Обрані напрямки досягнення конкретних цілей, поставлених інвестором, являють собою портфельні стратегії. їх розробляють, як правило, інвестиційні фонди і компанії. Ці інститути є інституційними інвесторами на фінансовому ринку.
Зазвичай інвестиційні компанії і фонди не гарантують своїм вкладникам отримання фіксованого доходу. Вони забезпечують на професійному рівні максимально ефективне вкладення коштів, але без твердих гарантій. При цьому вкладникам надається можливість вибору між портфелями цінних паперів різних фондів.
Відповідно до характеру застосовуваної інвестиційної стратегії фонди і компанії умовно можна поділити на такі групи:
>► 1. Фонди і компанії, які інвестують капітал у цінні папери
з обмеженим ризиком коливань їх курсу;
>>- 2. Фонди і компанії, які орієнтуються на зростання прибутків при підвищеному ризику коливань курсу цінних паперів;
>>• 3. Фонди і компанії, які здійснюють диверсифікацію фінансових активів;
4. Фонди і компанії, які спеціалізуються на капіталізації процентних ставок грошового ринку.
До першої групи належать інвестиційні компанії і фонди, що купують переважно державні, муніципальні і корпоративні облігації, які вважаються на західному фондовому ринку найменш ризикованими видами цінних паперів. У цих компаній найнижчі комісійні: за передплату — не більш як 4 %, за управління цінними паперами — від 0,25 до 0,60 %.
До другої групи належать інвестиційні компанії, що здійснюють довгострокові інвестиції. Вони купують акції, конвертовані облігації і похідні фінансові інструменти, такі, як опціони на фондові індекси і варанти. Клієнтами таких компаній виступають особи, для яких прийнятним є підвищений ризик при розміщенні хоча б частини їхніх активів. Комісійні за послуги цих компаній найвищі: за передплату — до 6 %, за управління — до 1,5 %. До цієї групи належать, зокрема, американські об’єднані інвестиційні трасти і управлінські компанії.
До третьої групи належать компанії і фонди, які здійснюють диверсифікацію довгострокових фінансових вкладень у різні цінні папери. Така диверсифікація є надійним методом обмеження ризику втрати капіталу. Для здійснення подібної інвестиційної стратегії потрібно розпоряджатися досить значним капіталом. Рівень комісійних у цієї групи компаній середній: за передплату — не більш як 5 %, за управління — 1 %.
До четвертої групи належать компанії, що спеціалізуються на капіталізації відсоткових ставок грошового ринку. Це взаємні фонди грошового ринку, про які згадувалося раніше. Такі компанії здійснюють інвестиції на дуже короткий строк, укладаючи навіть одноденні угоди, тому ризик втрати капіталу незначний. Клієнтура таких компаній найрізноманітніша: приватні особи, які бажають отримати більш високий відсоток за своїми заощадженнями в порівнянні з банківським, і фірми, які інвестують вільні кошти. Комісійні з передплати, як правило, не стягуються, оскільки мова йде про короткострокові інвестиції.
З метою зменшення ризику інвестування необхідно враховувати різноманітні фактори, найважливішими з яких є дохідність, рівень оподаткування, термін фінансових вкладень. Принцип рівності доходів передбачає, що прибутковість від різних варіантів інвестування повинна бути однаковою. Інакше почнеться активна скупка дохідніших активів, що викличе приплив капіталу в одні галузі на шкоду іншим.
При виборі стратегії інвестування факторами, що визначають галузеву структуру інвестиційного портфеля, залишаються ризик і дохідність інвестицій. При виборі цінних паперів факторами, які визначають дохідність інвестицій, є рентабельність виробництва і перспектива зростання обсягу продажу. Високорентабельний бізнес забезпечує найменший період окупності і створює передумови для реінвестування прибутку в розвиток виробництва. Інвестиційна привабливість окремого підприємства залежить від показників, що характеризують його фінансовий стан. Інвесторів безпосередньо цікавлять показники, що впливають на дохідність капіталу підприємства, курс акцій та рівень дивідендів. Від рівня дохідності (рентабельності) залежить за інших рівних умов розмір дивідендів за акціями. Це найзагальніший показник, що відповідає на питання, який прибуток отримає підприємство з розрахунку на 1 грн. активів. У показнику рентабельності капіталу результат поточної діяльності даного періоду порівнюється з наявними у підприємства основними і обіговими коштами (активами). Рентабельність капіталу розраховується як добуток рентабельності продукції і оборотності активів (виручка від реалізації, поділена на середню за період, що аналізується, вартість активів):.
П / А = П / Р ■ Р / А, (9.1)
де П — балансовий прибуток; А — середня за період, що аналізується, вартість активів; Р — виручка від реалізації продукції.
Для оцінки інвестиційного потенціалу підприємства має значення, за рахунок яких факторів зростає чи знижується рентабельність капіталу. Показник ефективності використання капіталу підприємства, який у кінцевому підсумку цікавить його акціонерів, — це відношення чистого прибутку до вартості активів. Визначення дивідендів із розрахунку на одну акцію здійснюється лише виходячи з розміру чистого прибутку. Рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку та від того, яку його частину вирішено спрямувати на виплату дивідендів.
Власників звичайних акцій більшою мірою цікавить курс акцій, ніж рівень дивідендів. Курс акцій залежить від цілого ряду фінансових показників акціонерного товариства. Найпростіший показник — співвідношення рівня дивідендів, які сплачуються за звичайними акціями, і ставки банківського відсотка за депозитами. Курс акції дорівнює добутку цього співвідношення і номінальної ціни акції. Однак такий підхід до оцінки курсу акцій не дає уявлення про перспективність вкладення коштів у певне акціонерне товариство. Більш правильно визначати курс акцій виходячи з можливостей акціонерного товариства у сплаті дивідендів. Для цього потрібно розрахувати чистий прибуток на одну звичайну акцію, але не на будь-яку дату, а протягом декількох періодів, які аналізуються (кварталів, а якщо можливо — років).
На розвиненому ринку цінних паперів вартий уваги ще один показник, який оцінює курс акцій. Він розраховується як відношення курсу акцій до чистого прибутку (або розміру дивідендів) на одну акцію. Якщо припустити, що курс акцій залежить лише від їх номіналу, чистого прибутку на одну акцію (або дивіденду) і рівня банківського відсотка, тоді:
Ак = Ан х (ЧПх 100)/пБв, (9.2)
або
АКІ=(АнхДх100)/пБв,
де Ак> Ак1 — курсова ціна акції; ЧП — чистий прибуток акціонерного товариства; Д — сума дивідендів, які сплачуються за звичайними акціями; п — кількість випущених звичайних акцій; Бв — рівень банківського відсотка за депозитами.
У цьому разі відношення курсу акцій до чистого прибутку (суми дивідендів) дорівнює:
Ак / ЧП = (Ан ■ 100)/Бв; Ак,/Д = (Ан ■ 100) /Бв.
Таким чином, якби курс акцій формувався лише залежно від їхнього номіналу і розміру чистого прибутку (дивідендів) на одну акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках дорівнювало б номіналу, поділеному на рівень банківського відсотка за депозитами. Однак курс акцій формується під впливом причин ринкового характеру і залежить не лише від рівня чистого прибутку (дивідендів) на одну акцію. Іноді низький рівень дивідендів за акціями
пов’язаний із необхідністю використовувати в певному періоді прибуток для розвитку виробництва. Це може означати, що в наступні періоди дивіденди можуть бути досить високими.
Всю цю множинність факторів необхідно враховувати для оцінки потенціалу інвестицій у цінні папери при формуванні портфеля.
Для того щоб забезпечити стійкість портфеля цінних паперів, інвестори обмежують розмір вкладень у цінні папери одного емітента, досягаючи таким чином зниження ступеня ризику. При вкладанні коштів у акції промислових компаній здійснюється їх галузева диверсифікація. Взаємні фонди грошового ринку, які працюють із короткостроковими цінними паперами приватних емітентів і держави, проводять диверсифікацію, управляючи змішаним пакетом фінансових активів. Цей пакет містить: державні облігації, короткострокові цінні папери муніципалітетів, сертифікати пайової участі інших інвестиційних інститутів.
Управління диверсифікованим портфелем потребує проведення постійних операцій із цінними паперами для підтримки якості портфеля і забезпечення зростання його поточної вартості.
Діяльність інвестиційних компаній і фондів у кожній країні має свою специфіку, яка залежить від особливостей фондового ринку. У більшості країн у структурі портфельних інвестицій переважають не акції, а облігації та короткострокові цінні папери (табл. 9.2).
Таблиця 9.2
Структура портфельних інвестицій і клієнтура інвестиційних компаній
|
Кошти, отримані інвестиційною компанією під час продажу перших пакетів власних акцій, звичайно відразу ж вкладаються в ринкові активи. Вибір активів здійснюється виходячи з інвестиційних властивостей цінних паперів і стану фінансового ринку. В західній практиці пропозиція цінних паперів здійснюється інвестиційними інститутами за принципом “пропозиція всіх зусиль”, “твердого зобов’язання” або “страхування недорозміщення”. У першому випадку ризик недорозміщення несе фірма-емітент, а інвестиційна компанія продає можливу кількість акцій за комісійні. При другому варіанті весь випуск цінних паперів купує інвестиційна компанія і перепродає його за ціною, що не набагато перевищує початкову. При “страхуванні недорозміщення” інвестиційний інститут розміщує цінні папери від імені емітента протягом обумовленого терміну, а частину, якої не було розміщено, потім викуповує.
Здійсненням портфельних стратегій займаються спеціально підготовлені менеджери, яких називають портфельними менеджерами. Доручення клієнта щодо формування стійкого портфеля фінансових активів і проведення моніторингу (відстеження) його дохідності називають договором портфельного управління.
В Україні через нерозвиненість фінансового ринку та ринку цінних паперів при формуванні портфеля цінних паперів інвестори, як правило, ставлять за мету:
4 збереження та приріст капіталу;
придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти готівку;
4 доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових і немайнових прав;
•+ розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових і ланцюгових структур;
спекулятивна гра на коливаннях курсів в умовах нестабільного, ненасиченого ринку цінних паперів;
похідні цілі (зондування ринку, страхування від зайвих ризиків і т. ін.).
Із плином часу можуть змінюватися інвестиційні цілі вкладника, що веде до зміни складу портфеля. Перегляд портфеля зводиться до визначення співвідношення дохідності й ризику паперів, що до нього входять. За результатами аналізу приймається рішення про можливий продаж будь-якого цінного папера та придбання у разі необхідності нового.
9.3. Методи управління портфелем цінних паперів
Управління портфелем цінних паперів означає планування, аналіз та регулювання складу портфеля, і здійснення діяльності щодо його формування й під- (СНІ тримки з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов’язаних з ним.
Існує дві форми управління портфелями цінних паперів: пасивна й активна. Пасивна форма управління полягає у складанні диверсифікованого портфеля із завчасно визначеним рівнем ризику і тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані. Серед методів пасивного управління виділяють:
>» диверсифікацію; ■
індексний метод; збереження портфеля.
Диверсифікація передбачає внесення до складу портфеля різноманітних цінних паперів із різними характеристиками. Підбір диверсифікованого портфеля в умовах українського фондового ринку потребує певних зусиль, пов’язаних у першу чергу з пошуком повної і достовірної інформації про інвестиційні властивості цінних паперів. Структура диверсифікованого портфеля цінних паперів повинна відповідати певним цілям інвесторів.
Індексний метод, або метод дзеркального відображення, побудований на тому, що за еталон береться певний портфель цінних паперів. Структура портфеля-еталона характеризується певними індексами. Далі цей портфель дзеркально повторюється. Застосування даного методу ускладнюється труднощами добору еталонного портфеля.
Збереження портфеля грунтується на підтриманні структури і збереженні рівня загальних характеристик портфеля. Не завжди вдається зберегти незмінною структуру портфеля, оскільки, враховуючи нестабільну ситуацію на українському фондовому ринку, доводиться купувати інші цінні папери. При великих операціях із цінними паперами може відбутися зміна їх курсу, яка потягне за собою зміну поточної вартості активів. Можлива ситуація,
коли сума продажу цінних паперів акціонерам компанії перевищує вартість їх придбання. У цьому разі керуючий повинен продати частину портфеля цінних паперів, щоб здійснити виплати клієнтам, які повертають компанії свої акції. Значні обсяги продажу можуть спричиняти зниження курсу цінних паперів компанії, що негативно відбивається на її фінансовому стані.
Сутність активної форми управління полягає в постійній роботі з портфелем цінних паперів. Базовими характеристиками активного управління є:
/ вибір певних цінних паперів;
У визначення термінів придбання або продажу цінних паперів; / постійний свопінг (ротація) цінних паперів у портфелі;
У забезпечення чистого доходу.
Якщо прогнозується зниження відсоткової ставки Центрального банку, то рекомендується купувати довгострокові облігації з низьким доходом за купонами, курс яких швидко підвищується при падінні ставки відсотка. При цьому слід продати короткострокові облігації з високою дохідністю за купонами, оскільки їх курс у даній ситуації падатиме. Нарешті, якщо динаміка відсоткової ставки демонструє повну невизначеність, то керуючий перетворить значну частину портфеля цінних паперів на активи підвищеної ліквідності (наприклад на строкові депозити). Ліквідність розглядається як одна з найважливіших властивостей портфеля цінних паперів і означає спроможність швидкого перетворення цінних паперів на кошти. Від рівня ліквідності залежить спроможність інвестиційної компанії або фонду своєчасно виконати свої зобов’язання перед кредиторами та акціонерами.
Разом з постійною зміною структури портфеля цінних паперів змінюється і вартість цінних паперів. У результаті виникають додаткові проблеми, пов’язані зі збільшенням або зменшенням капіталу. Якщо має місце чисте перевищення вартості придбання цінних паперів над їх продажем, то з’являється деякий приріст капіталу. Ці кошти доцільно знову вкласти в цінні папери. При цьому необхідно слідкувати за якістю портфеля цінних паперів та його структурою. Висока динамічність розвитку ринку цінних паперів викликає необхідність їх постійної переоцінки з урахуванням поточної вартості портфеля. Якщо цінні папери не котируються і не мають поточного курсу, то оцінка відбувається за номіналом або визначається оціночна вартість. Переоцінка цінних паперів може здійснюватися щотижня або навіть щодня. Ця робота проводиться банком-депозитарієм або портфельним менеджером.
Таким чином, при здійсненні інвестиційної стратегії на ринку цінних паперів можна орієнтуватися на різні цільові настанови: на отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів чи на зростання вартості цінних паперів, тобто на збільшення вкладеного капіталу.
кФІЯИНШ' Семінарське заняття
Питання до обговорення:
1. Портфелі цінних паперів. Характеристика та типи.
2. Основні методи формування портфелів цінних паперів.
3. Управління портфелями цінних паперів: зміст та цілі.
4. Характеристика методів управління портфелями цінних паперів.
5. Особливості формування портфелів цінних паперів в Україні. Доповіді:
1. Відділ цінних паперів підприємства та його робота на фондовому ринку.
2. Особливості формування портфеля цінних паперів в Україні.
1. Встановіть правильну послідовність етапів управління інвестиційним портфелем:
•+ Моніторинг, тобто постійне вивчення і аналіз факторів, які можуть викликати зміни в інвестиційному портфелі, перегляд портфелю.
•+ Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.
Вибір інвестиційної політики.
•+ Формування портфеля цінних паперів.
■+ Аналіз ринку цінних паперів, визначення рівня доходу за різними цінними паперами.
Дайте характеристику кожному етапу управління інвестиційним портфелем.
2. На українському фінансовому ринку гостро стоїть проблема захисту прав інвесторів та акціонерів. В чому виявляється ця пробле
ма для різних груп інвесторів? Які заходи по захисту прав інвесторів повинні здійснювати держава і самі інвестори?
3. Проаналізуйте переваги та недоліки активного і пасивного управління портфелями цінних паперів. Заповніть таблицю:
Тип управління портфелем цінних паперів | |||
Активне управління | Пасивне управління | ||
Переваги | Недоліки | Переваги | Недоліки |
|
|
|
|
4. Що означає вираз “не класти яйця в один кошик”? Чи існує оптимальна кількість “кошиків” для інвестування? Від чого вона залежить?
5. Дайте типологію інвестиційних портфелів. Сформулюйте суть консервативного і агресивного портфелів цінних паперів.
6. Дайте характеристику сучасному стану українського фінансового ринку з точки зору інвестора.
7. Яка стратегія управління інвестиційним портфелем може бути обрана банком:
а) активна;
б) активно-пасивна;
в) пасивна;
г) нейтральна?
8. Інвестор вкладає власні кошти в якісні цінні папери і переслідує при цьому мету безпечного вкладання. До якого типу інвесторів можна його віднести? Відповідь обґрунтуйте.
9. Назвіть основні складові ефективної інвестиційної діяльності комерційного банку. Дайте їм характеристику.
10. Портфель цінних паперів — це відповідним чином підібрана сукупність окремих видів цінних паперів. Визначте мету формування портфелів цінних паперів. Яким в зв’язку з цим може бути характер портфеля цінних паперів? Дайте характеристику таким портфелям.
/ЛНшшамопеРев|ршШ1
1. Дайте визначення: “Портфель цінних паперів — це...”
2. Збільшення капіталу за рахунок дивідендів та відсотків є метою формування:
а) портфеля консервативного зростання;
б) портфеля середнього зростання;
в) портфеля доходу.
3. Доповніть перелік принципів формування портфеля цінних паперів:
а) безпечність;
б) дохідність;
в) ліквідність;
г)...
4. Інвесторами, для яких головними цілями виступають безпечність вкладень + дохідність, є:
а) консервативні;
б) помірно агресивні;
в) агресивні;
г) досвідчені.
5. Процес внесення до складу портфеля різноманітних цінних паперів із різними характеристиками називається...
6. Встановіть послідовність етапів формування портфеля цінних паперів:
— оцінка ступеня портфельного інвестиційного ризику;
— моделювання структури портфеля;
— визначення характеру портфеля;
— вибір типу портфеля.
7. Дайте визначення: “Інвестиційний фонд — це...”
8. Індексний метод пасивної форми управління портфелем цінних паперів полягає у:
а) внесенні до складу портфеля різноманітних цінних паперів із різними характеристиками;
б) підтримці структури і збереженні рівня загальних характеристик портфеля;
в) виборі певного еталонного портфеля і формуванні аналогічного.
9. Добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, що не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів, і зареєстроване ДКЦПФР визначається як:
а) фондова біржа;
б) довірче товариство;
в) торговельно-інформаційна система;
г) саморегульована організація
|
Рекомендована література
|
1. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995.
2. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.
3. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспектива, 1995.
4. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.
5. Павлова Л. Н. Профессиональная деятельность на рынке ценных бумаг: Практ. пособ. - М.: ЗАО «Бухгалтерский бюллетень», 1997.
6. Семенкова Е. В. Ценные бумаги в системе финансовых потоков: Научное издание. - М.: Изд-во Рос. Эконом. Акад., 1998.
7. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1997.
| ТЕМА 10 |
|
|
ЦІНОУТВОРЕННЯ НА | |
ФІНАНСОВОМУ РИНКУ | |
0 План викладу матеріалу теми | |
1. Завдання і принципи ціноутворення на фінансовому ринку. | |
2. Види та функції цін. |
|
3. Методи ціноутворення. | Специфіка ціноутворення на |
фінансовому ринку. |
|
4. Особливості ціноутворення на різні фінансові інструменти. | |
0^ ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ | |
/ Ціна | / Експертний метод |
/ Курс | / Аналітичний метод |
/ Ціноутворення | / Статистичний метод |
/ Фундаментальний аналіз | / Нормативно-параметричний |
/ Технічний аналіз | метод |
/ Номінальна ціна | / Балансовий метод |
/ Емісійна ціна | / Економіко-математичне |
У Ринкова ціна | моделювання |
10.1. Завдання і принципи ціноутворення на фінансовому ринку
Згідно з класичним визначенням економічної теорії,
ціна - це грошовий вираз вартості того чи іншого товару.
Ціна — це кількісний вираз тих витрат, які несе виробник, для того щоб отримати прибуток. Поняття ціни тісно пов’язане
з поняттям ринкової вартості. Під ринковою вартістю фінансових інструментів мається на увазі вартість, що визначається витратами емітента і регулює ринкову ціну. З іншого боку, для інвестора ціна — це грошовий вираз вартості цінних паперів, які він купує.
Завданнями ціноутворення на фінансовому ринку є:
1) відображення реального співвідношення попиту і пропозиції;
■+ 2) реалізація конкретних цілей ціноутворення;
3) врахування різноманітних факторів.
До основних принципів ціноутворення відносять такі: науковий підхід;
>- цільове спрямування;
можливість зіставлення цін за різні періоди;
>- врахування рівня цін на аналогічні фінансові інструменти;
>> відображення реального рівня витрат на фінансові операції.
У процесі становлення фінансового ринку зростає значення системи формування цін на ньому. Ціни є найважливішою економічною категорією, регулятором економіки. У формуванні цін на фінансовому ринку беруть участь усі його учасники: емітенти й інвестори, посередники і спеціалісти. Система формування цих цін базується на таких основних принципах:
У цільове спрямування залежно від цінової політики і цінової стратегії;
У науковість, тобто обґрунтованість цілей ціноутворення, видів цін і окремих елементів ціни;
У вигідність, тобто відображення в ціні доцільності емісії цінних паперів або операцій із ними;
У реальність або достовірність, тобто втілення в ціні паперів фактичних витрат на емісію;
У можливість зіставлення, тобто можливість порівняння цін різних категорій цінних паперів;
У поєднання стратегії і тактики ціноутворення;
У спадна корисність (тобто чим більше цінних паперів на ринку, тим меншу цінність має кожна додаткова одиниця);
У відмінності в потребах інвесторів. Ступінь потреби інвестора в придбанні цінних паперів допомагає визначити, яку суму він готовий сплатити за них;
У різниця в доходах інвесторів. Доходи інвесторів або їх платоспроможність впливають на попит. При збільшенні доходів попит зростає і, відповідно, при зниженні доходів — зменшується.
Принципи ціноутворення реалізуються залежно від стратегії ціноутворення. Стратегії ціноутворення розрізняють залежно від обраної мети:
швидке отримання прибутку від продажу;
■+ завоювання частини ринку;
встановлення високої початкової ціни (стратегія “зняття вершків ”);
•+ встановлення низької початкової ціни;
•+ проникнення на ринок;
•+ встановлення ціни на основі калькуляції витрат;
персональні взаємовідносини з клієнтом;
■+ антивитратний підхід;
•+ встановлення ціни на рівні ринкової.
Ціноутворення як процес формування цін на ринку цінних паперів здійснюється за певними правилами, з використанням конкретних методів, на основі загальноприйнятих принципів з урахуванням окремих факторів.
На формування цін на фінансовому ринку впливають внутрішні та зовнішні фактори, які мають об’єктивний і суб’єктивний характер. Під впливом різнопланових факторів ціни на один і той же цінний папір можуть суттєво коливатися. В цілому на формування рівня цін на фінансові інструменти впливають: галузева належність емітента та територіальні умови його розміщення, ступінь технічної озброєності виробництва емітента, якість цінних паперів, специфіка окремих регіонів, інвестиційні характеристики цінних паперів та управлінські можливості емітентів, заходи державного регулювання цін, врахування взаємозамінності, врахування цін на аналогічні цінні папери та послуги на зовнішньому ринку, особливості системи формування цін на папери різних емітентів, конкуренція, монополізм, ступінь розвитку ринкових відносин, співвідношення між попитом і пропозицією, рівень податків.
На практиці в процесі формування цін одночасно враховується велика кількість ринкових факторів, які об’єднані в три групи: попит, витрати і конкуренція (факторний аналіз).
У відповідності із законом збалансованості попиту і пропозиції загальний рівень цін на цінні папери залежить від співвідношення попиту і пропозиції. До факторів попиту відносять: обсяг потенційних інвестицій, смаки та звички інвесторів, їхні доходи, наявність аналогічних цінних паперів на ринку і ціна на них, вартість інших фінансових інструментів.
На ціни на фінансовому ринку впливає конкуренція, оскільки державний бюджет, кредитний ринок і ринок цінних паперів не лише доповнюють один одного, а й конкурують між собою в залученні фінансових ресурсів. Наприклад, збільшення бюджетних ресурсів, підвищення податків (за інших рівних умов) безумовно призведе до скорочення вільних грошових ресурсів суб’єктів господарювання та населення і, відповідно, до звуження ринків банківського кредиту і цінних паперів. До факторів конкуренції відносять: кількість і різноманітність емітентів, наявність аналогічних цінних паперів, рівень цін конкурентів.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
