Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера — “облігація”, найменування і місцезнаходження емітента облігацій; найменування або ім’я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.
Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків. Купон на виплату відсотків повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона; номер облігації, за якою виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з подальшим вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні мати купонний лист.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.
Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов’язково містити:
У найменування емітента облігацій та його місцезнаходження;
У відомості про статутний фонд, господарську діяльність службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);
У дані про розміщення раніше випущених цінних паперів;
У мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред’явника);
У загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій;
У кількість учасників голосування;
У порядок випуску облігацій та виплати доходів за ними;
/
У більшості банків, фінансових та нефінансових інститутів завжди існують тимчасово вільні кошти, котрі вони готові вкласти і зазвичай вкладають у державні облігації, роблячи внесок у розвиток ринку цінних паперів.
Крім фінансування бюджетних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення припливу іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином інвалюту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Для придбання облігацій іноземні інвестори купують національну валюту країни і розраховуються нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти веде до підвищення її курсу.
Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є стримування розвитку інфляції. У цьому разі кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилучаються з обігу, тобто “притримуються”.
Державні облігації задовольняють вимоги надійності, стабільності й ліквідності. Вони вважаються найнадійнішим видом цінних паперів, оскільки вважається, що держава гарантує виконання своїх зобов’язань за випущеними нею облігаціями усім своїм майном.
Отже, облігації внутрішньої державної позики в економіці України виконують такі функції:
є найцивілізованішим ринковим способом формування державного боргу;
забезпечують касове виконання державного бюджету шляхом покриття розривів між доходами та видатками, що виникають у результаті нерівномірності в часі податкових надходжень і видатків бюджету;
при проведенні грошово-кредитної політики виступають регулятором не лише грошового обігу, а й розвитку економіки в цілому: сутність грошово-кредитної політики полягає в зміні грошової маси з метою досягнення зростання обсягу виробництва, підвищення зайнятості та попередження інфляції;
мобілізують кошти для фінансування цільових державних та місцевих програм, які мають важливе соціально-економічне значення.
Необхідно виділити подібні й відмінні риси між двома най- популярнішими видами цінних паперів — акціями та облігаціями.
Спільність корпоративних облігацій та акцій проявляється насамперед у тому, що вони є масово емітованими, біржовими, корпоративними, основними, ринковими фондовими цінностями і мають ряд спільних реквізитів, а також курс і балансову вартість, можуть мати обіг як на біржовому, так і позабіржово- му ринках. Щодо них існує державна система реєстрації, контролю і регулювання їх обігу. За акціями та облігаціями існує екс-дивідендний строк, коли покупець уже не має права на отримання доходу за ними. Ці доходи, не отримані вчасно, перераховуються до державного бюджету.
Таким чином, акції та облігації називають фінансовим капіталом першого порядку. В обох випадках можуть укладатися договори між емітентом, з одного боку, і гарантом (поручителем), а також андеррайтером випуску — з другого боку. Останніми найчастіше виступають банки та інвестиційні компанії.
Серед відмінностей можна виділити: по-перше, відмінності, пов’язані з їх випуском. Акції може випускати тільки акціонерне товариство, тоді як корпоративні облігації — підприємства будь- яких організаційних форм. Облігації може випускати і держава, тоді як державних акцій не буває (або це псевдоакції підприємств і трудових колективів вісімдесятих років). Облігація, з погляду її емітентів, — універсальніший фінансовий інструмент.
Облігації можна розміщувати з дисконтом (зі знижкою від номіналу), тоді як акції розміщувати за ціною, що менша від номіналу, не можна. Купуючи акції першого випуску, акціонери стоять біля витоків акціонерного товариства. Облігаціонери ж у всіх випадках мають справи з уже сформованою корпорацією.
Різні причини випуску акцій і облігацій. Акції випускаються при створенні акціонерного товариства або при збільшенні його статутного капіталу з метою залучення додаткових фінансових ресурсів. Що стосується облігацій, то до їхнього випуску вдаються зазвичай тоді, коли акціонерного капіталу виявляється вже недостатньо для обслуговування процесу розширеного відтворення основних фондів (при нестачі оборотних коштів підприємство звичайно випускає не облігації, а комерційні боргові зобов’язання, наприклад векселі).
До випуску облігацій вдаються і тому, що з фінансової точки зору це краща і дешевша операція, ніж збільшення статутного капіталу і пов’язані з цим додаткова емісія і розширення кола акціонерів.
Заслуговують на увагу й відмінності у статусах акціонера й облігаціонера. Акціонер (співвласник корпорації) перебуває у часткових партнерських відносинах з іншими учасниками акціонерного товариства. Облігаціонер же — кредитор компанії. Якщо це — акціонерне товариство (корпорація), то він перебуває у договірних відносинах із товариством у цілому, із товариством як юридичною особою, не беручи участі в управлінні останнім. У разі банкрутства компанії майнові претензії облігаціо- нерів задовольняються в першочерговому порядку стосовно аналогічних претензій акціонерів.
Звідси — істотні відмінності в якісній природі акцій і облігацій як цінних паперів. Облігація — борговий терміновий цінний папір. Акція ж — пайовий, звичайно без вказівки терміну дії. Акція становить частину статутного капіталу, а облігація — частину облігаційної позики. Номінал для облігації відіграє набагато більшу роль, ніж для акції. По-різному виражається і їхній курс (відсотки і грошові одиниці). Причому коливання курсів облігацій менш значні, ніж акцій. Облігація має більш високі інвестиційні якості з погляду її надійності. Тут гарантується як обумовлений дохід, так і погашення облігації. За акціями гарантована виплата дивідендів. Акціям притаманні однозначно більш високі спекулятивні якості. Не менш важлива відмінна властивість облігації полягає у тому, що її регулююча роль у процесі суспільного відтворення виражена набагато слабше, ніж акції.
Це пояснюється, по-перше, меншим ареалом її поширення. По-друге, тим, що вона, хоч і є фондовим папером, але не є такою ж мірою капіталорозпорядчим папером.
Динаміка продажу облігацій більше пов’язана з ціновими параметрами випуску, термінами обігу, іміджем окремого емітента, ніж з економічним станом тієї або іншої галузі. Недарма до більшості фондових індексів входить динаміка курсів акцій, але не облігацій. Менша регулююча роль облігацій у процесі суспільного відтворення пов’язана і з іншими причинами (більше обмежень в обігу, більш консервативний тип власників цих паперів та ін.).
Чимало відмінностей пов’язано з формами й умовами виплати доходів за розглянутими цінними паперами. Формально при випуску облігацій емітент бере на себе більше зобов’язань, ніж при емісії акцій. Крім зобов’язань повернути основний борг і виплатити відсотки, тут можуть бути і додаткові зобов’язання, закріплені в договорі (контракті). Але за облігаціями дохід виплачується тільки на час їхньої дії, а за акціями — на час існування корпорації. Рівень регулярності, фіксації і гарантій виплат за облігаціями у цілому вищий, ніж за акціями. Та й умови випуску облігацій, у тому числі цінових, як правило, обліга- ціонерам більш доступні, ніж умови емісії акцій акціонерам.
Якщо дивіденди виплачуються тільки з чистого прибутку, то відсотки за облігаціями відносяться на витрати компанії, виплачуються не тільки при можливій відсутності прибутку, а й у разі збитковості підприємства. Вони виплачуються до і незалежно від оподаткування прибутку, тимчасом як дивіденди — після оподаткування прибутку. Розмір купонних виплат можна визначити за формулою:
Ном. х КП
КВ =, п (л
100% К }
де КВ — розмір купонних виплат; Ном. — номінал; КП — купонний відсоток.
Купонні виплати здійснюються за купонами, доданими до облігації. Купони нумеруються, кожний з них призначений для виплати відсотка за певний час. При цьому їх звичайно відрізають. Купони пред’являються для оплати самому емітенту, гаранту (поручителю) випуску або уповноваженому фінансовому посереднику. Якщо сумарна вартість випущених акцій утворює статутний капітал корпорації, то сумарна вартість випущених корпоративних облігацій — це позиковий капітал компанії (або його частина).
Для виплат відсотків за облігаціями і погашення їх вартості на підприємстві створюється відкладений фонд (фонд погашення). Підприємство перераховує у нього відповідно до укладених договорів (контрактів) певні грошові суми для того, щоб мати можливість виплачувати відсотки, а до моменту погашення випуску мати необхідні фінансові ресурси. Розмір погашення залежить від умов випуску облігацій.
Умовами випуску може бути передбачена можливість дострокового погашення облігацій. Це робиться, наприклад, у випадках, коли емітенту або його агенту із якихось причин вигідніше робити виплату боргу частинами, а не повністю. При цьому звичайно обумовлюються умови дострокового погашення, його час, ціни погашення й ін. Для дострокового викупу облігацій емітент може створити викупний фонд.
Облігації, у порівнянні з акціями, мають і масу інших — другорядних відмінностей, наприклад, в операціях із ними спостерігається менше фінансових афер.
Облігація також, як і акція, продається і купується на ринку і має ринковий курс.
Ринковий курс облігації можна подати у такий спосіб:
ж=їЕ:хі00%- <77>
де РК — ринковий курс облігації, %; РЦ — ринкова ціна облігації, грн.
Звідси, у свою чергу, ринкова ціна облігації дорівнює: птт Ном.хРК
100% ‘ ' (7’8)
Як і у випадку з акцією, курс і ціна облігації у першу чергу пов’язані з рівнем прибутковості будь-якого іншого альтернативного (прийнятного) способу вкладення капіталу (банківського відсотка, державних боргових зобов’язань та ін.):
(1+77 Г
РЦ = Ном. х -—х 100 % /7 9)
(і + да)й ’ ( '
де До — прибутковість облігації — купонний відсоток за облігацією (у сотих частках відсотка); Да — прибутковість альтернативних вкладень капіталу (у сотих частках відсотка); н — кількість років, що залишилася до погашення облігації.
Спрощено ринкову ціну облігації можна подати у такий спосіб:
РЦ = Ном. + Схн, (7.10)
де С — сума річних купонних виплат за облігацією.
Таким чином, ціни облігацій залежать не тільки від рівня прибутковості альтернативних інвестиційних проектів, а й від прибутковості самої облігації, терміну, на який вона випущена, у тому числі терміну, що залишився до погашення облігації. У цьому разі чим більший цей термін, тим за інших рівних умов дорожчою є облігація. “Довгі” гроші — найдорожчі. Якщо облігація випущена з дисконтом, то при наближенні дати погашення величина дисконту буде зменшуватися.
Курс процентної облігації в процесі обігу автоматично підвищується завдяки зростанню накопиченого купонного відсотка. При реалізації облігації неодержані продавцем купонні відсотки будуть розділені між ним і покупцем. їхня накопичена частина (відсотки за час, що минув після останньої виплати відсотків до дати купівлі-продажу облігації), увійшовши у вартість облігації, буде сплачена покупцем продавцю. В екс- дивідендний термін курси іменних корпоративних облігацій автоматично зменшуються на величину відсотка, тому що цей відсоток покупцю вже не припаде — його може одержати тільки продавець. На курси облігацій, як і на курси акцій, впливають також інші фактори. У першу чергу це — стан попиту-пропо- зиції, кредитний рейтинг емітента, наявність відкладеного (або викупного) фонду і т. д.
Важливим фінансовим інструментом на міжнародному фінансовому ринку є єврооблігацп. Міжнародна асоціація фондових ринків займається стандартизацією умов випуску та обігу євро- облігацій, а також приймає правила торгівлі єврооблігаціями.
Основна форма випуску єврооблігацій — у вигляді цінного папера на пред’явника. Вони обслуговуються в одній із світових депозитарно-клірингових систем і розміщуються одночасно на ринках кількох країн. Найбільша кількість угод із єврооблігаціями здійснюється у фондових центрах — Лондоні, Сінгапурі, Гонконзі, Нью-Йорку та Токіо.
7.3. Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні
Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).
В Україні вексельний обіг регламентується такими законодавчими актами:
>- Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”.
>- Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року”, якою запроваджено “Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” від 6 липня 1999року.
>- Указ Президента України від 14 вересня 1994 року № 530/94 “Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”.
>*■ Указ Президента України від 26 липня 1995 року “Про розширення сфери обігу векселів ”.
В Україні використовуються два види векселів:
У 1. простий;
/ 2. переказний (тратта).
Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.
Переказний вексель — це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред’явленням або в день, указаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред’явнику векселя.
Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа останній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим.
За формою передачі індосамент може бути двох видів: іменний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселетримач має три можливості: заповнити бланк від імені третьої особи (або й від власного імені), індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім’я або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту.
Між простим (соло) векселем та переказним (тратта) існує багато спільних рис. Велика частина їхніх обов’язкових реквізитів збігається. Вексельні відносини в обох випадках, як правило, випливають і пов’язані з угодою, що стала підставою для видачі векселя. Ці векселі надають векселетримачеві право вимагати зазначену у векселі суму у визначений термін. Предметом обох документів можуть бути тільки гроші. Обидва види цих фінансових інструментів є абстрактними і безумовними, тобто не пов’язаними з настанням яких-небудь подій або обставин. Усяка така умова робить векселі недійсними. Можливі посилання на інші обставини повинні проставлятися окремо від основного тексту.
Терміни платежу за векселями можуть бути виражені тільки одним зі способів, передбачених вексельним законодавством. Виставлення векселів на пред’явника не допускається. Забороняється також дроблення вексельних сум. Однаковими є й терміни давності за вексельними вимогами. Термін дії претензій до акцептанта становить 3 роки, до індосантів і векселедавців — 1 рік. Термін давності вимог одного з індосантів, що оплатив вексель, до трасанта й інших осіб, що здійснили переказні написи, становить 6 місяців.
Що відрізняє простий і переказний векселі, то це, у першу чергу, зрозуміліший характер боргового зобов’язання, виражений у простому векселі. Тут спочатку беруть участь дві особи. Перша особа — це векселедавець, що виписує вексель і одночасно є платником за ним. Друга особа — ремітент — перший одержувач за векселем. Він же — перший векселетримач, перед яким платник бере відповідне зобов’язання. Тут головний вексельний боржник — векселедавець, до якого з боку векселетримача може бути пред’явлений прямий позов.
Переказний вексель набагато складніший у використанні, що є однією з причин його меншого застосування. В одному документі тут фактично виражені два боргові зобов’язання: платника перед трасантом (надписантом) і трасанта перед ремітентом (одержувачем). Головним боржником тут є акцептант. Відмінність між векселями і в природі особи, що виписує вексель. У простому векселі — це боржник, а в переказно- му — кредитор. Звідси і розбіжності за характером самих векселів. У простому векселі — це особисте зобов’язання сплати,
а в переказному — вказівка (наказ) сплатити третій особі (ремітентові). Відмінність між векселями — і в характері їхнього використання. Переказний вексель частіше використовується для кредитування торгівлі, у тому числі зовнішньої, тоді як простий вексель — при оформленні позичок.
Якщо розглядати векселі за термінами оплати, то їх можна розподілити на чотири типи. Поточні — до терміну оплати залишилося більш як місяць, термінові — менш як місяць, прострочені — термін оплати закінчився, але минуло не більш як рік, і безнадійні — термін несплати перевищив один рік.
З вексельним обігом пов’язуються небезпідставні сподівання щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак формування вексельних відносин серед суб’єктів господарської діяльності, яке викликало позитивні економічні зрушення, виявило водночас і чимало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, застосування якого у господарському обороті припинилося внаслідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930—1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення вексельних операцій суб’єктами підприємництва.
Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх виконують векселі у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки.
Застосування в обігу двох видів векселів — простих і пере- казних — забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції і кількості суб’єктів, що беруть у ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визначає потенційну можливість переведення боргу.
Кожен із названих видів векселів може набувати різноманітних форм. Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.
Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу є, власне, комерційним кредитом.
Фінансові векселі обслуговують позики, які суб’єкти господарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів. Нині в Україні фінансові векселі представлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів і за своїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.
Застосування інших форм векселів в Україні заборонене, оскільки вони є занадто зручними інструментами для зловживання і у сфері господарських відносин, і у сфері розрахунків із бюджетом.
Векселі комерційних банків вважаються найнадійнішими, вони використовуються і як засіб платежу, і як об’єкт купівлі- продажу з метою отримання прибутку.
Казначейські векселі випускаються для фінансування бюджетних організацій у зв’язку з відсутністю грошей в бюджеті. Одержувачі векселя можуть скористатись ним як засобом платежу або просто поступитися ним іншому підприємству. Останній векселетримач може пред’явити такі векселі для заліку обов’язкових платежів до бюджету.
Форма, в якій вексель виступає у господарському обороті, до певної міри зумовлена його функціями.
Важливою функцією векселя є його спроможність бути знаряддям комерційного кредиту в умовах, коли особливого значення в Україні набувають такі чинники економічного розвитку, як фінансове забезпечення та фінансове регулювання діяльності суб’єктів підприємництва. Фінансове забезпечення передбачає формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку, залучення акціонерного капіталу, кредитів і в окремих випадках бюджетних асигнувань. Наймобільнішою та найефективнішою формою фінансового забезпечення в умовах обмеженості джерел власних коштів є кредитування підприємств, яке здійснюється як банківський або комерційний кредит.
З векселями здійснюються різні операції. Доміцилювання — це оплата векселя за дорученням клієнта (векселедавця), що за попередньою домовленістю з банком вказує місце платежу. Інкасування векселя — виконання доручення векселетримача на одержання у встановлений термін належних платежів за векселем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не
надійшов — вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений ~ банк несе відповідальність за можливі наслідки. Дисконт векселів — це їхній облік (прийом, придбання) у банках, під час якого банк одержує дисконтну ставку. Форфейтування — купівля вексельних боргів, коли векселетримач робить переказний напис покупцю із застереженням типу “без звертання на мене”. Депонування векселів — здача їх на збереження в спеціалізовані фінансово-кредитні й інвестиційні інститути. 5
Основні проблеми вексельного обігу в Україні:
>- 1) векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами;
>*- 2) часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред’явлення векселя до оплати й протесту;
3) арбітражний суд не завжди може захистити права векселетримача, якщо він припустився грубої необережності;
4) ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні.
У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється у центрі уваги з цілого ряду причин:
по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дає змогу оперативно розв’язувати багато складних господарських і фінансових проблем;
по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;
по-третє, вексель розглядається урядом України як один із головних засобів проведення взаємозаліків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;
по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього. Вона, однак, потребує дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.
Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку України можна вважати прийняття Указу Президента
України від 14 вересня 1994 р. № 530/94 “Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”.
Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у травні 1995 року спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України “Про проведення заліку щодо взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями”, за якою передбачалося провести на беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої заборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками) векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна спільна Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями. Широко використовуються векселі і в зовнішньоекономічних відносинах, забезпечуючи здійснення міжнародної торгівлі.
В Україні згідно з чинним законодавством:
У використовують векселі, а також виступають векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства;
У векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного банку України та комерційних банків;
/ вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не- друкованим способами;
У сума платежу за векселем обов ’язково вказується цифрами та літерами;
У вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та засвідчують печаткою.
Для подальшого розвитку обігу векселів в Україні необхідні певні заходи, спрямовані на захист прав векселетримачів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу нині найнезахище- ніші. В Україні не здійснюється державна реєстрація випущених
векселів. Не існує обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів.
Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (вексельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світового співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов’язані між собою економічними та культурними традиціями, здійснити низку заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній Женевській конференції було розроблено і прийнято три вексельні конвенції: Конвенцію № 358 “Про встановлення Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі”; Конвенцію № 359 “Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”; Конвенцію № 360 “Про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”.
7.4. Приватизаційні цінні папери
Приватизаційні папери являють собою різновид державних цінних паперів, які випускають у країнах, що здійснюють перехід від централізовано-планового управління економікою до державно-ринкового (змішаного). Приватизаційні папери видаються громадянам. В Україні згадані цінні папери є тільки іменними. Вони свідчать про право власника приватизаційного папера на безкоштовне отримання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.
Приватизаційні папери з’явилися в Україні після прийняття Верховною Радою пакету законів, спрямованих на врегулювання процесу приватизації державного майна: “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про приватизаційні папери”.
Під приватизацією державного майна слід розуміти відчуження майна, що перебуває в загальнодержавній і комунальній
власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян України в приватизації законодавством передбачено випуск особливого виду державних цінних паперів — приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.
Приватизаційні цінні папери - особливий вид { державних цінних паперів України, що свідчать про
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |