1)Всесвітньо відомі історики, філософи, економісти, письменники, представники інших професій вважали політичну економію однією з провідних наук. Так, давньогрецький філософ Ціцерон стверджував, що політична економія є величезним досягненням людського розуму. М. Твен вважав, що «знання політекономії — першооснова вмілого керівництва державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували... цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». У цьому плані заслуговує на увагу ще не здійснене пророцтво Ж. Сіменона: «давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук». Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).
Економіка – головна і багато спрямована форма діяльності людей, яка забезп. сус-во життявонеобхідними, матеріальними благами і послугами.1616 фр. Вчений монкретьє увів термін політ. економ, який проіснував до 1892 коли вийшла в світ праця англ.. вченого Маршала «Економікс».
ПЕ- суспільна наука яка ввч. закони еволюції відносин економ. Виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг, з метою задоволення постійно зростаючих потреб людей при обмежених ресурсах.
Сучасне поняття «економічна теорія» нерозривно пов'язане з терміном «політична економія».
Розбіжності між економічною теорією (економіка) та політичною економією:
1. в «економіка» йдеться про дії людей у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні матеріальних благ), а в політичній економії — про те, що люди в процесі праці (яка передбачає їхні дії) вступають між собою у певні зв'язки і відносини.
2. політична економія стверджує, що вона є наукою про закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспільстві. Такі закони не залежать від волі й свідомості людей. Економіка не заперечує, що предметом її дослідження можуть бути економічні закони, але називає їх законами ймовірності.
3. Цілковита відмінність існує між цими науками при переліку самих законів. Так, політична економія називає закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон концентрації виробництва тощо. Економіка оперує передусім такими законами, як закон рідкісності, закон спадного попиту, закон спадної дохідності, закон зменшення віддач та ін.
2) Розвиток і становлення політичної економії як науки супроводжувався формуванням її функцій. Нині їх виокремлюють декілька.
Пізнавальна функція реалізується через дослідження сукупності економічних процесів та явищ. її зміст полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і надання послуг протягом усієї історії існування людського суспільства, виявляти закони й тенденції соціально-економічного прогресу. Вивчення і формування економічних категорій та законів політичною економією збагачує знання людей про навколишнє середовище, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд його громадян, сприяє прогнозуванню соціально-економічного розвитку.
Методологічна функція політичної економії полягає в тому, що вона виступає основою конкретно-економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведенні жодного ґрунтовного конкретно-економічного аналізу. Розкриваючи зміст базових понять, сутність економічних законів, принципів господарювання, вона створює теоретичну основу для практичної господарської діяльності в усіх галузях і сферах суспільного виробництва.
Політична економія виконує і практичну функцію, яка полягає у розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обгрунтуванні економічної політики держави. Вчені безпосередньо беруть участь у визначенні економічної стратегії — довгострокової господарської політики суспільства - розробці рекомендацій щодо застосування принципів та методів раціонального господарювання.
Оволодівши знаннями з політекономії, можна орієнтуватиметься у складних і суперечливих процесах та явищах економічного життя суспільства. Звичайно, вона не дає конкретних рецептів щодо останнього, але розкриває закономірності та загальні тенденції економічного розвитку, теоретичні моделі поведінки господарських суб'єктів, тобто озброює знаннями, без яких не можна вирішити жодного конкретного питання. Власне, у цьому і полягає практичне значення політичної економії.
Прогностична функція політекономії проявляється у вигляді розробки наукових засад передбачення соціально-економічного розвитку країни у майбутньому. Вона реалізується як розробка прогнозів, довгострокових програм розвитку суспільного виробництва, змін у його структурі з урахуванням можливих кінцевих наслідків.
Зміст виховної функції політичної економії складає формування у населення економічної культури, розуміння логіки розвитку сучасного ринкового господарства.
Функції, які виконує політична економія, забезпечують формування у членів суспільства цілісного уявлення про функціонування та розвиток економічної системи на національному і світовому рівнях, створюють можливості для вироблення функціональної господарської поведінки в умовах ринкового господарювання. На цій основі виникає усвідомлення того, що само реалізуватися, забезпечити для себе і членів своєї сім'ї високий рівень добробуту та якості життя можна лише оволодівши ґрунтовними знаннями шляхом наполегливої праці, ініціативності, підприємливості, прийняття виважених рішень, вміння брати на себе відповідальність за їх результати.
3) Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи.
Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна ознака, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема головної продуктивної сили — людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні якості, морально-етичні норми тощо.
До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:
1.Всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо).
2. Загальні Закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо
3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
4.Стадійні Закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).
Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.
Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відповідною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи.
)(Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці категорій. Іншими словами, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економічними явищами та процесами, що виражається за допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.
Оскільки економічні категорії є теоретичним вираженням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифікація виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.
Так, з погляду об'єктів власності та виробництва економічна теорія вивчає виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі створення й наступного руху, привласнення не лише матеріальних благ, а й послуг в усіх сферах суспільного відтворення.
4) Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.
Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні (загальнонаукові) та специфічні для політичної економії методи. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у вітчизняній політекономії належить діалектичному і структурно-функціональному методам.
Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії — це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку.
1) Діалектичний метод - (Гегель і Фейєрбах) припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку, і не в статиці, а в динаміці. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності.
2) Емпіричний - це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.
3) Метод наукової абстракції – його суть полягає в тому, що досліджуючи певний економ. факт чи процес виділяють його випадкові, швидкоплинні чи другорядні ознаки.
4) Метод аналізу і синтезу - аналіз передбачає поділ розглянутого об'єкта чи явища на окремі частини і визначення властивостей окремого елемента. За допомогою синтезу отримують повну картину явища в цілому.
5) Метод логічного і історичного підходу
6) Метод порівняння
7) Метод економ. моделювання- спрощене позначення дійсності
8) соц. економ. експеримент
Завдання політекономії полягає в тому, щоб привести в систему зібрані факти, дослідити їх, виявити суттєві риси явища, тенденції його руху, вивести економічний закон. Закономірності і закони — центральна ланка політекономічного дослідження. Вони пояснюють чинники буття фактів економічної дійсності, їх сутнісні риси, взаємозв’язок між ними та джерела їх руху. Теорія спирається на факти, без фактів це — лише гіпотеза.
Нарешті, при розгляді методології політичної економії постає і таке питання: що є критерієм правильності результатів пізнання, узагальнень і висновків, до яких приходить політекономія? Вищим критерієм істинності знання виступають факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя — поведінка, зв’язки, відносини індивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг — з часом змінюється. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кількісним, і якісним змінам.
5) Потреба — об'єктивна необхідність людини у чомусь, що спонукає її до діяльності.
Потреба виявляється у нестачі певних благ, предметів. Тому людину можна розглядати й як сукупність її потреб і захоплень.
Широкою популярністю у світі користується класифікація потреб, здійснена американським ученим А. Маслоу. Він поділив потреби на нижчі та вищі. До нижчих потреб відніс дихання, спрагу, голод і тепло, незадоволення яких загрожує життю людини.До вищих потреб належить прагнення входити до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби спричиняє подальше прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточення.
Класифікація економічних потреб.
Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують майже 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість — економічні. Існують різні критерії їх класифікації.
Виходячи з інтересів розвитку людини, вирізняють насамперед потреби у відтворенні робочої сили (безпосередньо впливають на продуктивність праці людини) і потреби у розвитку особистості. До перших належать потреби в їжі, одязі, житлі, отриманні кваліфікації, транспорті та ін. До других — потреби у наявності вільного часу для занять спортом, музикою, в естетичному вихованні, всебічній поінформованості, занять політичною діяльністю тощо.
За ступенем задоволення розрізняють абсолютні та платоспроможні потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва за найбільш сприятливих умов, матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинутих країнах світу залишаються ненавантаженими майже 25% виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, хто живуть в умовах бідності та злиденності. Платоспроможні (фактичні) потреби виступають у формі задоволеного платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.
Важливим засобом пізнання структури економічних потреб є їх класифікація щодо суперечливих сторін людини економічної. Так, потреби людини-працівника виникають у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. Серед них — насамперед потреби у якісному вдосконаленні умов праці. Це санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізична небезпека, контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграють встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця та ін.
Закон зростання потреб. Потреби людини безмежні, а їх різноманітність є ознакою могутності економічної системи. Постійне зростання потреб за час існування людської цивілізації свідчить про дію всезагального економічного закону зростання потреб. Внутрішніми суперечностями його є досягнутий рівень виробництва і споживання та зрослі на цій основі потреби людей. Ця суперечність є рушійною силою розвитку будь-якої економічної системи.
Закон зростання потреб — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) спричиняє появу нових потреб та засобів їх задоволення.
6)Економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.
Економічні інтереси нетотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.
Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами їх реалізації як: державні, групові та особисті; у структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).
Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найманого працівника.
У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.
Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва й асоціації робітників.
Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.
Основними відмінностями економічних інтересів від потреб є: по-перше, вираженість економічних інтересів у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб; по-друге, відображення економічними інтересами динаміки та рівня задоволення потреб.
Економічні інтереси є формою вияву різних типів відносин власності. Існування приватної, колективної та державної власності зумовлю існування приватних, колективних та суспільних інтересів.
Колективні інтереси також існують у двох основних формах. Це трудові колективні інтереси працівників, які викупили підприємство, і колективні інтереси кількох підприємств, власність яких утворена шляхом злиття їх капіталів.
За суб’єктами реалізації економічні інтереси поділяються на державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяються виробничі (пов’язані з організацією виробництва) та невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих інтересів людини як члена суспільства).
Спільний інтерес є сумарним виразом однорідних інституйованих інтересів споживачів, акціонерів, фондової біржі тощо. Залежно від носіїв спільного інтересу форми його прояву можуть бути різними. Сюди входять корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб’єктів господарської діяльності, трудових колективів. Слід зазначити, що інтерес трудового колективу буде відрізнятися за умов різних форм власності підприємств.
Реалізація економічних інтересів здійснюється шляхом досягнення суб’єктами конкретних економічних цілей. Так, засобом реалізації індивідуальних економічних інтересів працівників є зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максималізація прибутку та фонду заробітної плати, а засобом реалізації суспільного інтересу – максималізація національного доходу та мініманізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту.
7) Суспільний поділ праці — відокремлення різних видів трудової діяльності в межах світового господарства (в тому числі окремих регіонів), національної економіки й окремого підприємства, внаслідок чого значно зростає продуктивність суспільної праці.
У межах світового господарства відбувається всесвітній або міжнародний поділ праці. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що передбачає спеціалізацію окремих країн щодо виробництва певних видів продукції для обміну через купівлю-продаж на світовому ринку.
Поділ праці всередині суспільства здійснюється за основними родами діяльності (землеробство, промисловість, сфера матеріального і нематеріального виробництва). Цю форму суспільного поділу праці називають загальним поділом, поділ родів виробництва на окремі види та підвиди — частковим, поділ праці всередині підприємства (виокремлення цехів, дільниць, відділів, служб, бригад, поділ за професіями і спеціальностями) — одиничним (за К. Марксом).
З'ясування сутності суспільного поділу праці передбачає визначення термінів переходу кількості в якість, тобто того моменту, коли поступове збільшення кількості зайнятих у сфері послуг (як один із критеріїв поділу) дасть підставу стверджувати про формування відносно відокремленої сфери суспільного відтворення.
Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі.
Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища.
По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.
По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами — в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.
По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.
Негативними наслідками поділу праці є однобічний розвиток працівника, його відчуження від інших видів праці, технологічне підкорення праці капіталом тощо.
Ступінь розвитку продуктивних сил виявляється у ступені розвитку суспільного поділу праці. Так, у колишньому СРСР на початку 20-х років XX ст. у народному господарстві налічувалося до 20 галузей, наприкінці 80-х років — майже 400.
В Україні нині — до 300 галузей народного господарства, у США (лише у промисловості) — приблизно 700, а кожна наступна виокремлюється тоді, коли обсяг випущених нових товарів перевищує 1 млрд дол. Однак між розвитком продуктивних сил і розвитком суспільного поділу праці не існує прямо пропорційної залежності, оскільки розвиток суспільного поділу праці значною мірою залежить від розмірів країни, її забезпеченості ресурсами (природними, людськими та ін.), їх якості (особливо якості трудових ресурсів), ємності внутрішнього ринку та від інших факторів.
8)Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.
Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм.
Структурними елементами економічній системі є:
1. Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці, науку, інформацію, робочу силу, їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо.
2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі поділу суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.
3. Техніко-економічні відносини, які визначаються рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини людей у процесі виробництва. Вони є матеріально-речовим змістом виробництва і передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств.
4. Організаційно-економічні відносини - це відносини, що стосуються встановлення ефективних форм організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва.
5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.
6. Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами.
Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній системі. їх специфіка якраз і визначає суть певного типу економічної системи.
9) у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія означає процес праці, який охоплює такі основні моменти: праця людини, предмети праці, засоби праці.
Предмет праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці. ___Предмети праці бувають двох видів: надані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); ті, що підлягають попередній обробці (видобута руда, яку переплавляють). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.
Засоби праці — створена за законами природи річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. ___ З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо.
Праця — цілеспрямована, усвідомлена діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою і водночас змінюють, вдосконалюють себе.
Головною продуктивною силою є людина.,бо вона є творцем усіх інших елементів продуктивних сил; без її праці вони не перетворюються на фактори виробництва (найновіша техніка без дії людини стає купою металу); потреби та інтереси людини діють як основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства. Зіставлення засобів праці, предметів праці і людини дає підставу для висновку про активну роль людини в процесі праці й пасивну роль засобів виробництва. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.
Натепер до продуктивних сил відносять також науку, форми і методи організації виробництва та інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що містить матеріальні й духовні, об'єктивні і суб'єктивні, суспільні й природні елементи.
Виробничі відносини — суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Такою ж суспільною формою є й відносини економічної власності.
У процесі виробництва здійснюється привласнення двох видів: 1) предметів природи через процес праці; 2) засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності тощо через суспільну форму. Привласнення другого типу, яке відбувається між людьми в усіх сферах суспільного відтворення, становить суспільну форму власності, відносин економічної власності, тоді як перший вид привласнення — їх речовий зміст.
Економічна власність — відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Визначальними серед них є відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва Власність у цілісному вигляді — містка соціологічна категорія, що містить насамперед економічний та юридичний аспекти.
Юридична власність — загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Найважливіші категорії юридичної власності — володіння, розпорядження, користування.
Продуктивні сили і виробничі відносини в їх діалектичній єдності та взаємодії становлять суспільний спосіб виробництва. Продуктивні сили відіграють визначальну роль, є його речовим змістом, виробничі відносини — суспільною формою. Розвиваючись більш динамічно (під впливом потреб, інтересів людей, внутрішніх суперечностей продуктивних сил та їх матеріально-речової форми тощо), продуктивні сили поступово вступають у все більшу суперечність з виробничими відносинами. Останні спочатку є формою їх розвитку, а згодом перетворюються на гальмо зростання продуктивних сил, перестають відповідати їхньому рівню і характеру розвитку. Внаслідок цього між двома сторонами суспільного способу виробництва виникає конфлікт, що з економічного погляду зумовлює настання епохи соціальних революцій.
10)Обмін як суспільне відношення виникає разом із людським суспільством і розвивається разом з ним. Первісна форма обміну — обмін діяльністю в процесі сумісно розділеної праці. Власне, сама сумісно розділена праця являла собою обмін діяльністю. Адже у ній одні індивіди здійснювали діяльність, необхідну і корисну не безпосередньо для себе (наприклад, полохання дичини, яка внаслідок цього втече), а для інших індивідів (які захоплюють цю дичину). Але через співвідношення своєї діяльності з діяльністю інших індивідів своя діяльність стає корисною і для її суб'єктів. Одні індивіди віддають свою діяльність іншим, і навпаки, тобто відбувається обмін діяльністю і виникає загальний корисний ефект. Однак обміну продуктами ще не існує, оскільки спільно здобутий продукт (дичина, дика тварина й тощо) не обмінюється, а просто розподіляється між індивідами. Тому історично першою пануючою великою формою обміну є обмін діяльністю.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |