Ставлення до конкретних наук — використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення людина — світ.
Нова постановка філ. питання: Фрідріх Енгельс — Що є первинним: матерія чи буття — що э істина = матеріалісти та ідеалісти. Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму. Матеріалізм стає діалектичним, а діалектика — матеріалістичною. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії — діалектичний матеріалізм.
Акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва — в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє
людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом.
Матеріалізм і діалектика дозволили К.Марксу та Ф.Енгельсу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах — отже суспільство ы природа розвиваються за певними законами
Велика увага надаэться саме людині — людина — розумна істота Маркс: По відношенню до тварини, людина — істота універсальна, суспільна, здатна олюднювати природу — тобто перетворює природу лише заради задоволення своїх потреб і таким чином відчуджується від самої себе
Важлива характеристика марксистської філософії — її атеїзм.
19. Філософська антропологія як напрямок сучасної філософії.
Унікальність природи людини
Антропологія — звернення до науково-історичного розвитку людства
Філософська антропологія прагне визначити специфіку природи людини і її сутнісні виміри зародилася в античності
Філософська антропологія
Основний предмет — вчення про людину з точки зору самої людини
Макс Шеллер засновник- фіксує сутність людини, як певний дуалізм -людина є вмістилищем духу і життя. Людина має ще й духовну діяльність — здатність до інтелектуального пізнання і емоційного чуттєвого відношення до світу почуття любові Найбільш яскраво люд. Проявл. У формі особистості.
Поснер Основні антропологічні закони існування людини
1. безпосередня опосередкованість сприйняття світу через призму свого я
2. природна штучність потреба в культурі, соціумі і тп
3. пошук утопічного місця розташування прагнення знайти те місце, яке б давало можливість бути цілісною
Основна ідея філософської антропології — розуміння людини, як духовної істоти, яка формує сферу культури і в межах цієї сфери може виявляти себе, як людину.
Людинаяк категорія — є душевно організація внутрішнього світу, віра, надія, любов-духовно можливість творення і само творення означена, природно прагнення до вдосконалення -соціальна прагнення до спілкування істота
Соціокультурне форма буття
Індивід, особа, особистість — характеризують різні аспекти виявлення людської природи
1. ІНДИВІД ЧАСТИНА СІРОЇ МАСИ — один з багатьох, пасивний
2. ОСОБА НЕПОВТОРНІСТЬ — відрізняється від інших
3. ОСОБИСТІСТЬ — Маркистське поняття особи і особистості збігалось; Екзістенціалізп, персоналізм РОЗУМІННЯ СВОЄЇ НЕПОВТОРНОСТІ — встав і вийшов із сірої маси, активний
20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Філософія екзистенціалізму зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, Камю основне
питання філософії — чи варте життя, щоб його прожити.
Питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті, тощо. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західно-європейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття. Екзистенціалізм прагне осягнути буття як повну нерозчленовану цілісність, субєкта і обєкта. Визначаючи екзистенцію через її скінченність екзистенціалісти тлумачать її як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть. Час є найсуттєвішою характеристикою буття. Два основних напрямки:
1. релігійний — закликає до руху від світу до Бога
2. атеїстичний — навіть коли Бога немає, то все ж є принаймні одне буття, в якому існування передує сутності.
Спроба теоретично обґрунтувати свободу людини в усвідомленні та створенні історичних умов для подолання відчаю та страху в глобальній історичній ситуації, коли людство опиняється на межі двох можливостей: вижити чи загинути.
Два значних недоліки. Філософія свідомості поверхова і показна. Не обтяжує себе проблемами сучасної науки, хіба що перекреслюючи її значення.
21. Філософія життя: загальна характеристика.
Філософія життя — напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., проголосили життя в біологічній чи психологічній формах основним предметом філософії. Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд.
На основі критики філософських спекулятивних систем виросли три напрямки — позитивізм, неокантіанство і філософія життя. Неокантіанство і філософія життя були орієнтовані більш аксіологічно, ніж гносеологічно, тобто в основу своїх досліджень ставили завдання осягнення вищих людських цінностей — істини, добра і краси, — хоча й розуміли їх по-різному. Неокантіанство зберігало у собі залишки кантівського раціоналізму, проте, допускаючи ірраціональний залишок у пізнанні світу. Ось за цей ірраціональний залишок і вхопилася філософія життя, трактувала як світ культури, припускаючи, що тут людина свобідна від впливу зовнішніх сил, влади суспільства. В центрі уваги ФЖ — проблеми співвідношення буття людини і буття світу. Тобто дійсність — це хаотичний потік життя, а не детермінована система.
Намагання протиставити раціоналістичній традиції Просвітництва свою ірраціоналістичну антитезу На думку А.Шопенгауера, розум, свідомість відіграють у бутті людини скромно, суто технічну роль. З.Фрейд відводить свідомості лише підпорядковану роль механізму захисту від руйнівних впливів зовнішнього середовища.
22. Філософські ідеї психоаналізу.
Засновником теорїї психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20
століття Зиґмунд Фрейд
Спирається на кліничні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення, тощо.
Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо. Людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.
Започаткував — Броєр, Фрейд працював з ним. Працюючи окремо, Фрейд визначив, що пацієнт може наблизитися до розкриття забутих подій не тільки під час гіпнозу, але й при використанні техніки вільних асоціацій.
Фрейдизм в кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Два глобальних космічних інстинкти: Ерос сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження і Танатос інстинкт смерті, агресії, деструкції. Людська життєдіяльність — це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу.
Несвідомі в першу чергу, сексуальні прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій.
Структурна модель психіки
нижній шар Воно, найбільш примітивна інстанція.
середній шар Я відповідає принципу реальності.
верхній шар Над-Я служить джерелом моральних і релігійних почуттів,
Воно та Над-Я з двох боків атакують Я, породжуючи невротичний тип поведінки. + Комплекс Едипа
Механізми захисту людини: сублімація — перетворення і переадресування сексуальної енергії; витиснення — несвідоме усунення індивідом мотивів своїх дій зі сфери свідомого; регресія — перехід на більш примітивний рівень мислення і поведінки; проекція — неусвідомлене перенесення,своїх власних відчуттів іншим людям; раціоналізація — несвідоме прагнення індивіда до раціонального обґрунтування своїх ідей і поведінки; реактивна формація — зміна неприємної для свідомості тенденції на більш прийнятну або ж протилежну; фіксація поведінки — тенденція Я до збереження апробованих, ефективних стереотипів поведінки.
23. Герменевтика як напрям сучасної філософії.
Герменевтика — мистецтво тлумачення різних текстів, символів, змістів социокультуры., теорія й методологія інтерпретації. Мета — виявити зміст тексту, виходячи з його обєктивних граматичні значення слів і їх історично обумовлені варіації і субєктивних наміру авторів підстав. Філософська проблематика герменевтики вперше стала розроблятися Фрідріхом Шлейермахером 1768-1834, вплив И.Канта й особливо Г.Фихте. Головна функція герменевтики — у виявленні способу вираження думки, що визначає індивідуальність, своєрідність тексту. Протиставляв герменевтику діалектиці й граматиці. Для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для понимния окремих частин уже необхідно мати
подання про зміст цілого.
ВІЛЬГЕЛЬМ ДИЛЬТЕЙ — представник філософії життя. Герменевтика ж виступає як метод розуміння культури. Герменевтика перетворюється в специфічний метод спілкування наук. Герменевтика — це сполучна ланка між філософією й історичними науками. відповідної епохи, що, у свою чергу, припускає розуміння залишених цією епохою объективаций життя.
В XX в. герменевтика поступово оформляється у філософію герменевтики.
М.Хайдеггер у якості життєвого миру розглядає мовну реальність. Мова — будинок буття. Тому герменевтика не тільки мистецтво тлумачення текстів, але й здійснення буття, що найбільше повно проявляється в багатозначній творчості поетів. Тлумачення поетичного слова — головна мета й функція герменевтической філософії.
ХАНС ГЕОРГ ГАДАМЕР 1900. Розглядає герменевтику не тільки як метод розуміння текстів, але як особливу філософію розуміння розуміння — процедура виведення в контекст. Її предметом є поряд з історико-гуманітарними науками й всією сукупністю знань про світ і людське буття.
24. Філософські ідеї структуралізму.
Структуралізм — методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємоповязаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.
В 1970-х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Його звинувачували в жорсткості й антиісторичності. Проте чимало теоретиків структуралізму, таких як Мішель Фуко й Жак Лакан, продовжують впливати на європейську філософію.
Окрім літературознавства існують структуралістські теорії у філософії науки, антропології та соціології. На думку Алісон Ассістер для структуралізму характерні чотири фундаментальні ідеї, з яких сформований інтелектуальний тренд. По-перше, структура — це те, що визначає позицію кожного елемента в цілому, по-друге, кожна система на думку структуралістів має структуру. По-третє, структуралісти цікавляться структурними законами, які мають відношення радше до існування, ніж до змін. І, нарешті, структура — це та реальна річ, яка лежить під поверхнею чи видимістю значення.
25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
26. Структура світогляду.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки не лише пропускає через свою свідомість, але й виправдовує.
Світогляд — система найзагальніших знань,
цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Основою світогляду є знання, які формуються всім життям, комплексом природничих та суспільних наук. Хайдегер — це самовизначена система поглядів людини, через призму якої людина фіксує свою пізнавальну діяльність. В межах світогляду виділяють компонентну структурупогляди, уявлення, досвід, знання, переконання, стереотипи, ідеали, критерії, віра….і рівневу структуруформується за певними критеріями:
за носієм: Індивідуальний носій — людина; Масовий груповий, етнічний, національний, професійний
за способом і формою відображення дійсності: теоретичний; буденний
За механізмом формування уявлень: Світовідчуття — споглядання світу вцілому; Світосприйняття — результат уяви є психічний образ; Світорозуміння — наявність понятійного апарату
Розрізняють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний світогляд охоплює найбільш загальне знання про світ; оцінювальний світогляд включає цінності, ідеали; практичний передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов
За способом свого існування: груповий та індивідуальний, хоча, поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система.
Світогляд: це узагальнена система поглядів людини і суспільства на світ у цілому, на своє власне місце в ньому, розуміння й оцінка людиною змісту свого життя і діяльності, доль людства; сукупність узагальнених наукових, філософських, соціально-політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних ціннісних орієнтацій, вірувань, переконань і ідеалів людей.
27. Історичні типи світогляду.
1.Міфічниймагія, тотемізм, праначало, добро і зло
2.Міфологічний Міфологія — це процес виникнення, розвитку, структурування і функціонування певної системи міфів
3.Мистецький
4.Релігійний першооснова світу — Бог,
5.Науковий спільне: форми суспільної свідомості; здобуті знання представляють у теоретичній формі; структурні елементи наукового світогляду; мають однопорядкові структурні елементи. відмінне: у ф понятійний апарат мають всезагальний характер; ф є форою суспільної свідомості; закони і понятійний апарат ф виконують функцію загальної методології пізнання; ф дає загальну цілісну картину світу; ф включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду.
6.Філософський Співвідношення філософії і світогляду, світогляд ширше поняття філософія. Філософія як єдиний-суцільний світогляд є справа не тільки кожної мислячої людини, але і всього людства. Світогляд існує у вигляді системи ціннісних орієнтації, ідеалів, вірувань і переконань, а також способу життя людини і суспільства. філософія — це система основних ідей у складі світогляду людини і суспільства.
28.
Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
Основне завдання метафізики: — що є буття — що є перше бутя
Онтологія — це вчення про буття, зясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого.
Частина філософії, яка зясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного.
У марксистській філософії — зясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості.
У західній філософії — найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що зміст поняття онтологія складають основи, витоки, першоначала всього існуючого, найбільш загальні принципи буття світу, людини, суспільства.
Тип онтології — це філософський світогляд або філософське вчення щодо визначення засад, основ і атрибутів сущого: — ідеалізмабсолютизує ідеальний принцип; — матеріалізм абсолютизує матеріальний принцип
Гносеологічний тип онтології: -монізм; -дуаїзм; -плюралізм залежно від першооснови — одна, дві декарт — співвідношення матерії і свідомості або багато монадологія лейбніца
Основне питання для онтології — як проявляється буття = онтологія звертається до визначення структури, форми, рівнів буття та способів осягнення буття
Існує два підходи до трактування буття:
1. Класичнийметафізичний, що розкриває буття, як абстракцію
2. Некласичний онтологічний
29. Основні рівні буття.
Буття — філософська категорія, яка позначає реальність, яка існує обєктивно, поза і незалежно від свідомості людини.
Буття — філософська категорія, що позначає: все те, що ми бачимо, що реально існує; все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності; все те, що є уявним, нереальним; реальність, яка існує обєктивно, незалежно від свідомості людини; загальний спосіб існування людини, суспільства.
Основні рівні буття:
1 буття речей тіл: буття речей як цілого; буття речей вироблений людиною
2 буття людини: буття людини у світі речей; специфічне людське буття
3 буття духовного ідеального: індивідуальне духовне і обєктивне позаіндивідуальне духовне
4 буття соціального: індивідуальне і суспільне буття.
Головні сфери буття — природа, суспільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, обєднанні певною загальною основою.
Виходячи з вищевикладеного, основними формами буття є: буття речового, матеріального; буття субєктивного ідеального; буття біологічного живого; буття соціального суспільного.
30. Філософський зміст категорії матерія.
Матерія є причиною усіх причин, не будучи сама обумовлена ніякою причиною Ф. Бекон
Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його обєктивне
існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності наприклад, природа, космос, речовина, закони розвитку тощо.
У найдавніший філософів античного світу вже була думка про першооснову всього існуючого — вода, повітря, вогонь, атом тощо. НЕ УНІВЕРСАЛЬНІ
Анаксімандр першим дійшов до висновку — повинна бути єдина, загальна першооснова. Вона повинна бути всеохоплюючою, безмежною, вічною. апейрон. У Арістотеля, поняття матерії як філософської категорії, котра не має якихось конкретних ознак і є результатом абстрактного мислення людини.
Френсіс Бекон. матерія — це щось загаьне, всеохоплююче
Такий підхід відкидали ті, хто вважав першоосновою всього сущого дух, ідею, абсолютний розум, свідоме начало. єпископ Джордж Берклісвященник.
Матерія, — писав Ф. Енгельс, — є чисте творіння думки і абстракція. Ми відхиляємося від якісних відмінностей речей, коли обєднуємо їх під поняттям матерії. Матерія, як така, не є чимось чуттєво існуючим
Поняття матерії вироблено у філософії для позначення обєктивної реальності, котра дається людині у її відчуттях. Ця обєктивна реальність і є змістом такої філософської категорії, як матерія.
Матерію як поняття не можна ототожнювати з конкретними її видами.
31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
Визначення категорії матерія — обєктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною. Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних обєктів, зміна їх станів. Спокій — це лише один із моментів руху. Кількість форм руху безкінечна. Джерело руху — сама матерія. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.
Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не взаємодіють із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.
Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики.
Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням обєктів, їхньою взаємодією. Час — це внутрішньо повязана з простором і рухом обєктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.
Матеріалізм підкреслює обєктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі.
Простір і час, матерія і рух невіддільні.
32. Некласична онтологія: загальна характеристика.
Не класичнийонтологічний підхід до трактування буття — абстракція заперечується. Первинним є екзистенція, тобто існування людини, як такої
Екзістенція; — усвідомлення; — існування у світі; — Існування, як ….людина визначає сама себе
Основні ідеї некласичної онтологіїчерез які розкривається, специфічність людського буття.
ідея гуманізму — буття в першу чергу розкривається, як людське буття
ідея інфінітивізму — людина,усвідомлюючи свою скінченність дивиться на своє існування через призму нескінченності
ідея трагізму — людина усвідомлює свою смертність і безліч турбот
ідея песимізму — людину оточує ніщо, людина приречена до самовизначення
33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
Поняття світ має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва. суспільних відносин, природи.
Поняття світ як світоглядна категорія формувалось ще в до філософський період розвитку людства. Його виникнення і розвиток повязані з практичним виділенням людини з природи. Опосередкування життєдіяльності людей процесом матеріального виробництва та системою суспільних відносин зумовило становлення суспільства як відповідної цілісності, в якій життя людей стало можливим тільки у формі колективної діяльності.
У процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттєво-сприйнятним змістом
Світ — це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.
Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого — руйнує природу і створює загрозу власному існуванню.
Світ — це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як субєкт діяльності, котрий створює власний світ — світ людського буття.
Типологія світу, в якій людина — це мікрокосм, а Всесвіт — макрокосм. бере початок з міфологічного ототожнення природного та людського буття. Пізніше в цю типологію було включено сакральниіі світ символічного буття, що відповідав уявленням про місце надприродних сил у структурі універсуму. Наявність людського світу позначається передусім на типології світу, який поділяється на: матеріальний, духовний, обєктивно-реальний, субєктивно-ідеальний.
34. Поняття природи.
Поняття природа в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому — і суспільство, і навколишній світ. У вузькому — це частинка світу, яка протистоїть суспільству і взаємодіє з ним.
Природа первинна. Людина є наймолодшим жителем, якщо порівнювати її з іншими формами життя. Виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних природніх умов.
Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва. Природа існувала і далі може існувати без сусп. А сусп. без природи існувати не може.
В процесі виробництва між сусп. і природою відбувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є також могутнім засобом морального і естетичного розв. людини.
Існує не тільки фізичний, але й духовний звязок людини з природою — природні науки, оціночне ставлення. В сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи.
35. Народонаселення як природне явище.
Соціальна філософія аналізує народонаселення, його кількість, розселення, приріст {демографічний фактор, як один з природних чинників історичного процесу.
Ролі народонаселення в розвиткові суспільства.
Перший напрямок. Розвиток суспільства визначається зростанням народонаселення, його густотою, що це необхідна умова успішної життєдіяльності будь-якої держави.
Другий напрямок мальтузіанство-Т. Мальтус. Зростання народонаселення зло, що породжує злидні та страждання.
Т. Мальтус сформулював закон, згідно з яким населення має тенденцію до зростання в геометричній прогресії, а засоби до існування — в арифметичній. Наслідком цього є абсолютне перенаселення, що спричиняє голод, злидні, страждання.
Мальтузіанці абсолютизують біологічний фактор, але вони не беруть до уваги соціальний аспект народонаселення. Адже від стану суспільства залежить зростання чи гальмування темпів зростання населення.
Народонаселення, його зростання, густота, тобто демографічний фактор, постає як передумова та субєкт історичного процесу. Він відіграє надзвичайно велику роль у суспільному житті.
36. Поняття біосфери і ноосфери.
1875 Едуард Зюсс — вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин — оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.
Філософські погляди Володимира Івановича Вернадського перший Президент Академії наук України Формулює ідею ноосфери у дусі українського світорозуміння: у центрі — особистість. Можливість безсмертя особи. Розробляє концепцію ноосфери, що стала основою нової системи поглядів — антропокосмоцентризму.
Струнке вчення про біосферу було розроблене у 1926 році B.I. Вернадським — це оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю живих організмів, це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало
життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.
Рівні речовин біосфери: 1 жива речовина; 2 біогенна речовина — створені організмами; 3 нежива — живі організми участі не брали; 4 біокістякова речовина; 5 радіоактивні речовини; 6 розсіяні атоми; 7 речовини космічного походження метеорити.
Ноосфера — це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери. Це принципово нова система світосприйняття розвитку людства, вимагає нового типу людини — людини ноосфери: вільної, незалежної від інших організмів. Сучасна людина — гетеротрофна, тобто існує за рахунок зелених рослин. Нова ж людина має бути автотрофною. Ще одна передумова формування ноосфери — синтез науки, моралі, мистецтва та філософії. Концепція ноосфери поліфонічна: охоплює природознавчий, суспільний, філософський і суспільно-моральний аспекти.
37. Поняття глобалізації та форми її існування.
глобалізація 60-ті рр XX століття Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович та інші. розширення світових соціальних звязків, які зєднують віддалені регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій, які відбуваються за багато миль від них Е.Гідденс; — Глобалізацію можна уявити як процес обєднання людства в єдиний світовий організм. В поняття глобалізація входить розширення, поглиблення і прискорення взаємозалежності у всіх аспектах сучасного суспільного життя.
Форми глобалізації: Політична глобалізація, Фінансова глобалізація, Культурна глобалізація, Глобалізація і навколишнє середовище.
Рушійні сили глобалізації:
- подолання нерівномірного розміщення ресурсів
- природно-кліматичні і економіко-географічні відмінності
- досягнення транспорту і комунікацій
- наростання відкритості ринків і мн відносин
- прискорення темпів технологічних нововведень;
- кооперація зусиль багатьох держав.
38. Глобальні проблеми сучасності.
Глобальні проблеми — торкаються всіх країн світу.
- Війна — мир; — Проблема міжнародного тероризму; — Проблема довкілля. Екологічна; — Енергетична проблема; — Продовольча проблема; — Економічні проблеми; — Світовий океан; — Проблема космосу
Універсальні проблеми — якщо не вирішити їх сьогодні, то завтра можуть стати глобальними.
- Демографічна; — Проблема захворювань; — Міжнародна злочинність; — Проблема стихійних лих
Глобальні проблеми мають подвійний соціоприродний характер. Вони водночас і природні, і соціальні.
39. Екологічні проблеми і шляхи їх розвязання.
Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, їївзаємооію_із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для життя
Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, призвели до революційних змін у житті суспільства. Антропогенний вплив на природу.
Позитивні Більш повне задоволення потреб людей й негативні Забруднення природного середовища явища.
Зростаючі потреби суспільства і виробництва обумовлюють подальше прискорення темпів науково-технічного прогресу.
Використовуючи сучасні засоби виробництва, людство впливає на природу в планетарному масштабі. Екологічне прогнозування стало необхідною умовою. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. Вдосконалення техніки має здійснюватись із врахуванням її негативного впливу на стан природного середовища. Враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити комплексні еколого-економічні експертизи нової техніки і технічних ідей.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 13 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |