12. Чини регіонального розвитку: Чини регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми рег ек. а) сутність та склад чинів регіонального розвитку; Науковою основою, яка відображає об’єктивні регіональні особливості є різноманітні фактори розвитку регіонів та їх систем. У загальному розумінні Чини – це сук аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об’єктів рег ек.До складу чинів регіонального розвитку відносять: історико-економічні; економіко-географічне положення (ЕГП); природно-ресурсні; демографічні (населення і трудові ресурси): соціально-економічні; науково-технічний прогрес; чин робочої сили; інноваційний; транспортний. Чини регіонального розвитку розподіляють на: об'єктивні і суб'єктивні, консервативні та прогресивні. б) історико-економічні чини; Для повного і глибокого аналізу сучасного рівня регіонального розвитку необхідне врахування історичних чинів, тому що без минулого немає сьогодення і майбутнього.Для врахування історичних чинів особливу цінність мають писемні пам’ятки у вигляді законодавств, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал:1) описи природних умов губернії (місцевості, клімату, земельних угідь), стихійних лих (землетрусів, бур, повеней);2) демографічні відомості (чисельність населення, статевий склад, розміщення по містах і повітах, структура за станом і віросповіданням населення); 3) характеристика стану сільського і лісового господарства (посіви і врожаї зернових, деяких технічних і овочевих культур, дані по тваринництву, садівництву виноградарству, рибальству); 4) питання, які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів (відомості про фабрики і заводи, чисельність робітників);5) відомості про торгівлю: ярмарки, ціни на хліб та інші товари, а для прикордонних територій - про ввіз і вивіз товарів, митні податки; в) об’єктивні та суб’єктивні чини. До об'єктивних чинів відносяться ті, які існують поза впливом людини: економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал тощо, до суб'єктивних - ті чини, які можуть бути задіяні і враховані (або не враховані) людиною залежно від її волі, наприклад, адміністративно-територіальний фактор.
13. Природно-ресурсні чини: Чини регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми рег ек.Природно-ресурсні чини - це природні умови та природні ресурси регіону а) визначення понять „природні ресурси” та „природні умови”; Природні ресурси – це тіла і сили природи, що використовуються як засоби виробництва (предмети і засоби праці) і предмети споживання. Природні умови - це тіла і сили природи, які впливають на життєдіяльність населення регіону і необхідні для отримання кінцевої продукції, але безпосередньо не входять до її складу.Природні умови неоднаково впливають на економіку регіону. Через це їх розрізняють за: - силою і характером впливу, - територією розповсюдження, - різнобічністю, - тривалістю та сезонністю, - характером впливу на різні верстви населення, - можливістю покращення.Природні умови враховуються при визначенні видатків виробництва, з урахуванням компенсаційних видатків на захист від стихійних катастроф, на природоохоронну діяльність. б) компоненти природно-ресурсного потенціалу; Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чином розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні великих джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси й економічні райони. Природно-ресурсний потенціал регіону впливає на його ринкову спеціалізацію і місце в територіальному поділі праці. Розміщення, умови видобутку і характер використання природних ресурсів впливають на зміст і темпи регіонального розвитку. Природно-ресурсний потенціал регіону – це частина сукупності природних ресурсів, що при даному рівні економічного і технічного розвитку суспільства і вивченості території можуть бути використані в господарській та іншій діяльності людини в даний час і в перспективі.Природно-ресурсний потенціал поділяють за походженням: земельні і водні, світового океану, біологічні, мінерально-паливні і мінерально-сировинні, рекреаційні, природно-естетичні. За ознаками вичерпності їх поділяють на вичерпні(відновлювальні, не відновлювальні), невичерпні (енергія Сонця, енергія води). За способом використання: матеріальне виробництво, невиробнича сфера. в) класифікація регіонів за типами природних умов Комбінація природних умов у різних регіонах різноманітна, що дозволяє класифікувати регіони таким чином:- екстремальні – регіони з суворими несприятливими природними умовами для життєдіяльності; - дискомфортні – регіони з порівняно несприятливими природними умовами, які заважають повноцінні життєдіяльності населення, неадаптованого до таких умов;- гіперкомфортні – регіони, придатні для формування населення за рахунок інших регіонів;- прекомфортні – досить сприятливі для формування постійного населення і подальшого розвитку ек;- комфортні – оптимальні для життєдіяльності та розвитку ек
. 14. Демографічний чин регіонального розвитку: а) працемісткість;. Чини регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми рег ек.Демографічні чини відносяться до числа найважливіших у розвитку регіонів, визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва. а) Працемісткість - кількість витрат робочого часу на одиницю продукції. Висока - це великі витрати праці при відносно малій кількості продукції, яка випускається у розрахунку на одного робітника. Середня - кількість витрат праці, яка врівноважується з іншими витратами. Непрацемісткість - це виробництва з мінімальними витратами праці на одиницю продукції за умови значної питомої ваги продукції на одного робітника.Іншим показником є частка заробітної плати у собівартості продукції, яку виробляють чи будуть виробляти підприємства регіону. б) людський капітал, людські ресурси, людський розвиток;в) індекс людського розвитку Демографічний потенціал будь-якого регіону кількісно визначається числом його жителів. Для характеристики демографічного фактору країни чи регіону застосовуються показники „людський капітал”, „людські ресурси”, „людський розвиток”, „індекс людського розвитку”.Людський капітал – це сформований і розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій. Людські ресурси - сукупна робоча сила у регіоні - економічно активне, працездатне населення, яке має фізичні і духовні здібності для участі в трудовій діяльності. (на базі ЛК)Людський розвиток - процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям. в) Індекс людського розвитку - узагальнюючий показник рівня життя населення, розраховується наказі трьох вимірів: довголіття, освіченості, матеріального рівня життя. У загальному вигляді індекс людського розвитку розраховується за формулою: ІРЛ = (Ilife + Ieduc + Iinc)/3. Індекс тривалості життя: Ilife = (Xi – X min)/(X max - X min), де Хі – очікувана тривалість життя при народженні населення, Х max – максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років); X min – мінімальне значення життя (прийняте на рівні 25 років). Індекс рівня освіченості: Ieduc = (2Iadult + Iehild)/3, де Iadult – індекс грамотності дорослого населення; Iehild – індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення: Iinc = (lg Xi – lg X min)/(lg X max – lg X min), де Xi –скоригований реальний ВВП на душу населення і-тої країни; X max – максимальне значення показника (40 тис. дол. США на одну особу); X min – мінімальне значення показника (100 дол. США на одну особу)
15. Соціально-економічні чини: Чини регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми рег ек. а) склад та актуальність соціально-економічних чинів; Соціально-економічні чини регіонального розвитку охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури (освіта. охорона здоров'я, сфера послуг, житлово-комунальне обслуговування); стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. Великі міста мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, раціонального використання міських територій. Середні і малі міста повинні зміцняти промислові бази та соціальні інфраструктури. Гострою є проблема створення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Треба враховувати чини культури: втрату чи зміну деяких традицій, зростання культурного рівня населення, національні особливості робочої сили. За сучасної економічної ситуації слід враховувати: доходи та інфляція, митні та акцизні ставки, ставки за банківські кредити та депозити, регулювання відносин власності, систему сприяння малому бізнесу. б) чин робочої сили; Пов'язан з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статевовікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням науко місткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується. Вплив трудового чина визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-меха-нічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швацька, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловість. Щодо паливної промисловості, то вона не є працемісткою в економічному розумінні, працемісткість вуглевидобутку набагато вища, ніж нафти й газу. в) споживчий чин. Діє діаметрально протилежно сировинному та енергетичному і направлений насамперед на обслуговування населення. Через це, до населених пунктів споживання тяжіють ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Споживчий чин також співпадає з чином робочої сили.
16. Науково-технічний прогрес (НТП): НТП – використання передових досягнень науки і техніки, технології в господарстві, у виробництві з метою підвищення ефективності і якості виробничих процесів, кращого забезпечення потреби людей. а) складові НТП та їх вплив на регіональний розвиток; Особливе значення для регіонального розвитку має науково-технічний фактор. Його складові можуть справляти суттєвий вплив на зміну традиційних та появу нових потреб, нова техніка та нові прогресивні технології можуть змінити господарську, соціальну і культурну структуру регіонів. Складові НТП: інновації, технополіси, ресурсозберігаючі технології, комплексна механізація, автоматизація, електронізація, інформатизація, хімізація виробництва, активна інноваційна діяльність. б) форми територіальної організації (ТО), що виникли внаслідок НТП; В наш час виникають технополіси (технопарки) - техніко-впроваджуючі центри і зони як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти та високотехнологічних виробництв. Вони включають капітало- і наукомісткі дослідницькі, інформаційні, посередницькі організації. Ще раніше стали появлятися наукові центри, конструкторські і дослідно-виробничі структури - наукові містечка. Нова техніка може дати колосальний економічний і соціальний виграш,однак недоліки при виборі місця її використання наносить збиток регіону. в) зв'язок чинів НТП з інноваціями. Інновації наукова та виробнича діяльність у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів, здатних якісно змінити стан ек регіону.
17. Чини розвитку рег ек: Чини регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми рег ек. а) інноваційний; Інноваційний чин - технологічний або інноваційний прорив, активізація наукової та виробничої діяльності у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів. Інноваційній діяльності потрібна підтримка держави як у вигляді прямих державних інвестицій, так і у вигляді податкових пільг. б) фінансовий; При вирішенні питання про розміщення того чи іншого підприємства визначальну роль відіграє фінансовий чин. Його сутність полягає у пільгових умовах інвестування та оподаткування, низькому позичковому відсотку, наявності відповідної інфраструктури, банківсько-кредитного замовлення та інвестиційних інститутів. Особливу роль фінансовий чин відіграє у міжнародних зв’язках регіонів. Завдяки фінансовим пільгам для іноземних інвестицій стався бурхливий розвиток таких країн і регіонів, як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Важливу роль відіграв фінансовий фактор у розвитку постсоціалістичних країн: Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, країн Балтії. в) транспортний, чин інфраструктури. Інфраструктура – це сук галузей, підприємств, організацій, видів діяльності, які забезпечують, створюють умови для нормального функціонування рег ек та життєдіяльності людей. До елементів рег інфраструктури належать транспорт, енергетична система, постачання та збуту, зв'язок, комунікації, інформаційна система, бізнесова та соціальна інфраструктури, житлове господарство, комунальна сфера. Транспортний чин – для багатьох видів виробництва відіграє вирішальну роль і тісно пов’язаний з ЕГП. В залежності від транспортних витрат виробництво тяжіє або до сировини, або до споживачів. Транспортна складова у собівартості продукції впливає на розміщення будь-якого виробництва. Транспорт – найважливіший фактор підприємництва, оскільки регіон з точки зору інвестора може оцінюватися за характеристикою рег транспортної системи.
18. Чини регіонального розвитку: а) економіко - географічного положення; Визначають як сук просторових відносин будь-якого об’єкту рег ек до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об’єкту певне економічне та соціальне значення. ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей чин оцінюється за масштабом трьома рівнями: макро-, мезо- та мікрорівень. Макроположення – це відношення об’єкта до великих регіонів і країн. Мезоположення – відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів (областей) даної країни. Мікроположення – відношення до водних об’єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції. За видами ЕГТ буває: сировинне, демографічне, транспортно-інфраструктурне, агротериторіальне, коньюктурно-збутове, прикордонне. Завдяки фактору ЕГП регіон, країна чи місто мають (чи не мають) певні економічні переваги. В умовах ринкової ек завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто-франко та ін. Критеріями оцінки ЕГП є корисність, ринкова позиція. б) ринкової кон’юнктури; Сук певних ознак, поєднання різних обставин, які характеризують стан ек в певний період. Кон’юнктура господарства, є складовою частиною економічної науки. Ознаки: мінливість, нерівномірність, суперечливість, тому щоб прийняти правильне, економічне рішення необхідно володіти інформацією про ситуацію на ринку, а значить проводити його вивчення. Процес вивчення включає в себе дослідження процесів виробництва і реалізації продукції, діяльність провідних промислових і торгових фірм, фінансування і кредитування, ціноутворення, перспективи розвитку виробництва і споживання. Результати кон’юнктурних досліджень можуть бути використані для складання економічних і технічних прогнозів, визначення перспективи напрямки наукових досліджень, складання бізнес-планів. в) прогресивні та консервативні чини Консервативні (ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави. Врахування тільки цих чинів носить інерційний характер, не пропонує для ек регіону нових напрямків зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку.) Прогресивні (науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон’юнктура, ринкові інститути)
19. Рег ек ситуація: Формується під впливом природно-географічних, соціально-економічних та історичних умов. Підприємство-Виробниче об’єднання-Науково-виробниче об’єднання. Галузь – підгалузь. Міжгалузевий комплекс – група тісно пов’язаних між собою галузей господарства: ПЕК, Металургійний, Машинобудівний, Хімічний, Лісопромисловий, Будівельний, Соціальний, АПК, транспортний. Виробнича сфера – промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, транспорт, зв'язок. Добувна і обробна промисловість. Важка (виготовляє засоби виробництва – паливна, енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна, лісова, будівельна), легка(текстильна, шкіряно-взуттєва, швейна, хутрова, галантерейна) і харчова (товари народного вжитку). Невиробнича сфера – установа (заклад), охоплює культуру, науку, освіту, охорону здоров’я, фізкультуру, спорт, курортне і ЖКГ, апарат управління. – є важливим показником соціально-економічного прогресу. а) галузева структура ек регіонів У, % у ВДВ; У структурі валової доданої вартості (ВДВ) найбільша частка належить промисловості — 17,8%, а також торгівлі та громадському харчуванню — 17. Далі йдуть транспорт і зв’язок — 15, сільське господарство —15 і рекреаційний комплекс — 7—8%.Локомотивом економічного зростання протягом останніх років є сектори ек регіонів, які значною мірою зорієнтовані на внутрішній споживчий ринок: будівництво, машинобудування, телекомунікації та харчова промисловість. Особливо вражає бум у будівельній індустрії. Вагомою є роль експорто-орієнтованих галузей - металургії та хімічної промисловості, які бурхливо зростають завдяки сприятливій кон'юнктурі світових ринків. Регіональні ек мають власну спеціалізацію. Обробна промисловість домінує на Сході країни: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській та Луганській областях. Натомість сільське господарство переважає па Півдні та Заході: у Тернопільській,Вінницькій, Кіровоградській та Хмельницькій областях. б) структура промисловості економічних районів У; Промисловість – це полі структурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.. Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості – це сук підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури. Регіональні відмінності динаміки промислового виробництва в значній мірі визначаються регіональними особливостями галузевої структури промисловості. У 8 регіонах країни промислова діяльність має ресурсно-сировинне спрямування: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Миколаївській та Рівненській областях понад 50 % обсягів промислового виробництва припадає на продукцію електроенергетики,паливної промисловості, чорної та кольорової металургії. У той же час їх частка у промисловому виробництві країни сягає 60 відсотків. в) диспропорції економічного розвитку регіонів. Існуючі механізми регулювання регіонального розвитку недостатньо ефективні. Причина - у відсутності системного підходу до реалізації рег політики, нерозвиненості стратегічного планування розвитку регіонів, районів, міст, селищ. Визначення рег ефективності ПП уособлює важливий аспект рег конкуренції. Малий обсяг внутрішніх інвестицій та інші проблеми призводять до досить неоднозначного становища українських регіонів. Найбільш інвестиційно привабливими є Київська, Закарпатська, Полтавська, Одеська обл. та ін. Посилюється процес їх поляризації, вплинути на який держава не може через брак ресурсів. Запропонований показник дозволяє чітко визначити групи локальної конкурентоспроможності регіонів У
20. Рег соціальна ситуація: рівень і якість життя населення. а) рівень життя та добробут населення регіонів; Рівень життя - це забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь, задоволення раціональних потреб. Деякі дослідники враховують, також умови життя (умови праці, побуту тощо), стан здоров'я, рівень, освіти, стан навколишнього середовища та інші чини, що характеризують широке коло проблем життєдіяльності людини. Такий підхід дає можливість всебічно оцінити становище людини в суспільстві, а також порівняти регіональні стандарти рівня життя з середньо українськими показниками. б) зайнятість та безробіття; Держава регулює процеси зайнятості населення. Ств і функц держ служба зайнятості населення. Розробл програми сприяння зайнятості населення у галузевому і територіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попереджання масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Регіональні програми зайн охопл широке коло проблем щодо відтворення робочої сили - демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'яз зі структ перебуд госп, зміною форм власності, санацією тер. На ринку праці існують різні форми безробіття. Основними з них є: фрикційне, структурне і циклічне. Фрикційне зумовлено пошуком або очікуванням роботи. Структурне виникає під впливом структурних зрушень в економіці, спричинених запровадженням досягнень науково-технічного прогресу, вдосконаленням територіально-галузевих пропорцій господарства, змінами в структурі споживчого попиту. Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань ек. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. в) регіональні рівні людського розвитку. В Нац інституті стратх досл для обч ІЛР регіонів У розроблена метка, яка вик 29 показників. Київська і Вінницька області у Центрі, Харківська - на Сході і АРК на Півдні мають високі рівні людського розвитку. На Заході країни такого регіону немає, хоча відповідний індекс тут поступається середньому по Україні лише на 1-2 %. На Заході також яскраво виявлених регіонів-аутсайдерів за індексом людського розвитку, які є на Сході, Півдні й Півночі станом на червень 2006 р. немає.
21. Рег еколог ситуація:
а) чини впливу на екологічне становище регіонів; В багатьох областях У стан навколишнього середовища є критичним. Причини: високий ступень освоєності території, надмірне забруднення атмосфери, наявність великої кількості ресурсномістких галузей, забруднення прісних вод і акваторії Чорного та Азовського морів тощо. На екологічну ситуацію в Україні мають вплив чотири чини: аварія на Чорнобильській АЕС, меліорація земель, розвиток видобувної і переробної промисловості при застарілих технологіях, надмірна урбанізація окремих регіонів:Донецького і Придніпровського. Виміри стану атмосфери на території У свідчать, що в усіх промислових містах шкідливі речовини присутні у повітрі в надмірній кількості. Найбільший рівень забруднення повітряного середовища спостерігаються у великих промислових містах: Дзержинському, Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Одесі, Лисичанську, Дніпропетровську, Макіївці, Маріуполі, Рівному, Черкасах. б) диференціація регіонів за викидами в атмосферу; Виділяють три групи областей зі схожою тенденцією змін викидів в атмосферу. І група - відносно стабільна величина викидів, що пояснюється зниженням обсягів виробництва (Крим, Вінницька, Одеська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Чернігівська, Сумська, Донецька, Київська, Запорізька, обл.) В ІІ групі спостерігалось до 2003 зростання а потім зниження викидів (Житомирська, Хмельницька,Черкаська, Черновецька,Закарпатська, Тернопільська, Волинська обл.) ІІІ група не має чітко вираженого характеру розподілу викидів (Харківська Дніпропетровська Луганська, Івано-Франковська обл) Основними зв’язувачами кисню у південному регіоні У є пересувні джерела забруднення. Найбільшого антропогенного впливу зазнають міста Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк, Дебальцеве, Макіївка, Запоріжжя, Луганськ. в) розподіл регіонів У залежно від ступеня забрудненості. Найбільшого антропогенного впливу зазнають міста Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк, Дебальцеве, Макіївка, Бурштин, Запоріжжя, Луганськ. На всій території У не залежно від ступеня забруднення повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені,умовно чисті. Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний схил Карпат, Шацьке озер’я, південна Волинь, Наддніпрянщина, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, всього 8,3% площі У. У високо урбанізованих регіонах Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей надвисокий рівень концентрації забруднюючих речовин, погіршена еколог ситуація пояснюється зосередженням промислового виробництва. Потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу в структурі промислового виробництва. Особливо велика частка потенційно небезпечних виробництв у Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях. Найбільш забрудненими областями є Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька.
22. Характеристика природно-ресурсного потенціалу У:а) класифікація мінеральних ресурсів; Мін-сиров база У включає близько 20010 родовищ і проявів 113 видів корисних копалин, з яких у 7829 родовищах 97 видів мінеральної сировини мають промислове значення та враховуються Державним балансом У. У вартісному виразі запаси цих родовищ оцінюються у 7,5 трлн дол. США. До промислового освоєння залучено 40-75% розвіданих запасів основних видів корисних копалин. За обсягами мінеральних ресурсів найкращу позицію займають Донецький і Придніпровський економічні райони, що мають значні запаси кам'яного і бурого вугілля, залізних, марганцевих, нікелевих руд, руд кольорових металів і нерудної сировини. Північно-східний і Карпатський регіони мають у 7-9 разів менші обсяги мінерально-сировинних ресурсів, ніж Донецький. Найбільш значні їхні запаси на території зазначених регіонів зосереджені в Харківській, Полтавській, Івано-Франківській, Львівській областях. У Поліському та Волинському регіоні значні мінеральні ресурси присутні лише в Чернігівській області. Львівська область має значні мінеральні-сировинні ресурси. Найбіднішими на природні, особливо мінеральні, ресурси регіонами є Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Сумська області. В нашій країні не припинаються роботи з пошуку нових родовищ головним чином вуглеводнів, вугілля, рідкоземельних металів, вогнетривких глин, фосфоритів, магнезиту, каміння оздоблювального, вапняків. б) ек оцінка рудних та нерудних ресурсів У; У багата такими рудними корисними копалинами як залізні руди, поліметалічні руди, руди кольорових металів. Розвідані, тобто підтверджені запаси залізних руд складають біля 26 млрд. тонн. Розвідані та підготовлені до видобутку запаси марганцевих руд складають 2,3 млрд. тонн. Нерудні корисні копалини — найбільш поширені в Україні як за кількістю видів, так і за кількістю відкритих та освоєним родовищ. Пояснюється це тим, що до них належать надзвичайно різноманітні за походженням породи й мінерали. Нерудні копалини широко використовуються у будівництві, науці й техніці, побуті та медицині. Вони є сировиною для багатьох галузей промисловості. За запасами деяких нерудних корисних копалин (сірки, облицювального каменю, каоліну) У посідає провідне місце в Європі, а за запасами графіту — друге в світі (поступається лише Китаю). Надра У багаті на різноманітні нерудні корисні копалини, що приурочені до різних тектонічних структур. Найбільш поширеними є будівельні матеріали. в) ек оцінка паливних ресурсів У. До цієї групи відносяться нафта, газ, вугілля, торф, горючі сланці. В Україні керуюче місце серед паливних корисних копалин займає кам’яне вугілля. Його добувають в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах. Також добувають буре вугілля у Придніпровському басейні. Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, в Кіровоградській області. Торфові родовища знаходяться переважно на Поліській низовині, в річкових долинах. В Україні виявлено за останні роки близько 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і газових родовищ. Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-донецькому, Причорноморсько-кримському. Перспективними щодо газу є ділянки Чорного моря на глибинах 700-750м. На глибині 300-350м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їх добування свідчить досвід інших країн.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |