1. Соціокультурна зумовленість філософії. 1 страница

1. Соціокультурна зумовленість філософії.

Філософія — наука про загальні закономірності, якім підчинені як буття тобто природа і суспільство, так і мислення людини, процес пізнання. Також це почуття, усвідомлення, теоретична і практична означеність сутності сенсу і цінностей всього сущого. Філософія — форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Ф, як світогляд картина світу, Ф, як духовність творення і самотворення, Ф, як наукасамообгрунтування Ф, як методологія. Р. Декарт лише філософія відрізняє нас від дикунів..

Основні функції філософії: світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, логічна, практично — перетворювальна, праксеологічна взаємовідносини людей і природи, аксіологічна аксіологія — вчення про цінності та ін

Методи філософії: метафізика і діалектика.

Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуро-охоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури. Продуктивна місія філософії полягає насамперед у її антропологічному призначенні: допомогти людині ствердитися у світі.

Філософія досліджує світ як цілісність, її завдання — дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який цей світ

Будь-яка наука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності як обєкти, філософія ж вивчає світ і людину разом, філософія вивчає субєктно-обєктні відносини.

В індивідуальному аспекті цінність філософії — у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу.

Сократ сформулював два фундаментальні принципи філософії: Пізнай самого себе та Я знаю, що я нічого не знаю. Отже, філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ і людину, але заради продуктивної праці над собою. Тут основним імперативом філософії є навчити людину мислити пошуково, творчо, самостійно.

2. Філософське мислення і його специфіка.

риси філософського мислення:

- Має гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття

- Постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого виборуФМ є персональним

- Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бутипрагнення людини до формально-еталонного виміру сущого

- Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальністьФМ є рефлексивним

- Постає внутрішньоповязаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим

- Прагне поставити і розвязати граничні, абсолютні проблеми людського бутя

Тобто тою мірою, якою людина здатна на

сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

3. Своєрідність предмету філософії.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина.

Зх людиномірність та Сх людина — частина космічного — важлива не соціальна активність, а самозаглибленість і споглядання, традиції також предметом філософії в різні часи поставали — свободаекзістенціоналісти, розумВебер, вплив несвідомого Фрейд, але загалом — це взаємовідношення людини та світу. Предметом філософії постає людина, світ, і їх відношення у сутнісному, цілісному і сенсотворчову вимірі.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

Основне питання філософії — осноположні, граничні питання про існування людини і світу.

Емануїл Кант — що я можу знатиметафізика, що я повинен робитимораль, на що я можу сподіватисярелігія, що є людинаантропологія

Фрідріх Енгельс — Що є первинним: матерія чи буття — що э істина = матеріалісти та ідеалісти. Альберт Камю — чи варте життя, щоб його прожити

Основне питання має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моноїстичне, дуалістичне, плюралістичне

5. Структура філософського знання.

Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найзагальнішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Перша система ФЗ склалась в межах платонівської академії і мала 3 розділи: фізика вічне, етика мистецтво життя, логіка спосіб отримання знання.

Арістотель класифікував ФЗ:

Теоритична філософія предмет — суще і закони існування:

1. Онтологія — вчення про буття

2. Гносеологія — теорія пізнання

3. Метафізика — позапсихічні засоби буття

4. Епістемологія — вчення про знання

5. Аксіологія — вчення про оцінки і цінності.

6. Праксеологія — як використати філософію з точки зору її практичного застосування.

Практична філософія предмет — належне та способи його досягнення

7. Етика — спілкування людей.

8. Естетика -про прекрасне.

9. Політична філософія

На сучасному етапі 3 блок філософія про — релігію, науку, політику.

6. Співвідношення філософських і загальнонаукових методів.

7. Діалектика та метафізика як філософські методи.

Метод — це сукупність правил дії, спосіб, знаряддя, які сприяють розвязанню теоретичних чи практичних проблем.

Універсальні

1. діалектика — взаємодія протилежностей, у первісному значенні розумілась як мистецтво вести бесіду з метою спростування аргументів суперника і зясування змісту понять. Коли зміст понять уже більш-менш сформований і потрібно лише показати їх

взаємозалежність, взаємо перехід і рух. Принципи: руху думки від загального до конкретного, єдності логічного та історичного, єдності взаємопротилежних протилежностей. Три закони: перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежностей, заперечення заперечення

2. метафізика — противага діалектиці, предмети розглядаються відособлено, статично і однозначно

Не класичні

феноменологічний Гусерль -сутність у мінливості

психоаналітичний метод Фрейд

герменевтика — проникнення в смисл певного явища

Окремо — трансцендентальний Кант дослідження діяльності свідомості.

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать: аналіз і синтез; індукція і дедукція; аналогія і моделювання; абстрагування і конкретизація; системний аналіз.

Альтернативами діалектики є також софістика навмисне порушення законів логіки і еклектика довільне поєднання різних сторін речей. До альтернатив діалектики відносять також догматизм абстрактний спосіб, не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу і релятивізм однобічне зясування суті істини.

Діалектика як теорія розвитку — метафізика і негативна діалектика; як логіка — софістика і еклектика. як теорія пізнання — догматизм і релятивізм.

8. Основні функції філософії.

Серед функцій філософії найперше значення мають такі:

- світоглядна: знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири

- пізнавальна: озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності

- логічна: сприяє формуванню культури людського мислення

- соціально-адаптивна: допомагає зорієнтуватися у проявах суспільного життя

- виховна: прищеплює інтерес і смак до самовиховання.

+ методологічна, критична, конструктивна, діагностична.

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення. ведуть людину до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона може зайняти.

9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.

Категорії — це форми відображення відбитка в думці універсальних законів обєктивного світу.

Категорії — це універсальні форми людського мислення. Це універсальні форми людського мислення Арістотель. Це найбільш загальні поняття, які носять загальний і необхідний характер.

Діалектика — парні категорії, полярні сторони цілісних явищ. Серед розмаїття звязків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних звязків. Поняття про такі звязки можуть бути обєднані в дві групи категорій.

Перша група детермінантні звязки. До неї належать категорії: сутність — явище взаємодія сутності і явища, причина — наслідок всі процеси в світі детерміновані, тобто виникають, розвиваються і зникають закономірно, необхідність — випадковість Всі явища

в світі взаємоповязані, взаємообумовлені, можливість — дійсність, етапи становлення і розвитку явища.

Друга група категорії, що відображають організацію, побудову буття. Це такі категорії, як одиничне — загальне всеохоплюючий характер. Він властивий всім явищам, форма — зміст зміст — єдність елементів, форма — зовнішне упорядкування єдності, частина — ціле тощо.

10. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.

Філософські категорії — це найзагальніші гранично широкі поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в яких і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер. Категорії є окремими поняттями, які виражають внутрішнє, суттєве відношення між явищами й тому певною мірою теж є законами. Та діалектику цікавлять парні категорії, виражають взаємозвязок та рух. Кожна наука через свої категорії здійснює пізнання. Разом вони утворюють систему знань певної науки.

Категорії філософії відрізняються всезагальністю. Обєкт філософського дослідження не обмежується ніякими рамками. Система категорій діалектики становить ідеальний каркас, основу філософського знання, мову філософії.

Розвиток категорій — це розвиток звязку між ними. В основі цього звязку лежать історичний спосіб розгляду, методи мислення, які визначають місце і роль категорій у системі філософського знання.

В античності Арістотель виділив і систематизував десять категорій сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія страждання. Це була недосконала система, свою систему категорій І.Кант. До неї ввійшли категорії: кількість, якість, відношення, модальність ще не наукова. Гегель уперше ввів динамічну систему категорій. Категорії розглядались як самостійні творчі сутності.

Філософські категорії мають історичний характер. Вони не вічні. їх формування здійснювалось поступово, старі категорії, змінюючись разом з розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом. З розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії. Важливою рисою співвідносних категорій є їх взаємозвязок. Філософські категорії виступають і як всезагальні форми мислення. Будь-яка людина використовує ці категорії.

Функції — світоглядна уявлення про суттєві властивості світу й методологічна задають пізнанню початкові умови.

11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

Духовне джерело Стародавньої Індії є Веди 1,5 тис. р до Р.X. — міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання і т. ін., людське Я стає ключовим предметом осмислення.

нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану мокші — повного блаженства. До таких рухів належали джайнізм підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям, йога подібну мету, але шлях досягнення — впорядкування, гармонізація фізичного, психічного та духовного станів та буддизм життя — це страждання, причиною страждань є бажання і жага життя, уникнути страждань: просвітлення, шлях, дякуючи якому можна уникнути страждань

Провідна філософська школа Стародавньої Індії — санкхя Капіла VII ст. до Р. X., питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях пракріті природа, пуруша свідомість.

Школу чарвака-локаята Бріхаспаті, VII-VI ст. до Р. X. не існує ні бога, ні визволення від карми, ні дхарми, ні недхарми, а також: немає винагороди за благочинне життя. Все існуюче вважали лише поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Отже, потойбічного світу і життя не існує.

Питання логіки та пізнання — школа ньяя Готама, III ст. до Р. X.. основи та засоби пізнання, форми умовиводів, ознаки достовірності знань та ін.

Отже, філософські школи та духовні рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: ¦ початок буття, ¦ будова світу, ¦ особливості людини, ¦ роль і зміст людського пізнання.

Духовний канон життя Стародавнього Китаю — Пятикнижжя У-цзінь — найфундаментальніші складники давньокитайського світобачення.

Bce на світі є результатом взаємодії двох протилежних початків буття — Інь і Ян. Інь уособлює темний, вологий, пасивний жіночий початок буття, а Ян — світлий, сухий, активний чоловічий. Внаслідок взаємодії Інь та Ян утворюють 5 світових стихій: вогонь, воду, землю, дерево та метал.

Порівняно з давньоіндійською стрункіша, деталізованіша та більш занурена у глибину суперечливого, парадоксального мислення.

Конфуціанство Конфуцій 551-479 pp. до Р. X. школа соціально-етичного спрямування, тобто на першому плані тут — проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон або повеління Неба. обовязковими для шляхетноъ людини є: жень — людинолюбство; сяо — повага до батьків старших; лі — виконання ритуалів. Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань. основний принцип: кожен повинен займатися тією справою, для якої його призначила суспільна роль.

Інша важлива школа Стародавнього Китаю Лао-Цзи VI-V ст. до Р. X. на першому плані ідеї світобудови; людину з її діями виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи дао єдиний і універсальний початок буття. У державних справах Лао-цзи також віддавав перевагу зменшенню активності. Просвітництво та виконання ритуалів Лао-цзи

важав ознаками розбрату, незадоволення і занепаду держав. Звідси випливає мотив протистояння даосизму та конфуціанства в культурній історії Китаю.

12. Філософія Античності: загальна характеристика.

6 — 5 ст. до н.е. Розвиток промисловості, товарно-грошових відносин, зростання культури == сприяло бурхливому розвитку філософського вчення.

Витоки — Мілетська школаФалес. Основні філософські принципи — Геракліт Ефеський. Термін логос — заг. Закон буття, основи демократії. вище за все закон.

У період розквіту класичної Греції утверджується оригінальна філософії Анаксагора. Проблема якісного перетворення тіл.

Демокріт — атомістичне вчення. Першоначала — атоми буття та пустота небуття. Демокріт визначає людину як тварину, яка від природи здатна до навчання.

В другій половині 5 ст. до н.е. в Греції зявляються софісти. Софісте — знавець, майстер, мудрець. Розвиток риторики, логіки, філософії. Увага до проблеми людини, суспільства, знання. Раціоналістичне пояснення явищ природи, відмова від релігії.

Філософські та суспільно-політичні погляди Сократа. В центрі — людина, моральна істота. Філософія Сократа — етичний антропологізм. Вища мудрість пізнання самого себе — можливо лише в безпосередньому контакті з іншими людьми — діалозі діалектика. Різко полемізував з софістами.

.Філософська система Платона та її вплив на вчення про ідеальну державу — оригінальне вчення про ідеї. Ідеї вічні, незмінні, вони не залежать від умов простору та часу. Ідеї є прообразом речей, а речі — своєрідні матеріальні тіні ідей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Найвища ідея — ідея добра як такого — джерела істини, краси, гармонії. У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани — правителів, воїнів і людей фізичної праці селян, ремісників.

Вчення Аристотеля про державу та право. Держава — результат природного розвитку, вища форма суспільства, яка охоплювала всі інші суспільства. Політична влада випливає з відносин свободи та рівності. Громадянин — особа, що може брати участь у законодавчій та судовій владі даної держави. Правильні монархія, аристократія, політія і неправильні форми держави. В правильних формах правителі мають на увазі загальну користь. При неправильних — тільки своє власне благо.

13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

Особливість — теоцентризм. Бог — абсолютно перший, істинне буття. Філософія в Середньовіччі розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду того періоду.

Патристика — перший період у розвитку середньовічної філософії, сукупність філософських доктрин християнських мислителів отців церкви 2-7 ст. Квінт Тертулліан, Августин Блаженний. Панування віри над розумом.

Схоластика —

наступний період в розвитку середньовічної філософії, це філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами.

2 періоди:

1. Августиніанство панують ідеї Августина

2. Томізм Фома Аквінський чотири ступені буття: царство мінералів, рослинне царство, тваринне царство, людина.

14. Особливості філософії епохи Відродження.

XIV — поч. XVII ст. в історії Європи

прийнято

називати

епохою Відродження

На перше місце ставить Платона, проти католицької теології та авторитету Арістотеля в схоластичному його тлумаченні.

Оособливий вплив мала східна, зокрема арабська філософія, сильна матеріалістична тенденція, а також наукові досягнення арабів у галузі природознавства.

Мислення цього періоду — антропоцентричне, в центрі його уваги була людина, не вмістилище гріха, а тіло+душа.

Піко делла Мірандола. Бог дав людині свободу волі, і таким чином людина сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе.

Значну роль в утвердженні нового погляду на людину відіграли гуманісти. Основним смислом свого життя вони вважали заняття філософією, літературою, тощо. Прагнули утвердити нову систему духовних цінностей.

Нікколо Макіавеллі 1469- 1527, необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму.

Світоглядний переворот Микола Копернік 1473-1543 та Джордано Бруно 1548-1600. Геліоцентрична теорія, Коперника Дж.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму.

В цілому концепціям мислителів Відродження була властива діалектична тенденція — єдність природи та взаємодія всіх її складових.

Погляди на пізнання філософів епохи Відродження зводилися до таких положень: можливість пізнання навколишнього світу таким, як він є; джерело пізнання — дія зовнішнього світу на органи чуття; заперечується будь-яка нематеріальна субстанція; визнається сила розуму та логічної діяльності.

Перші ідеї утопічного соціалізму. Томас Мор 1478-1535 Утопія і Томазо Кампанелла 1568-1639 Місто Сонця. Переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу.

15. Філософія Нового часу.

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI-XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання — в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання. Два протилежні напрямки: емпіризм основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду та раціоналізм основний зміст наукового знання досягається через діяльність

розуму. Ідеал знання — математика, а основні характерні риси істинного знання — всезагальність, необхідність, сутгевість.

Засновник емпіризму — англ. Френсіс Бекон. Головне завдання філософії — у пізнанні природи і оволодінні її силами. Мета пізнання — збагачення життя справжніми відкриттями, зміцнення влади людини над силами природи; обєкт пізнання — природа, а основні методи — експеримент та індукція — сходження від окремих спостережень, одиничних фактів до узагальнень.

Основоположник раціоналізму — франц. Рене Декарт, практичне значення науки як знаряддя прогресу. Принципи раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання.

Суть дедуктивного методу 1. Піддавай усе сумніву! 2. Кожну складну проблему слід ділити на простіші. 3. Треба дотримуватись певного порядку мислення. 4. Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання. Критерій істинності знання — ясність і очевидність.

Емпіричний напрямок у філософії Нового часу розвивався переважно англійською філософією XVII-XVIII ст. Томас Гоббс. основою наукового пізнання має бути аналітико-індуктивна методологія, основою якої є розкладання на окремі безякісні елементи: лінії, фігури, величини, площини і т.п. та їх систематизація.

Філософ-матеріаліст XVII ст. — Джон Локк 1632-1704. Основне завдання — в дослідженні пізнавальних здатностей людини, виявленні джерел походження людського знання.

Девід Юм 1711-1776 — англійський філософ Юм вважає, що ми не можемо знати, чи існує зовнішній світ, природа, чи ні. Ми завжди маємо справу лише зі змістом наших відчуттів, а не з тим, що їх викликає.

Раціоналістичну методологію продовжує розвивати нідерландський філософ Бенедикт Спіноза та Блез Паскаль Можливість пізнання Спіноза обґрунтовує єдністю душі і тіла. Зовнішні предмети, діючи на наше тіло, діють також і на душу. Визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання. Паскаль вважає, що всезагальні та необхідні наукові істини досягаються за допомогою дедуктивного методу. Проте логіко-математичне міркування має спиратися на вихідні твердження, які сприймаються не розумом, а серцем. Не розум, а серце є органом інтуїції. Не поділяє безмежної оптимістичної віри у всемогутність людського розуму, характерної для філософії Нового часу.

16. Класична німецька філософія.

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії. Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах.

Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант. Два періоди: докритичний до 1770 р. та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками. Другий період присвячений вивченню походження пізнавальної діяльності, її

закономірностей та меж. Питання: Що я можу знати, Що я маю робити, Чого я можу сподіватись Відповідь на ці запитання може дати лише трансцендентальна філософія. Розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосуваня, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну. Практична філософія — філософія моральності, філософія звичаїв містить принципи, які визначають всю нашу поведінку. Теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання, яка б містила в собі усі принципи чистого розуму, побудовані виключно на поняттях теоретичного знання. Два види знання: досвідне та незалежне від досвіду. Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми чуттєвого наочного уявлення чуттєвого досвіду: простір та час. Далі Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Самі по собі явища, на думку Канта, ще не дають знань, а являють собою лише необхідний підготовчий матеріал. Щоб з цього матеріалу отримати знання, його необхідно осмислити. Антиномія — суперечність у законі. Кант виділяє чотири антиномії: 1 світ є кінечним у просторі і в часі теза; 2 все у світі є простим і неподільним теза; 3 в світі існує свобода теза; 4 існує Бог як першопричина світу теза. І тезу, і антитезу можна довести однаково успішно. Розум людини за природою антиномічний, тобто роздвоюється у суперечностях.

Й.-Г.Фіхте пряме продовження філософії Канта. Вчення про науку. Відходить від головного положення кантівської філософії про річ у собі і протиставляє йому мисляче Я. Це Я він трактує двояко: по-перше, як Я, яке кожна людина відкриває у акті самосвідомості, тобто індивідуальне або емпіричне Я; по-друге, Я як деяка первинна всеохоплююча визначальна реальність, недосяжна цілком нашій свідомості, з якої шляхом її саморозвитку народжується весь універсум, це абсолютне Я. Абсолютне Я усвідомлюється, на думку Фіхте, за результатами його діяльності. Й.Фіхте був відомим громадським діячем, тому його філософія орієнтована на проблему свободи. Я пересічного німця емпіричне має поєднатися із Я німецької нації абсолютне.

Філософська система Ф.Шеллінга складається із: 1 Системи теоретичної філософії як вивести обєкт із субєкта; 2 Системи практичної філософії свобода і необхідность; 3 Філософії мистецтва мистецтво як завершення філософської системи теологія і мистецтво. Головний спосіб пізнання — споглядання. Натурфілософія Шеллінга

має показати, як природа приходить до розуму, яким чином природа у сходженні своїх потенцій створює в людині розум. Найвищим результатом емпіричного пізнання є закон.

Вчення Г.В.Ф.Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Вихідний пункт — тотожність буття та мислення. Мислення, з точки зору Гегеля, є

не лише субєктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини обєктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення абсолютну ідею — процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки, принцип тотожності протилежностей, принцип заперечення заперечення. Головними формами природного буття у Гегеля виступають механіка простір, час, матерія та рух, фізиканебесні тіла, світло, теплоту і т.д., розкриваючи звязок між ними та органіка геології, ботаніки, зоології. Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух — людство та людська історія.

Філософська система Л.А. Фейєрбаха е нетрадиційною. Два періоди: дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників; перейшов на позиції філософського матеріалізму. Критика релігії. Розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. Філософія є наукою, вираженням ідеї науки. Теологія є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи. Фундаментом теології є чудо, фундаментом філософії — природа предметів; Фейєрбах вбачає своє завдання в тому, щоб показати, як виникає релігійна психологія, релігійні переживання. Вихідним у процесі пізнання Фейєрбах вважав відчуття, які дають людині безпосередньо і опосередковано всі відомості про обєктивний світ.

17. Своєрідність філософії українського духу.

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдський ідеал, є ідея необмеженої свободи, визнання рівного права кожної людини в суспільстві, сформувалась у глибинах самого способу життя предків. Історичний взірець такого субєкта свободи — вільнолюбний козак і козаччина в Україні.

Антеїзм — важлива особливість ментальності українського філософського світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи — відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції.

Виникнення філософської думки в Україні повязане із появою такої історичної спільності людей як український народ. Геніальною памяткою українського народу є Вересова книга. Особливого розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі, мала християнський характер. На початку 12 століття зявилася Повесть временних літ Нестора — літописця — терміни філософ та філософствувати. Проповідувалась зверхність віри над знаннями, вищою метою пізнання проголошувався Бог, а єдиним методом пізнання — божественне одкровення. Людина тлумачилась як істота, опоганена первородним гріхом.

До ранніх філософських

гуманістів належить Юрій Дрогобич звеличував силу знання та людського розуму, Станіслав Оріховський кожна людина має самодостатню цінність і від неї самої все залежить, Павло Русин.

Гуманістична сутність світогляду Т.Г.Шевченка, філософія глибоко індивідуальна, особиста але ґрунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності. Улюблений герой Шевченкових поезій і кар тин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі.

Філософські погляди Г.Сковороди. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Скрізь любов і щастя людина пізнає себе.

Філософія серця П.Юркевича. Серце в філософії Юркевича — це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.

18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.

Марксистська філософія — складова марксизму + політична економія і теорія соціально-політичного розвитку — науковий комунізм.

Марксизм -спроба дати цілісне розуміння обєктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозвязок матеріального і духовного світів. Німеччина. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, 40-і роки XIX ст.

Чи може бути суспільство справедливим, без експлуатації людини людиною, і як цього досягти; які перспективи розвитку суспільства і що є його метою; як можна використати знання про навколишню дійсність на користь усім людям;

Вплив на формування — роботи Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха.

Марксистська філософія успадкувала від нім. раціоналізм як спосіб пояснення і осягнення дійсності.

Дата добавления: 2015-11-04