|
•+ 2) сприяє вирівнюванню попиту і пропозиції.
Обсяг угод на вторинному ринку в індустріально розвинених країнах суттєво більший, ніж на первинному. Наприклад, у США він становить приблизно 60—70% загального обсягу операцій з цінними паперами.
Між первинним та вторинним ринками є низка відмінностей. Наприклад, предметом угод купівлі-продажу на вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Дохід від продажу належить не емітенту (особі, яка випустила цінні папери), як це відбувається на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще одна відмінність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватися шляхом передплати.
Розвиток вторинного ринку цінних паперів в Україні стримується насамперед нерозвиненістю законодавчої бази, недостатньо чітко сформульованими правилами його функціонування. Чинні останнім часом підзаконні акти найчастіше не містять необхідних норм, що могли б забезпечити реальний захист інтересів інвесторів. Відсутні чіткі критерії, які б дали змогу провести межу між цінними паперами та їх імітацією, не передбачені санкції за порушення правил поведінки учасниками фондового ринку, нерідко відсутні і самі правила.
Ефективно функціонуючий ринок цінних паперів припускає можливість для кожного інвестора проводити купівлю-про- даж цінних паперів будь-якого емітента незалежно від його місцезнаходження. Більшість учасників вторинного ринку цінних паперів стали власниками акцій у результаті приватизації. При бажанні продати акції вони змушені самостійно (і не завжди успішно) шукати покупців і, як правило, не в змозі реально визначити ціну акцій. На сьогодні громадяни не повною мірою можуть реалізувати свої права щодо розпорядження придбаними акціями. Через нерозвиненість інфраструктури ринку практично відсутня можливість продажу акцій дрібними інвесторами. Треба зазначити, що існуючі фондові магазини купують акції, як правило, на замовлення з метою формування великих пакетів. Тобто нині вторинний ринок обслуговує інтереси великих інвесторів, що прагнуть до перерозподілу власності.
На українському ринку відсутня достатня інформація про різні угоди, предметом яких можуть бути акції та інші цінні папери, і можливості їхнього здійснення. Не створена масова регіональна мережа незалежних банків-депозитаріїв, фондових магазинів, брокерських контор, що спеціалізуються на угодах з цінними паперами. Купівля-продаж цінних паперів на фондовому ринку повинна супроводжуватися своєчасною і правильною оплатою здійснюваних угод, що потребує створення клірин- гово-розрахункових центрів.
Через відсутність розвиненої інфраструктури велика кількість емітентів, випускаючи свої акції на ринок, гарантували їх викуп у інвесторів на вимогу останніх. Ця особливість українського фондового ринку полягає в тому, що звичайно акції випускаються емітентами без зобов’язань викупити їх у майбутньому. Але в Україні багато акціонерних товариств здійснювали викуп власних акцій на першу вимогу інвесторів і таким чином забезпечували ліквідність своїх цінних паперів.
Ціни на цінні папери здебільшого визначаються практично самочинно торговцями, які діють на вторинному ринку. Тому в різних торговців ціни на одні й ті ж цінні папери різняться. Якщо в умовах розвиненого фондового ринку для визначення ціни торговець користується фундаментальним і технічним аналізом, а потім зіставляє результати, то сьогодні в Україні це зробити практично неможливо.
Ще однією особливістю вторинного ринку в Україні є мінімальна обіговість цінних паперів. Продати акції надзвичайно важко через відсутність гарантованого покупця. А якщо він і є, то ще однією проблемою стає переоформлення прав власності. Через недосконалість, а до останнього часу і практично повну відсутність чіткої законодавчої бази, що регулює ведення реєстрів, переоформити акції дуже важко.
Довгий час фондовий ринок України існував ніби окремо від реальної економіки. Цінні папери підприємств купували, тому що вважали їх дешевими. Але неможливо побудувати фондовий ринок на непрацюючих активах. Останнім часом курс акцій підприємств зростав чи падав частіше без будь-якої прив’язки до змін фінансово-економічної ситуації. На ринку корпоративних цінних паперів відбувся чіткий розподіл. З одного боку, протягом декількох років залишається стабільним список із кількох десятків підприємств, акції яких мають високу ліквідність і є предметом активних фондових операцій. З другого боку, акції більшості підприємств не мають активного обігу.
У цілому слід констатувати, що вторинний ринок цінних паперів не виконує головного завдання — перерозподілу капіталів у найефективніші виробництва і залучення інвестицій для розвитку підприємств.
8.4. Характеристика учасників ринку цінних паперів. Особливості в Україні
Нормальне функціонування ринку цінних паперів значною мірою залежить від того, хто на ньому працює, хто здійснює фондові операції, встановлює правила роботи і контролює їх дотримання.
З розвитком ринку розвиваються і його учасники. їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інститу- ційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасники ринку цінних паперів поділяються на основні (головні) та інфраструктурні (допоміжні). До складу першої групи належать:
1) емітенти — це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а також банки. В Україні відповідно до законодавства емітентами можуть виступати тільки юридичні особи.
>- 2) інвестори — учасники ринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвесторами звичайно виступають індивіди та інститути, рідше — держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституцій- них інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарські товариства тощо.
>► 3) посередники — це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послуги щодо цінних паперів.
>- 4) інститути-регулятори — саморегульовані організації, основною функцією яких є впорядкування відносин із цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найважливішими інститутами-регулято- рами є фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів із цінних паперів, інші добровільні організації, які об’єднують професійних учасників цього ринку.
>► 5) державні органи регулювання. Спеціальними державними органами регулювання ринку цінних паперів є органи виконавчої влади, які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюють регулювання ринкових відносин із цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів. До цих державних органів відносять комісії з цінних паперів. В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка функціонує з 1996 року.
Таким чином, головні учасники ринку цінних паперів своїми діями створюють цей ринок, підтримують рух цінних паперів, забезпечують безперервність та постійність взаємодій. Без основних учасників ринок цінних паперів не може існувати.
Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Без інфраструктурних учасників ринок не може удосконалюватись. До них можна віднести:
1) депозитарії — інфраструктурні інститути, які спеціалізуються головним чином на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності). В Україні функції депозитарію можуть виконувати лише юридичні особи. Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами (дилери та брокери).
2) реєстратори — юридичні особи (господарські товариства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість цінних паперів, випущених конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери вилучалися, а нові — видавалися.
3) агенти з трансферту — виконують функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери.
Найчастіше функції агентів із трансферту і реєстраторів виконують банки.
•+ 4) довірчі товариства (трасти) — інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні головним чином коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів. У більшості випадків трастові інститути надають свої послуги інвесторам, які через різноманітні причини не бажають брати безпосередньої участі в ринковій взаємодії з цінними паперами.
5) клірингово-розрахункові установи — інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; надання інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на поза- біржовому ринку — спеціалізовані клірингово-розрахункові установи. В Україні деякі клірингові функції виконує депозитарій НБУ.
6) торговці інформацією про ринок цінних паперів — інститути, які спеціалізуються на наданні послуг з обробки та поширення ринкової інформації про цінні папери, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій і тенденцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів. Вони, як правило, представлені інформаційними компаніями.
У кожній країні коло учасників ринку цінних паперів, а також умови для такої участі визначаються державою з урахуванням економічного і фінансового стану. На первинному ринку діють емітент та інвестор. У ролі емітентів в Україні можуть виступати тільки юридичні особи, а також держава, органи місцевого самоврядування. Інвестором може бути як фізична, так і юридична особа. Найчастіше в їхній ролі у нашій країні виступають інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії. їхня мета — отримання доходу від вкладання коштів або збільшення ринкової вартості
цінних паперів. Посередниками, які в Україні надають професійні послуги емітентам та інвесторам, є довірчі товариства, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки. Держава при прийнятті законів та утворенні відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності ринку цінних паперів.
Інфраструктура українського фондового ринку охоплює: торгову систему (функції якої в основному виконує Українська фондова біржа); депозитарії; клірингово-розрахункову систему.
Для створення цільового ефективно функціонуючого ринку в Україні необхідна ширша та активніша приватизація за гроші; налагодження зв’язків між посередниками; ширша реалізація облігацій фірм та підприємств; створення інвестиційних банків; активізація роботи фондових бірж (особливо у межах вторинного ринку).
Міністерство фінансів України?
2. Які цінні папери можуть бути об’єктом угод на фондовій біржі? На якому ринку здійснюються ці операції? В чому їх особливість? Охарактеризуйте стан біржової торгівлі цінними паперами в Україні.
3. З якою метою здійснюється реєстрація випуску цінних паперів? Яка організація має право реєструвати випуск цінних паперів вітчизняними емітентами? Чи необхідна реєстрація випуску цінних паперів іноземними емітентами в Україні? Якщо так, то яка організація здійснює цю реєстрацію?
4. Усі види професійної діяльності учасників ринку цінних паперів можна поділити на дві групи: діяльність з перерозподілу грошових ресурсів і фінансове посередництво та діяльність з організа- ційно-технічного й інформаційного обслуговування випуску і обігу цінних паперів. Які види діяльності, що визнаються як професійні, відносяться до кожної з груп? Охарактеризуйте зміст кожного виду діяльності.
5. Розкрийте зміст поняття:
-# банківська модель ринку цінних паперів;
•+ небанківська модель ринку цінних паперів;
•+ змішана модель ринку цінних паперів.
6. Розкрийте зміст поняття:
•+ первинний ринок цінних паперів; вторинний ринок цінних паперів; біржовий ринок цінних паперів;
•+ вуличний ринок цінних паперів.
7. Розгляньте організаційно-правову форму фондової біржі в світовій, російській та українській практиці. Охарактеризуйте основні принципи діяльності фондової біржі.
8. Чи впливає рейтинг Президента України на рейтинг українських цінних паперів? Як саме?
9. Охарактеризуйте стан законодавчої бази українського ринку цінних паперів. Порівняйте українське законодавство з цінних паперів і законодавство країн з розвинутими фінансовими ринками.
10. Назвіть і проаналізуйте функції органів, які регулюють ринок цінних паперів. Заповніть таблицю за структурою і функціями органів державного регулювання ринку цінних паперів в Україні:
Мз\п | Орган регулювання | Функції |
1. | Верховна Рада України |
|
2. | Президент України |
|
3. | Адміністрація Президента |
|
4. | Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку |
|
5. | Міністерство фінансів України |
|
6. | Національний банк України |
|
7. | Фонд державного майна |
|
8. | Міністерство економіки |
|
9. | Державна податкова служба |
|
10. | Державний митний комітет |
|
11. | Антимонопольний комітет |
|
^■■1 Тести для самоперевірки
1. Визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів здійснюється:
а) на першому ринку;
б) на третьому ринку;
в) на первинному ринку;
г) на вторинному ринку.
2. При продажу цінних паперів на первинному ринку доходи отримує:
а) емітент;
б) посередник;
в) інвестор.
3. Сукупність цінних паперів даного емітента, які надають однаковий обсяг прав та які мають однакові умови розміщення називають...
4. Обсяг випуску акцій акціонерними товариствами визначається:
а) розміром валового доходу;
б) номінальною ціною акції;
в) розміром резервного фонду;
г) розміром статутного фонду.
5. Біржовий ринок виступає частиною:
а) первинного ринку цінних паперів;
б) вторинного ринку цінних паперів.
6. Організований вторинний ринок цінних паперів представлений:
а) позабіржовою фондово-торговельною системою;
б) регіональними фондовими майданчиками;
в) фондовою біржею.
г) сукупністю фінансових інститутів, об’єднаних в саморегульовані організації.
7. Купівля-продаж цінних паперів шляхом передплати на вторинному ринку здійснюватися:
а) може;
б) не може;
в) може за умови попередньої реєстрації випуску.
8. У відповідності до законодавства України для створення фондової біржі кількість її засновників повинна складати не менше:
а) 20 торговців цінними паперами;
б) ЗО торговців цінними паперами;
в) 35 торговців цінними паперами;
г) 40 торговців цінними паперами.
9. Визначити відповідність понять:
№ запитання | Термін | Код відповіді | Визначення |
Комісійна діяльність | А | Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінних паперів від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. | |
Комерційна діяльність | Б | Виконання торговцем цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов’язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. | |
Діяльність з випуску цінних паперів | В | Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюються торговцем цінних паперів від свого імені та за свій рахунок. |
10. Реєстратори та депозитарії належать до групи:
а) основних учасників ринку цінних паперів;
б) головних учасників ринку цінних паперів;
в) допоміжних учасників ринку цінних паперів.
11. Інфраструктурні інститути, які спеціалізуються на виконанні функцій зберігання цінних паперів та обліку прав власності, — це:
а) реєстратори;
б) клірингово-розрахункові установи;
в) довірчі товариства (трасти);
г) депозитарії.
12. Функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери виконують:
а) агенти з трансферту;
б) інститути-регулятори;
в) депозитарії;
г) довірчі товариства (трасты).
шшшшшштшштщщщшшш
1. Алексеев М. Ю., Миркин Я. М. Технология операций с ценными бумагами. - М.: Перспектива, 1992.
2. Балабанов И. Т. Рынок ценных бумаг: коммерческая азбука. - М.: Финансы и статистика, 1994.
3. Головко А., Науменко О. Національна депозитарна система України. - К., 1999.
4. Голъцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: РИА «Текст», Ділова Україна, 1992.
5. Дефоссе Г. Фондовая биржа и биржевые операции. - М., 1995.
6. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995.
7. Колоб Р. У. Финансовые деривативы: Пер. с анг. - М.: ФИЛИНЬ,
1997.
8. Кузнецова Н. С., Назарчук I. Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. - К.: ЮРІНКОМ,
1998.
9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.
10. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспектива, 1995.
И.Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.
12. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособ. / Под ред. В. С. Торкановского - СПб.: АО «Комплекс», 1994.
13. Тъюлз Р., Брэдли Е„ Тьюлз Т. Фондовый рынок: Пер. с анг. - М.: ИНФРА-М, 1997.
14. Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Торкановского. - М.: Финансы и статистика, 1998.
ТЕМА 9
ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
0 План викладу матеріалу теми
1. Портфелі цінних паперів, їхні типи.
2. Механізм формування портфеля цінних паперів.
3. Методи управління портфелем цінних паперів.
ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
/ Інвестор
/ Портфель цінних паперів / Портфельне інвестування
✓ Інвестиційний фонд
/ Диверсифікація / Управління портфелем / Методи управління портфелем
9.1. Портфелі цінних паперів, їхні типи
Портфель цінних паперів - це певним чином підібрана сукупність окремих видів цінних паперів.
До складу портфеля можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні фінансові цінності (акції, облігації, ощадні сертифікати і т. д.).
Структура портфеля — це співвідношення конкретних видів цінних паперів у портфелі. Формуючи портфель, інвестор виходить із бажання мати кошти в такій формі і в такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними і високодохідними.
При формуванні портфеля необхідно враховувати такі фактори: ступінь ризику, дохідність, термін вкладання, тип цінного папера. Залежно від інвестиційної мети інвестор формує портфель певного типу. Метою формування портфелів цінних
паперів можуть бути: 1) отримання доходу; -4 2) збереження капіталу; -¥ 3) забезпечення приросту капіталу на основі підвищення курсу цінних паперів.
З огляду на це виділяють такі типи портфелів: портфель зростання, портфель доходу. Метою портфеля зростання є збільшення капіталу переважно не за рахунок отримання дивідендів та відсотків, а за рахунок підвищення курсу цінних паперів. Такий портфель називають курсовим портфелем. Основні вкладення здійснюються переважно в акції. Залежно від співвідношення очікування зростання капіталу та ризику серед портфелів зростання можна виділити:
по-перше, портфель агресивного зростання (орієнтир на максимальний приріст капіталу);
>- по-друге, портфель консервативного зростання (ризик такого портфеля невеликий);
>*- по-третє, портфель середнього зростання (має високу дохідність та середній ступінь ризику).
Для портфеля доходу характерною є орієнтація на отримання доходу за рахунок дивідендів та процентів. Портфель має майже нульовий ризик за рахунок спланованого рівня доходу. Інакше цей портфель називають дивідендним. Залежно від фінансових інструментів, які входять до нього, виділяють такі види портфелів:
У по-перше, конвертовані портфелі (в його складі — конвертовані акції та облігації). Дохід отримують за рахунок обміну (конвертації) цінних паперів, якщо цьому сприяє ринкова кон’юнктура;
У по-друге, портфелі грошового ринку (в його складі — готівка й активи, що швидко реалізуються). Вкладений капітал зростає майже за нульового ризику;
У по-третє, портфелі облігацій (в його складі — облігації). Дають середній дохід за майже нульового ризику.
Таким чином, портфель цінних паперів — це набір цінних паперів для досягнення певної мети, наприклад, гарантованої дохідності інвестицій. До такого набору мають входити як надійні, але менш прибуткові, так і ризикові, але більш дохідні папери різних емітентів, галузей, видів. Портфель може бути орієнтований більшою мірою на надійність (консервативний)
або на дохідність (агресивний). Портфелі цінних паперів можуть бути фіксовані і змінні. Фіксовані портфелі зберігають свою структуру протягом встановленого терміну, тривалість якого визначається терміном погашення цінних паперів, які до нього входять. Змінні, або керовані, портфелі в повній відповідності до своєї назви мають динамічну структуру цінних паперів, склад яких постійно оновлюється з метою отримання максимального економічного ефекту.
Класифікацію портфелів цінних паперів можна подати таким чином (рис. 9.1): Рис. 9.1. Класифікація портфелів цінних паперів |
Є спеціалізовані портфелі іноземних цінних паперів і вітчизняних цінних паперів. Перші обмежуються певною конкретною країною або охоплюють регіони (найчастіше країни, що розвиваються), що дає змогу скоротити ймовірність ризику в кожній окремо взятій країні. Такі портфелі дають можливість
закордонним інвесторам при порівняно невеликому ризику освоювати нові ринки і за необхідності швидко позбуватися місцевих акцій.
Портфелі цінних паперів можуть мати галузеву і територіальну спеціалізацію. Наприклад, портфель цінних паперів підприємств паливно-енергетичного комплексу або металургійних підприємств. Портфелі цінних паперів можуть бути орієнтовані на залучення до свого складу лише короткострокових або середньострокових і довгострокових цінних паперів. Більшість портфелів цінних паперів є спеціалізованими, включаючи переважно один вид цінних паперів (акції, державні облігації, неемісійні цінні папери тощо). В Україні така спеціалізація поки що чітко не виражена через нерозвиненість фондового ринку. В країнах із ринковою економікою вона є правилом. Наприклад, є портфелі іпотечних цінних паперів, облігацій корпорацій, муніципальних паперів, опціонів, акцій підприємств тощо.
9.2. Механізм формування портфеля цінних паперів
Принципами формування портфеля цінних паперів є: -4 1) безпечність; 4 2) дохідність; 4 3) ліквідність; -4 4) зростання капіталу.
Під безпекою слід розуміти невразливість інвестицій до потрясінь на фондовому ринку та стабільність отримання доходу. Безпечність досягається за рахунок зниження дохідності й темпу зростання вкладень.
Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу мають на увазі його здатність брати участь у негайному придбанні товарів (робіт, послуг). Так, готівка має більшу ліквідність, ніж безготівкові гроші. Ліквідність фондових цінностей — це їхня здатність швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку. Найнижчу ліквідність має нерухомість.
При формуванні портфеля слід ураховувати принцип, який діє на фондовому ринку: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим вищий потенційний дохід він повинен мати, 214
і, навпаки, — чим надійніший дохід, тим нижча його ставка. Це завдання вирішується шляхом придбання цінних паперів відомих акціонерних товариств, які мають високі фінансові показники і відповідні індикатори фінансового стану. Що ж до ризику, то слід зазначити, що з ним пов’язані всі операції на ринку цінних паперів.
Однак ліквідність портфеля цінних паперів необхідно розглядати з двох позицій:
>>• як спроможність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів або його частини в грошові ресурси (з невеликими витратами на реалізацію та при відсутності значних втрат у курсовій вартості);
>> як спроможність своєчасного погашення зобов’язань перед кредиторами, повернення їм запозичених грошових ресурсів, за рахунок яких був сформований портфель. У даному разі на передній план виступає питання про відповідність термінів залучення джерел, з одного боку, та сформованих на їх основі вкладень — із другого.
До етапів формування портфелів цінних паперів входять: вибір типу портфеля і визначення його характеру; оцінка ступеня портфельного інвестиційного ризику;
•+ моделювання структури портфеля.
Зазвичай головною метою інвестора при формуванні портфеля цінних паперів є досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом. Механізм формування портфеля орієнтований на пріоритети інвестора. Як правило, до таких пріоритетів відносять:
У збереження і приріст капіталу;
У отримання більшого доходу;
У доступ (через придбання цінних паперів) до дефіцитної продукції, послуг, можлива їх реалізація і розподіл;
У доступ до власності.
З огляду на це у світовій практиці передбачено детальнішу диференціацію типів потенційних інвесторів: -♦ 1) консервативні; -♦ 2) помірно агресивні; 4 3) агресивні; -> 4) досвідчені; -♦ 5) найдосвідченіші. Основні типи інвесторів наведено в табл. 9.1.
Таблиця 9.1 Основні типи інвесторів
|
Мета консервативних інвесторів — безпечність вкладень. Помірно агресивні інвестори прагнуть не лише зберегти вкладений капітал, а й отримати на нього дохід, нехай і невеликий. Агресивні інвестори не задовольняються процентами від вкладених коштів, а намагаються досягти приросту капіталу. Досвідчені інвестори прагнутимуть забезпечити і прибуток, і збільшення капіталу, і ліквідність цінних паперів, тобто їх швидку реалізацію на ринку у разі необхідності. Мета найдосвідченіших інвесторів — отримання максимальних доходів.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |