Є також інші критерії розмежування підприємств. За наявністю влади на ринку вони поділяються на конкурентні, олігопольні та монопольні; за характером економічної діяльності:
— на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об'єднання тощо; за сферою діяльності
— на місцеві, регіональні, національні, міжнародні; за кількісними показниками — на малі, середні й великі.
Усі підприємства — виробничі, комерційні, побутові, транспортні, наукові й дослідні, кредитні та консультаційні — функціонують у вигляді фірм або в їх складі. Однак підприємство саме собою не є юридичною особою, якщо входить до складу фірми, за його діяльність відповідає фірма, до складу якої воно входить. Сьогодні в країнах з розвинутим ринковим господарством діє декілька мільйонів фірм.
Підприємства (організації, фірми) не виникають самі собою, а створюються людьми як засіб досягнення певних цілей.
Утворення підприємства починається і відбувається, як зазначалося вище, за допомогою саме організації як процесу здійснення комплексу дій і заходів, підпорядкованих визначеній меті й на основі єдиного плану.
32) Під капіталом розуміють матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою здійснення підприємницької діяльності. Термін "капітал" походить від латинського означає "основний, головний". У найперших роботах економістів капітал розглядався як основне багатство, основне майно. За мірою розвитку економічної думки це первісне абстрактне та узагальнене поняття капіталу наповнювалось конкретним змістом, що відповідав панівній парадигмі економічного аналізу розвитку суспільства.
Так, відповідно до принципів наукового світобачення меркантилістів, під поняттям капіталу як основного багатства розумілось золото, гроші та інші скарби у будь-якому вигляді. При цьому основним джерелом формування капіталу меркантилісти вважали позитивний торговельний баланс.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, необхідно, у першу чергу, виділити такі його характеристики:
1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва. В економічній теорії виділяють три основні фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність виробничих підприємств: капітал; землю та інші природні ресурси; трудові ресурси.
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід.
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Він забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і в перспективному періодах.
4. Капітал підприємства є головним вимірювачем його ринкової вартості. У цій якості виступає, перш за все, власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів.
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром ефективності його господарської діяльності. Можливість власного капіталу самозростати високими темпами характеризує високий рівень формування та ефективності розподілу прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У цей же час зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
Висока роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об'єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання належить до найбільш відповідальних завдань фінансового менеджменту.
33) Кругообіг (колообіг) - процес, що завершується поверненням до вихідного стану й первісної форми.Кругообіг капіталу – процес безперервного руху капіталу, який послідовно проходить три стадії перетворення: грошову, продуктивну та товарну.
До підприємств нефінансової сфери належать усі ділові одиниці, що виробляють і реалізують товари, а також надають послуги. До них не належать банківські та інші кредитні установи, пенсійні, страхові, добродійні фонди та компанії. Прикладом такого підпри-ємства може бути промислове підприємство.
Капітал підприємства складається з трьох частин:
1) знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів, тощо, тобто все те, що називають "засоби виробництва";
2) готова продукція;
3) гроші та грошові документи.
Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного ка-піталу. Отже, капітал проходить три стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругооборот призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній із функціональних форм капіталу веде до загибелі його.
Формула кругообороту капіталу Г - Т... В... Т' - Г' описує рух лише промислового капіталу, функцією якого є вироблення вартості та додаткової вартості. Однак крім реального існує також так званий фіктивний капітал, що уречевлений у різноманітних цінних паперах (ЦП).
Оскільки капітал постійно знаходиться в русі, всі його три частини (грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругообіг. Безперервний рух капіталу в сферах виробництва і обігу, послідовне повторення ста-дій кругообігу перетворюють його в оборот капіталу. Одиницею виміру одного обороту, тобто періоду, за який до підприємства повертається авансована вартість, є день.
Різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю. Так, уречевлена частина капіталу (приміщення, виробничі будівлі) функ-ціонує багато років, отже, обертається досить повільно. Оборот капіталу, вкладеного в основне технологічне обладнання, також охоплює кілька років. Це пов'язано з деякими особливостями функ-ціонування засобів праці: вони функціонують у процесі виробницт-ва впродовж кількох виробничих циклів і переносять свою вар-тість на продукт у міру втрати власної споживної вартості.
Підприємець повинен контролювати загальний оборот свого капіталу, тобто оборот авансованої ним вартості, і повернення цього капіталу до вихідної форми - грошової.
34) Процес кругообороту капіталу, що безперервно повторюється, в ході якого до підприємця повертається в грошовій формі авансований капітал, називається оборотом капіталу.
Оборот капіталу відбувається у часі.
В своєму русі він проходить стадію виробництва і дві стадії обігу.
Час, на протязі якого авансований капітал проходить стадію виробництва і стадію обігу, становить собою час обороту капіталу.
Час обороту в свою чергу складається з часу виробництва, тобто часу, на протязі якого капітал перебуває в сфері виробництва і з часу обігу, тобто часу, на протязі якого капітал перебуває в сфері обігу.
Скажімо, капітал, вкладений у важку промисловість, як правило, обертається повільніше, ніж капітал, вкладений в галузі легкої промисловості.
Внутрі кожної з цих галузей є істотні відмінності в швидкості обороту капіталу.
Для виміру і порівняння швидкості обороту різних індивідуальних Капіталів береться рік.
Шв. обороту капіталу здійснюється за формулою:
N = O / o де N - кількість оборотів капіталу, О - рік, о - час обороту даного капіталу.
Так, капітал, що здійснює свій оборот за 3 місяці, зробить 4 обороти на протязі року.
N= O / o = 12 міс. / 3 міс. = 4 міс
При розгляді процесу виробництва капіталу було встановлено, що різні частини продуктивного капіталу відіграють різну роль в процесі створення додаткової вартості.
Загальний оборот капіталу - це оборот капіталу за вартістю, виведений як середня величина з оборотів його складових частин. Загальний оборот капіталу, як правило, не співпадає з реальним оборотом капіталу.
35) Для основних фондів характерні збереження натуральної форми і поступове спрацювання. Економічний зміст зносу полягає у втрачанні основними фондами своєї споживної вартості та вартості.
Розрізняють два види зносу основних фондів: а) фізичний; б) моральний.
Фізичний знос основних фондів пов'язаний, як правило, з їх використанням і виявляється в руйнуванні, поламках.
Існує дві форми морального зносу: 1) втрата вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин, тобто коли нові машини такої конструкції можуть бути придбані дешевше, ніж ті, що встановлені на підприємстві; 2) втрата вартості діючих, фізично придатних машин внаслідок того, що випущено нові, кращі, більш потужні.
Як уже було сказано, основні фонди поступово, в міру спрацювання переносять свою вартість на вироблювану продукцію (послуги). Цей процес називають амортизацією.
Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Амортизації підлягають витрати на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
36) Капітал за визначенням класичної економіки -- один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту [14, 210].
Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.
Капітал в економіці -- це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Не слід ототожнювати капітал і будь-який засіб праці, який розглядається часто як фізичний капітал. Справа в тому, що даний засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.
Додатковий капітал -- сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (це перевищення називають емісійний дохід).
З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, випливає в першу чергу відзначити такі його характеристики:
1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход.
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості.
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності
Розглядаючи сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход.
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.
4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.
5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
37) Категорія “ витрати виробництва ” належить до загальноекономічних (тих,що відображають реалії у декількох суспільно-форми капіталістичних витрат виробництва
В політ економічному аспекті капіталістичні витрати виробництва представляють собою,передусім,відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу формування та розвитку витрат постійного та змінного капіталу та привласнення при цьому додаткової вартості у товарній формі(втіленої у товарі)У кількісному аспекті –це витрати капіталу (капіталістичної власності
З боку вартісних відносин вони складаються з витрат на предмети праці,певної частки зношених засобів праці і попиту робочої сили й виражають формулою:
ВВ=с+v
Де с – вартість споживчих засобів виробництва,v-вартість необхідного продукту (необхідного для створення робочої сили працівника)
Якщо капіталісту для виробництва товарів необхідно затратити лише с+v(витрати капіталу), то витрати суспільства-це, те у що обходиться створення товару всьому суспільству і виражається формулою
W = C + V + M,
де С — вартість спожитих засобів виробництва;
V — вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);
M — вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).
Витрати капіталістичного підприємства і витрати суспільства це - окремі економічні категорії, в основі розмежування яких лежать об’єктивні економічні процеси, властиві також речовому змісту. Так в основі виділення витрат підприємства лежать, з одного боку, процеси економічної відокремленості підприємства (характеризує їх приналежність до відносин економічної власності на засоби виробництва і виготовлений продукт), а з другого – процеси суспільного розподілу праці. Водночас, виділення витрат виробництва капіталістичного підприємства зумовлене, певною мірою, особливостями кругообороту індивідуального капіталу та його відтворення,витратами живої та уречевленої праці на виробництво товарів на окремому підприємстві.
\
38) Виділення категорії «витрати виробництва суспільства «також зумовлена витратами живої та уречевленої праці на виготовлення товару, що здійснюється,насамперед, поза межами окремого підприємства, зокрема наявність у вартості такого товару додаткової праці у формі додаткової вартості. Складовим елементом витрат виробництва суспільства є витрати окремого підприємства. Стосовно додаткового продукту, то він створюється на підприємстві живою працею безпосереднього виробника, менеджера і підприємця, так і поза його межами внаслідок сенергічного ефекту, що виникає у процесі суспільного поділу праці в загальній та частковій формах.
Крім того,витрати виробництва окремого підприємства не збігаються з суспільно необхідними витратами на виготовлення окремого товару. Це зумовлено різкою технічною оснащеністю підприємства, неоднаковим рівнем організації виробництва,кваліфікації робітників та іншими факторами у межах однотипної форми власності. Суспільно необхідні затрати живої та уречевленої праці тяжіють до витрат на тих підприємствах, що виготовляють основну масу товарів даного виду, оскільки на них встановлюється суспільно необхідні умови виробництва (середня продуктивність, інтенсивність праці, рівень технічної оснащеності,кваліфікації працівників,якість продукції тощо). Ці усереднені фактори сфери безпосереднього виробництва певною мірою уніфікуються внаслідок впливу ринку, знеособлення і усереднення індивідуальних витрат виробництва на виготовлення ідентичних товарів. Конкретніше вплив ринку виявляється у наявності зворотної дії попиту споживачів(у т. ч. суб’єктивної оцінки останніми якості продукції тощо) на процес ціноутворення, а останнього — на виготовлення товарів. Суспільно необхідні витрати чи послуги виявляються у формі власності
В цілому витрати виробництва суспільства (в т ч. витрати виробництва на підприємстві) на нижчій стадії розвитку капіталізму набувають форми витрат капіталу (постійного і змінного) у складі авансового капіталу. Авансовий капітал внаслідок часткового зношування основних фондів та їхнього переносу на новостворений товар більший за капіталістичні витрати виробництва.
39) Головним двигуном підприємницької діяльності за умов ринкової економіки
є прибуток.
Прибуток – це створена додаткова вартість, яка виражена в реальній
ринковій формі, тобто в грошовій. Прибуток прийнято позначати латинською
літерою “Р”. Тому, вартість товару можна ще записати через формулу
W =К+Р.
Оскільки прибуток отримується підприємцями після реалізації товарів,
виникає враження, що він утворюється в сфері обігу, створюється на ринку
в актах купівлі-продажу. Але це зовсім не так, тому, що джерелом
прибутку являється додаткова вартість, створена в процесі виробництва.
Проте це не означає, що прибуток і додаткова вартість у реальному
економічному житті збігаються.
Фактично величина прибутку дорівнює різниці між реалізованою ціною
товарів і витратами на їх виробництво. Тому, якщо ціна дорівнює
вартості, прибуток і додаткова вартість збігаються, але це в реальному
економічному житті не можливо.
Додаткова вартість, представлена не як приріст змінного капіталу, а як
породження всього авансованого капіталу набуває форми прибутку.
Таким чином, прибуток - це та ж сама додаткова вартість, але виражена в
реальній ринковій формі. Оскільки прибуток отримується підприємцями
після реалізації товарів, виникає видимість, що він утворюється в сфері
обігу, народжується на ринку в актах купівлі-продажу. Але це не так.
Джерелом прибутку, як це було з'ясовано вище, є лише додаткова вартість,
яка створюється в процесі виробництва. Проте це не означає, що прибуток
і додаткова вартість у реальному житті постійно збігаються. Буде
величина прибутку дорівнювати величині додаткової вартості чи ні -
залежить від того, продаються товари за вартістю вище або нижче
вартості.
Прибуток - це реалізована частина додаткової вартості.
Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю.
Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.
Передусім розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут.
Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.
При зниженні прибутковості підприємства зменшується ціна акцій, співвідношення прибутку на акцію та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рентабельності) підприємства є дуже важливими.
40)
Система національних рахунків у відповідності з міжнародним стандартом включає ряд взаємопов'язаних між собою макроекономічних показників. На макрорівні об'єднує найважливіші економічні показники, визначає найбільш суттєві зв'язки між ними, і на цій основі здійснюються аналітичні розрахунки, які забезпечують зміни макроекономічних пропорцій, враховують вплив різних факторів на соціально-економічні процеси та визначають можливості управління ними.
До макроекономічних показників відносяться: валовий сукупний продукт, національний доход, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний доход, особистий доход, використаний доход. До їх складових структуроутворюючих елементів (мал) входять:
Матеріальні затрати (проміжне споживання); Амортизація; Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір і т.д.); Нарахування на зарплату (соц. страх, Фонд Чорнобиля і т.д.); Прямі податки (податок на прибуток); Особисті податки громадян; Оплата праці; Рентні платежі; Прибуток; Трансфертні платежі і виплати населенню.
Макроекономічні показники не враховують позаринкову діяльність — працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби; товари та послуги тіньової економіки, яка в сучасних умовах виробляє до 65% обсягу ВНП.
Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називається системою національних рахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, вона дозволяє визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу «наявні ресурси — використані ресурси».
41) Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП). Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг [12, С. 54].
Проміжне споживання включає:
1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;
2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.
Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності — чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.
Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
2) за витратами (метод кінцевого використання);
3) за доходами (розподільчий метод).
При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість
При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:
ВВП=Y=С+І+G+NХ,
де С – кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);.
І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм
У більшості країн світу найпоширенішими з наведених методів розрахунок ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.
42) Національний дохід – це сума усіх доходів, зроблених упродовж року резидентами країни на фактори виробництва, незалежно від того, де ці ресурси використовують. Для виробництва національного доходу використовують чотири групи ресурсів – працю, капітал, землю та підприємницький хист. Виробництво – це не просто механічне поєднання його факторів, а складна взаємодія цих факторів через технологію та організацію виробництва.
Твердження, що джерелом національного доходу є праця людини загалом правильне, але вимагає певних уточнень, оскільки, наприклад, в такому разі виникає питання, що створюють поліцейський, чиновник, служитель культу, які теж займаються певним видом праці. Тому впродовж кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу.
Важливими показниками, що відображають ефективність використання
основних факторів виробництва є, по – перше, продуктивність праці, яка характеризує ефективність фактора,,праця”. Цей показник для національної економіки обчислюють як відношення валового внутрішнього продукту до чисельності зайнятих. Нерідко його називають виробітком на одного зайнятого. Продуктивність праці у національній економіці визначають і як відношення національного доходу до чисельності зайнятих.
Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи.
Питання про джерело національного доходу не є суто теоретичним. Від його правильного розв'язання залежить, зокрема, обґрунтована методика обчислення статистичною службою держави величини національного доходу, який виробляється в країні. Так, в СРСР при обчисленні цього показника не враховувався внесок у його створення працівників сфери нематеріального виробництва. Це зменшувало показники економічної могутності країни порівняно з економічним потенціалом інших держав. Керуючись поглядами марксистської політекономії на проблему продуктивності праці та джерел національного доходу, Міністерство статистики СРСР, порівнюючи економічний потенціал СРСР і США, зменшувало величину цього показника у США на 25%.
Загальноприйнято, що національний доход створюється у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі та громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково).
Національний доход образно ще називають «національним пирогом», який треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та споживання. У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є поділ його на необхідний (v) і додатковий продукт (m).
43) Результатом національного виробництва, як було з'ясовано раніше, виступає суспіль-ний продукт. Вартість його складається з двох частин: 1)старої перенесеної вартості (С) й 2)нової вартості, створеної в процесі виробництва даного продукту (V+m).
Стара перенесена вартість повертається знову до виробництва у вигляді фонду заміщення (на відновлення спожитих засобів виробництва), що забезпечує просте відтворення, а новоутворена вартість, яка отримала назву національного доходу, використовується суспільством на особисте споживання й розвиток виробництва. Отже, національний доход по суті - це нова, створена суспільством за певний період часу (рік) вартість. Кількісно національний доход - це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.
Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову форми. За вартістю він становить сукупність чистого продукту всіх галузей виробництва. За натурально-речовою формою національний доход складається насамперед з усіх вироблених у суспільстві за рік предметів особистого споживання, а також тієї частини виготовлених за цей час засобів виробництва, яка використовується для розширеного відтворення.
Величина національного доходу - це один з найважливіших макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, а також про її потенційні можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні проблеми. А точніше - це той економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом на тому чи іншому етапі його розвитку.
Західна економічна наука (і це знайшло відображення в системі національних рахунків (СНР)) розглядає національний доход як суму доходів, отриманих учасниками суспільного виробництва. Мова про це йшла в попередній темі. В нашій економічній теорії і практиці національний доход поки що розуміється (до повного введення в практику СНР) як заново утворена вартість у галузях матеріального виробництва. Саме в такому плані ми розглядаємо його в даній темі.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |