|
лебедики!
Пiшли.
В И Х I Д Х
Пашка i Катря виходять з кiнця кону по той бiк баркану.
К а т р я (зупинившись коло хвiртки). Ну, iди ж ти, а я тут почекаю.
П а ш к а. Ходiм разом.
К а т р я. Не пiду.
П а ш к а. Чому? Туди всi ходять; он до того будинку: там i школа.
К а т р я. Я й тут постою.
П а ш к а. Чого ти бо?шся? Не вкусить. От розкажеш i за матiр - чим i
як слаба.
К а т р я. Та про це дiло, то, може б, до знахарки краще...
П а ш к а. То таки лiкар, вчений, а то... Он i люде всi дякують, що
пособля.
К а т р я. Та я тим тебе i послухала, що ти про матiр нагадала, а сама
б зроду не насмiлилась...
П а ш к а. То й добре: от i за матiр порадимось, i прогуля?мось до
Росi, бо ти все дома та дома, - аж занидiла.
К а т р я. Гуляти - то дарма; а от лiкар чи й пiде? Ми бiднi...
П а ш к а. Що ти? Вiн такий добрий; до самого найбiднiшого пiде; коло
слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'?сть, що не велене, - то й вила?
добре!
К а т р я. Вiн сам тут сидить? Чи й...
П а ш к а (пiдморгу?). Там i панич.
К а т р я. Геть!
П а щ к а. Та ну, справдi, ходiм! Адже ти хотiла й до школи ходити i
про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!
К а т р я. Та ти мене й тодi на вулицю потягла i тепер...
П а ш к а. А може, скажеш, Михайло не гарний?
К а т р я. То що?
П а ш к а. Як одягне жупан, та дорогим поясом пiдпережеться, та сиву
шапку набакир, -i очi б видивилась! Куди нашим парубкам до його! Вид
бiленький, вус чорненький, брови на шнурочку!
К а т р я (засоромившись). Та годi вже! Чи так закохалася!
П а ш к а. Хто б говорив?.. У само? тьохка?, а вона на другу!
К а т р я. Отако?!
П а ш к а. Тако? ж! А як загра на гармонiку, то аж душу тягне: часом i
плакать хочеться, а часом так весело серце заб'?ться, що й господи!
К а т р я. Вiн i спiва славно, голосно так та чуло; та все наших
пiсень, тiльки таких, що я й не знаю... слухала б i не наслухалась!
П а ш к а. Бач, для тебе й спiвав!
К а т р я. Чого для мене? Так прийшлось. Зна?ш, я боялась перше i слово
промовити з паничем, а вiн - нiчого, зовсiм простий, ласкавий: розказу?
таке все цiкаве, а часом смiшне, i так звичайно, з великою шаною... Я
потроху розбалакалась, як з парубком, та аж злякалася.
П а ш к а. Чого? Ото дурна! (Засмiялась).
К а т р я. Е, тобi смiшки, нiчого, бо змалку до панiв призвича?на, - у
дворi була.
П а ш к а. Такi ж люде. Ну, ходiм же, ходiм! Чого ми будемо тини
пiдпирати, коло хвiртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).
К а т р я (озираючись). Як тут славно! Квiтки якi хорошi, дух такий...
П а ш к а. Хiба ти нiколи не була?
К а т р я. Нi, вперше. А то куди отi широкi стежечки?
П а ш к а. До горниць, до ставка. Хочеш - я тебе кругом обведу?
К а т р я. Нi, нi, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав...
неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов
руками, аж защемiло всерединi... Ходiм звiдси мерщi, бо мене чогось i сум,
i страх огорта... краще другим разом.
П а ш к а. Вигадай ще!
В И Х I Д XI
Михайло, Катря i Пашка.
М и х а й л о (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I
де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!!
Здоровенькi! (Пiдходить, пода? руки). Спасибi, що прийшли.
П а ш к а. Та насилу затягла; так бо?ться вас, що й глянути не хоче.
К а т р я. Ви не слухайте??, то вона жарту?.
П а ш к а. Далебi! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала i про кого?
К а т р я (сiпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не
слухайте??... вона такого...
М и х а й л о. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот!
К а т р я. Не вiрте, будь ласка...
П а ш к а. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з
Павлом Платоновичем порадитись: у не? матiр слабу?.
М й х а й л о. О? Давно? Що ж такого?
К а т р я. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом
прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося:
сказать би, натрудились, - так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю.
Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся
моя й родина!
М и х а й л о. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша
хата?
К а т р я. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi.
П а ш к а. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля;
то, назад вертаючись, i вас проведемо.
М и х а й л о. Або краще - я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду,
а звiдти укупi й пiдемо.
К а т р я. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!
М и х а й л о. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалi?м,
виряту?мо.
П а ш к а. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?
М и х а й л о. А ви будете обидвi?
П а ш к а. Авжеж!
К а т р я (до Пашки). А мати як?
П а ш к а. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.
М и х а й л о. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце
зайдемо, дамо лiкарства, - то чого ж?
П а ш к а. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й
встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.
К а т р я. То й прийду уже.
П а ш к а. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.
М и х а й л о. Добре, добре.
К а т р я. Прощавайте, спасибi вам.
П а ш к а (за хвiрткою). Так прийдете?
Тихо пiшли.
М и х а й л о. Я зараз! (Любу? здалеку на Катрю).
В И Х I Д ХII
Михайло сам.
М и х а й л о. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд... такий уже
лагiдний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще:
сама-сiмiсiнька. Хоч би матерi?? пособити! Так просила, аж слiзки бринiли
на оченятах... Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя ма? сво? права,
i проти них воювати годi! Та на бiса б i колотивсь цiлий вiк чоловiк, якби
не загорював яко? втiхи? Навiщо б поневiрятись i лити кривавий пiт над
працею, коли б не мати таких одрадiсних хвилин у життi? Чого тiкати вiд
краси? Який там грiх - одволожити поезi?ю душу? Буду, конечне буду!
Завiса
ДIЯ ДРУГА
Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi.
Лiворуч - якась пустка, ру?на; за нею - темний лiс. Просто - крутий берег
i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий кра?вид. Мiсячна нiч.
В И Х I Д I
Пашка, Параска, Прiська, 1-а, 2-а дiвчина й iншi.
Д i в ч а т а (сидять картинно на березi, на мостику, коло млина).
Ох i зiйди, зiйди, зiронько та вечiрняя,
Ох i вийди, вийди, дiвчинонько моя вiрная!
Неподоба зiрцi до мiсяця та зiходити,
Неподоба дiвцi до козака та виходити.
Рада б зiрка зiйти, - чорна хмара заступа?,
Рада б дiвка вийти, - так матiнка не пуска?!
Ой i зiйшла зiрка, усе поле освiтила,
Ох i вийшла дiвка, козаченька звеселила.
П а р а с к а. Коли б сьогоднi панич Михайло прийшов, та з гармонi?ю:
от би весело було! Як вiн гра славно!
2-а д i в ч и н а. Е, дiждешся! Уже його, може, тижнiв зо два i в вiчi
нiхто тут не бачив.
1-а д i в ч и н а. Чого вiн справдi перестав ходити? То було що божого
дня, а то - як одрiзав.
П р i с ь к а. Чого? Хiба не зна?ш? У Дзвонарiвни застряв, - i дню? й
ночу?.
П а р а с к а. Чого ж панич до не? ходить?
П р i с ь к а. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивiться, люде добрi,
яка маненька, наче з капусти вискочила.
Усi смiються.
Не дивно, якби парубок ходив, ну - сватати дума; а паничевi - звiсно
чого...
П а р а с к а. Чого ж?
П р i с ь к а. Тю на тебе! Та вона - навiки дурна!
Смiх.
П а ш к а (сидiла трохи подаль, за остатнiми фразами зверта увагу).
Чого плещеш? Чого славу пуска?ш? Вiд кого ти чула? Що ти зна?ш?
П р i с ь к а. Аннушка казала.
П а ш к а. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як i ти?
П р i с ь к а. Та ти не дуже-то!
П а ш к а. Та й ти дивись, щоб тобi Дмитро не повернув потилицi
наперед. Совiстi не ма?ш, оббрiхувати дарма бiдну дiвчину, та ще сироту!
П а р а с к а. Та то вона з заздростi: досадно, що за нею такий гарний
панич не впада.
П р i с ь к а. Подавись ти ним тричi! (Вiдходить далi).
Д е я к i. Та годi вам сваритись!
1-а д i в ч и н а. Про кого се рiч? Про яку дiвчину?
П а ш к а. Про Катрю Дзвонарiвну. В не?, сердешно?, мати слаба, так
панич з лiкарем Павлом навiдують?? i керують, а вона, з доброго дива, он
як паскудить!
2-а д i в ч и н а. Грiха не мають!
П а ш к а. Довго ославити! У дiвки, може, тiльки й посагу того, що
честь.
1-а д i в ч и н а. Та Катря ж, зда?ться, заручена з Дмитром Ковбанем?
П а ш к а. Нi, вона, певно, за його не пiде.
П а р а с к а. Чому? Вiн такий славний!
П а ш к а. Мало хто не хороший? Може, iнодi чоловiк би себе надво?
розiрвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долi, не судилося -
то й ковтай тiльки нишком сльози!
В И Х I Д II
Тi ж,?встрат, Панас i iншi парубки. Парубки виходять до дiвчат,
здоровкаються гуртом i попарно.
П а р у б к и. Здоровi!
Д i в ч а т а. Здоровi! Чого пiзно?
Д р у г i д i в ч а т а. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях
тини пiдпира?те?
П а р у б к и. Атож!
Д е я к i п а р у б к и. Дума?те, що кращих не знайдемо?
Д i в ч а т а. Куди вам, гирявi!
? в с т р а т. Куриного товару кiльки хоч!
П а н а с. Дешевий!
Д i в ч а т а. Ех, ви, голодранцi!
Смiх.
Деякi паруються i одходять далi, а то на одшибi сiдають на кручi; деякi
на переднiм кону, коло млина. Картиннi грона. Ближче всiх на кону Пашка,
1-а дiвчина, Панас i?встрат.
В И Х I Д III
Дмитро, Панас,?встрат, парубки i дiвчата.
Д м и т р о (виходить тихо i озира дiвчат, шукаючи когось). Нема. I
сьогоднi не вийшла, а обiцялась: все коло матерi. Сам то з хурою, то коло
бурякiв, мов у каторзi; прийдеш додому, ждеш тi? хвилини, як сонця божого,
щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хатi чужi - лiкар, а
надто панич той... Така досада! Чорзна-якi думки у голову лiзуть!.. Дати
?м волю - то й... Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрiвши Пашку).
Здрастуй, Параско!
П а ш к а (вiта?ться). Здрастуй!
Д м и т р о. Не приходив сюди ще лiкар?
П а ш к а. Нi, не було. А що?
Д м и т р о. Та то вiн обiцявся до людей вийти, порадити, як боронитись
од пана, бо по?дем?сть... та щось i нема.
П а ш к а. Може, хто задержав; коли обiцяв, то вийде.
Д м и т р о. А не бачила ти оце увечерi Катрi?
П а ш к а. Бачила.
Д м и т р о. Не казала вона, чи вийде, чи нi?
П а ш к а. Казала, може, й вийде.
Д м й т р о. А не було ще?
П а ш к а. Нi.
Д м и т р о. Чого б же вона зосталася, не зна?ш ти?
П а ш к а. Може, коло матерi...
Д м и т р о. Хiба погiршало?
П а ш к а. Боронь боже!
Д м и т р о. Так чого ж? Мати ж i встають уже, та й Степанида коло?х
ночу?; Катрi б слiд i розважитись чим-небудь: аж змарнiла...
П а ш к а. А тобi дуже шкода Катрi?
Д м и т р о. Атож!
П а ш к а. Так що, якби, крий боже, вона вмерла...
Д м и т р о. Господи! Хiба Катря слаба? Може, лiкар казав? Не затаюй,
Христа ради!
П а ш к а. Як ти?? любиш!
Д м и т р о. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню,
так печи разом!
П а ш к а. Заспокойся! Катря нiчим не слаба, - здорова; то я так хотiла
тiльки спитати, чи ти б?? нiколи не забув?
Д м и т р о. Бога ти не бо?шся жартувать таким словом; та ти все?дно,
що ножа менi у серце встромила та й повернула ще тричi!
1-а д i в ч и н а (до?встрата). Як побива?ться за Катрею!
? в с т р а т. А Катрi про його, може, й думки нема.
1-а д i в ч и н а. Тут оце розказували... (Щось шепоче).
? в с т р а т (засмiявся). Унадився, значить, журавель...
Д м и т р о (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згаду?
Катрю?
? в с т р а т. А хоч би й я! Хiба вона преподобилась уже, що не можна?
Д м и т р о. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не
витяг!
? в с т р а т. Чого ти сiка?шся, чого ла?шся?
П а н а с. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хiба вона
заручена з тобою?
Д м и т р о. Хоч i не заручена - дарма! Вона - сестра менi, i рiднiша
за всiх вас укупi! Мене як хоч вилай, а за не? я перерву горлянку кожному!
Грiха не побоюсь! (Пiшов).
? в с т р а т. Чи вiн не сказився?
П а н а с. Цур йому! Не чiпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не панi у
бiлому маячить? Ходiмо далi!
Iдуть назад.
П а ш к а (стояла замислена). Як вiн?? любить! (Теж, зiтхнувши,
пiшла).
В И Х I Д IV
Тi ж та Аннушка й панi.
А н н а П е т р i в н а. Какая тут глушь! Я ни разу, кажется, еще не
была в этой части парка? Что это за развалина? (Сiда на колодi).
А н н у ш к а. Не знаю, што воно бiлб. Там под низом льох, такой
довгой, просто вужасть! Я раз туда хотела пол?зти, да так спужалась..,
А н н а П е т р i в н а. Тут и девки гуляют?
А н н у ш к а. Да, девушки з кавалерами, з вечора натiрально.
А н н а П е т р i в н а. Ты говорила, что сюда и Павел Платонович
ходит?
А н н у ш к а. Да, я?х вид?ла зд?сьдечки н?сколько разов.
А н н а П е т р i в н а. А взгляни, не идет ли? Смотри не пропусти; да
посторожи там...
А н н у ш к а (обходячи, набiк). Сторожи! Вона тут ранд?вою
занiматиметься, а ти на часах стой... Ех, життьо! (Iде далi).
А н н а П е т р i в н а. Как эта таинственность, неразгаданность
отношений обновляет силы! Ах, сколькс их прожито! Какая вереница
воспоминаний! И вот закопаться в зтой глуши, где ни души не отыщешь?..
Павел меня очень волнует: такая нетронутая, сильная натура.
П а р у б к и i д i в ч а т а (стиха спiвають).
Ой мiсяцю, мiсяченьку, зайди за комору:
Нехай з сво?м милесеньким трошки поговорю!
Ой мiсяцю, мiсяченьку, i ти, зоре ясна.
Та свiти там по подвiр'ю, де дiвчина красна!
А н н а П е т р i в н а. Поют? Где зто? (Вста? i прислуха?).
Д i в ч а т а. Гляньте, чи не панi йде?
П а р у б к и. Мабуть. Рушаймо!
Розходяться парами, обнявшись, спiваючи.
Ой зацвiла макiвочка, зачала бринiти;
Iде козак вiд дiвчини, - почина? днiти!
А н н а П е т р i в н а. Песни, объятия, свобода наслаждений... Ах, как
зто вновь меня наркотизирует! Дрожу, как девчонка; так жарко в груди, -
кровь даже бросилась в лицо... До сих пор я не могу привыкнуть к минуте
ожидания, быть хладнокровной... Что ато? Жизненность сил или жгучесть
темперамента, порода?
А н н у ш к а (вернувшись). Как будьто што-то пройшло, та завернуло
направо - может, i вонi.
А н н а П е т р i в н а. Пойдем навстречу.
Iдуть направо.
В И Х I Д V
Катря i Пашка.
П а ш к а. Тут Дмитро за тебе було таку бучу збив, що трохи нещастя не
було!
К а т р я. Ох менi лихо, чого?
П а ш к а. Та так абичого... бiльш розсердився, що тебе не було.
К а т р я. Що менi в свiтi робити? I Дмитра шкода, i не знаю, що йому й
казати!
П а ш к а. Хiба з Дмитром у тебе що вийшло?
К а т р я. Боронь боже! Тiльки вiн за мною душi не чу?, а мене... в
черницi тягне.
П а ш к а. Та що це з тобою сталося?
К а т р я. Хто його зна: чи менi наврочено, чи у мiй слiд хто вступив?
Все одно та одно на думцi... не да? менi нi робити, нi спати!
П а ш к а. Що ж то, Катрусю?
К а т р я. Так... нiчого... нудьга тiльки... Тут нема нiкого на вулицi,
не приходив нiхто?
П а ш к а. Про кого ти пита?ш? (Дивиться?й пильно у вiчi).
К а т р я (похнюпилась). Так собi... про всiх, що були.
П а ш к а. Брешеш! Про панича Михайла. Ой дивись, чи ти не закохалась?
К а т р я. Що ти? Що ти? I не говори менi про це!
П а ш к а. Чому нi? Хiба грiх? Нам, сестро, не заказано ще любити, кого
серце схоче: не запроданi ще нiкому! Та й, правду кажучи, хiба Михайло не
красень? А як стане коло тебе, то хто його зна, де й знайти таку другу
пару!
К а т р я. Цить!.. Бога ради!.. Занапастила ти мене!
П а ш к а. Я? Чим?
К а т р я. Як я просилася в тебе, як молилася, щоб не йти на вулицю
дивитись на паничiв: прочувало серце погибель мою... А ти таки пристала та
й пристала.
П а ш к а. Ну?
К а т р я. Я ж i послухалась, пiшла... та од тi?? ночi сама себе не
спочуваю: мов отрути напилася! То була я собi пташкою вiльною, - спiвала,
щебетала, смiялася; на всiх менi весело було дивитися, свiтом божим
радiти; а теперечки потемрiв свiт менi, якась гадина вп'ялась в мо? серце,
сушить його, п'? кров мою! Навiть матерi в очi важко глянути: вони так
люблять мене, так побиваються, - а у мене в серцi - тiльки ворог мiй, а у
мене в думках - одно та одно: тiльки б його побачити, тiльки б його
послухати... Як же ти не загубила мене, як не загубила?
П а ш к а. Чого ж ти побива?шся? Чого гризеш себе? Коли б ти
закохалася, та тво? кохання зневажили, - то було б горе... Таке горе!..
Ох, i не вимовиш!.. Глянь на мене, яка я стала? А ти щаслива: тебе панич
коха, душi не чу?. Може, нi, скажеш?
К а т р я. По чому ти зна?ш, по чому?
П а ш к а. Шила в мiшку не вта?ш. Хiба ти сама не бачиш? Та й по очiх
пiзнати можна зараз: як гляне на тебе, то аж на виду мiниться!
К а т р я. Нi, як йому любити мене, коли я нерiвня? Вiн добрий, шану?
нас, помага?... а менi тим ще гiрше завда? жалю. То було поки не ходив вiн
до матерi, то я ще сяк-так з сво?м серцем вагалася; а як став ходжати до
нас, став зi мною балакати, учити мене, то сво?м тихим голосом та словом
ласкавим витяг усю мою душу, вийняв цiлком мо? серце...
П а ш к а. Чудна ти якась: другi ждуть того кохання, як щастя, а вона
руки лама.
К а т р я. Що ж з того кохання? Мука одна!
П а ш к а. Вiльному воля: i собi пригадувати муки, i коханому серце
в'ялити.
К а т р я. Що ж би ти зробила? Що?
П а ш к а. Я? Кохала б, жила, землi пiд собою не чула! Пригортала б
миленького свого, милувала б, цiлувала б його - до загину, до пропаду...
К а т р я. Схаменися, що говориш ти? Як у тебе язик повернувся на такi
речi? Подумай тiльки, де сумлiння тво?!
П а ш к а. Ет!
К а т р я. А мати? А батько? А люде?
П а ш к а. Що менi до батька, до матерi, як оддала я сво? серце
дружинi, а вони стоять на дорозi! А люде?.. Нi, не така я! Не двiчi жити,
а раз!.. Ух, натiшилася б вiльною волею, а там... а там, хоч i
поневiрятися вiк цiлий, - принаймнi знала б хоч за що?!
К а т р я. На людей би махнула? Слави не побоялася б?! Може... не
знаю... А як же б ти наплювала на матiр, що й душi у тобi не чу?? Як би ти
приспала в сво?м сумлiннi?? сльози? Ох, i подумати страшно!
П а ш к а. Не ронив нiхто по менi слiз, не зазнала я ласки, то й не
зумiю сказати, чи тяжко йти проти них, чи нi? А от як картають та волю над
тобою показують, - то я добре знаю!
К а т р я. Та ти слухай, яка менi скрута: мати ледве одужали, слабi,
безпомошнi; тiльки й думки у них, щоб мене швидче замiж оддати за Дмитра.
Я було йому й слово дала... а тепер менi його тiльки жалко... я мов
кам'яна чи глуха яка зробилася: мати говорять, Дмитро закида, а менi немов
хто за муром гомонить i не про мене. Я й ходжу, i роблю, та мов не сво?ми
руками: усе менi зда?ться, що я уже - не я, що я i не дома, а десь в
iншому хорошому мiсцi; тепло там, гарко, люб'язно - тiльки от через рiчку
перебрести... хтось кличе мене таким чулим голосом, ласкавi речi шепоче, -
i такий на мене страх нападе, що оце зараз мене хтось дома прив'яже,
каменем надавить, що аж затремчу... Я, певно, швидко умру!
П а ш к а. Крий боже, що вигадала!
К а т р я. Хоч би довiдатись, дознатись, чи вiн... Господи, яка я
дурна, божевiльна! Чи впада ж нещаснiй синицi думати про ясного сокола? Що
я йому?.. Та й на який кiнець оце менi лихо? Нудьга тiльки точить мо?
серце, мов...
П а ш к а. Господь з тобою! Слухай, Катре: коли ти така, то тобi треба
залишити це дiло. Ти переможи себе, здави серце; не бачся з паничем,
забудь його...
К а т р я. Як же його забути, коли несила моя! От третiй день не бачила
i не знаю, що заподiю з собою!
П а ш к а. Ти не зоставайся сама собi на самотi з такими думками;
бiльше в гуртi бувай! От ходiм зараз за млин, на Деркачiвку, - там тепер
вулиця: може, хоч трохи розважиш сво? серце.
К а т р я. В гуртi ще гiрше.
П а ш к а. Та ходiм, ходiм! Вдармо лихом об землю!
Виходять.
В И Х I Д VI
Павло, панi, а далi Аннушка. Павло виходить з панi?ю з гущавини.
П а н i. Невже ви дума?те, що я не понiмаю нових iдей? Не... не...
сочувствую им? Ужасно трудно.
П а в л о. Та ви не трудiться, панi, кажiть по-сво?му: гражданку ми
вчили.
П а н i. Не кепкуйте! Я хочу пересилити себе, хочу вивчитись... сво?й
мовi...
П а в л о. Навiщо вона вам? Адже з мужиками знакомства водить не
будете?
П а н i. А ви б уже хотiли, щоб я з простим, грубим мужиком рассуждала,
одкривала ему душу свою? Не доставало! Та... що вiн i пойме!
П а в л о. Нiчогiсiнько. Куди йому? Нечувственний, правда-таки: з
голоду пухне, та й то не чувству?!
П а н i. Ну, це вже брехня, наговори: швкдче нас ограбили.
П а в л о (набiк). От тобi й зачепив! (До не?). Та цур йому! Ще
набалака?мось вдруге: тепер спати пора.
П а н i. Нi, тривайте! То вам оддалеки зда?ться - i село, i мужики...
iдеальними, а сядьте на... собственнiм хозяйствi, - не те заспiва?те!
П а в л о. Хранив господь: батько крав, та хоч дiтям не лишив
краденого.
П а н i. Ви дуже... упрямi: я це по ваших чорних очах бачу... i ще...
озлобленi; я понiмаю вас... я вас довго iз... iз... ах!.. наблюдала. I
зна?те, чому ви такi чорствi?
П а в л о. Цiкаво?
П а н i. От сядьмо тут на травi.
П а в л о. Та я й постою. (Набiк). От, не здихаюсь!
П а н i. Нi, сiдайте тут та пильно слухайте; я вам, як си... як другу
казатиму.
П а в л о (набiк). Ну, нав'язалась потороча! (Сiда й запалю? цигарку).
П а н i. Ви тим так, так... мрачно на все дивитесь, що ваше серце не
грiли, певно, ласкою, любовiю?
П а в л о. Байдуже паски, аби порося!
П а н i. Признайтесь, вас нiхто ще не кохав гаряче.. страстно? Щоб аж
дух захвативало?
П а в л о (набiк). Куди це вона гне? (До не?). А вам навiщо?
П а н i. Навiщо? Ах, коли б ви знали! (Схиля?ться потроху до його на
плече). Моя душа теж одинока; так прожила вiк, щастя не знаючи. Оддали
мене замiж молоденькою за этого старого... Що я понiмала? Я так боялась
перед вiнчанням, а прийшлось... разочаруватись! Ви не можете повiрить, яка
у мене палка натура; а тут лiта сво? трать... в томлении...
П а в л о (набiк). Розманiжилась баба! (До не?). Так ви, значить,
томитесь через гарячу натуру: яка ж тут рада?
П а н i (зляга бiльш на Павла). Яка? (Бере злегка за чуба). Плут
этакой!!.
П а в л о. Ох! Не злягайте так: бо ви, нiвроку, аж плеча не чую.
П а н i. Який ви грубий з женщинами! Як вiдром холодно? води обiлл?!
(Дивиться у вiчi).. Впрочем, менi й самiй обридли лебезiння та
делiкатностi: навiщо китайськi церемонi?? Нащо розвитим людям iти проти
природи?
П а в л о. Правда... Тiльки, далебi, рука отерпла, (Випручу?).
П а н i (розпаляючись). Я давно шукала случая... щиро, откровенно
поговорить... розкрить душу... Ви, вiроятно, догадались, що я...
П а в л о. Нi, не догадався.
П а н i (набiк). Какой медведь! Что, впрочем, с ним церемониться? (До
його). Ви заставля?те мене краснiть... (Закрива?ться рукавом). Ну, на
чистоту, так на чистоту! Павло, разве ты не видишь - я люблю тебя!
П а в л о. Що-о?
П а н i. Люблю страстно, безумно!
П а в л о (пiднiма?ться). Анна Петрiвна, чи ви не здурiли?
П а н i (обнiма його). Я вся твоя!
П а в л о (одхиля?? i вста?). Годi! Пора закiнчити цю гидку сцену!
Менi не пристало Iосифом бути, та й вам до Пентехрi?хи далеко: не всi зуби
в ротi!
П а н i (скочивши). Ах, невежа! Мужик! Ха-ха-ха!! Вообразил, дурак, что
на него обратили внимание! Только потешилась! Ха-ха-ха!! Нашла халуя!
Ха-ха-ха-ха!!
П а в л о. Не регочiться дуже, бо щикотурка з лиця обсиплеться.
П а н i. Аннушка! Аннушка!! Аннушка!!!
Аннушка вбiга.
Проводи меня! Грубиян!! (До Павла). Надеюсь, что вы избавите меня от
удовольствия и минуту вас видеть в своем доме!
П а в л о. Дуже радий.
А н н у ш к а (проводить паню; набiк). Ну й репрьоманд!
В И Х I Д VII
Павло сам.
П а в л о. Тьху!! Мерзота яка! В матерi менi годиться: син однолiток зо
мною, товариш, друг... а вона поквапилась! Просто опам'ятатись не можу од
такого паскудства! Тiкати з цього багна, щоб i самому не вбратись в
тванюку! Михайла жалко; але й слова про це сказати йому язик не
повернеться... По?ду мерщi до пана Олександра, а Михайловi одпишу,
придумаю яку-небудь наглу причину...
В И Х I Д VIII
Павло, Дмитро, 1-й i 2-й хазя?ни.
Д м и т р о (тихо пiдкрада?ться). Павло Платонович! То ви?
П а в л о. Я.
Д м и т р о. Тут давно прийшло кiлько хазя?в, хочуть побалакати з вами.
П а в л о. Добре. Клич?х сюди!
Д м и т р о (одiйшовши, маха). Iдiть!
П а в л о (пiдходить до ру?ни). Сюди, панове, тут безпешно.
Люде скидають шапки.
Здрастуйте, здрастуйте! (Пода? руки). Та надiвайте шапки: я не пан i не
батюшка.
Люде надiвають.
Ну, в чiм же, панове, рiч?
Д м и т р о. Та тут бiда, Павло Платонович: пан позаорював прогони та
щ? силу? - або кучугури на нашi добрi землi змiняти, або щоб ми?х купили.
1-й х а з я? н. Та ще й цiну править, як за рiдного батька.
2-й х а з я? н. Нема кому нас i обстоювати!
П а в л о. Якби ви бiльше дбали про громадськi дiла та дiтей учили, то,
може, i з вас би народилися люде, що стояли б лавою за громаду; а то ви
шкiл не заводите, а де вони суть, - дiтей не посила?те!
1-й х а з я? н. Бо й дома рук треба.
2-й х а з я? н. Та й школи тi... вивчиться штокати, то вже на сiм'ю та
на господарство й не дивиться: пан, значиться; не те вже в головi! З них
бiльше п'яниць i виходить.
1-й х а з я? н. Та з чого нам тi школи заводити? Якi нашi достатки?
Убожество.
2-й х а з я? н. У нас - сьогоднi Луки, анi хлiба, нi муки!
П а в л о. Тото-бо й горе! Темнiсть та убожество держать вас в сво?х
пазурах. Принiс хто з волостi "Положенi?"?* (*)
2-й х а з я? н (вийма з-пiд поли). Принiс. Писаря напо?в та й викрав.
П а в л о. Давайте ж, я прочитаю i розтлумачу усi вам закони.
1-й х а з я? н. Велике спасибi, якщо ласка.
П а в л о (розгорта "Положенi?"). Так, кажете, силу? кучугури на вашi
добрi землi помiняти? А ось, слухайте. (Чита). "Местное положение для
губерний малороссийских". - "В состав надела, причитающегося крестьянам,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |