Начало формы
Конец формы
Михайло Старицький. Не судилось (Панське болото)
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?,? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?,? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Високоповажному артистовi
Миколi Карповичу Садовському
присвячу? автор
Драма в 5 дiях
ДIЙОВI ЛЮДЕ:
I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о - 60 лiт, багатий пан, але
зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-укра?нськи.
А н н а П е т р i в н а - 40 лiт, його жiнка; закида часом
по-укра?нськи, моди ради.
Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б? л о х в о с т о в - кузен
Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.
З i з i - дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.
М и х а й л о - син?х, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.
П а в л о Ч у б а н ь - його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.
Ж о з е ф i н а - швейцарка, учителька.
К а т р я Д з в о н а р i в н а - дiвчина молода, селянка.
Г о р п и н а Д з в о н а р и х а -?? мати, недужа й слаба.
Д м и т р о К о в б а н ь - парубок, годованець Дзвонарiв.
П а ш к а - подруга Катрi.
С т е п а н и д а - покритка, п'яничка й плетуха.
Ш л ь о м а - жид, орендар.
Х а р л а м п i й - старий лакей.
А н н у ш к а - поко?вка; вертка на всi заставки.
С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i.
Дi?ться на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.
Мiж 1-ю i 2-ю дi?ю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю - мiсяць; мiж 3-ю i
4-ю - два мiсяцi.
ДIЯ ПЕРША
Панський садок. Налiво вiд слухачiв - стiна офiцини; вiкна й дверi з
ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом
з хвiрткою; за барканом - вулиця. Просто - дорiжки, луговина, дерева; мiж
дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.
В И Х I Д I
Михайло, розкiшне по-укра?нськи одягнений, лежить без жупана; далi на
луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.
М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання
i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже
й до школи не пiшов. (Потяга?ться). Та з цi?ю дрiбнотою нудно й
воловодитись... тiльки Павло й зможе!
Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.
Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!
М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так
славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, - зда?ться, липа розцвiла.
Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море
блакитi, та зорив би за хмариною.
З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!
Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою
хустку (франц.).). Вi не карош!
З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!
Ж о з е ф i н а. Вi не рвi!
М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз!
З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а
собака рве).
М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!
З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!
М и х а й л о. Чекай же! (Уста?).
Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.
Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов ляга?).
П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича - обiд, бачите? То вимовля?ться
- р-р-р-р! Кажiть!
Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!
М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн
таки працю?. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже
етнографi? ради... А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж
паннами красунею була б, та й годi! Очi - карi, але глибокi, темнi; а
погляд - такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизу? душу тихим
променем... Тiльки мiж брiвок рисочка; вона нада? i якусь думнiсть
личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було??; треба б довiдатись
через Пашку.
В И Х I Д II
Анна Петрiвна пiд руку з Б?лохвостовим.
А н н а П е т р i в н а (до Б?лохвостова). Я тебя непременно с ним
познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.
Б? л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я
этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать - сейчас
подлецом выругает.
А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный,
нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?
М и х а й л о (схоплю?ться). А, мама! Микола! (Цiлу? у матерi руку, а з
Миколою обнiма?ться). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.
А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i
вступа в хату).
М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!
Б? л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием
университета?
М и х а й л о. Ще не зовсiм.
Б? л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?
М и х а й л о. Дисертацiя.
Б? л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На
коронную или на ораторскую трибуну?
М й х а й л о. Нi туди, нi туди.
Б? л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?*
(*Без певного фаху (франц.).)
М и х а й л о. Sans profession!
Б? л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?
М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, -
на користь народовi!
Б? л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжнiй, формений
(франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не
допускается?
М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не
бачив Америки - значить, нема, не чув про Канта - значить, вигадали!
Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми
руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу
потурати тво?й писi! Живеш в Укра?нi, то знай?? й мову!
Б? л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно.
Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не
вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все
исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге
(франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в
дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец,
в-тр?гьих, я - за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher*
(*Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.).), приводит все языки к одному
знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться.
А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le
mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).
М и х а й л о. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажа?мо вернутись
назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас
тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура",
"общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю - на словах, а в серцi??
ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi
- про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи
ради переробу?? пiд один аршин - вадить i кравцевi, i сукнi, - то це
кожному звiсно. Кожному народовi бажа?ться виробити собi такi форми, у
яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у сво?й власнiй одежi
найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з
народом; а ми сто?мо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Б? л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе
вiтаю (франц.).) - прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в
твоей тираде.
М и х а й л о. Ви всi вихваля?тесь любовiю до всього люду, - брехня це,
лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити сво??
родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiху?тесь, що - цiлий свiт.
А н н а П е т р i в н а (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо
швидче з дiтьми та йдiть до йас!
Б? л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы,
пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор?
Б? л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает
положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще
школы.
А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлу? його). Да, голубчик,
пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.
М и х а й л о. Для чого заставля?те ви мене пiдлещуватись? Я й думки не
маю служити, та ще по Петербургах.
А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только
й делают карьеру... да еще при таких связях, - не правда ли, Nicolas?
Б? л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)
М и х а й л о. Хто за кар'?рою ганя?ться...
А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот...
Б? л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не
наседайте! Уляжется!
М й х а й л о. По собi судиш?
Б? л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма
його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне
- одобряю.
А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))
В И Х I Д III
Тi ж i Жозефiна й Зiзi.
Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi
просто неможлива (франц.))
А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами... Qu'est-ce qu'il y a
la?* (*Що там таке? (Франц.))
Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене ла?, вона
мене дражнить (франц.)).
А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi
надто суворi! (франц.))
М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства
розбещена!
А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!
Б? л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))
М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому - Зiзi, хоч, на мене, вона
бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за
перекрутень? З не? вийде моральна калiка!
Б? л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый,
резвый ребенок, не больше!
А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь
меня до мигрени.
Зiзi проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зiзi пiдходить з опущеними очима.
А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от
вашего братца выговоры получала?
Б? л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не
обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не
даст!
З i з i (пiдбiга? до Б?лохвостова, плаксивим голосом). Она сама...
воображает много! Через... зтого урода достается только.
А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная,
чувствительная - и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, -
чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до
Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в
Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефiна сумна; Зiзi пересмiю?ться з Б?лохвостовим i йдуть далi.
М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))
А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы
сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная...
(Виходить).
Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша??, проводячи по дорозi.
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер - годi! Рушайте додому! Спасибi за
увагу й слухнянiсть!
В И Х I Д IV
Пашка i Михайло.
З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки - малюнки. Тут
- абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька
дорослих. Наостанцi Пашка.
С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить i озира?ться кругом.
М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiря?ться на
чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiка?ться принизити, осмiяти; а
заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр
яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко
пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Пода?
руку).
П а ш к а. А вчитись до школи.
М и х а й л о. Хiба?
П а ш к а. Авжеж! Дума?те - стара?
М и х а й л о. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не
казала, а це здумала.
П а ш к а. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй
можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та
втiшнi!
М и х а й л о. Добре, добре?си задумала. I вивчишся?
П а ш к а. А чому ж нi? Аби хiть.
М и х а й л о. А трудно здалося?
П а ш к а. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка
Горбанiвна перше ходила, то ще й проказу?, аж соромно.
М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав:
я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут?
П а ш к а. Нi, вона дома; у не? мати чогось слабу?, то нi на кого
кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, - ще за батька
почала.
М и х а й л о. Ти б??, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i
вчилися.
П а ш к а. Добре. А що, вам подоба?ться?
М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята,
брiвоньки - в свiтi нема!
П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до
не?.
М и х а й л о. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце
розмовонькою дiвочою?
П а ш к а. Та то, що у не? Дмитро?.
М и х а й л о. Хто ж це?
П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйну?. Вони
змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтха?).
М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?
П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без
душi. (Зiтха?).
М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван!
П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.
М и х а й л о. Овва! Злякались!
П а ш к а. Нi, далебi, - вiн страшний!
М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У
вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, - то вже й язики чешете.
Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна
просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi
замiшати?
П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат
ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi
не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду!
М й х а й л о. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, зда?ться, я нiчим не
образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.
П а шк а. Крий боже! За вас всi чисто... i Катря так, - боже! Питала
навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?
М и х а й л о. Невже питала?
П а ш к а. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi
дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що
про вас...
М и х а й л о. Брешеш!
П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали!
(Смi?ться).
М и х а й л о. Де там почервонiв? Пусту?ш! То у мене звичка така...
Адже, пам'ята?ш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було
цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!
П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю - ви добрi були. Ну, прощавайте ж!
М и х а й л о. А ти куди тепер?
П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну.
М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.
П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).
М и х а й л о. Будь ласка!
В И Х I Д V
Михайло i Павло.
М и х а й л о (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона
постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?
П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов
допомогти?
М и х а й л о. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен
Бiлохвост при?хав.
П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!
М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрi.
П а в л о. Цур?м, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного;
якби махорки, то ще лучче!
М и х а й л о. А сигари - ласощi? (Пода? тютюн).
П а в л о. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях
одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для
того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi
картини та мрi?.
М и х а й л о. По-тво?му - кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи
не карна провиннiсть? Аж досадно,?й-богу!
П а в л о (закурю?). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така
приятнiсть для одного кошту? неприятностi для багатьох.
М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власнiсть - це
крадiжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона свiт
пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли?? знищать? Его?зм - пiдвалина
усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому
другу силу не меншу - любов!
П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?
М и х а й л о. А що? Може, зречешся од цi? сили?
П а в л о. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона?сть присмака до
приязнi, до спiлки, що зв'язу? людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а
ви, пани, поклада?те на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари - сво?ми
iдеями, сво?ми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою
спiдницею.
М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених
лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!
П а в л о. Та от... вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти
став учащати на вулицю?
М и х а й л о (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не
дав приводу мене кривдити.
П а в л о. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь...
М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти?днання з
народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би
етнографi? ради...
П а в л о. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть... Ти ж
менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!
М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!
П а в л о. Не за бидло... а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак
вразить яке-небудь свiже личико - ви зараз i ну упадати, залицятись - така
вже ваша вдача... Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись,
- i пiдбите навiки.
М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай
мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!
П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись,
стратиш розум в загарi...* (*Загар, загара - запал, пристрасть.)
М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!
П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi
сво?х, нi чужих нервiв... щоб, бува, несподiвано не закiнчити сво?? справи
мерзотою...
М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною
ти на мене дивишся! Спасибi!!
П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за тво?
серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу:
стережись!
В И Х I Д VI
Тi ж i Аннушка.
А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла).
Ах, як я спужалась!
М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.
А н н у ш к а. Надсм?шники!
П а в л о. Чого там мене треба?
А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.
М и х а й л о. Що се ти вигадала "тiк"?
А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.
П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!
А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.
П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде).
М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!
А н н у ш к а. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi
вивчено. З мiньо так требують... Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду
як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться...
М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, яко? ти вiри? А яко? тобi
треба?
А н н у ш к а. На вас не догодиш.
М и х а й л о. А ти лучче i не догоджай всякому.
А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближа?ться, загра?).
Забули?
М и х а й л о. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од
таких лакузованих перевертнiв.
А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою
знюхались! (Iде). Посмотримо!!
М и х а й л о. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку
не глянь - паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi
бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набо?:
може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).
В И Х I Д VII
Iван Андрiйович i Шльома входять з боково? дорiжки.
I в а н А н д р i й о в и ч (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так
трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?
Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!..
Тiльки плюнеш - далебi, так!
I в а н А н д р i й о в и ч. Що ж вони, каторжнi, кажуть?
Ш л ь о м а. Та кажуть, - пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця
олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та
царевi, сво? надiли?сть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам
жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!
I в а н А н д р i й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю
гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу:
покажу?м, скручу!
Ш л ь о м а. Щоб гiрше не вийшло! Жна?те шьо, вельможний пане? Краще?х
прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове
толока, то?м нiкуди буде й ж хати випхнутись.
I в а н А н д р i й о в и ч. А що дума?ш? Нехай пасуть, проклятi, по
сво?й пшеницi!
Ш л ь о м а. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане,
отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борса?ться; а
як його з чуприном трима?сь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як
вiск; хоч до рани клади!
I в а н А н д р i й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене
це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Ш л ь о м а. Жарту? пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа
обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба - хитро. От
я вельможному пану скажу, що як?х прикрутити добре штрапами та толокою,
то можна буде отi кучугури з пiском?м слiчно* (*Слiчно - гарно
(польськ.).) продати, взяти гiт* (*Гiт - хорошi (евр. з нiм.).) грошi!
Хе-хе-хе!
II в а н А н д р i й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти,
Шльомо, розкинь тут сво?м жидiвським розумом, то будеш мати десять
процентiв.
Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не
пошкодив навчитель.
I в а н А н д р i й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?
Ш л ь о м а. Вiн. Часом бачу - на вулицi шепоче, а то й коло корчма...
Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен* (*Ферфал мiт ганцен -
пропала вся... (?вр. з нiм.).) постройка.
I в а н А н д р i й о в и ч. Доброго гостя привезла нам панi!
Одгодували, а вiн так дяку?! От якби накрити, велике б спасибi було!
Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а
тут, дивись, - сколотились!
Ш л ь о м а. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!
I в а н А н д р i й о в и ч. Треба цiй школi кiнець положити: годi
iграшок!.. А що, як нащот грошей?
Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре...
цц-цц-цц! Далiбуг!
Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою
одходять далi i жваво балакають.
В И Х I Д VIII
Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна.
А н н а П е т р i в н а. Така тоска, нудота... нерви розбитi. Тiльки ви
менi хоч трохи помага?те; хоч почита?те, слово розумне почую...
П а в л о. Вам би краще було тiльки перележати в поко?, а ви
шпацiру?те.
А н н а П е т р i в н а. Чисте повiтря... Там от в холодку приляжу.
Прочитайте що-небудь! Взяли Авд?ева "Подводный камень"?
П а в л о. Та взяв. (Набiк). От причепилась потороча!
Проходять далi.
I в а н А н д р i й о в и ч (до Шльоми). Так по?дь-таки, по?дь,
розстарайся, бо менi аж-аж треба!
Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пiшов).
Жозефiна виходить з другого боку, смутна.
I в а н А н д р i й о в и ч (зуздрiвши). А! Мамзель! Мамзель!
Ж о з е ф i н а. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе.
I в а н А н д р i й о в и ч. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалака?мо!
Ж о з е ф i н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означа? (франц.)) баляка?
Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле... парле...
Ж о з е ф i н а. Оui? Баляке?
I в а н А н д р i й о в и ч. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько,
любенько i поговоримо.
Ж о з е ф i н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьiеп difficile...*
(*Дуже важко (франц.).)
I в а н А н д р i й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь;
потрошку...
Ж о з е ф i н а. Нет трошка... моя трошка не може.
I в а н А н д р i й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте!
Сiдають на деревi.
Якi в вас славнi ручки!
Входить Харлампiй i крадеться тихо.
Ж о з е ф i н а (не да? руки). М-eur, vous mе faites des compliments?*
(*Пане, ви кажете менi комплiменти? (Франц,))
I в а н А н д р i й о в и ч. I очки славнi... чим ви?х закаляли?
Ж о з е ф i н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)
Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти).
Харлампiй кашляв.
Ж о з е ф i н а (вста?). Я так не хотiль! Lissez moi franquille!*
(*Дайте менi спокiй (франц.).)
В И Х I Д IX
Тi ж i Харлампiй.
I в а н А н д р i й о в и ч (з досадою). Чого тобi треба?
Жозефiна хутко пiшла.
Х а р л а м п i й. Та там, вельможний пане, люде прийшли.
I в а н А н д р i й о в и ч. А чого?м?
Х а р л а м п i й. Загнали на спашу гусей, чи що.
I в а н А н д р i й о в и ч. Ага! Побалака?мо, побалака?мо, голубчики,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 27 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |