Не слід змішувати національний доход з національним багатством. Національний доход, як -було визначено, - це сума новоство-реної вартості за рік. Національне багатство - це сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існування країни, розвіданих природних ресурсів і нагромаджених культурних та духовних цінностей.
44) Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.
Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.
Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.
Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень визначається в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.
Головним компонентом багатства країни традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінкою, здійсненою Всесвітнім банком, у 1995 року в 192 країнах частка фізичного капіталу дорівнювала в середньому лише 16 відсотків від загального обсягу багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, що становить 64 відсотки.
Економіка незалежної України потребує істотних структурних змін у національному багатстві.
По-перше, слід добиватися, щоб темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення відповідали докорінному поліпшенню добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здоров'я.
По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, наукоємних галузей машинобудування, порошкової металургії, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальну технологію.
По-третє, для збільшення валютних надходжень слід розвивати туристичну інфраструктуру, яка охоплює: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслуговують, засоби комунікації, підприємства харчування і підприємства, що виробляють туристичні товари.
По-четверте, актуальною с проблема збільшення обсягів виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Йдеться про створення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчування, взуття, одягу, а й предметів тривалого користування — автомобілів, пральних машин, телевізорів тощо.
По-п'яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури перебувають у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів. Так, світовий ринок комп'ютерів щороку збільшується на 17,5 %.
Знання, зокрема економічні, стають найважливішим мірилом неекономічної моделі. На професії, в яких переважає інтелектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості.
45) Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останнього - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу.
Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення- це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо.
Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
46) Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт - кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.
Неприпустимим є спрощений підхід до розвитку аналізу економічного циклу. Циклічність - це специфічна форма ринкової економіки. У зв'язку з цим економічна криза несе на собі як руйнівну, так і конструктивну функцію.
Щоб зрозуміти на чому ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинники породжують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів.
Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.
Коли почалося масове виробництво товарів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів), які через певний проміжок часу населення старалось замінити на кращі моделі і таке інше.
Так виникає нова матеріальна основа економічного циклу - масове оновлення товарів широкого вжитку. Поряд з цим державою активно ведеться амортизаційна політика, спрямована на прискорення процесу оновлення основного капіталу
47) У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.
Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалості (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.
Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.
За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну.
Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон’юнктури.
Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не виключає піднесення в період середніх циклів.
Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.
Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.
48) Безробіття - соціально-економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП), безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У світі за даними ООН налічується майже 800 млн. безробітних, тобто приблизно кожний третій працездатний не має роботи.
Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.
Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.
Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.
У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.
Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.
Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.
Безробіття зумовлене комплексом причин:
-- структурними змінами в економіці;
-- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;
-- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;
-- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;
-- диспропорційністю розвитку економіки;
-- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.
49) На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).
Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати
Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.
Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.
Розрізняють такі види безробіття:
Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу.
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає.
Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.
Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).
Рівень безробіття визначають за формулою:
Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці.
50) Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора — людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.
У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:
1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);
2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).
До якісної характеристики робочої сили належить також:
- здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;
- здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;
- здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці.
Поняття “зайнятість” передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого процесу товарів і послуг. Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї.
Форми зайнятості. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.
Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:
а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;
б) самозайняті працівники або підприємці;
в) неоплачувані працівники сімейних господарств.
Іншим новим сегментом зайнятості є часткова зайнятість, до якого належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей — неповний робочий день (тиждень), вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято називати прихованим безробіттям. У 1997 р. у вимушених відпустках перебувало 2,9 млн осіб, а працювало неповний робочий день (тиждень) — 2,1 млн осіб, тобто часткова зайнятість охоплює 5 млн осіб.
51) Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави.
Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:
• працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;
• соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.
Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку – інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).
В системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування. Воно складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати й прибутків по 7,5%. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Коштами з цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники найманих працівників і підприємців.
У Німеччині та деяких інших країнах кожний працівник має індивідуальний пенсійний рахунок, на який перераховується частина заробітної плати. Ці кошти вкладають у розвиток народного господарства, на них "наростають" відсотки, які разом із відрахованими коштами повертаються на старості працівникові. На Заході утверджується думка, що людина з виходом на пенсію повинна жити заможніше, ніж у працездатному віці.
Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. В їх реалізації беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми виділяють на ці заходи 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікацію працівників більшу частину відповідних коштів.
Певні позитивні наслідки у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн тривалість робочого часу скоротилася вдвічі.
52) Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.
Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.
Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.
Як відхилення від закономірного процесу економічного зростання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х років у всіх країнах СНД, у т. ч. в Україні.
Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.
Розрізняють два типи економічного зростання — «екстенсивне» й «інтенсивне».
Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно не змінює середню продуктивність праці в суспільстві.
Екстенсивне збільшення виробництва товарів і послуг відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва — землі, праці і капіталу, при цьому їхній якісний і технічний рівні залишаються незмінними. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип, це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва. Чинники економічного зростання поділяють умовно на три групи: 1)Чинники попиту. 2)Чинники пропозиції. 3)Чинники розподілу. Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.
У розвитку сучасного виробництва фактори екстенсивного й інтенсивного зростання «сусідять» та з'єднуються. Наприклад, може відбуватися одночасно і приріст кількості діючої робочої сили, і підвищення її якості, розширення поля виробництва і удосконалювання технічної бази виробничого процесу. Залежно від того, який спосіб збільшення виробництва благ переважає, говорять про «переважно екстенсивний» чи «переважно інтенсивний» типи економічного зростання.
53) Ефективність суспільного виробництва - це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Підвищення ефективності виробництва знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення.
Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів. Ці показники можна об'єднати в шість основних груп: 1) узагальнюючі (сукупні), 2) праці, 3) основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень, 4) матеріальних, в тому числі земельних ресурсів, 5) науково-технічного прогресу, 6) зовнішньоекономічної діяльності.
Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є: у сфері виробництва — динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею; у сфері розподілу — динаміка реальних доходів населення; у сфері обміну — розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування; у сфері споживання — фонд споживання та фонд невиробничого накопичення. Ці показники разом з показниками матеріаломісткості, трудомісткості, фондовіддачі характеризують структуру продукції. На основі співвідношення прибутку й витрат можна визначити напрями раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.
До системи узагальнюючих показників економічної ефективності традиційно відносять рентабельність продукції та виробничих фондів, виробництво продукції на 1 грн. затрат, відносну економію основних і оборотних фондів, а також матеріальних та трудових витрат і фонду оплати праці. Показниками загальної економічної ефективності використовуваних ресурсів є: показники використання трудових ресурсів (зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок продуктивності праці, економія живої праці); показники використання основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень (фондовіддача, обертання обігових коштів, питомі капітальні вкладення); показники використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача й питома матеріалоємність).
54) Сутність економічного прогресу. Поняття «прогрес» походить від латинського слова progressive, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм. З цього погляду економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економіч-них відносин (а водночас технологічного способу виробництва), виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму.
Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соціальна, правова, політична, національна, культурна, духовна та інші сторони прогресу. Загалом такий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економічних формацій.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 27 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |