чуже майно в разі порушення його права може вимагати визнання свого права на володіння і користування чужим майном. На нього поширюються також інші норми ЦK про захист права власності.
Захист права власності й інших речових прав є різновидом захисту цивільних прав. Тому їхній захист здійснюється за допомогою як загальноцивільних, так і спеціальних способів, характерних для інституту права власності.
У цивільному праві також прийнято розрізняти поняття «охорона відносин власності» за допомогою всіх цивільно-правових норм, що забезпечують нормальний розвиток відносин власності, і «захист права власності» як більш вузьке, спеціальне поняття, застосоване тільки до випадків порушення зазначеного права, тобто як сукупність тих цивільно-правових способів, що застосовуються в зв'язку з порушенням права власності.
У залежності від характеру порушень права власності й інших речових прав і змісту наданого захисту в цивільному праві застосовуються різні способи, що забезпечують дотримання інтересів власника.
Варто розрізняти загальні і спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав. До числа загальних спо 1) витребування майна з чужого незаконного володіння (віндікаційні позови);
2) чи вимоги власника іншого законного власника про усунення всяких перешкод у здійсненні його права, хоча б ці порушення і не були з'єднані з позбавленням володіння (негаторні позови);
3) позови про визнання права власності.
Спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав підрозділяються на:
1) способи захисту від правомірного чи неправомірного втручання державних органів й інших організацій;
2) способи захисту прав у випадках несприятливого збігу об'єктивних обставин;
3) зобов'язально-правові способи;
4) захист права довічно наслідуваного володіння земельною ділянкою. собів захисти відносяться:
77.Зобов’язально-правові способи захисту речових прав.
Статья 386. Основы защиты права собственности
1. Государство обеспечивает равную защиту прав всех субъектов права собственности.
2. Собственник, имеющий основания предусматривать возможность нарушения своего права собственности другим лицом, может обратиться в суд с требованием о запрете совершения им действий, которые могут нарушить его право, или с требованием о совершении определенных действий для предотвращения такого нарушения.
3. Владелец, права которого нарушены, имеет право на возмещение причиненного ему имущественного и морального вреда.
1. Защита законных прав граждан является одной из главнейших задач государства, ведь каждое цивилизованное государство закрепляет за своими гражданами и юридическими лицами определенные права и пытается создать благоприятные условия для их реализации. Так, в соответствии со ст. 13 Конституции Украины, "государство обеспечивает защиту прав всех субъектов права собственности и хозяйствования". То есть, выступая гарантом реализации законных прав, государство тем самым обеспечивает одновременно и выполнение гражданами обязанностей, возложенных на них государством, а также собственными договорными и другими обязательствами. Поскольку экономической основой каждого общества является собственность в различных ее формах, то одним из главных объектов государственной защиты выступает именно право собственности. При этом законодательство, в частности Конституция, Гражданский кодекс предоставляют всем владельцам равные условия для защиты права собственности. В ст. 386 ГК закреплены основные правовые принципы защиты права собственности в Украине, основанные на принципе равенства защиты права собственности всех его субъектов (физических и юридических лиц, государства, территориальных общин). Здесь имеется в виду именно юридическое равенство собственников в выборе и применении установленных законом средств защиты.
Для раскрытия содержания предусмотренных главой 29 ГК Украины средств защиты права собственности важным является определение понятия гражданско-правовой защиты права собственности. Итак, это система активных мероприятий, которые применяются владельцем, компетентными государственными или иными органами, направленная на устранение нарушений права собственности, возложении исполнения обязанности по восстановлению нарушенного права на нарушителя. Такая система защитных мероприятий является составной частью обще-правового механизма защиты права собственности и иных гражданских прав.
Гражданско-правовой защите присущи свои специфические методы и средства, которые существенно отличаются от существующих в других отраслях права. Специфика гражданско-правовой защиты права собственности прежде всего заключается в применении таких юридических средств, обеспечивающих устранение препятствий в осуществлении права собственности и восстановление имущественного положения потерпевшего владельца за счет имущественных благ нарушителя или другого обязанного лица.
В ст. 16 ГК перечислены основные способы защиты гражданских прав, которые в той или иной мере касаются и защиты права собственности. При этом их перечень не является исчерпывающим, они могут конкретизироваться, дополняться другими актами гражданского законодательства. Данная статья определяет главным образом те средства гражданско-правовой защиты, которые являются универсальными для многих институтов гражданского права или наиболее применяемыми в судебной практике. Специальные средства защиты гражданских прав, предусмотренные нормами отдельных гражданско-правовых институтов, не входят в указанный перечень, поскольку он предназначен для установления общих принципов защиты гражданских прав.
Гражданско-правовые способы защиты гражданских прав достаточно неоднородны по своему содержанию и условиям применения. Одни из них направлены на защиту права собственности непосредственно, другие - опосредованно. Однако законодательство не предусматривает определенной классификации средств защиты права собственности. Поэтому в литературе высказываются самые разные взгляды по такой классификации. Тем не менее, наиболее распространенным является разделение гражданско-правовых средств защиты права собственности на вещественно-правовые и обязательственно-правовые, который доказал свою целесообразность своим многовековым существованием, ведь он был известен еще римскому частному праву. Вещественно-правовые средства защиты направлены на защиту субъективного права собственности как абсолютного гражданского права граждан или организаций, которые на момент нарушения права не находятся в договорных или иных обязательственных отношениях с нарушителем. Характерными признаками таких средств является то, что они призваны защитить право собственности, а также иное вещное право на имущественный объект является индивидуально определенным и сохранился в натуре. Обязательственно-правовые способы защиты имеют целью защиту интересов собственника как участника обязательственных отношений и рассчитаны на случаи нарушения этих прав лицом, которое находится с владельцем или другим носителем гражданского права в договорных или иных обязательственных правоотношениях. Обязательственно-правовые средства отмечаются относительным характером взаимоотношений сторон, а также тем, что объектом защиты могут быть любые вещи и имущественные права. Например, если права требования не могут быть объектом вещественно-правовых средств защиты, то эту проблему можно решить с помощью обязательственно-правовых средств. Однако, несмотря на устойчивость такой классификации, единства относительно вхождения в нее конкретных средств защиты не существует.
Общепризнанным юридической наукой является тот факт, что вещественно-правовыми способами защиты является истребовании имущества из чужого незаконного владения (виндикационный иск) и устранении препятствий в осуществлении собственником права собственности (негаторный иск).
Безусловно, разделение средств защиты права собственности на вещественные и обязательственные является простым и понятным. Но сегодня он не может охватить все разнообразие мероприятий, предусмотренных в современном законодательстве, которые прямо или косвенно направлены на устранение нарушений права собственности. Поэтому предлагается классифицировать гражданско-правовые средства защиты права собственности таким образом.
Первую группу составляют основные вещественно-правовые средства защиты, к которым относятся: виндикационный и негаторный иски.
Вторую группу составляют вспомогательные вещественно-правовые средства защиты - иск о признании права собственности и иск об исключении имущества из описи.
К третьей группе относятся обязательственно-правовые средства, а именно: средства защиты права собственности в договорных отношениях (возмещение убытков, причиненных неисполнением или ненадлежащим исполнением договора возврат вещей, предоставленных в пользование по договору); средства защиты права собственности в деликтных обязательствах; иски о возврате неосновательно полученного или сохраненного имущества.
Четвертую группу составляют специальные средства защиты, в которую входят: иски о признании сделки недействительной; иски о защите прав совладельца в случае выделения, разделения и продажи общего имущества; средства защиты права собственности умерших и лиц, признанных безвестно отсутствующими или объявленных умершими, и другие средства защиты.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 61 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |