їдейна мета п'єси висловлена в словах Івана Свічки:
Коли добром ніхто не дасть нам світла, — Його здобути треба — не молить, Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила.
б) Вимисел у п'єсі. Кохання прекрасної Меланки і хороброго Івана Свічки, його присяга справити весілля лише тоді, «як все Подольє свічками засяє», арешт молодого на власному весіллі, звірячі Інстинкти каштеляна Ольшанського, героїчний подвиг ніжної Меланки, яка горобиної ночі проносить тремтливий вогник ліхтаря від воєводського замку на Горі до порубу на Житньому торзі, де ув'язнено Івана, підступність каштеляна, який жадає згубити зброяра і заволодіти його нареченою, і, нарешті, повстання київських ремісників, що визволяють свого ватажка, привселюдна смерть Меланки на руках Івана, котрого ніщо тепер не може похитнути в його ненависті і боротьбі, — ось та сюжетна канва, яка зросла в уяві автора з тих двох зернят, знайдених ним на щедрих нивах історії. Великий талант, безмежна уява і відданість історії рідної країни перебороли ідеологічну заангажованість.
Своїми п'єсами Іван Кочерга обстоював і довів неминучість «відступів від зовнішньої історичної правди, право на які вже давно визнано за поетами».
3. Художні знахідки драматурга.
— Поділ персонажів на два протилежних табори: працьовиті, чесні ремісники, представлені різними професійними цехами (кожум'яка Чіп, золотар Передерій, кравець Коляндра, бублейниця Тетяна, бондар Шпак та ін.) і свавільна, ненаситна литовська адміністрація (жорстокий Воєвода, егоїстичний хижак князь Ольшанський, зрадник Шавула, війт Київський, підступна чорнильна душа писар Козеліус.-.). Ці табори символізують відповідно світло І темряву, справедливість і насильство, чесний труд і нахабний визиск.
— Іван Кочерга створює свій колоритний варіант українського весілля, використовуючи цехову специфіку середньовічного ремісництва. В його основу покладений народний звичай «женити свічку» першого дня осені. Це музичне і живописне дійство з хорами, піснями, обря-
дами, танцями, забавами. Сцена весілля овіяна народною поезією і ліризмом.
— «Хочеться сказати ще кілька слів якщо не про ідейну настанову поеми, — вона зрозуміла й ясна, —то про образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі. Цей образ є поетичним символом України, що «з тьми віків та через стільки бур» пронесла незгаслим живий вогник своєї волі й культури». Іван Кочерга.
— Історизми, що передають колорит епохи, — це, здебільшого, соціальні поняття: воєвода, князь, війт, челядники, осмники, драби; побутові реалії: 12 кіп грошей. ловецькі чути сурми, при громі сурм і полум'ї свічок, її я посаджу до кляштора.
— Символом кожної п'єси у І. Кочерги є якась річ, що концентрує інтереси всіх персонажів. У п'єсі «Свіччине весіллям це свічка, в «Ярославі Мудрому» — меч і кника, в «Майстрах часу» — годинник і т. д.
4. «Юрист за освітою. Кочерга чудово знав стародавнє законодавство, життя і побут міст, ремісничі цехи. Це добре прислужилося йому при створенні «Свіччиного весілля». Події у драмі змальовано так яскраво і виразно, що відчуваєш себе ніби аж Їх свідком, безпосереднім учасником». Всеволод Неділько.
Творець поетичної кіноповісті (Громадянський подвиг Олександра Довженка)
«Щоденник», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна»
І. Конфлікт із системою.
ЗО серпня 1894р. на мальовничій околиці В'юнище містечка СосницІ в родині хлібороба, яка належала «до козацького, як на ті часи, стану», народився Олександр Петрович Довженко.
Під 300-літнім імперським тягарем козацтво деградувало: хоча в Довженкового батька було ще сім з 188
половиною десятин землі, але «неписьменні були батько, мати, баба і прабаба. Дід був письменний, і йому батько не міг простити своєї темноти» (тут і далі посилання на «Автобіографію» О. Довженка, написану
1939р.).
Два важливих чинники формували душу малого Довженка: жалість і теплі почування до близьких, які його оточували, і раннє відчуття краси, навіяне природою. «У нас була казкова сіножать на Десні. До самого кінця життя вона залишиться в моїй пам'яті, як найкрасивіше місце на всій землі».
В початковій школі навчався легко, був мрійливим хлопчиком, не знав, чого хотів.
Ї9ЇЇ p. — Глухівський педінститут. «Туг же в інституті я вперше познайомився з українськими книжками на квартирі у своїх товаришів. Це був «Літературно-науковий вісник» і газета «Нова Рада», що видавалися, здається, у Львові і читалися у нас потай від педагогів, як щось рідне, але заборонене. Заборонено було в нашому середовищі і розмовляти українською мовою. З нас готували учителів-обрусителів краю».
1914 р. — вчителює у Житомирі, викладає фізику, природознавство, географію, історію, гімнастику.
Ї9Ї7 р. —Комерційний інститут у Києві. Українська революція, активна участь у революційних подіях, арешти, ув 'язнення, «умовний розстріл» білополяками. «Україна в українців, Росія в росіян.... Український... рух здавався мені тоді найреволюційнішим рухома.
Березень ]9Ї8 р. — врятований від розстрілу в житомирській тюрмі за те, що у школі старшин війска Петлюри викладав історію України й естетику.
Займалося ним і житомирське ЧК. Збереглися документи («Дело 112», «Заключение по делу ЇЇ2»), датовані груднем Ї9Ї9 р., у яких ухвалювалося О. П. Довженка і двох його товаришів визнати «врагами Рабоче-крестьянского правительства, перебравшихся с неизвестными целями, и заключить их в концентрационный лагерь...» їх врятували представники партії боротьбистів, що згодом об'єдналися з комуністами.
1920 p. — член комуністичної партії, секретар Київського губернського відділу міської освіти, завідувач відділу мистецтв, комісар театру їм. Шевченка.
Ї92Ї р. — дипломатична робота при російсько-українсько-польській репатриаиійній комісії у Варшаві, далі — Бер-
ЛІН.
1922 р. — навчається в Берлінському художньому приватному училищі. «Виключений з лав партії ще тоді, коли я був за кордоном, за неподання документів на чистку».
1923 р. —в Харкові, працює в газеті «Вісті ВУЦВК» художником-ілюстратором (редактор Василь Еллан-Блакитний). Увіходить до письменницько-малярського середовища, член ВАПЛІТЕ Миколи Хвильового. Здобуває популярність як художник-карикатурист, підписує свої шаржі псевдонімом «Сашко».
1926 р. — на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Перші фільми-комедії «Вася-реформатор» (1926 р.), «Ягідки коханням (1927 р.) — проба пера, освоєння образної мови і можливостей кіно. Того ж 1927 р. — пригодницький фільм «Сумка дипкур'єра» —перша творча удача.
1928 р. — фільм «Звенигород, що став визначною подією українського кіно. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах». Це був німий гімн Україні. Велетні-козаки пропливали на могутніх конях над просторами її степів і садів, дівчата спускали зачаровані вінки на її тихі води, епохи змінювали одна одну. «Мені хотілося розсунути рамки екрана, відійти від шаблонної розповіді і заговорити, так би мовити, мовою великих узагальнень». Фільм показав: до кіно прийшов своєрідний майстер. На офіційному перегляді публіка поділилась на два протилежних табори: прихильників Довженка і тих, хто не сприйняв його образної мови. Після «Звенигори» сценарії до своїх фільмів Довженко писав сам, створивши жанр кіноповісті.
Кіноповість — специфічний літературний твір, якому притаманні всі якості повісті і в той самий час у ньому наявні драматургічні елементи, він створюється, щоб бути втіленим на екрані.
1929 р. —фільм «Арсенал», зображення класової боротьби в Україні, мова «Звенигори», але «завдання було... сугубо політичним, партійним».
1930 р. — фільм «Земля», зроблений уже на Київській кінофабриці. Світовий тріумф Довженка-кінематографіста. Один з центральних і вершинних піків українського відродження 20-х років. Це високогір 'я поезії молодих Тичини і Рильського, драматургії Миколи Куліша, памфлетів Миколи Хвильового, усмішок Остапа Вишні, романів Валер 'яна Підмогильного, постановок Леся Кур-баса, картин і графіки Анатолія Петрицького і Василя Касіяна. Фільм настільки національне самобутній, що став світовим явищем.
Фільм увійшов до Ї2 кращих фільмів усіх часів і народів (1958р.).
Але існувало й інше сприйняття. «Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопід-вальним фейлетоном Дем'яна Бедного під назвою «Философы» в газеті «Известия». Я був так приголомшений цим фейлетоном, мені було так соромно ходити вулицями Москви, що я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма».
Німий фільм «Земля» — це багатоголоса симфонія молодих сил могутньої, щедрої української землі, що котить під вітром океани пшениці, вкриває діамантами крапель тугі яблука в гущавині садів, носить на собі дужих, красивих людей і круторогих волів і швидких коней, це хвала вічному І прекрасному життю. І смерть (лагідною, природною, «сковородинівською» смертю діда починається і грандіозним похороном молодого Василя закінчується фільм) — це лиш риска, відзнака в його невпинному русі й буянні, котра не змінить цвітіння і плодючості щедрих земних стихій.
Початок 30-х років — в Україні арешти, гучні процеси над інтелігенцією, голодомор.
1931 р. — «Я виїхав за кордон, де й пробув близько чотирьох з половиною місяців». Він усвідомлював себе як режисера з світовим їм 'ям, та, коли повернувся, його <?3адум (фільм про героїв Арктики — Ю.С.) було відхилено керівництвом (Українфільму —Ю. С.), яке
поставило вимогу, щоб я спішно написав «що-небудь таке» про сучасне наше життя на Україні, а не в
Арктиці*.
1932р. —звуковий фільм «Іван», творча невдача Довженка:
«Фейлетон Бєдного продовжував гнітити мене з усією силою... Я був відсунутий до табору безплідної буржуазії, як людина хоч І талановита, проте політичне обмежений обиватель-попутник. Я мучився». Цькування. Довженко виїздить до Москви, де пише листа Й. Сталіну «з проханням захистити мене й допомогти мені творчо розвиватися, товариш Сталін моє прохання почув»,
1935 p. —закінчено фільм «Аероград» про життя Далекого Сходу. На тлі суворої дикої природи Примор'я, гарних акторських типажів розгортається історія молодого міста з неодмінними для тих часів диверсантами і шпигунами. Як відомо, «батько всіх народів» доводив, що з розвитком соціалізму класова боротьба не вщухає, а посилюється. Це давало йому «теоретичну» обгрунтованість репресій, а придворним митцям, якого робили й з Довженка, запопадливо витиснувши його з України, — захоплюючі сюжети. Довженко був заворожений дикою красою Далекого Сходу, широкими можливостями зйомок «от Москвы до самых до окраин». «Стоячи на березі Тихого океану І дивлячись на захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни».
1939 р. — закінчено кіноепопею «Щорс», що оповідала про героя громадянської війни, «українського Чапаева». «Фільм «Щорс» я зробив за його (Сталіна —Ю.С.) порадою».
Для зйомок фільму на Київській кіностудії був спеціально побудований величезний павільйон, котрий десятиліття по тому називали «Шорсівським». Фільм мав величезний успіх у Радянському Союзі і велику позитивну критику. Патетика Довженка, його ліризм і майстерне відчуття екрану нарешті спрямувались на той жанр, який потрібен був «батькові всіх народів» — героїко-бі-
ографічний, але без інтимних подробиць і якихось людських слабкостей героя.
фільм «Щорс» був «удостоєний Сталінської премії першого
ступеня». За логікою на обрії вже бовваніла картина про
«вождя» (для чого «по-батьківськи» й виховували цей са-
морідний талант). Проте Довженко збирався знімати з червня 1941 р. «Тараса
Бульбу» за повістю М. Гоголя.
Ї94Ї—1945рр. —Вітчизняна війна стала дорогою ціною До-вженкового прозріння. Евакуація, літератор-консультант газети «Красная Армиям, кореспондент «Известий^ е Україні, нерідко на фронті. В цю тяжку годину він остаточно прийшов до літератури.
Довженко освоює «малі» літературні жанри, він пише публіцистичні статті, звернення, памфлети, новелістика: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «На колючому дроті», ^Відступник», «Незабутнє» та ін. «"Навальний натиск думки", (Л. Но-виченко), який справді вражав і вражає кожного, хто доторкнеться до сповнених найвищої Інтелектуальної напруги текстів цього автора, дозволяє стверджувати, що їхня дієвість, міра мобілізуючого Їх впливу на читача в час війни перевершувала емоційно-філософську впливовість його геніальних кінострічок». Григорій Штонь.
Спрямування творів — наближення перемоги, осмислення 'трагедії України, що опинилась під гітлерівцями, думки про нове прийдешнє. З болем дивиться Довженко в майбутнє України, бо вже почав розуміти основні закони руху велетенського маховика імперії, якого ще більше розкрутила війна. Про це записи в його «Щоденнику» (1941—1956 pp.).
Тут зібрані найзаповітніші, найпотаємніщі його думки і плани. Про ці записи знало дуже мало людей, бо одне необережне слово — / від автора записників не залишилося б і пам'яті. Довженко ходив увесь час під смертельною небезпекою, але не міг не викласти свого погляду, своєї думки на те, що діялось навколо. Палкий патріот, він не думав про страх, задокументувати правду життя, думки, почування —у цьому була його життєва потреба.
7 ю. солод ' 193
Він знає, що перемога будь-якою ціною буде здобута. І шо чекає тоді його землю, її людей? «В яку безодню горя впав мій народ і скільки горя ще жде його в майбутньому! Поділять його знову. Роз'єднають, бодай не з'єднували, розженуть, як журавлиний ключ у бурю, та ще й звинуватять, що не звідти сонце сходить, не туди заходить». 2.07.1942 p.
Тяжким ударом виявилась для Довженка непідготовленість СРСР і Червоної армії до війни, яка так довго очікувалась, яка вже спалахувала то на півночі —з бІ-лофінами, то на сході — з японцями. «Не було у нас культури життя — нема культури війни. Тому страждаємо багато і по-дурному. Ніщо не проходить даром, сатрапство і дурість особливо» — це в нотатках 1942 p. Глибоким аналітичним розумом він високо піднявся над сталінсько-беріївською системою, викрив її потворність і людиноненависництво, той немислимий тиск, яким вона душила все живе, людяне, щасливе, нормальне.
...Територія Украпи невідворотно опинялась під німцями. «Найстрашнішим під час відступу був плач жінок. Коли я згадую зараз відступ, я бачу довгі-довгі дороги І численні села, і околиці, І скрізь жіночий невимовний плач. Плакала Україна. Вона плакала, гірко ридала, свою долю гірко проклинала- Ой, синочки мої, синочки, на кого ж ви мене покидаєте? Куди ведуть ваші дороги?»
У цих записах, таких глибоко інтимних, потаємних, не призначених для чужого ока, крім незбагненне сміливого, прозірливого змісту, вражає живе Довженко-ве слово, що прийшло до нього з глибин народного інтелекту: журна музика плачу невільників Петра Ніщинського переплітається з суто народними голосіннями і замовляннями, немов тільки-но вийшов Довженко із своєї сосницької хати, а інтелект і розвиток наче завжди були при ньому. Справді рідне не забувається ніколи і стає ще дорожчим у лиху годину.
Митцеві стала очевидною та прірва, безодня, яка відокремила правлячу верхівку він народу, від його життя, її зарозумілість і розумова убогість дратували і страшили його. Скільки іронії і насмішки в цій убивчій
характеристиці різного рангу «вождів»: «Сотня наркомів. Усі молоді і середнього віку {старші винищені — Ю. С.}. Короткошиї, товсті й однаково одягнені. Багато Їдять і часто, гімнастикою не займаються, і робить нічого. Вигляд повітовий (районний — Ю. С). Багато з них у душі не вірять у свої високі посади. А загалом непогані люде. Мови не знають і не знатимуть. Розмовляють суржиком». 5.04.1942р.
А як же страждає народ! Як виміряти ту трагедію, котру пережила Україна! Його батьки теж залишились під німцями. Він думає про новий твір. «Дійсність стала багато страшніша за всяку, навіть позбавлену смаку уяву. Ї ЇЇ так і треба показати. Душа людська міряється повною мірою, та такою, про яку навіть і не підозрював світ- Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і не-чуваної сили людського духу. Україна мусить родити найсильніші твори про народ у війні, бодай один
твір». 15.03.1942р.
Він довго йшов до такого твору сам.
1943—1944 pp. — документальні кінотвори, котрі й донині вражають грандіозністю охопленого матеріалу і поетичною силою текстів: «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні...»
1943. p. — все пережите і передумане оформилось у кіноповість «Україна в огні». Вона почала друкуватись в кількох газетах і журналах російською мовою (журнали «Смена», «Знамя», газета «Литература и искусство»)^ українською підготовлена до друку в журналі «Україна». З однією із журнальних версток познайомився Сталін.
Це був кінець.
«Сьогодні... узнав і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки. Що його робити ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи... Мені важко од свідомості, що «Україна в огнЬ — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика». 26.1Ї.1943 р,
ЗЇ січня 1944 p. відбулося «кремлівське розп'яття» Довженка організоване особисто Сталіним. На засіданні двох політбюро центральних комітетів всесоюзної та української компартій доповідав сам диктатор: «Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті «Україна в огні».
Через дев 'ять років Довженко запише у «Щоденнику» брутальні подробиці цього аутодафе'. «Пригадую злодійську пику, що скорчив Берія, коли привезли мене до Сталіна на суворий страшний суд з приводу... «України в огні». Витріщивши на мене очі, як фальшивий поганий актор, він грубо гаркнув мені на засіданні політбюро:
— Будем вправлять мозги!
Хто тільки не вправляв мені мозги. Боже мій, кому не клявся я в вірності партії і соціалістичній Батьківщині, які ментори не повчали мене». 10.03.1953.
Це був сигнал до чергового величезного «полювання на націоналістичних відьом», команда всій партійно-тоталітарнії раті почати «ідеологічну боротьбу» проти «націоналістичних збочень і перекручень». Патріотичні теми, національна самосвідомість, що посилились у перший тяжкий період війни, тепер викорінювались як «вільнодумство», загроза імперії і диктатору. Знаний митець і великий авторитет, Довженко був «розіп 'ятий» першим, щоб інші тремтіли й страхались.
«Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене...
Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості». 31.01.1945р.
Довженко добре знав, яка доля чекає того, хто потрапляє в немилість до «вождя», він бачив тисячі таких доль поміж інтелігентів і простих людей. «Мене ще ошельмують перед народом і всю мою многолітню працю замовчать чи теж обернуть на зашифрований обман». 3.01.1944 р.
Про повернення в Україну не могло бути й мови. «Україну в огні» надруковано лише J966 р., через 10 літ по смерті автора. На той час відбувся XX з Тзд КПРС, який розвінчав культ особи і дозволив звернутись у числі іншого і до перших років війни. Історичну доповідь на XX з Ьді робив Микита Хрущов, генсек, котрий так і не допустив Довженка в Україну, i960 р, вже вийшов роман Олеся Гончара «Людина і зброя», присвячений першим рокам Вітчизняної, рокам поразок і відступів. «Україна в огні» була надрукована навздогін «відлизі», коли починалась сіра пора брежнєвсько-сусловського застою. Вчасно, в роки творення, коли вона була так потрібна читачеві, кіноповість не прийшла до нього, її не пропустили до народу сильні світу того. Та кіноповість Олександра Довженка назавжди залишиться невідпорним документом епохи, що засвідчив у такий лихий час історії широчінь українського національного мислення, патріотизм, високий рівень самосвідомості українства, які не можна було ані знищити репресіями, ані купити преміями, ані залякати відлученням від
України.
І Довженко відповідає на це новим творчим спалахом. Ні, не милості у «вождя» просить він. Автор «Землі» знову повертається до теми України, І знову душу митця ятрять духовні рани, мучить сердечний
біль.
«Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть
богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі... Невже любов до свого народу є націоналізм?..
Нащо ви обернули моє життя на муку? Для чого одняли в мене радість? Розтоптали моє ім'я? Проте я
прощаю Вас».
Слово і поняття «націоналізм», «націоналіст» у ті
часи було таким же облудним і брехливим, як і сумнозвісне словосполучення «ворог народу». Вони синоніми, створені сталінськім режимом\ У повоєнні роки до цього синонімічного ряду прилучилось слово «космополіт», далі, у роки «відлиги» — «агент імперіалізму» і нарешті в брежнєвські часи — «дисидент» (до речі, в дисидентах перебували і Василь Стус, і Олександр Солженіцин, і 197
Йосип Бродський). Довженко цурався присуду «націоналів», бо це було те саме, що й «ворог народу», наслідки однакові.
Він був патріотом України і не вважав це за злочин, як не вважали цього Сосюра, Рильський, Яновський, котрих так само шельмували, коли тільки вони висловлювали своє почуття до рідної землі.
Україна не виходить з думок Довженка: «Не хочу я мучитись! Не хочу оплакувати своє вигнання з України. Не хочу хоронити себе на чужині. Чому мізерність духовна українського уряду І ЦК партії України мусять стукати мене по голові могильними цвяхами», —підбадьорює він себе. Він ще може працювати і з часом повернеться в Україну.
22.09. Ї945 р. —«Закінчив «Повість полум'яних літ». Постановка не дозволена. Україна бачиться Довженкові в снах, він давно зрозумів, що Москва і його перебування серед московської еліти — це постійний, безперервний нагляд «батьківського» ока.
Ностальгія оволодіває ним остаточно: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі». 5.11. Ї945.
Довженко працює над фільмом про російського садо-вода-самоука Івана МічурІна. Це давнє соціальне замовлення —героїко-біографічний жанр. Проте нинішній Довженко підходить до нього з іншими критеріями, ніж у часи «Щорса»:
«Тімірязєв, Мічурін, Ушаков...
Особливість великих людей полягає, очевидно, в тому, що, виконуючи історичну задачу своєї державної системи, вони переростали задачу і в момент переростання входили тим самим в конфлікт з системою». 27.l2.W5.
В цьому записі усвідомлення і свого особистого «конфлікту з системою», витвореною залізною волею «вождя». Як художник, як митець Довженко потребував свободи творчості, а йому безперервно нав'язували, погрожували, допомагали, «вправляли мозги», тиснули
на нього з тим, щоб його талант і світове ім'я використати на користь «вождеві», його оточенню і всій
системі.
Довженко змушений був створити два фільми про
Мічуріна. «Життя в цвіту» —лірична стрічка про красу землі, її рясних садів, пишних квітів — перший кольоровий фільм майстра -—не був схвалений, бо we відповідав прийнятим нормам» культівського мистецтва. «Я повинен нехтувати, заперечувати створене, ненавидіти те, чим захоплювалися... І написати твір-гібрид — стару поему про творчість і нову повість про селекцію.
А серце болить». 5.04.1948 p.
Пізніше він додав: «Сталін наказав колись з приводу мого... «Мічуріна», заборонити на екрані показ особистого, приватного в житті великих людей. Нам, мовляв, інтересний тільки науково-громадський бік
життя людини».
Через рік з 'явився фільм «Мічурін», де головному персонажеві надавалися войовничі риси борця з буржуазними «лженауками». 1949 р. за цей фільм Довженко був «удостоєний Сталінської премії ЇІЇ ступеня».
Проте в «Щоденнику» він записує про інше. «Сьогодні свято в Україні... Тільки я, мов проклятий всіма, всіма забутий і ненавидимий кимсь, один, здається, у цілому світі сиджу і плачу на самоті.
Яку пекельну кару придумано для мене!
Холодну, довгу, тиху смерть».
1951 p. — нарешті дозволено відвідати Україну, та через рік запис: «Летить мій час, і труд мій гине марно. Заборонено мою недописану "Каховку"». 15.05.1952 p.
В записах цих років багато начерків до задуманого величного роману чи фільму «Золоті ворота», що став би гідним завершенням многотрудного шляху Довженка в кіномистецтві й літературі.
1954•—І955 pp. —закінчена кіноповість «Зачарована Десна», яку він почав ще в роки війни. Так, з тих часів він уже не розлучався з Україною. Хай його судили й критикували, хай його примушували й підстьобували, у творчості він був із своєю землею, із своїм народом.
Довженко перебував на будівництві Каховського гідровузла, один з компонентів якого — створення штучного моря на місці старовинних сіл, цвинтарів, родючих ланів. Він готує ще один сценарій про Україну.
Сивий митець безмірно радий зустрічі з омріяною рідною землею. Але чисельні записи рясніють журбою'. ^Центральний Комітет партії України та Уряд говорить і видає свій офіціоз лише російською мовою і викладання у вузах та десятилітках міст ведеться також російською».
Зовсім не знають і не шанують його земляки своєї історії, записи рясніють гаьебними прикладами: жалюгідні «краєнезнавчі» музеї, невігластво і темінь населення, зневажливе ставлення до нам 'яток старовини, в селі Покровському голова риболовецького колгоспу ІД. («загрібає гроші, з народом жорстокий і холодний») зірвав запорозьку церкву.
Довженко хотів знати, як ставляться люди до переселення, до того, що на місці старовинних сіл і родючих ланів постане дно рукотворного моря. Його дбайливо «оберігали» від зустрічей Із звичайними людьми. Та одного разу в селі Грушівський Кут він почув, як грім:
«... Проклинали усі, кого переселяли, і всі, хто цей захід здійснював! — не витримав голова сільради і бабахнув правду. — Якщо вже по правді казати — усі проклинали!
Учителі глянули на нього здивовано. Він і сам оторопів і одразу замовк». 4.10.1954 р,
Як блискавка, освітила ця репліка все, що відбувалось навколо. І сумніви, непрохані муки сумління почали мучити серце митця про доцільність будівництва ще й Кременчуцької ГЕС: «Чи потрібна вона?.. Навішо ж сі складні, архаїчні, божевільне дорогі гідроелектрогі-ганти на прекрасних ріках? Ці затоплення міст і сіл?» 26.10.S954.
Відповіді на свої запитання, до кого не звертався з ними сивочолий майстер, він не отримав.
/ знову на сторінках записників виникає вічно благородний образ київських Золотих воріт.
Новий сценарій, однак, оформився під назвою «Поема про море». Довженко збирався робити його на Київській
кіностудії, що зараз носить його ім'я. Та тодішня українська влада І діячі від кіно зробили все, щоб не допустити його до роботи в Києві, щоб він знову виїхав до Москви. І нового змісту набирає запис у «Щоденнику», датований 2.ЇЇ.1952 р.\ «Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське круг мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо Їм треба. Я України син, України».
26 листопада 1956 р. на Мосфільмі повинні були розпочатися перші зйомки нового фільму. «Се мусить бути велетенський фільм- Усе, що є в мені святого, весь досвід, талант, усі думки, і час, і мрії, і навіть сни —все для нього. Створити фільм, достойний великості мого народу, — ось єдина мета, єдиний зміст мого життя».
Та недарма система, яку він розгадав і викрив, і не зміг того приховати, здавна точила зуби на його геній. Вона ще була жива І не дозволила йому ще раз відчути повної свободи творчості, тієї розкутої, радісної, сонячної свободи, з якою разом він творив свою «Звенигору» І «Землю», нещадні ножі системи вже давно були в його
тілі.
В ніч на 26 листопада 1956 p. Довженко помер у Москві. Похований там, на Новодівочому цвинтарі.
2. У ^Повісті полум'яних літ» митець висловив свій, До-вжеиковий, погляд на війну, який був співзвучний з поглядами, думами І оцінками народу. Твір став продовженням теми великої ціни, сплаченої народом за перемогу, розпочатої в кіноповісті «Україна в огні». Відбулася лише деяка перестановка акцентів. У попередньому творі митець відбив океан народних страждань, небачену за віки трагедію цілого народу, фізичне нищення, розорення, морально-духовні втрати в цій страшній війні. В «Повісті полум'яних літ» автор намагається виявити те, що зумів зберегти народ-мученик і народ-переможець водночас у цьому місиві людської крові, смерті, техніки, ідеологій, тиранства, зради, наживи, героїзму, нечуваних фізичних і духовних страждань людей. З чим прийде український народ до мирного життя? З якими ідеалами, 201
прагненнями, бажаннями? Відповіді на ці питання й на-магавЕя знайти Довженко.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |