Продавець опціону продає своє зобов’язання купити (продати) деяку кількість базового активу, а його покупець — своє право продати (купити) цю кількість або відмовляється від продажу (купівлі). Частіше в ролі базового активу виступають прості акції, але можуть бути й інші фінансові інструменти.
Опціон має внутрішню вартість. У її ролі виступає дохід власника опціону, який він міг би отримати за умови негайної реалізації базового активу за поточною ринковою ціною.
Для власника опціону важливою є не проста наявність внутрішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії. Але навряд чи це допустить надписант, який враховує в премії не тільки внутрішню, а й зовнішню вартість. Остання — це різниця між премією і внутрішньою вартістю опціону. Вона залежить від рівня ризику, величини і динаміки ринкових процентних ставок, терміну дії контракту й інших факторів. Залежить зовнішня вартість і від ступеня змін курсу базового активу в період дії опціону. Цей ступінь нерідко визначається простою інтерполяцією попередніх курсових змін. Якщо інвестор, купуючи опціон, страхує себе цим від можливих збитків, то продавець опціону страхує себе від можливих збитків точним розрахунком розміру зовнішньої вартості. ^
Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Наприклад, за хронічної інфляції опціони будуть вигідні тільки покупцям цінних паперів і не вигідні продавцям. І навпаки, при тривалому перевищенні пропозиції над попитом на базові активи опціони вигідні продавцям (тому що ціни падатимуть у перспективі) і не вигідні покупцям.
Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажаних змін цін, а також одержати додаткову вигоду у разі сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси — високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як на біржі, так і поза нею. Завдяки опціону його власник також може розрахувати для себе максимальну величину ризику. Його максимально можливі втрати при цьому дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може сплачуватися (і враховуватися) окремо від вартості базового активу або включатися до неї. У першому випадку премія сплачується при оформленні опціонного договору, в другому — у момент заяви про відхід від угоди або при її виконанні.
Таким чином, як базовий актив опціону може виступати основний фінансовий інструмент (акція, облігація, державні боргові зобов’язання). Опціон — це пільгове вкладання коштів у капітал емітента і надписанта; це похідна, боргова, строкова, ринкова, котирувана, біржова, масова, курсова, комерційна, спекулятивна форма цінного папера.
Ф’ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов’язання покупця, продавця та організатора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф’ючерса.
Це один із новітніх фінансових інструментів. Існують товарні і фінансові ф’ючерси. Товарні ф’ючерси — це ф’ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінансові ф’ючерси — це ф’ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти — державні й інші цінні папери, біржові
індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контракт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов’язуються поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною. У деяких ф’ючерсах, наприклад, за банківськими процентними ставками, замість купівлі-одержання товару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.
Ф’ючерсний контракт — це контракт постачання. При цьому його продавець виступає постачальником, а покупець — майбутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф’ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані. У розрізі окремих товарних груп і видів фінансових інструментів обумовленими є: їхня кількість, якість, терміни постачання, місце постачання й ін. У ф’ючерсному контракті не проставляється тільки ціна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу, яка надалі постійно змінюється.
Особливість ф’ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного прибутку під час перепродажу ф’ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф’ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При настанні терміну оплати за основною угодою врахування зворотних (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню прибутку, підстраховує його. Використання ф’ючерсів пов’язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.
Ф’ючерси дають змогу страхувати цінні папери (фінансові активи) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.
Специфікація кожного нового класу ф’ючерсів обов’язково повинна містити такі відомості:
>> вид ф ’ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу); базовий актив;
кількісні та якісні характеристики базового активу;
>► термін виконання зобов ’язання за ф ’ючерсом;
>- перший та останній день обігу ф’ючерса;
порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обов’язків за ф’ючерсом;
порядок проведення розрахунків за ф ’ючерсом; спосіб визначення ціни ф’ючерса;
У* мінімальна зміна ціни ф ’ючерса.
Зобов’язання за ф’ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф’ючерса, продажу (купівлі) ф’ючерса, здійснення грошових розрахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф’ючерса.
Зобов’язання за ф’ючерсом виконуються тільки через організатора торгівлі цим ф’ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов’язань за ф’ючерсом є юридична особа, яка веде облік прав власності за ф’ючерсом.
Можливість оперативно закрити ф’ючерсний контракт — його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф’ючерс- них контрактів закінчуються поставкою реального товару.
Ще однією особливістю ф’ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф’ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.
Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф’ючерсам?
Обидва цінні папери — похідні, ринкові, біржові, котирувань комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лотами, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в термінології. Так, вважається, що продавець займає коротку, а покупець — довгу позицію; відкритою позицією вважається укладання контракту, а закритою — виконання зобов’язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.
Відмінність між ф’ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший — суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в
>- перший та останній день обігу ф’ючерса;
порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обов’язків за ф’ючерсом;
порядок проведення розрахунків за ф ’ючерсом; спосіб визначення ціни ф’ючерса;
У* мінімальна зміна ціни ф ’ючерса.
Зобов’язання за ф’ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф’ючерса, продажу (купівлі) ф’ючерса, здійснення грошових розрахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф’ючерса.
Зобов’язання за ф’ючерсом виконуються тільки через організатора торгівлі цим ф’ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов’язань за ф’ючерсом є юридична особа, яка веде облік прав власності за ф’ючерсом.
Можливість оперативно закрити ф’ючерсний контракт — його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф’ючерс- них контрактів закінчуються поставкою реального товару.
Ще однією особливістю ф’ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф’ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.
Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф’ючерсам?
Обидва цінні папери — похідні, ринкові, біржові, котирувань комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лотами, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в термінології. Так, вважається, що продавець займає коротку, а покупець — довгу позицію; відкритою позицією вважається укладання контракту, а закритою — виконання зобов’язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.
Відмінність між ф’ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший — суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в позабіржовій торгівлі. Ф’ючерс — менш складний папір, ніж опціон. Опціон, як відомо, — це право і зобов’язання. Ф’ючерс же — це тільки зобов’язання однієї сторони поставити певний товар (фінансовий інструмент), а другої сторони — купити його за певною ціною в конкретний термін. Можливість відходу від угоди закладена в умовах опціонного контракту, чого не можна сказати про ф’ючерс. Недолік ф’ючерсів полягає в тому, що, на відміну від опціонів, продавець у даній ситуації не одержує додаткових вигод у разі зростання цін, а покупець — у разі їхнього зниження. Воднораз ф’ючерси набагато поширеніші, ніж опціони (особливо валютні ф’ючерси).
Об’єктивна необхідність розвитку ринку ф’ючерсних контрактів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ринок має слугувати механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон’юнктури. Функціонування ринку дає змогу суб’єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він також тим, що пропонує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливого значення це набуває за умови портфельного підходу до інвестування.
Але існують певні проблеми на шляху розвитку термінового ринку в Україні.
По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загальноприйнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним механізмам, що діють на ринку деривативів, — починаючи від самого тлумачення ф’ючерсного контракту до вирішення проблем мита й оподаткування (нині прибуток, який оподатковується, не зменшується на суму від’ємної варіаційної маржі).
По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф’ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.
Необхідною умовою успішної роботи ф’ючерсного ринку є наявність високорозвинених ринків базового активу. Вони повинні відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високолік- відними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.
Якщо ці умови не будуть виконуватися, ринок термінових контрактів не працюватиме.
Ще одним видом похідних фінансових інструментів є депозитарні розписки.
Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резиден- та на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.
Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її власнику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).
Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опосередкованого голосування, одержання дивідендів та інші права власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені депозитарні розписки (свідоцтва).
Депозитарні розписки — це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому можна сказати, що депозитарні розписки — це свідоцтва про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по- середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Зазвичай ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.
Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основних фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шукають зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхідністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості.
Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.
Акції і депозитарні розписки відносно один одного є взаємозамінними паперами. Співвідношення цін депозитарних розписок і основного (материнського) цінного папера не обов’язково становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного папера. Виділяють глобальні (ГДР) і американські депозитарні розписки (АДР). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими — на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.
Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціоне- ра і т. д.
У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитарний банк. Останній є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне забезпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.
Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, можуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко пояснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акціонери компанії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості голосуючих акцій.
Вихід на іноземні фондові ринки — досить складна, трудомістка, тривала й дорога процедура. Її здійснення для більшості українських емітентів просто не під силу.
Для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка всього спектра необхідної документації, готовність до розкриття економічної інформації, глобальна аудиторська перевірка підприємства іноземними фірмами, співробітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також із юридичними компаніями.
До інших видів похідних цінних паперів належать:
У сертифікат цінного папера; •<,
У варант;
У ордер;
У купон.
Якщо на зовнішніх фондових ринках представляти основний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внутрішньому таку функцію виконує сертифікат цінного папера. Сертифікат — це документ, що засвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція — це документоване вкладення в статутний капітал корпорації, то сертифікат акції — це документоване підтвердження вкладення в статутний капітал.
Сертифікат акцій (облігацій) — це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право володіння і розпорядження одним або декількома цінними паперами одного випуску (серії).
З вищезгаданих сертифікатів тільки опціонний є похідним фінансовим інструментом, інші віднесені до основних цінних паперів.
Суто похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного папера.
Варант - це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.
Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант — це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний
з основною облігацією. Для цього він повинен містити: найменування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і термін дії купона, у необхідних випадках —найменування платіжного агента (банку). Можливі й інші реквізити. Зазвичай купони випускають на пред’явника, навіть у тому випадку, коли основний цінний папір є іменним.
Купон зазвичай прикріплений до облігації і має силу в комплекті з нею. Але він може існувати поза основним папером як додаток до нього. У цьому разі він може бути в обігу, мати курс і може бути офіційно визнаним як цінний папір.
До сурогатних форм цінних паперів також відносять: г» лотерейні білети, страхові поліси;
-ї обов’язкові замінники грошей (квитанції, контрольні товарні чеки, поштові марки, талони);
різного роду платіжно-розрахункові зобов’язання, що виникають під час поточної господарської діяльності з будь-яким терміном виконання;
легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і т. п.);
-ї ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбітражне або судове рішення й ін.).
[%ЕІНННК££м'наРське заняттЕНИІННІ
Питання до обговорення:
1. Характеристика ринку акцій в Україні.
2. Облігація та її роль на фінансовому ринку в Україні.
3. Вексель та проблеми вексельного обігу в Україні.
4. Роль приватизаційних цінних паперів в економіці України.
5. Банківські цінні папери та їх особливості в Україні.
6. Проблеми використання похідних цінних паперів в Україні. Доповіді:
1. Роль приватизаційних цінних паперів в економіці України.
2. Дериватив та його роль на фінансовому ринку. Особливості його використання в Україні.
1. Визначити ціну розміщення комерційним банком власних векселів, якщо номінал векселя складає 100 тис. грош. од., термін платежу
- через 6 місяців від дати складання, банківська ставка відсотку
- 15 % річних.
папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як похідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.
В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоцтво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він видається для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту під нього.
Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва. Тут вони, як і коносамент, виступають товаророз- порядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і складське свідоцтво мають цілком незалежний один від одного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індосаменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.
Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за пев- ною ціною у певний час.
Завдання ордера — зацікавити потенційних інвесторів у придбанні акцій нових випусків. Ордер випускається зазвичай разом з основним папером. Він може відокремлюватися від останнього і мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам. Найчастіше ордер випускається на термін від одного до декількох років. Це звичайно іменний цінний папір.
Чим ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифіката? Варант надає право обміну одного цінного папера на інший. Опціон надає право купівлі і продажу. У випадку ж із ордером мова йде тільки про купівлю (передплату). Ордери- цінні папери не слід плутати з ордерами, використовуваними в практиці бухгалтерського обліку (прибутковими і видатковими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).
Купон — це відривна (відрізна) частина цінного папера, що дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибутом облігації, яка називається в цьому випадку купонною. Незалежно від того, визнаний купон у даній країні цінним папером чи ні, — він в обов’язковому порядку має бути ідентифікований
2. Визначити сукупну дохідність акції, якщо відомо, що акція придбана за номінальною вартістю 100 гроиі. од. при ставці дивіденду 60 % річних. Ринкова вартість акції через рік після випуску склала 180 гроиі. од.
3. Акція акціонерного товариства з дивідендом 40 % придбана за подвійним номіналом і продана через рік за 136 гроиі. од., забезпечивши сукупну дохідність в 90 %. Визначте курс акцій в момент продажу.
4. Поточна дохідність привілейованої акції, за якою при випуску оголошено дивіденд в 11 %, дорівнює 8 %, номінальна вартість - 1000 грош. од. Визначити ринкову ціну акції.
5. Облігація з терміном погашення три роки, з річними купонними виплатами 80 % річних продається з дисконтом 15 %. Яка її дохідність до погашення?
6. Курс акцій виріс за рік на 15 %, дивіденд виплачувався один раз в квартал в розмірі 2,5 грош. од. на акцію. Яка повна дохідність акції за рік, якщо в кінці року її курс становив 11,5 грош. од.?
7. Поточна ринкова ціна акції 125 грош. од. За останній рік були виплачені дивіденди в розмірі 6 грош. од. на одну акцію. Розрахуйте дивідендну дохідність акції.
8. Ринкова ціна акції дорівнює 106 грош. од. за штуку, ціна передплати на акції за варантом -105 грош. од. На один варант можна купити 100 акцій. Визначити вартість варанта.
9. Проаналізуйте вартість і дохідність кожного виду акцій на основі наступних даних:
Показники | Компанія А | Компанія Б |
1. Прибуток на акцію, грош. од. | 2,5 | 7,5 |
2. Дивіденди на акцію, грош. од. | 1,0 | 5,0 |
3. Темпи приросту прибутку, % | 8,0 | 4,0 |
4. Ціна акції, грош. од. | 26,0 | 60,0 |
5. Дохідність за безризиковими вкладеннями, % | 7,0 | 7,0 |
6. Очікувана середньоринкова дохідність, % | 13,5 | 13,5 |
10. Номінал казначейського векселя складає 1000 грош. од., термін погашення - 6 місяців, діюча банківська відсоткова ставка 15 % річних. За якою ціною буде продаватися вексель?
11. Номінал облігації становить 100 грош. од, фіксована купонна ставка - 18 %, ринкова ціна облігації -120 грош. од. Визначте поточну дохідність облігації.
12. Щорічний дивіденд за привілейованою акцією становить 40 гроиі. од. Якою повинна бути поточна вартість цієї акції, якщо прийнятна норма дохідності для інвестора дорівнює 20 %?
13. Що таке золоті сертифікати і в чому полягає проблема пов’язаного з ними ризику на ринку цінних паперів? Який механізм їх випуску й обігу?
14. Яка роль державних боргових зобов’язань як операції по запозиченню коштів на ринку вільних капіталів? Охарактеризуйте ринок державних і муніципальних цінних паперів.
15. Визначте, купівля якбі із облігацій найбільш приваблива для інвестора з точки зору одержання доходу за перший рік, якщо відомо що:
а) облігація А з терміном погашення один рік розміщується з дисконтом 40 %;
б) облігація В з терміном погашення три роки і купівельною став
кою 50 % розміщується за номіналом;
в) облігація С погашається через один рік і при купонній ставці ЗО %
має ринкову вартість 80 %.
1 (ННІІІШІШ1 І
1. Операція емітента з цінними паперами, яка передбачає зрівняння у правах акцій чергового випуску з акціями попередніх випусків, позначається як:
а) консолідація акцій;
б) дроблення акцій;
в) асиміляція акцій;
г) деномінація акцій.
2. Чи може акціонерне товариство викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх анулювання?
а) так;
б) ні.
3. Зменшення номінальної вартості акцій діленням на визначений коефіцієнт визначається як:
а) асиміляція акцій;
б) дроблення акцій
в) конвертація акцій;
г) деномінація акцій.
4. Рішення загальних зборів акціонерів про випуск акцій оформлюється:
а) протоколом;
б) проспектом емісії;
в) оголошенням в засобах масової інформації.
5. Дивіденди сплачуються:
а) за акціями, що знаходяться на балансі акціонерних товариств;
б) за акціями, що належать акціонерам;
в) за акціями, що знаходяться на балансі акціонерних товариств та за акціями, що належать акціонерам.
6. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що по відношенню до статутного фонду акціонерного товариства перевищує:
а) 5 %;
б) 10 %;
в) 15 %;
г) 25 %.
7. Акція, що гарантує власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства:
а) проста іменна акція;
б) іменна привілейована акція;
в) конвертована проста акція;
г) на пред ’явника проста акція.
8. Випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства:
а) заборонено;
б) дозволено;
в) дозволено, якщо товариство знаходиться в процесі фінансового оздоровлення;
г) дозволено, якщо товариству загрожує банкрутство.
9. Правом позачергового скликання загальних зборів акціонерів володіють акціонери, які в сукупності володіють часткою в:
а) 15 %;
б) 20%;, -,
в) ЗО %;
г) 50 % +1 акція.
10. Облігація належить до групи:
а) боргових цінних паперів;
б) пайових цінних паперів;
в) похідних цінних паперів.
11. Частка облігацій акціонерного товариства по відношенню до розміру статутного фонду не може перевищувати:
а) 20 %;
б) 25 %;
в) 33 %;
г) 50 %.
12. Корпоративні облігації можуть випускатися:
а) виключно акціонерними товариствами;
б) підприємствами будь-яких організаційних форм;
в) місцевими органами влади.
13. Власники облігацій підприємств отримують відсотки за ними:
а) в першу чергу, перед виплатою дивідендів за акціями;
б) після виплати дивідендів за простими акціями;
в) після виплати дивідендів за привілейованими акціями;
г) після виплати дивідендів за всіма типами акцій.
14. Виплата відсотків за облігаціями підприємств:
а) здійснюється з чистого прибутку;
б) здійснюється з валового доходу;
в) здійснюється з валового прибутку;
г) відноситься на витрати підприємства.
15. Згідно з законодавством України випуск облігацій для покриття збитків від господарської діяльності здійснюватися:
а) не може;
б) може;
в) може, лише з метою уникнення банкрутства;
г) може, якщо підприємство знаходиться на стадії фінансового оздоровлення.
16. Випуск облігацій підприємств для формування статутного фонду здійснюватися:
а) може;
б) не може;
в) може, у випадку повної оплати всіх раніше випущених акцій;
г) може, з метою його поповнення.
17. Рішення про випуск муніципальних облігацій в Україні приймається:
а) Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
б) Кабінетом Міністрів України;
в) місцевими Радами народних депутатів.
18. До незабезпечених облігацій місцевих позик відносять:
а) облігації під спеціальний податок;
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |