Кортеси в Іспанських королівствах були більш демократичними органами ніж парламент в Англії і Генеральні штати у Франції. Тому що основною функцією роботи Генеральних штатів у Франції та англійського парламенту було збирання податків, а інші віхи влади були менш важливими. Збиралися лише, коли королю потрібна буа фінансова допомога, тобто потрібно було збільшити податки. А у іспанських кортесах, які збиралися регулярно, на обговорення виносилися питання, які стосувалися різних сфер життя королівства.
90. Яка битва стала переломним моментом Реконкісти на користь християн?
Протягом ХІІ ст. арабська Андалузія не раз зазнавала спустошливих набігів кастільців. Величезна, рішуча битва між двома сторонами сталася у 1212 р. під Лас-Навас-де-Толоса. У цій битві билися разом, як союзники, королі кастильський (Альфонс VIII), наваррський і арагонський. На боці маврів в бою брали участь бербери, негри і багато інших північнозахідних африканських племен. Араби зазнали цілковитої поразки, залишивши переможцям як здобич весь свій багатий табір.
91. Які основні здобутки арагонського короля Хайме І Завойовника?
Король Яків (Хайме) І Завойовник (1213-1276) відвоював у маврів Барселону та Балеарські острови. На останніх він у 1262 р. утворив окреме королівство Майорка, престол якого передав синові Хайме ІІ. Королівство Майорка було ліквідоване у 1342 р.
93. Які основні причини розквіту Арагону?
- потужний арагонський флот став господарем у західній частині Середземного моря;
- великі території – з каталонськими володіннями до Арагону відійшли Русільйон та частина Провансу з Марселем;
- провадили завойовницьку політику – у 1282 р. арагонські королі стали королями Сицилії;
- Барселона, Валенсія, Пальма де Майорка та інші міста стали процвітати завдяки морській торгівлі.
94. Як відбулося об’єднання Іспанії?
Розвиток товарно-грошових відносин у пізньосередньовічний період особливо робив необхідним об’єднання Кастилії з Арагоном. Загострена класова боротьба в обох країнах, а також незакінчена реконкіста примусили феодалів обох країн прийти до згоди про об’єднання двох королівств в єдину Іспанську державу.
Унія між двома сусідніми державами була досягнута укладенням династичного шлюбу. Принцеса Ізабелла Кастильська вийшла заміж (у 1469 р.) за принца Арагонськоо Фердінанда. У 1474 р. Ізабелла стала королевою Кастилії, у 1479 р. Фердінанд вступив на арагонський престол. Кожна з двох об’єднаних країн зберігала повністю свої колишні закони та звичаї і окремі кортеси. Управління мало ще такий двоїстий характер. Проте були закладені підвалини для створення єдиної Іспанії.
Іспанія Фердінанда та Ізабелли швидко перетворювалась у велику державу. У 1492 р. вона завоювала Гранаду. У 1512 р. до Іспанії була приєднана Наварра. Отже, крім Португалії, був об’єднаний весь Піренейський півострів.
95. Яку роль зіграв Токвемада в історії Іспанії?
Засновник інквізиції в Іспанії. Прагнув обєднати Іспанію.
96. Які складові успіхів Авіської династії у Португалії?
- переглянули ставлення до різних станів;
- буржуазія була допущена до влади;
- відкриття Генріха Мореплавця.
97. Які зміни відбулися в скандинавських королівствах після закінчення епохи вікінгів?
- знать відчула падіння власної ваги;
- Королівська влада використала цей період для укріплення своєї влади;
- продовжився збір регулярної натуральної данини-податку;
- намісники короля, поставлені на чолі областей та округ, збирали цю данину-податок. Намісники короля так і не стали спадковими феодалами, а замки, які почали будувати у Данії та Швеції з ХІІІ ст., залишилися королівськими опорними пунктами, де розміщалися намісники на час несення служби;
- бонди залишилися вільними господарями та членами королівського ополчення;
- все більше розвивалася система миз (хуторів);
- в Норвегії земля залишалася власністю родини, общинного землеволодіння практично не було, у Швеції також встановилося індивідуальне землеволодіння. У Данії общинне землеволодіння не утрималося довго.
- ремесло і торгівля скандинавських міст також почали переживати піднесення;
- ряд датських і шведських міст отримали королівські хартії на самоврядування, на зразок магдебурзького права.
99. Які стани були представлені у данегофі?
У 1282 р. король Данії Ерік V Кліппінг (1259-1286) видав для датської знаті особливу жалувану Нюборзьку хартію, за якою щорічно скликалися народні збори – данехоф, які складалися з представників церкви та лицарства. Спроба короля відійти від цієї хартії закінчилася його вбивством. З 1320 р. без данехофу король уже не міг оголошувати війну або збирати податки.
100. Чим відрізнявся ріксрод від данегофу та кортесів?
У Швеції у 1284 р. з’явився подібний до данегофу орган – ріксрод – у цій верховній раді була деяка кількість представників і від городян і селян, але фактично головну роль в управлінні відігравали феодали, в руках яких була державна рада. Ріксрод – здійснювала систематичний контроль над королівською владою.
Данегоф - народні збори, які складалися з представників церкви та лицарства.
Кортеси – народні збори, де крім грандів, шляхти, вищого духовенства засідали і депутати від міст. Розглядали питання законодавства, судочинства, збору податків та біжучої політики.
Різниця були між цими народними зборами у тому, що ріксрод – збори, які здійснювали контроль над королівською владою, а данегоф і кортеси розглядали питання, які стосувалися різних сфер життя держави.
101. Де збирався і які питання вирішував загальний норвезький тінг?
В Норвегії залишалися традиційні 4 обласні тінги і один загальний – норвезький тінг, який збирався переважно у Бергені.
Тінг – народні збори, вважалися вищим органом влади. У цих зборах брали участь всі дорослі чоловіки, що мали право носити зброю.
На загальному тінгу відбувалися вибори короля.
102.Де і коли існувало королівство Мен?
Норвезький король Олаф І відновив королівство Мен (1113), яке проіснувало до смерті останнього короля з цієї династії Магнуса (1265), який з 1264 р. був васалом Шотландії. У 1266 р. Мен ввійшов до складу Шотландії.
Королівство Мен розташувалося на острові Мен поблизу Англії.
103. Суть боротьби між біркебейнерами і баглнрами?
Світська і церковна знать утворили в Норвегії свою партію, яка називалася баглерами (буквально „криві жезли” від кривого єпископського жезлу). Друга партія – демократична - біркебейнерами („берестоногі”, бо потерпівши поразку та зносивши взуття в горах, куди були змушені відступити, вони стали об’язувати ноги ликом). Крім селян, до цієї партії належали й дрібні дворяни, а також городяни.
Розгорілася боротьба між цими двома партіями, яка тривала мало не століття. А спричинена вона виданою королем у 1174 р. грамотою Золотого пера, якою норвезьке духовенство отримувало значні привілеї, відмінялися вибори короля на загальному тінгу. Цього бонди не сприйняли. Повстання очолив Ейстейн Мейл, який проголосив себе внуком короля Гаральда ІV.
Біркебейнери були вже близькі до загибелі, коли їх очолив священик з Фарерських островів Сверрір, який видав себе сина короля Сігурда ІІІ. Йому вдалося створити армію та флот. Він розгромив ярла Ерлінга, батька короля (1179), а невдовзі і самого короля Магнуса V, який загинув. У 1184 р. Сверрір був обраний королем. Він відразу відмінив реформи на користь духовенства та лицарів. Титули збереглись тільки як почесні, королівські намісники повністю залежали від нього.
105. Які заслуги ярла Біргера дозволили йому створити нову династію?
У війнах в Фінляндії висунувся рід Фолькунгів, лідер якого ярл Біргер післясмерті короля Еріка Шепелявого (1234-1249), який не мав спадкоємців, добився обрання свого сина Вольдемара. Ставши регентом (1250-1266), він завершив завоювання Фінляндії. Його син король Вальдемар (1250-1275) положив початок недовгому правлінню Фолькунгів, які, спираючись на духовенство і лицарство, що набули володіння у Фінляндії, пробували змінити суспільний лад у Швеції. Фолькунгам також багато вдалося у напрямку об’єднання країни, стертя різниці між окремими областями. Було ліквідоване рабство, покращене становище жінок.
106. Чим відрізнялися внутрішні проблеми у Данії від інших скандинавських країн?
Розвиток цієї держави був відмінним від Норвегії та Швеції. Тут значнішим був вплив церкви, і лицарство наблизилося ближче до феодалізму. Тобто королівська влада була обмежена великими світськими і церковними феодалами. Династія Естрідсонів всіляко сприяла християнській церкві. Відбувався розвиток церковних землеволодінь, запровадження церковної десятини. Також велика військово служила знать і рицарство перетворювались у землевласників, від яких у кріпосній залежності була маса селянства. У ХІІ-ХІІІ ст.. у кріпосну залежність потрапляли і вільні люди. Закріпачення селян у Данії викликало запеклий опір з боку селянства, який феодали придушували.
107. Чому не вдалося реалізувати унікальні можливості, які давала Кальмарська унія?
Дочка і наступниця Вальдемара IV королева Маргарита (1375-1412), використовуючи політичну і економічну відсталість інших скандинавських країн – Швеції і Норвегії, зробила спробу створити під гегемонією Данії велику Північну федеративну державу.
Маргарита скликала державні ради всіх трьох королівств у Кальмарі, де вони підписали 20 липня 1397 р. закон, названий Кальмарьскою унією. Кальмарська уніяоб’єднувала Данію, Швецію і Норвегію під гегемонією Данії над іншими королівствами, які зберігали свої закони і верховні ради, угоди з іноземними володарями мали бути спільними. Через намагання Данії підпорядкувати собі унійні держави і перекласти на їх плечі військові витрати проти унії виступила Швеція, яка таки добилася розриву унії.
Кальмарська унія (проголошена у шведському м. Кальмар) не могла перетворити скандинавські країни в єдину, міцну державу. Між північними країнами виявилися глибокі внутрішні суперечності. Більш розвинена у феодальному відношенні Данія прагнула експлуатувати своїх більш відсталих партнерів. Це виявилось насамперед у тому, що датська знать намагалася розширити свої прибутки через захоплення земель і одержання всяких податків у союзних державах. Це викликало опозиційний рух проти Данії.
Унікальні можливості цього об’єднання, реалізацію яких розпочала Маргарита, були зведені нанівець її племінником Еріком VII Померанським (1412-1439), які грубо порушуючи норми Кальмарської унії розпочали підпорядкування Швеції та Данії. Першим виступило шведське лицарство (1434), яке фактично добилося реального розриву унії (1436).
108. Чому скандинавські королівства залишилися становими монархіями?
Всі три скандинавські держави до кінця XV ст. сформували станові монархії, де влада королів було значно обмеженою шляхтою за участі верхівки бюргерства міст та сільських господарів-бондів.
109. Що послужило поштовхом до розриву церков у 1054 р.?
В середині XI ст. перед Римом і перед Константинополем постала загроза захоплення норманнами. Спільність політичних інтересів до певної міри сприяла пошуку взаємних компромісів у догматичній сфері. Римська делегація послана в 1054 р. до Константинополя, мала вести переговори про мир у Церкві.
У Константинополі папські легати були приязно прийняті імператором Константином IX, зацікавленим у мирі між церквами, але патріарх Михаїл ігнорував папських посланців. За таких умов переговори було зірвано. Тому учасники римського посольства 15 липня 1054 р. у константинопольському соборі св. Софії, незважаючи на триваюче богослужіння, виголосили папське прокляття (анафем у) константинопольському патріархові.
Таким чином, після розколу 1054 р. поступово сформувалися дві християнські церкви – католицька (від грец. Всесвітня) і православна (та що правильно славить Бога).
110. В чому суть клюнійської програми?
Метою Григорія VІІ було об’єднання усіх європейських держав під егідою Апостольського Престолу в Римі.
111. Які реформи вдалося провести папі Григорію VII?
(1073-1085) – був папою.
- папа остаточно заборонив „право приватної церкви”. Імператор, а за ним і решту світських володарів, поступово змушені були не тільки відмовитися від права інвеститури (призначення на всі духовні посади перейшло до папи і єпископату), але й залишити за церквою надані ї раніше земельні володіння та церковні лени. Світські володарі під загрозою церковного відлучення не мали права обкладати податками фінанси, землі та майно церков і монастирів.
- у більшості держав Західної Європи остаточно було заведено целібат, а одружені священики були позбавлені права проводити богослужіння.
- у західноєвропейських церквах обов’язково запроваджувався т. зв. „ грегоріанський спів ” – церковний спів, де слова тексту під час співання не ділилися на склади.
Поступово до середини ХІІІ ст. підсумками „грегоріанської реформи” стало цілковите унезалежнення церкви від світської влади і перетворення її на вертикальну ієрархічну структуру.
112. Чому церкві та імператорській владі було вигідне запровадження целібату?
Целібат – стан священнослужителів, який пояснювався тим, що священики не могли одружуватися.
Запровадження целібату було вигідне тим, що священики вже не могли захоплювати церковні землі і перетворювати їх у власні володіння. Целібат сприяв тому, що священики думали про благо церкви, а не про те як забезпечити свою сім’ю.
113. Що дало поштовх єресям?
Єресь – релігійні погляди, які суперечать церковному віровченню.
Велике збагачення церковних структур, а також невдачі в бойових діях хрестоносців на Сході сприяли тому, що серед населення Західної Європи починають ширитися сумніви і протести проти догматів, які проповідувалися офіційною церквою. Особливо активно протестні настрої поширювалися тими, хто особисто побував на близькосхідних землях, зайнятих хрестоносцями або прикордонних із ними.
Тому з’являється інтерес до тексту Святого Письма, з яким віруючі прагнули ознайомитися самостійно. Поширюються несанкціоновані церквою переклади текстів Біблії з латинської, народними мовами. Завдяки доволі високому рівню грамотності, такі переклади та їхнє подальше осмислення поширювалися у містах. Там же на їхній основі розвивалися єретичні рухи.
Отже, саме хрестові походи підштовхнули до єресі, а також зневіра людей до церкви та до тлумачення церквою Святого Письма.
114. Як діяли інквізиційні трибунали?
У західноєвропейських містах в ХІІІ ст. створювалися інквізиційні трибунали, діяльність яких не підлягала контролю з боку папських легатів або керівництва чернечих орденів. Основою для початку слідства був донос або свідчення ув’язненого, висунуті проти третьої особи. На основі цього інквізицією починалося попереднє слідство, зібрані документальні матеріали передавалися юристам-кваліфікаторам. Отримавши санкцію юриста, інквизитор наказував заарештувати підозрюваного. Очні ставки свідків обвинувачення із заарештованими заборонялися. Єдиною причиною уневажнення свідків була їхня особиста ворожнеча до підозрюваного. Ніякого обмежувального терміну для проведення слідства не було. Зібравши матеріали слідства, інквізитори приступали до допиту, який за методами, прийнятими у середньовічній практиці, вівся із застосуванням тортур. Інквізитори визнавали лише повне підпорядкування обвинуваченого своїй волі, не приймаючи до уваги жодних обставин, що пом’якшували вину. Добиваючись усунення сумнівів та інакомислія, верхівка церкви підтримувала методи інквізиції. У 1245 р. на Ліонському соборі Іннокентій IV (1243-1254) схвалив застосування тортур і смертної кари стосовно єретиків, і вимагав навіть від дітей доносити на своїх батьків.
Після того як слідство завершувалось, інквізитори оголошували вирок. Після цього, наступало аутодаф е (акт віри) - урочиста церемонія виконання вироку інквизиційного трибуналу. Аутодафе включало в себе оголошення вироку у присутності двору короля чи його намісника та місцевих властей, а також виконання вироку: шмагання батогами, спалення на вогнищі, повішення тощо, яке здійснювалося світською владою.
115. Чого добилася католицька церква за Інокентія ІІІ?
1198-1216 – займав папський престол.
Він був єдиним папою середньовічного періоду, котрий мав вищу освіту (здобувши філософсько-теологічну освіту в Парижі і юридичну – в Болоньї).
Користуючись слабкістю Священної Римської імперії, Інокентій III підпорядкував собі не лише єпископат, але й світських правителів Європи.
- королі Арагону, Англії, Данії, Португалії, правителі Сербії і Болгарії визнали ленну залежність від папи і платили йому данину. В 1198 р. вдова імператора Генріха VI визнала васальну залежність Сицилійського королівства від папи, а після її смерті того ж року, папа Іннокентій III оголосив себе регентом при її сині Фрідріху II Гогенштауфені.
- Решту держав католицької Європи платили до Риму „ Гріш св. Петра ” і були змушені миритися із втручанням понтифіка у їхні державні справи.
За рік до смерті Іннокентій III скликав IV Латеранский собор у Римі. Собор засудив усі єретичні вчення, закликавши до боротьби проти них церкву і світську владу. Християнам, які не мали богословської освіти під страхом смертної кари заборонялося перекладати і тлумачити текст Біблії. Папа Іннокентий III наполіг на прийнятті ухвали, яка оголошувала хрестові походи постійними. Було встановлено обов’язковий трирічний податок від кожної церковної споруди в розмірі двадцятої частини її річних прибутків. Духовенству належало регулярно вести проповідь хрестового походу і збирати серед віруючих пожертви на його проведення.
Усі віруючі зобов’язувались сповідатися тільки у свого парафіяльного священика і причащатися раз на рік, в період Великого Посту. Собор також прийняв постанову про те, щоб будувати у європейських містах окремі квартали для євреїв (гетто).
116. Чим зашкодив католицькій церкві «Авіньйонський полон пап»?
1305 р. – Климент V по 1377 р. Григорій ХІ. Загалом понтифікати авіньйонських наступників Бонифація VIII означали цілковите визнання церковно-политичної незалежності Франції. Усі сім пап, котрі проживали в Авіньйоні, були французами, іноді навіть незнатного походження. Влада пап у Авіньйоні протікала практично під контролем французьких королів, які впливали на їх політику. Термін „ Авіньйонський полон ”, стосовно папства, вперше вжив у своїх творах італійський гуманіст Франческо Петрарка, як аналогію до вавилонського полону євреїв.
Зовнішньополітичний престиж авіньйонськогопапства впав. Навіть фінансові побори, які раніше спариймалися як законна підтримка церкві та перемозі християнства, в авіньйонський період зустиріли значний спротив. Зокрема, у 1311 р. Тевтонський Орден відмовився сплачувати до Авіньйону „Денарій Святого Петра”. Європейці-католики все частіше розцінювали папу як світського володаря, котрий разом із іншими правителями бореться за досягнення політичних цілей, до того ж перебуваючи негласним васалом короля Франції. Тому від ХІV ст. для значної частини представників світських і церковних еліт не вважалося гріхом боротися проти папи політичними засобами.
Церква на 70 років втратила свій статус у світі, стала васалом французьких королів.
117. Для чого були запроваджені індульгенції?
Індульгенція – грамота «про прощення гріхів», яку надавала церква за певні кошти.
1316-1334 рр. - Іоанн ХХІІ відзначився встановленням чітких тарифів для продажу грамот на відпущення гріхів (індульгенцій). За наказом папи будь-яка затримка сплати церковних податків призводила до церковного відлучення.
Індульгенції були запроваджені, щоб у такий спосіб збагатити церковні прибутки.
118. Що було вирішено на Концтанському соборі?
Собор відбувся у швейцарському місті Констанці (1414-1418). У конфлікт на цей раз втрутилася імператорська влада. Собор у Констанці скликав німецький імператор Сигізмунд Люксембург.
Участники Констанцького собору одностайно обрали папою сорокадевятилітнього кардинала Одоне Колонну – під іменем Мартина V (1417-1431). Собор позбавив влади усіх трьох пап. Врешті-решт, Мартина було визнано усіма ворогуючими сторонами, а його супротивники добровільно відмовилися від подальшої боротьби, вдовольнившись титулами або грішми. Так через сорок років після свого початку Велика Схизма завершилася.
* Три папи: римський Григорий XII, авіньйонський Бенедикт XIII та обраний на соборі у Пізі 5 червня 1409 р. Олександр V резиденцією стала Болонья.
*«Велика схизма» - розкол католицької церкви, який тривав 40 років (1377-1417).
119. Яке основне досягнення Ферраро-Флорентійського собору?
Євгеній IV розпустив Базельский собор (1431-1449) і скликав єпископів у Феррарі. Знову стався розкол. Частина учасників Базельского собору спротивилась папському розпорядженню і навіть зажадала, щоби папа особисто прибув на собор і пояснив свою позицію. Коли минув визначений термін, а папа не прибув, 300 учасників собору серед яких було лише семеро єпископів, оголосили Євгенія позбавленим влади. На його місце обрали графа Амадея Савойського, котрий прийняв ім’я Фелікса V.
Проте переважна більшість єпископів була проти нового розколу. У Феррарі та Флоренції продовжувалися переговори із представниками грецької церкви. 6 липня 1439 р. у Флоренції була проголошена унія двох церков: латинської і грецької. Тоді ж було вирішено організувати хрестовий похід проти турків, які воювали проти Візантійської імперії. Флорентійська унія, на яку православні пішли перш за все з мотивів політичних (її підтримали нікейський митрополит Віссаріон та київський митрополит Ісидор) не була до кінця реалізована. Організований кардиналом Цезаріні хрестовий похід, який очолив король Польщі та Угорщини Владислав ІІІ Ягеллончик, закінчився нищівною поразкою хрестоносців під Варною у 1444 р.
Основне досягнення собору – збереження єдності церкви, тобто кардинали не допустили ще одного розколу.
120. Основне значення праці Фоми Аквінського та Миколая Кузанського
Найвидатнішим представником латинської теологїї був св. Тома Аквінський (1225-1274). Молодший син графа аквінського Лондольфо, вихованець знаменитого монастиря Монте-Кассіно, залишив багато блискучих праць, в яких виклав систематизацію і пристосування різних галузей знань в узгодженні релігійних положень з філософськими істинами. Вершиною середньовічної теології та філософії є творчість Миколая Кузанського (1401-1464), яка належить вже ранньому Відродженню. Цей кардинал виступив з вченням про співпадіння протилежностей у першоєдиному та про творчу роль людини у Всесвіті.
121. Якою була структура ополчень в ранньому середньовіччі?
На ранніх етапах розвитку варварських європейських держав армію складало народне ополчення, що брало активну участь у політичному житті. Відсутність державного скарбу виключала можливість організації виробництва і централізованого забезпечення війська. Тому кожен ополченець озброювався своїм коштом. Перші кроки щодо ускладнення озброєння і його подорожчання привели до краху племінної основи франкської армії, поповнюваної в VII ст. галло-римлянами та вільними прекаристами. На військову організацію франків, як і інших германських племен вплинули римські установи. Були введені гарнізонна служба, підпорядкування військових загонів місцевим посадовцям, призначення королем командирів–тисячників, сотників.
У міру збільшення території та її вразливості вже не тільки посадовці короля перебували на чолі ополчення, але і великі землевласники-сеньйори, на яких було покладене завдання оборони певних територій.. Згодом військові загони приводив з собою кожен сеньйор.
Безпосередньою причиною запровадження бенефіційної системи у франків Карлом Мартеллом була необхідність створення важкої кінноти для боротьби з арабами. Озброєні вершники мали бути заможними людьми, оскільки кожен мав мати коня і поклопотатися про спорядження. Поступово протягом VIII–Х ст. у Імперії франків сформувався військовий стан вершників. Кінні воїни називалися лицарями або у французів — шевальє, а єдиним їх заняттям була служба своєму сеньйорові і війна.
122. Якою була структура «спису» і як вона еволюціонувала?
Основою феодальної армії була постійна дружина короля чи герцога, чисельність якої визначалася його можливостями. Далі під знамена сюзерена скликалися “списи” його безпосередніх васалів-баронів та команди намісників, які згодом перетворювалися у великих феодалів, які утримували власні дружини та скликали “списи” власних васалів. Цього війська не вистачало і довший час зберігалося ополчення (кінне ополчення з дрібних землевласників) та піше ополчення, яке виставляли міста. З ускладненням озброєння ополчення міст переважно застосовувалося лише для їх оборони, а кінне ополчення скорочувалося.
Ополчення мали стару структуру за десятковим принципом, але в міру їх відходу нижчим підрозділом став “спис”, який включав кінного лицаря з 1-2 пажами-зброєносцями та 1-2 лучниками чи списоносцями (4-10 чол.) З таких підрозділів і феодальних команд формувалися з’єднання, часто безпосередньо перед битвою. Вони не мали спільних навиків, не відчували сусіда і не відзначалися дисциплінованістю.
Тому міста намагалися замінити такі лицарські війська найманими командами професійних кондотьєрів (які набирали під свої знамена як молодших синів знатних сімейств, так і пополанів та селянських синів, навчали їх лицарської науки і методом природнього відбору залишали сильніших) або загони ландскнехтів, які набиралися за подібним принципом. Королі стали формувати підрозділи з сержантів (які носили лицарське озброєння, але не мали шляхетного походження і озброювалися на кошт державного скарбу).
Основним родом військ у феодаьній армії була лицарська кіннота, яка ділилася на легку, середню і важку (панцирну). Бойовою одиницею списа був сам лицар у захисному обладунку з повним набором різноманітного озброєнні, інші воїни цього підрозділу мали слабше захисне озброєння. 25–50 і більше списів об’єднувалися у вищу організаційно-тактичну одиницю – знамено. Останні перед битвами зводилися в групи (центр, фланги, резерв) і часом шикувалися в дві-три лінії.
Лицарське військо вперше відчуло свою вразливість під час хрестових походів. Столітня війна та італійські кондотьєри практично поховали лицарську кавалерію, а запровадження вогнепальної зброї зробило її непотрібною.
Збільшення економічних можливостей монархів перш за все за рахунок міст, сформували передумови для створення найманих армій, основою яких стали дрібне дворянство, розорені міщани та селяни, які втрачали землю. Організаційними одиницями в арміях нового типу стали полк і рота. Піхотний полк складався з 8–10 рот по 100–400 осіб, а кавалерійський – з 4–8 рот по 70–100 осіб кожна. Полки зводилися в бригади.
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 34 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |