Оцінки дослідників

Як і в переважній більшості випадків, оцінки залежали, влас- не, не від фактів, а від політичних смаків, уподобань та застере- жень.

Стахів, наприклад, вважав, що «активний збройний чи па­ сивний опір українського народу проти <...> безправно накину­ того режиму був би, отже, вповні правним актом <...> Дирек­ торія, — був переконаний він, — не зважаючи на свою боротьбу проти гетьманського режиму, стояла на ґрунті правної сукцесії

1 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917—1921. — Частина І. — С. 109.

2 Ковалевський М. При джерелах боротьби. Спомини, враження, рефлексії. — Інсбрук, 1960. — С. 327—329, 339—343.

Української Держави по цьому режимі та заступала теорію прав­ ної держави». Ну, а необхідність повстання він легко обґрунтував антиселянською політикою гетьмана та «невідворотністю» зра- ди режиму з боку «місцевих московських військових організацій» на користь Денікіна. При цьому дослідник витончено обійшов принципове політичне питання: якщо Директорія так піклува- лася про оту «правну сукцесію», то чому вона не пішла на від- новлення скасованої німцями УНР? Відповідь така: «вимоги ко­ лишніх членів УЦРади із табору УПСР на чолі з головою УЦРади Михайлом Грушевським, щоб відновити діяльність самої УЦРади і привернути в силу всі ухвалені нею закони, не знайшли собі пос­ луху ні серед більшости політичних кіл біля Директорії, ні самої Директорії» 1. І крапка.

Сказати правду, про «послух» взагалі не доводилося гово- рити: ліва рука не знала, що робить права. Наведемо лише один приклад, який до сьогодні ніхто не пояснив, та й не збирався: уже в першій половині грудня 1918 р. Директорія «змінила свою полі­ тичну канву, накреслену в своїй першій повстанській декларації. Вона відкинула концепцію парляментарної всенародної демок­ ратії, а прийняла в основу організації державної влади в Україні так званий трудовий принцип» 2. Якщо зовсім просто — Дирек- торія зробила виразний, невідворотний крок у напрямку інтег- рації з московським більшовицьким режимом. На нашу думку, саме це і було головною політичною метою ляльководів анти- гетьманського повстання.

Це ясно підтверджують, наприклад, висновки о. І. Нагаєв- ського. Зокрема такий: «Протигетьманське повстання спричи­ нило вибух громадянської війни, під час якої дві українські дивізії покинули північну границю і тим прискорили наїзд 75­тисяч­ ної більшовицької армії на Україну» 3. Марголін, свідок подій на Київщині, поділився таким враженням: «Назрівало розкладання, анархія, починались самочинні дії, влада вислизала з рук тих, хто стояв на чолі, хто був натхненниками та керівниками повстання» 4.

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 16, 76, 84—86.

2 Костів К. Конституційні акти...— С. 141.

3 Нагаєвський І. Історія Української держави. — С. 297.

4 Марголин А. Украина и политика Антанты. — С.93. Про деякі цікаві подро- биці про повстання поза Києвом див.: Верига В. Визвольні змагання в Ук- раїні. — Т. 1. — С. 384—387.

Нічого дивного в цьому не було. Адже «Універсал з Білої Цер­ кви розв’язав руки всім авантюрникам, агентурам, політикам, аматорам революції, анархії, охотникам чужого добра. В цьому і полягає природа повстання, де кожний може, не питаючи дозво­ лу, не підлягаючи нікому, брати зброю і йти воювати проти кого хоче і за що хоче; встановлювати свою владу в залежності від своєї сили і спроможности» 1. Ще одна, вже сучасна аполітична, правова оцінка є однозначною: «суворі формулювання» Універ- салу Петлюри «відкривали шлях беззаконню й сваволі» 2.

Дата добавления: 2015-08-17