47. Яким правителем був Ричард ІІІ?
(1483-1485) – правління.
Річард був талановитим адміністратором, він встиг розширити торгівлю, розпочав реорганізацію війська, вдосконалив судову систему, був покровителем мистецтв, особливо музики та архітектури. Поряд з цим він був безоглядний і жорстокий, коли мова йшла про владу. Річард ІІІ фактично продовжив політику перетворення Англії в абсолютну монархію.
48. Що полегшило перемогу абсолютизму в Англії наприкінці ХV ст.?
49. Що стало приводом для розв’язання Столітньої війни?
Використовуючи будь-яку проблему короля Англії, Франція намагалася врізати його континентальні володіння, поступово добиваючись успіхів скрізь. Фландрія спиралася на союз з Англією. В свою чергу, Шотландія – на союз з Францією.
Едуард ІІІ (1327-1377 рр.) спершу вивів з боротьби Шотландію (1332), уклав союзи з Фландрією (1336), німецьким королем Людовиком (1337) і повів переговори з Кастилією, Арагоном та Португалією, розрушивши традиційно стійкі позиції Франції у цьому регіоні. Лише після цього він оголосив свої претензії на французький престол, що означало початок війни. Він був представником, по жіночі лінії, згаслої у 1328 р. старшої гілки Капетінгів, тому виступив претендентом на французьку корону і у 1340 р. отримав титул короля.
50. У кого були об’єктивні шанси на перемогу у Столітній війні?
У французів, тому що у них була велика армія, розвинена економіка та мережа міст.
51. Значення битви при Слейсі
24 червня 1340 р. при Слейсі біля берегів Фландрії (поблизу гирла р.Шельди), розгромивши французький флот (який налічував до 200 французьких, кастильських та генуезьких суден), англійці зробили свій флот панівним на морі. Обложили місто Турне. Англійський флот, очолений королем, був менш чисельний, але мав перевагу у маневреності і лучниках. Французькі полководці де Кієре та де Бегюше не мали досвіду битви на морі. Перемога була повною. Але французи, які контролювали дії римського папи, добилися накладення інтердикту на Фландрію. Крім того папа розрушив союз Англії з німецьким королем. В цих умовах бойові дії припинилися і Едуард ІІІ погодився на перемир’я. Франція відновила союз з Шотландією.
52. Чому французи потерпіли поразку при Кресі?
Коли англійці вступили в Іль де Франс, Філіп VI рішився їх атакувати. Битва відбулася при Кресi 26 серпня 1346 р. Обидвi сторони мали приблизно однакову чисельнiсть вiйська. Французька армiя, очолена королем Фiлiпом IV, включала загони його васалiв та союзникiв (короля Чехiї Яна Люксембурга, герцогiв Лотарингського, Фландрського, Алансонського та iнших). Основу її складала важка лицарська кiннота, одягнена у найновiшi захиснi обладунки. Пiхота, складалася переважно з арбалетникiв. Важке озброєння французiв було найсучаснiшим, iндивiдуальна пiдготовка лицарiв також вiдповiдала вимогам. Але це було самовпевнене лицарське вiйсько у якому мало не кожен командир вважав себе рiвним королю i значно кращим за нього полководцем. Вiн навiть не зiбрав вiйськової ради перед битвою, щоб спробувати погодити дiї рiзних пiдроздiлiв. Крiм того французьке вiйсько практично не вiдпочило пiсля маршу, а частина лицарiв, не бажаючи ризикувати своїм ефектним виглядом, залишилася верхи на конях у доспiхах пiд дощем.
Англiйська армiя, очолена королем Едуардом III, мала певнi переваги. Особовий склад англійських латників комплектувався за щитні гроші, ці підрозділи за озброєнням не відрізнялися вiд iнших лицарських вiйськ, за підготовкою перевершували їх, крім того вони підпорядковувалися дисципліні. Англiйська армiя розвернулася на горбi. Пiдроздiли лучникiв були виставленi шахматним порядком. Мiж ними зайняли позицiї латники, якi отримали наказ битися у пiшому строю, забезпечуючи прикриття лучникам. Це додало впевненостi останнiм i вони легко виграли дуель з французькими арбалетниками. Повiльно рухаючись на стомлених конях по мокрому полю, вони були прерасними мiшенями для англiйських лучникiв, якi вiдчували себе безпечно поруч iз пiшими лицарями. Цвiт лицарської кiнницi (майже 1,5 тисячi лицарiв) лягли на полi бою. Битва при Кресi продемонструвала початок кризи гегемонiї лицарської кiнницi, а заразом і всієї феодальної системи комплектування військ. Не всі оцінили вірно і почалася шалена гонитва за удосконаленням лицарського панциря.
53. Чому французи знову були розбиті при Пуатьє?
19 вересня 1356 р. при Пуатьє французський король Iоанн Добрий ще раз доказав нездатнiсть лицарського вiйська вести боротьбу на пересiченiй мiсцевостi. Чисельнiсть військ французiв 20 тис., а англiйцiв - 7 тис. Сили французiв переважали англiйцiв не менше нiж вдвоє. Впевнений у перемозi французський король вiдiслав пiше ополчення городян, яке прийшло йому на допомогу.
Англiйці знову, як i у битвi при Кресi, закрiпилися на пагорбi. Не маючи змоги добитися успiху атакою важкої кавалерiї, французький король наказав своїм лицарям атакувати противника у пiшому порядку. Але, повiльно рухаючись у важких панцирях, пiд градом стрiл противника, французи несли значнi втрати. Атака за атакою захлиналися. I тодi Едуард ІІІ «Чорний принц» повiв своїх латників у контратаку. Почалася панiка. Герцог Орлеанський першим покинув поле битви, ведучи за собою свою дружину. Вiрний лицарським правилам король Iоанн бився до кiнця i потрапив у полон. Французи втратили 5-6 тисяч, з яких бiльше половини складали лицарi. Наслідком цієї перемоги була окупація англійцями великої території в західній і північній Франції.
54. Хто з англійських полководів найбліше прославився під час Ст. війни?
Це був Едуард 3 який прославився своїми блискучими перемогами над франц. військом. Йомудали призвіссько “Чорний принц”
55. Що дала у розвитку військового мистецтва битва при Азенкурі?
У 1415 р. англійці відновили війну. Обидві армії зіткнулися біля Азенкура 25 жовтня 1415 р. Французька армiя пiд командуванням коннетабля Шарля д'Альбре i маршала Бусико перевищувала чисельнiсть англiйчан у 4-10 раз. Це ополчення дружин сеньйорiв та мiст налiчувало не менше 10 тис. лицарiв та арбалетникiв. Англiйський король Генрiх V мав тiльки бл.1 тис. лицарiв i 3-5 тис. лучникiв. Лицарi, як i у попереднiх битвах цiєї вiйни, брали участь в битвi у пiшому станi.
Битва при Азенкурi знову продемонструвала, що захиснi можливостi бронювання практично вичерпанi. А подальше пiдсилення панцира робило його непридатним для польової битви. Ера закутих у залiзо кiнних лицарiв вiдходила, але самi цi лицарi цього не помiчали чи не хотiли помiчати. Подальше бронювання посилювалося, а подальшi бойовi дiї все бiльше показували його вразливi сторони.
56. Суть протистояння арманьяків з бургільйонами
При королі Карлі VI (1280-1422) Францію охопила боротьба між арманьяками (які стояли за Орлеанську династію) та бургіньйонами (які підтримували Бургундську династію). Після вбивства лідера арманьяків герцога Людовика д’Орлеан (1407), обидві партії стали шукати союзників на стороні англійців.
В кінцевому результаті перемогу здобули арманьяки.
57. Чому французи повірили в Жанну Д’арк?
Французи пояснювали появу Жанни із давньою легендою, за якою Францію, занапащену жінкою, мала врятувати діва. Цією дівою стала Жанна д'Арк (Орлеанська діва). Після представлення Діви при дворі (23 лютого 1429) та відповідних комісій теологів та поважних матрон (останні засвідчили її дівочість), невеликий загін Жанни д’Арк виступив під Орлеан з королівським прапором.
58. Версії походження Жанни Д’арк
- народилася у 1412 р. в селянській сім’ї в с.Домремі у Шампані, неподалік від Бургундії;
- бастард французького короля, інакше де б вона могла опанувати непросту лицарську справу, включаючи вміння носити обладунки;
- жила при дворі, де і навчилася військової справи.
59. Що дали військові реформи Карла VII?
У 1445 р. король започаткував реформу і реорганізацію французького війська і перехід його частини на постійну основу. Розгромлена у битвах Столітньої війни феодальна армія сходила з сцени, а за нею відходив і феодалізм як система стосунків, яка дозволяла утримувати цю армію.
60. Якої найбільшої поразки зазнали англійці у Столітній війні?
15 квітня 1450 р. битва при Форміньї. Загинуло 4 тис. англійців. Полководець англ. армії Сомерсет відбув до Англії сплативши значний викуп.
61. Фактори, які сприяли піднесенню німецьких земель у ХІІ-ХІІІ ст.
- активна внутрішня колонізація, через нестачу землі, яка просувалася шляхом освоєння нових територій через осушення боліт, викорчовування чагарників та лісів;
- ріст аграрного виробництва і втягненням сільського населення у товарно-грошові стосунки;
- за селянами-колоністами закріпляли право на рухоме майно;
- навколо замків стрімко росли міста, що сприяло розвитку ремесел. Міста втягувалися в міжнародну торгівлю, осі якої звідусіль пересікали Німеччину;
62. На які сили спиралася династія Гогенштауфенів?
Франконська династія
63. Боротьба між Гвельфами і Гіббелінами
Боротьба між Гогенштауфенами та Вельфами вилилася у боротьбу партій Гвельфів (прихильників саксонських герцогів, яких підтримували папи) та Гібеллінів (прихильників Гогенштауфенів як виразників ідеї сильної імператорської влади).
64. Чому не зміг реалізувати свою програму Фрідріх І Барбаросса?
(1152-1190) був одним з найвидатніших імператорів і королів Німеччини. Він не тільки здійснив спробу підйому і централізації імперії, підняв королівську владу над герцогами та іншими князями, але й заклав основу зростання і процвітання міст.
Через свій важкий та непоступливий характер він не зміг реалізувати свою програму. Адже постійна боротьба з папою та загарбання Італії відштовхувало італійців від Фрідріха, наводило страх перед таким правителем. Тому Італія не хотіла потрапити під владу цього тирана.
65. В чому полягали прорахунки Гогенштауфенів?
Династія Гогенштауфенів розорила Німеччину, через свою постійну боротьбу з папою та через оманливу ідею захоплення італійських міст та перетворення Італії у королівський домен. Королі цієї династії не звертали уваги на бажання людей, а лише намагалися втілити свої довгосяжні плани.
66. Чого добився Рудольф І Габсбург?
Граф із Швабії (1273-1291) – правління.
Головною метою було збільшення своїх родових володінь, решту німецьких земель віддавалося їх власній долі. На службу цій вузько династичній меті були поставлені всі ресурси корони. Особливо Рудольф намагався заручитися підтримкою духовних князів – єпископів Німеччини.
Розпочав війну з чеським королем Пшемиславом ІІ, і підтриманий німецькими князями, розбив його, захопивши в результаті перемоги Австрію з кількома сусідніми провінціями. З цього часу Габсбурги самі стали сильними територіальними князями, чим забезпечувався дальший вплив у Німеччині їх династії.
67. В яких регіонах і в який період Ганза утримувала всю зовн. політику?
У 1241 р. внаслідок угоди Любека з Гамбургом виник союз торгових міст Ганза, який проіснував до 1669 р. Ганза забезпечувала взаємо захист, регулювання судових, монетних та митних справ, утримувала свій флот, який захищав торгівлю від піратів на Балтиці і у Північному морі.
Нідерланди, Англія, Шотландія, Русь – країни в яких Ганза утримувала свою зовнішню політику.
68. Внутрішній устрій Тевтонського ордену
Тевтонський Орден виник в Палестині на базі госпіталя, створеного бременськими та любецькими купцями у 1190 р. під час облоги хрестоносцями Акки. Тевтонський Орден став потужною мiлiтарною державою, яка за магістра Віпріха фон Кніпрода (1351-1382) досягла найбільшого територіального розширення і займала територiю Прибалтики вiд гирла Вiсли до гирла Нарви. Офіційним завданням цiєї держави була постiйна вiйна з язичниками в iм'я поширення християнства.
Столицею Ордену з 1309 р. був Марiєнбург. Держава була строго централiзованою. Очолював її вибраний пожиттєво великий магiстр (гроссмейстер), якому допомагав капiтул (рада) з 5 членiв-мiнiстрiв (великого маршала, який вiдав вiйськом; великого комтура, який вiдав фiнансами, та iн.). Гроссмейстер призначав магiстра Лiвонського ордену. Провiнцiї Ордену очолювали комтури, замковi округи - орденськi брати. При округах були фогти (суддi), якi здiйснювали юрисдикцiю над мiсцевим населенням. Повноправними членами Ордену були брати-монахи, якi давали обiтницю. Iнше корiнне населення Ордену - мiщани та селяни вважалися пiвбратами i несли повинностi по будiвництву замкiв, дорiг i утриманню братiв.
69. Чому Швейцарія перемогла у протистоянні з Габсбургами?
У 1291 р. три альпійські „лісові землі” (Швіц, Урі і Унтиервальден), які контролювали шлях через Сен-Готард до Італії, об’єдналися проти Габсбургів. У 1315 р. піхота округів біля гори Моргартен, застосувавши довгі алебарди з гачками, розбили лицарську кавалерію Габсбургів. Тоді до них примкнуло ще 5 міських округ в числі яких були Люцерн, Берн та Цюріх. Так виник „вічний союз” – нинішня Швейцарія. Боротьба за її незалежність тривала до 1499 р. Офіційне визнання вони отримали аж за Вестфальським миром 1648 р.
70. Які причини короткочасних успіхів Люксембургів?
Володар невеликого графства Люксембург Генріх VII (1308-1313), ставши королем, відразу ж взявся за розширення родових володінь, одруживши сина із спадкоємницею чеського престолу. Наступним його кроком була коронація в Римі, чого давно не робили його попередники.
Карла ІV Люксембурга (1345-1378), який успадкував після батька чеський престол. Карл ІV, виданням „Золотої булли” (1356) закріпив нову систему обрання короля, реалізувавши давні ідеї Філіпа Гогенштауфена. Тепер право обирати короля було закріплене за 7 князями: трьома духовними (архієпископами Майнцьким, Кельнським і Трірським) та чотирма світськими (королем Чехії, пфальцграф Рейланд, герцог Саксонії та маркграф Бранденбург). Вибори мали відбуватися у Франкфурті на Майні за ініціативи архієпископа Майнцького і не потребували згоди папи.
Люксембурги намагалися всіяко збільшити власні родинні володіння і підірвати позиції можливих конкурентів.
71.
72. Чому німецькі землі залишилися роздробленими на кінець ХVст.
Феодали-князі не хотіли посилення центральної імператорської влади, тому Німеччина залишалася безсилою і роздробленою до кінця XV і початку XVI ст. Основними причинами такої ситуації були:
- феодалізм тут розвинувся пізніше, ніж в країнах, що пережили завоювання;
- Німеччина мала в своєму складі французькі і словянські області і розглядала Італію як своє надбання, а Рим як свій центр – таким чином, не була цілісною державою;
- окремі провінції були ще цілком ізольовані одна від одної.
73. Особливості внутрішнього розвитку італійських територій
Вже протягом ХІІІ ст. більшість феодалів з власної ініціативи звільнили своїх підданих, переважно за певну плату. Звільнені селяни ставали орендаторами землі свого колишнього сюзерена або брали землю з викупом в кредит. Такий процес охопив всю Північну та Центральну Італії. Тут навіть почали виникати сільські комуни з виборними консулами. Сільська економіка стала базуватися на товарно-грошових стосунках, була тісно пов’язана з містами. Майнова диференціація приводила як до відтоку розорених селян в міста, так і до більш широкого застосування ринку найманої праці, особливо сезонної. Села входили в межі міст-держав, платили податки на користь цих політичних одиниць і вливалися в їх життя.
Бурхливий розвиток ремесла, зачатки мануфактур, які працювали на експорт, вимагали свіжих робочих рук. У містах цехи, особливо ті, які виробляють продукцію, яку оптом забирають купецькі корпорації на експорт, поступово зливаються з банківським капіталом. Торгівля італійських міст огорнула всю Європу. Дещо інша структура суспільства панувала на півдні, де державно-чиновницький апарат намагався контролювати діяльність міст, але їх вигідне розташування і контакти з мусульманським світом дозволяли процвітати і цим містам.
Міста, руйнуючи феодальну армію і сам феодальний лад, знаходять йому заміну в організації найманих професійних команд (кондоті), очолених кондотьєрами.
74. Що таке «сицилійська вечірня»?
75. Чому Сицилійське королівство залишилося за Арагонською династією?
Щоб уникнути репресій, після проведення «Сицилійської вечірні», з боку французів, які все ще тримали в своїх руках південну частину апеннінського півострова, сицилійські феодали віддалися під владу Арагона (з 1282- по 1285 рр.).
У 1285 р. Сицилія відділилася від Арагону. Війна Сицилійського королівства проти анжуйців, яка розпочалася 1285 р., тривала до 1302 р., коли за миром в Кальтабелотте Сицилія визнавалася за Арагонською династією, але повинна була повернутися до анжуйців через шлюб короля Федеріко (1296-1337) та до дочки неаполітанського короля Карла ІІ. Незважаючи на те, що енергійного і розумного Федеріко на сицилійському престолі змінили слабий і безталанний син Педро ІІ (1337-1342) та зовсім юний внук Луїджі (1342-1355), спробаповернути Сицилію не дала результатів. Врешті король Сицилії Мартин І (1392-1409) помер раніше свого батька арагонського короля також Мартина І, який успадкував за ним це королівство (як Мартин ІІ) і приєднав знову до Арагону, з яким Сицилія ввійшла до Іспанії.
76. Причини швидкого розпаду Папської області на дрібні сеньйорії
Швидка зміна пап на престолах, переважно з огляду на вік, і боротьба кардиналів за папський престол змусили у 1274 р. папу Григорія Х прийняти закон про вибори папи. Не пізніше 10 днів по смерті папи кардинали повинні були зібратися в одній із зал палацу, де жив покійний, всі входи до зали замуровувалися, кардинали мали отримувати через невеликий отвір їжу. Папою було обрано пустельника Петра з гори Мурроне (Целестина V). Ставши главою церкви, він не зміг зорієнтуватися у складній політичній ситуації, перетворився на іграшку в руках короля Карла ІІ, будучи людиною простою і абсолютно чесною, сам зрікся престолу (1294).
Папи вони боролися зі своїми баронами. У 1297 р. папа Боніфацій VIII організував хрестовий похід проти своїх баронів Колонна, здобув і зруйнував їх родовий замок Палестріну (1298) і змусив всіх Колонна покинути Папську область. Все закінчилося приниженням папи в Ананьї (де його вдарив по обличчю канцлер французького короля Ногаре у присутності Шарра Колонна) та смертю (1303). Вже папа Климент V (1505-1314) переніс папську резиденцію з Риму спочатку у Ліон, звідти у Бордо, а потім у Авіньйон.
За умови відсутності папи тимчасові його вікарії не могли утримати Папську область у належному порядку, це і призвело до швидкого розпаду Папської області на дрібні сеньйорії.
78. Що входило в державу Каструччо Кастракані?
Сенатором Риму на недовгий час став і знаменитий кондотьєр Каструччо Кастракані (1281-1328). Виходець з дрібної шляхти з околиць Лукки, він дотримувався традиційної гіббелінської орієнтації.
Розгромивши флорентійців Альтопашіо (1325), Кастракані став тираном міста. Допомагаючи імператору Людовику Баварскому під час його римського походу (1327), Кастракані отримав від імператора герцогський титул і Лукку як спадковий лен. Тоді ж він був призначений сенатором Риму. Але вже через рік після його смерті його юні діти були вбиті, а родичі схоронилися в Урбіно. Герцогство Лукка перестало існувати.
79. Яким було князівство Верона в часи Кангранде де Ла Скала?
У Вероні у 1262 р. владу захопив подеста Мастіно де Ла Скала. Скалігери (як називали де Ла Скала) скоро „зібрали” князівство, яке у 1311 р. по смерті Альберта де Ла Скала перейшло до Кан Гранде де Ла Скала (1311-1329). Останній приєднав до Верони Віченцу, Фельтре і Падую та став загрожувати Венеції, Мілану та Флоренції. Його племінник Мастіно ІІ (1329-1351), зіткнувшись з коаліцією Венеції, Флоренції, Мілану та Феррари, був розбитий у 1339 р. і признав залежність від Венеції та частково Мілану. Верона по його смерті перетворилася у провінцію Венеції.
80. Чому пополани у більшості італійських міст-держав перемогли грандів?
У Флоренції, так само як і в інших містах, з перемінним успіхом тривала боротьба між грандами та пополанами. Перші у 1207 р. добилися встановлення посади подеста, звівши владу консулів до номінальної. У ХІІІ ст., подібно до інших територій, Флоренція розділилася на гвельфів та гіббелінів. Більшість пополанів були гвельфами. Їх перемога у 1250 р. покликала до діяльності першу конституцію, за якою пополани отримали особливу організацію на чолі з капітаном народу, який очолював і народне ополчення, та радою 12 старійшин. У 1293 р. пополани добилися повної перемоги, прийнявши конституцію „Встановлення Справедливості”, за якою позбали грандів права участі в політичному житті комуни.
Пополани – торгово-ремісниче населення;
Грани – багаті верстви населення.
81. В чому причина розквіту Флоренції і як еволюціонувала влада у республіці?
82. Коли Мілан досяг найвищого територіального розвитку?
В центральній частині Ломбардії найбільшого піднесення досяг Мілан, розташований у долині по берегах річок Олон і на трьох каналах, які з’єднували його з Аддою та Тічіно. Крім вигідного розташування своєму піднесенню Мілан завдячував високому розвитку зброярського ремесла, чому сприяли і поклади руди потрібної якості. Сильно тут була розвинена і переробка шкіри та вовни.
Архієпископ Оттон Віконті до своєї смерті (1295) правив у Мілані при підтримці аристократів. Йому успадкував племінник Маттео Віконті (1295- 1322). ). У 1302 р. Гвідо де ла Торре після вигнання Маттео, став капітаном народу і не на довго відновив республіку. Маттео повернувся з імператором Генріхом VIII і утримав владу до смерті і, навіть приєднав Новару, Комо, Бергамо, П’яченцу, Павію та інші міста-комуни, зберігши в останніх самоврядування, сформував потужну державу на півночі Італії на важливих стратегічних шляхах. Йому довелося боротися з авіньйонськими папами та Неаполітанським королівством.
Його онук Адзоне Вісконті (1329-1339) приєднав ще Брешію, Кремону, Лоді, Верчеллі та ряд інших міст. По нім правили його дядьки Лукіно (1339-1349) та архієпископ Джованні (1339-1354), які продовжили політику розширення міланської території, приєднавши Парму, Тортону і Александрію (1346), а у 1353 р. – Геную.
Отже, з кінця ХІІІ до середини ХIV ст. Мілан досяг найвищого територіального розквіту
83. Де знаходилося володіння Генуї «капітанство Готія», які терит. туди входили?
З 1120 р. її межі збільшилися за рахунок приєднання Савони, Альбенго та інших прибережних територій. Близько 1177 р. були приєднані Монако, Ніцца і Монферра. Довга війна з Пізою (1070-1132) закінчилася захоплення Корсіки. Невдовзі ця війна відновилася і до 1175 р. Генуя вже володіла східною половиною Сардинії. Генуезький флот фактично знищив флот пізанців біля берегів Сардинії (1284), була здобута Ельба і зруйнована гавань Пізи (1290), війна закінчилася визнанням Пізи за Генуєю Сардинії та Корсіки (1299).
Незважаючи на періодичні спроби Мілану підпорядкувати Геную, остання сама активно розширяла свою територію, зайнявши у 1346 р. Лесбос і Хиос, а у 1383 - Фамагусту на Кіпрі. У 1381 р. кримський улус бек визнав завоювання Генуєю південного берегу Криму від Чембало (Балаклави) до Солдайї (Судака).
84. Якими були континентальні та середземноморські володіння Венеції?
У 1204 р. при допомозі французьких хрестоносців дож Енріко Дондоло завоював Константинополь. І при розподілі отримав для Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів Кандію. Венеція зберегла в Криму незначний порт Провато і важливу колонію на Азовському морі Тану (Азов).
Довга війна з Генуєю (1256-1381), спочатку невдала, закінчилася перемогою, привела до розширення материкових володінь. Були приєднані Віченца, Верона, Бассано, Фельтре, Беллуно і Падуя (1404-1405). Також Фріуль (1421), Брешія і Бергамо (1428) і Крема (1448), завойовані Іонійські острови та частина Візантії: Аргос, Афіни, Лепанто (1407), Патрас (1408), Бодоніц і Фтеліон (1414), Монембадію (1419), Місту (1421) та Фессалоніки (1423). Вдова останнього короля Кіпру венеціанка Катерина Корнаро передала острів республіці (1489). Після падіння Константинополя Венеція втратила частину володінь, в т. ч. і Фессалоніки, але значно менше ніж Генуя.
85.
86. Чому християнські королі надавали містам фуеро?
Багато міст виникало навколо замків, які королі та графи споруджували вздовж „лінії фронту”, що поступово пересувалася на південь. В їх економіці довший час переважало землеробство, але і ці міста поступово добивалися фуеро – зафіксованих норм самоврядування та звичаєвого права. З середини ХІІІ ст.. міста почали отримувати замісь фуеро королівські зведення права на зразок „Сім партид мудрого короля дона Альфонсо”, які сприймалися зі значним опором.
87. Що таке бегетрії?
Проміжне становище між вільними та залежними общинами становили бегетрії (букв. „благодійництво”), які в обмін на захист сеньйора добровільно погоджувалися на певні повинності або плату на його користь. Бегетрії були двох типів: „від моря до моря” (які могли шукати сюзерена по всій Іспанії) та „бегетрії роду” (де пошук сюзерена був обмежений одним родом).
88. Хто такі алькальди?
Королі видавали фуеро і сільським общинам, надаючи їм право розпоряджатися незаселеними пустошами та податкові льготи. Такі общини називалися консехо („рада”) та управлялися виборними старшинами – алькальдами.
89. Чи були кортеси в Іспанії більш демократичними органами ніж парламент в Англії і Генеральні Штати у Франції?
Вже в 1188 р. в королівстві Леон та Астурія були створені кортеси, де крім грандів, шляхти, вищого духовенства засідали і депутати від міст. Кортеси збиралися регулярно для обговорення питань законодавства, судочинства, збору податків та біжучої політики. Кортеси мали три палати (єпископів та прелатів, сеньйорів та консехо (де стали включати не тільки представників міст, але і вільних сіл). З середини ХІІІ ст.. кортеси з’явилися і в інших королівствах, а з ХІV ст. основними в них стали представники міст.
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |