Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

1. Основні ознаки категорії міст? Чим міста відрізнялися від інших поселень? 4 страница



Істотно вплинуло на розвиток військового мистецтва масове оснащення армій вогнепальною зброєю. Це призвело до виникнення і розвитку лінійної тактики. З удосконаленням і все більшим впровадженням у війська вогнепальної зброї колони почали витягуватися по фронту. Легка кіннота відділилася від важкої і займала самостійне місце в бойовому порядку. Так, нарівні з піхотою і кіннотою, з’явився третій рід військ – результат битви став залежати не стільки від атаки живої сили, скільки від потужності вогню.

 

123. Як розвивалося виробництво мечів?

Основною холодною зброєю впродовж середньовіччя слугували залізні і сталеві мечі. Ефес типового середньовічного меча складався з руків’я, гарди (зазвичай типу хрестовини) і голівки.

Після падіння Римської імперії й до виділення рицарської кінноти в головну ударну силу на полі бою, у період з VI по X cт., у Західній Європі меч значно збільшився в розмірах (довжина античних мечів не перевищувала 70 cм). Провідним типом довгого меча в цей період став так званий “каролінзький”. Довжина такого меча сягала 80–90 см, а ширина – 5–6 см. Більш важким був “норманський” меч, досить товстий у поперечці.

- IX–X ст. були виключно рубаючою зброєю;

- XI–XII cт. дещо повужчали донизу, набули ознак як рубаючої, так і колотої дії.

- Наприкінці XII ст. руків’я меча подовшало настільки, що дозволяло діяти двома руками. У цей період мечі здатні проникати крізь щілини у з’єднаннях лат.

- Класичний рицарський, довгий меч остаточно сформувався до XIII ст. Середня довжина його клинка становила 75–80 см, максимальна – 90 см. Меч був плоский, 5 см завширшки. Вага такого меча становила 1,25–1,8 кг.

- рубаючий меч у XIV ст. замінив меч колючо-рубаючої дії. Мечі видовжилися, до 120–140 см. Так з’явився спочатку півтораручний (у Німеччині, а згодом у Англії та інших країнах Західної Європи), а за ним й дворучний, розрахованим на тримання виключно двома руками, меч.

- Під кінець XV ст. з'явилися довгi мечi-кончари iталiйського (мiланського) виробництва, їх носили без пiхви.

 

 

124. Для чого були сконструйовані алебарди і які їх різновиди застосовувалися?

Швейцарська пiхота у битвi при Земпаху (1386) успiшно застосувала алебарди проти пластинчатих панцирiв. Крiм сокири на довгому рукiв'ї ця комбiнована зброя мала ще боковий крюк та лезо. Впродовж всiєї другої половини XIV i XV ст. алебарда була основною зброєю пiхоти.



- глефа – наконечник у формi ножа з широким лезом, який крiпився до рукiв'я з допомогою втулки. Глефа з'явилася у XIV ст. у Францiї та Бургундiї i до кiнця XV ст. майже витiснила алебарду у цих країнах. У Польщi глефа отримала назву кузи. Тут вона трохи вiдрiзнялася вiд глефи. Кузою, на вiдмiну вiд глефи, наносили рублячий удар. Вона була ефективною проти лентнера.

- У XV ст. стали застосовуватися рунки - списи у яких крiм наконечника були два вiдростки у формi пiвмiсяця. Вони вперше були винайдені в Iталiї.

- Протягом XIV ст. пiхота застосовувала бойовi вили. Вони мали двоє або рiдше троє зубцiв на тонкiй металевiй втулцi. У той самий час застосовували i гізарми (бойовi коси).

Всi цi рiзновиди алебарди були ефективними у боротьбi з лицарською кавалерiєю. Гусити доповнили їх бойовими цiпами iз шипами.

 

 

125. Як еволюціонував захисний обладунок лицаря?

У Х ст. майстри металурги Близького Сходу навчилися волочити з заліза дріт й виготовляти кольчугу. Після хрестових походів вона стала елементом захисного озброєння як кавалерії так і піхоти. Уже у ХIII ст. використання великих залізних плоских кiлець привело до появи спецiального доспiху - байдани, який являв собою кольчугу без комiра, з розрiзом на грудях i з короткими рукавами. Важила байдана, як i кольчуга 6-6,5 кг. Цей доспiх схiдного походження успiшно дожив до початку XVII ст. З другої половини XIV ст. панiвним став комбiнований панцир. Зi сходу були запозиченi такi типи комбiнованих панцирiв як бехтерець, колонтар та батарлик, якi у Центрально-Східній Європі дожили до середини XVI ст.

Бехтерець походить з Персiї. Важив вiн 10-12 кг, довжина його доходила до 66 см. Колонтар походить з Середньої Азiї. Батарлик був рiзновиднiстю колонтаря. Всi цi рiзновиди комбiнованих панцирiв проiснували до початку XVII ст.

Захисна зброя довший час намагалася протистояти наступальній. На противагу Сходу Європа намагалася повністю бронювати лицаря і коня, але коли вага обладунку сягнула за 40 кг, це втратило сенс. В довершення арбалети, англійські луки та вогнепальна зброя пробивали і ці доспіхи. Лицарська кавалерія явно сходила з арени, але лицарі цього не хотіли визнавати і вимагали вдосконалення бронювання. Врешті нова хвиля вдосконалення наступальної зброї зрештою призвела до того, що під кінець середньовіччя та значно випереджала захисну.

 

126. Яке завдання донжону в обороні замку?

Донжон – центральна вежа, що і була резиденцією феодала. Донжон, як правило, будувався першим і розташовувався на найбільш недоступній частині замку. Від нього в напрямку поля, де розташовувалися ворота, будувалися наступні укріплення. Якщо фортеці загрожувала небезпека, завжди був напоготові загін лицарів, обов’язком котрих як особистої варти феодала була оборона життя і майна свого пана.

Тобто, донжон виконував оборонну функцію вразі небезпеки для феодала, а також був його житлом.

 

 

127. Яка ефективність стрілецької зброї (луків і арбалетів) і чому вони конкурували з вогнепальною зброєю?

Вдосконалений англійський лук пробивав лицарський панцир на віддалі майже 300 кроків. За скорострільністю та гнучністю лук довго випереджав майже на порядок вогнепальну зброю, через що в окремих арміях зберігся майже до кінця ХVII ст.

Перші арбалети – стальні або дерев’яні луки з’явилися в Європі в ІХ ст. У пізньому середньовіччі з’явився різновид арбалета, який стріляв кам’яними кулями – баллістер. Відмовлятися від них почали лише в XVI ст. у міру поширення і вдосконалення вогнепальної зброї. Німецькі ландскнехти використовували арбалет до кінця XVI, а британські стрілки воювали з ним навіть у 1627 р.

Дротик, праща, лук, арбалет були прототипом майбутньої вогнепальної зброї до винайдення пороху.

Стрілецька зброя конкурувала із вогнепальною, тому що на перших порах вогнепальна зброя, не була такою скорострільною як стрілецька. Але поступово вона її витіснила.

 

128. Для чого застосовувалися требюше і яка ефективність їх застосування?

Метальною машиною був требюше – важка облогова (“холодна”) артилерія середньовіччя. Требюше мала здатність метати снаряди будь-якої форми і розмірів. Однак для пробиття діри в стіні необхідно, щоб снаряди один за одним били в одну точку.

ЕФЕКТИВНІСТЬ: требюше програвав ейнарму в швидкострільності, вимагав численної обслуги, зате явно перевершував і ейнарм, і мангонель за руйнівним впливом на укріплення противника та його технічна надійність і ресурс конструкції були вищими, ніж у мангонеля і ейнарма.

 

 

129. Хто і де вперше застосував гармати?

У Європі гармати вперше були застосовані саме арабами у 1118 р. при облозі Сарагоси.

Близько 1216 р. перший з європейських авторів – англійський монах Роджер Бекон описав склад пороху. Арабський письменник Хасан-аль-Рамах у 1290 р. описав найдавнішу арабську рушницю-гармату.

 

 

130. Як розвивалася ручна вогнепальна зброя?

Така зброя з’явилася майже одночасно з важкою артилерією. Перші плечові вогнепальні гармати – прототипи майбутньої ручної вогнепальної зброї називалися ручними бомбардирами. З одного боку ручна вогнепальна зброя (кулеврини, аркебузи, мушкети) на етапі свого становлення – булла важкою та малоефективною. Навіть вдосконалення способу запалювання заряду не робило таку зброю безвідмовною у бою.

Загалом же виникнення та розвиток вогнепальної зброї остаточно змінили способи ведення війни, особливо війни позиційної та фортечної. Громіздка та менш ефективна дерев`яна техніка відійшла у минуле. Змінилися принципи ведення війни на морі. Звичайна перестрілка лучників та абордажний бій залишились на другому плані, потопити ворожий корабель стало простіше за допомогою гармат.

 

 

131. Чим дракари відрізнялися від інших сучасних їм морських суден?

Масового поширення у Північній Європі до середини XI ст. набули скандинавські кораблі типу дракар. Дракари – справжні шедеври кораблебудівного мистецтва. Основним рушієм дракара було рейкове вітрило, площею 70 м2 і більше, зшите з окремих вертикальних полотнищ, пишно оздоблене золотою тасьмою, малюнками гербів вождів або різними знаками і символами. Борти були захищені багато розписаними щитами воїнів.

Дракар – веслово-вітрильний безпалубний корабель вікінгів.

Ці судна відрізнялися зовнішнім виглядом та будовою, адже мали рейкове вітрило.

 

 

132. Які типи суден використовували військові флоти у ХІІ-ХV ст.?

Нова ера у північноєвропейському кораблебудуванні припадає на XII– XIII ст. Пов’язана вона була в першу чергу з появою Ганзейського союзу. Його вплив значно зміцнився завдяки появі нових вітрильних військово-транспортних кораблів з високими бортами та вантажним трюмом – коґґів. Маючи велику водотоннажність, ці кораблі дозволяли слідувати навпростець і перевозити великі партії вантажів, тобто стало вигідно здійснювати торгові рейси і на далекі відстані. Коґґи Ганзи значно вплинули на розвиток вітрильних кораблів Північної Європи і проіснували аж до XV cт. – початку занепаду Ганзейського союзу.

У XIV ст. заслуговує на увагу данський військовий корабель. У країнах Середземного моря у XIII–XVII ст. поширеними були каравели – морські вітрильники. Не менш важливу функцію виконували піннаси – рід галер. Маючи низьку посадку, піннаси були незамінні в умовах ведення прибережної війни, глибоких вилазок вверх по гирлу ріки чи транспортування награбованого у відкрите море.

Морська експансія, почата західноєвропейськими країнами з кінця XV ст., і утворення ними заокеанських колоніальних імперій дали сильний поштовх військово-морському будівництву та створенню регулярного флоту.

 

 

133. За яких умов виникли перші університети і що там навчалися студенти?

Вже в ХІ ст. у Італії, де міста швидко розвивалися і міська економіка відчувала потребу в освічених кадрах, почали з’являтися прообрази вищої школи. У кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. виникають перші університети, які повели навчання з усієї сукупності тодішніх головних наук. Перший університет виник у другій половині ХІІ ст. в Оксфорді (Англія) на базі школи, заснованої ще Альфредом Великим. У 1215 р. виник університет в Парижі. У 1253 р. абат Робер Сорбон заклав перший гуртожиток для 16 студентів богословського факультету, а далі і університет.

Університети складалися переважно з чотирьох факультетів:

- артистичного (пізніше названого філософським), який фактично виконував роль середньої школи чи підготовчого відділення (тут викладали сім вільних мистецтв: трівіум та квадрівіум),

- факультет права;

- факультет медичний;

- факультет богословський (теологічний).

Навчання велося латинською мовою у формі лекцій та диспутів. Після закінчення курсу трівіуму та здачі екзамену студент отримував ступінь бакалавра вільних мистецтв, після квадрівіуму – ступінь магістра вільних мистецтв. По закінченню артистичного факультету можна було вступити на один з трьох інших факультетів і отримати ступінь магістра або доктора права, медицини чи теології.

 

 

135. Що нового у світову поезію принесла творчість трубадурів?

Вершиною середньовічної лицарської поезії була старопровансальська поезія трубадурів, які відмовилися від похмурих і важких героїчних поем минулого, замінивши їх мелодійними та легкими поезіями, які оспівували кохання лицаря до прекрасної дами. Відомо більше 500 трубадурів ХІ-ХІІІ ст. від герцога Гільйома ІХ Аквітанського до бюргера Гіраута Рік’єра. Трубадури походили з різних верств суспільства: від знаті і лицарства до рядових міщан та мандрівних артистів-жонглерів. З кінця ХІІІ ст. їх поезія занепала. Трубадуром був і англійський король Річард Львине Серце.

Поезія трубадурів покликала до життя лицарську поезію міннезінгерів (”співці кохання”), які намагалися завжди супроводжувати виконання своїх поезій музикальним акомпониментом. Теми та мотиви ці німецькі лицарські поети-барди запозичували у трубадурів. Тому і їх поезія, яка розквітала у ХІІ-ХІІІ ст., ненадовго пережила поезію трубадурів. У ХІV ст. це літературне явище, яке охопило німецькі землі, згасло.

На півночі Франції, переважно у Пікардії, під впливом трубадурів у ХІІ-ХІІІ ст. розцвіла поезія і проза (романи про кохання, драматичні твори) труверів, які були ближчими до народної поезії та балад.

 

 

136. Чим відзначається творчість Франсуа Війона?

Один з перших французьких національних поетів, представник нової міщанської еліти магістр вільних мистецтв Сорбонни Франсуа Війон (1431/1432 – після 1464), чия іронічна і філософська поезія вже була перед течією Ренессансу.

 

 

137. Що було домінантою у сонетах Франческо Петрарки?

Міщанин з Ареццо Франческо Петрарка (1304-1374), вчений-гуманіст, автор величезної класичної героїчної поеми “Африка”, присвяченої римському полководцю Сципіону Африканському, став знаменитим завдяки тонким ліричним сонетам присвяченим коханню до Лаури. Ці сонети надовго стали зразком для поетів всієї Європи.

 

 

138. Які особливості романського стилю?

Термін “романський” спершу застосовувався до середньовічної архітектури, яка передувала готичній, і яка своїми масивними стінами та круглими арками асоціювалась з архітектурними формами Давнього Риму. Ним окреслюють всі види мистецтва періоду ХІ-ХІІ ст.

ОСОБЛИВОСТІ:

- підпорядкований вимогам оборони;

- архітектура: заглиблені в стіну портали, оборонні мури міст з потужними вежами, появи каркасних будинків з 5-6 поверхами. Базиліка отримала хрестовидну форму, її дерев’яне плоске перекриття змінилося коробовим, а потім хрестовим кам’яним склепінням.

- скульптура, мозаїка та фреска: переважали площинні композиції з роздільними фігурами;

- розвивалася різьба та художня обробка металів;

- високого рівня набула книжкова мініатюра.

Архітектура романського стилю: собор Сен Сернен в Тулузі (Франція), ансамбль в місті Піза (Тоскана, Італія), різьблені перспективні портали церкви св.Пантелеймона в княжому Галичі.

 

 

139. Що відзначає готичний стиль і яку роль відігравала «готична троянда»?

Готичне мистецтво виросло з романської епохи, але не було її “логічним продовженням”. Готична архітектура зародилась у Франції. Першою пам’яткою готичної архітектури вважається перебудована між 1137-1144 рр. вівтарна частина церкви абатства Сен Дені (Франція).

ОСОБЛИВОСТІ: стрільчаті арки та нервюрні склепіння, вперше поєднані в одній споруді. Це революційне поєднання дозволило створити ілюзію легкості архітектурних конструкцій та наповнити інтер’єр світлом. Готика – це архітектура великих вікон, над якими здіймається мереживо склепінь. Відбувається зміна пропорцій, запроваджені нові конструкції та ускладнені декоративні елементи. Розміри соборів досягають максимальних показників.

Архітектура готичного стилю: собору Нотр Дам у Парижі (Франція),собор в Солсбері (Англія), Кьольнський собор (Німеччина), Міланський собор (Італія), Стефансдом у Відні (Австрія), собор св.Віта у Празі (Чехія) та Маріацький костел у Кракові (Польща), Латинський кафедральний собору в Львові (Україна).

 

 

140. Які особливості творчості Чімабуе та Джотто?

Найкрупнішим італійським майстром межі ХІІІ –XIV ст. вважається флорентійський живописець Джотто, учень Чімабуе. Найвідоміший твір Джотто виконані у бл. 1305-1306 рр. фрески капели Арена в Падуї демонструють продовження започаткованих Чімабуе пошуків засобів натуралістичної репрезентації сакральних образів. Так наприклад композиція сцени “ Оплакування Христа ” побудована відповідно до типової візантійської іконографічної схеми, проте цю схему суттєво змінено задля створення у глядача емоційного відчуття співучасті в події. Погляди та жести всіх персонажів і навіть діагональ зображеної на задньому плані гори спрямовано до смислового центру композиції – облич Богородиці та Христа. Джотто малює додаткові постаті на передньому плані, зображаючи їх спиною до глядача. Це порушення іконописного канону, проте в такий спосіб досягається візуальна достовірність. Художник прагне не стільки ілюструвати євангельський текст, а зобразити саму подію. Глибина простору залишається обмеженою, та Джотто досягає відчуття виняткової об’ємності фігур, які нагадують статуї з порталів готичних соборів. Майстерно застосовуючи світлотіньове моделювання Джотто відокремлює постаті від тла, виявляє округлість форми, експериментує зі складними ракурсами. Що важливо натуралізм стилю Джотто не порушує відчуття святості, не “приземлює” зображувану подію.

У творчості Джотто канон та натуралізм поєднані в гармонійному та збалансованому синтезі, який можна назвати суттю готичного живопису.

 

 

141. В чому дискусійність терміну ренесанс?

Термін “Ренесанс” (Відродження) запровадив швейцарський історик мистецтва Якоб Буркгард в опублікованій 1867 р. праці “Цивілізація Ренесансу в Італії”. Це був термін, який не просто описував певне явище в історії культури певної країни, але давав цьому явищу визначену оцінку. Слово “відродження” має позитивне емоційне забарвлення, вказує на початок чогось нового після періоду занепаду. Середньовіччя не було періодом занепаду, тому навколо терміну «ренесанс» точаться дискусії. Тобто чи краще епоху називати «відродження» чи «ренесанс».

Ренесанс розпочався у XV ст. у середньовічній Італії. “Середньовічний” Ренесанс, тобто італійський ренесанс XV ст. називають “Раннім”, оскільки він передує “Високому” Ренесансу теж виключно італійському, проте в найвищій і дуже короткотривалій фазі розвитку на межі XV–XVI ст., фазі, яка вже не належить Середньовіччю.

 

 

142. Які новації впроваджені Філіппо Брунелескі?

Основоположником ренесансної архітектури вважається флорентійський зодчий Філіппо Брунеллескі (1377–1446). Елементи античної архітектури стають основою нового ренесансного стилю. Купол соборуСанта Марія дель Флоре у Флоренції увінчує т.зв. ліхтар – гостроверха конструкція з віконними отворами – винахід Брунеллескі, що став характерною ознакою європейської купольної архітектури Нового часу.

Серед головних проектів Брунеллескі також слід згадати флорентійські церкви Сан Лоренцо та Санто Спіріто. У цих спорудах архітектор втілив нову концепцію ренесансного церковного інтер’єру, що кардинально відрізняється від складних ажурних мережив Готики простотою і чіткістю форм. На зміну готичним стрільчатим аркам та аркбутанам приходить римські півкруглі арки та античні архітектурні ордери.

 

 

143. Які основні досягнення Донателло?

Донателло (бл.1386-1466) – здобув славу найвизначнішого скульптора раннього Ренесенсу. Творчість Донателло розмаїта і багатогранна: працює в різних жанрах, в різних техніках. Найвідоміші твори Донателло це статуї – самостійні не підпорядковані архітектурі скульптурні твори. Тенденція до звільнення скульптури від стін споруд намітилась в епоху Готики, тоді ж з’являються перші самостійні скульптурні пам’ятники, проте справжнє визнання ц

ей різновид скульптури здобуває щойно в ХV ст. в Італії.

 

 

144. Чим відрізняється творча манера С. Ботічеллі?

Сандро Боттічеллі (бл.1445–1510). Народився у передмісті Флоренції в ремісничій сім’ї, став художником.

Ботіччелі представник стилістичного напряму в живописі раннього Ренесансу другої половини XV ст., який в історіографії асоціюють з поверненням до принципів готичного малярства. Він не дотримується законів лінійної перспективи, його взагалі мало цікавить проблема глибини простору, постаті позбавлені скульптурного об’єму, форми людського тіла стилізовані, пропорції граційно видовжені. Манера Боттічеллі характеризується лінеарністю та деталізацією, нагадує ювелірне мистецтво.

Понад усе Боттічеллі майстер поетизованих, чуттєвих жіночих образів, які принесли йому популярність в новітній час. Довге хвилясте світле волосся, витончені риси обличчя, напівпрозорі драперії, що пеленають тіло. Цей боттічеллівський ідеал жіночої краси репрезентують наприклад Три Грації в картині “Прімавера” або “Весна” (Галерея Уфіцці, Флоренція). Робота належить до групи алегоричних картин на античну міфологічну тематику (1480-ті рр.), серед яких найуславленіша – “Народження Венери” (Галерея Уфіцці, Флоренція).

 

 

145. Що таке бенефіцій і доки тривала система бенефіцій?

Бенефіцій – умовне землеволодіння, яке надавалося у довічне користування за умови несення військової служби.

Система бенефіцій тривала

 

146. Що таке феод і доки тривала система феодів?

Феод – спадкове безумовне землеволодіння, яке передавалося у спадок н умовах несення військової служби.

Система феодів тривала

 

147. Що таке аллод?

Аллод – приватна власність у ранньофеодальних королівствах Західної Європи.

 

148. Що таке омамаж і хто його складав?

Оммаж – присяга на вірність. Цю присягу здійснював васал стосовно сеньйора.

 

149. Хто такі сеньйори і васали?

Васал – військовий слуга, який отримував від сеньйора землю, за несення військової служби.

Сеньйор – великий землевласник.

 


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 51 | Нарушение авторских прав







mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.027 сек.)







<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>