Варшавська угода: оцінки

Критики Петлюри кваліфікували договір, «уложений за учас­ тю в редагуванні тексту самого Симона Петлюри», що тоді пе- ребував у Варшаві3, як «ганебний», «зрадницький», «юридично нечинний», всiляко підкреслювали незаконність засад, на яких вiн був пiдписаний українською стороною. Найбiльш толеран- тна оцiнка звучала так: «повторення концепції політичного по­ льонофільства» 4.

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 618—619; Докл. див.: Доценко О. Літопис українсь- кої революції. — Т. 2. — Кн. 5. — Київ; Львів. — 1923. — С. 227—274; Удови­ ченко О. Україна у війні за державність. — С. 157—159; Деякi дослiдники стверджували, що переговори «велися за згодою диктатора Є. Петрушевича i вiн був точно iнформований про хiд i вислiди переговорiв» (Шкiльник М. Ук- раїна в боротьбi за державнiсть. — С. 353). Документально тимчасом це не підтверджено. — Д. Я.

2 Директорія... — Т. ІІ. — С. 621.

3 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. Т. 7. Вихід із кризи. — С. 162, при- мітка.

4 Кедрин І. Рік 1918 в історії української політичної думки. — С. 203.

Сучасні оцінювачі консенсусу не дійшли. Деякі серйозно вва- жають, що «погоджуючись на пiдписання Варшавського договору, Симон Петлюра керувався iнтересами української соборної дер­ жавности». Найбiльше значення договору, — пише, наприклад, відомий дослідник Литвин, у тому, що вiн дозволив армiї УНР продовжувати збройну боротьбу проти бiльшовикiв. «З великою певнiстю можна твердити, що коли б не спiльний україно­поль­ ський спротив, то запланований бiльшовицький похiд на Поль­ щу, Румунiю та Чехословаччину був би успiшним i обернувся би трагедiєю для усiх цих народiв» 1. Інші вказують на те, що підпи- сання варшавської оборудки було для польського лідера актом, який суперечив поглядам як Антанти, так і польського уряду. У цьому сенсі Варшавська угода, йдеться в іншому дослідженні, стала персональним союзом Пілсудського та Петлюри, «який не додав слави ні одному, ні іншому в очах власних народів» 2. Треті переконані, що варшавська угода є не чим іншим як «здобутком вітчизняної дипломатії» 3. Прихильники ще однієї точки зору доводять: Варшавська угода — це, власне, «угода на особистих засадах, яка з часом мала призвести до дистанціювання між де­ ржавами». Згідно з цією концепцією, Петлюра розглядав угоду

«як усвідомлену необхідність та засіб для досягнення великої ідеї — незалежності та державності України». І далі, не пере- водячи дихання: «щоправда, договір створював для уряду УНР обмежені можливості у справі державного будівництва та само­ розвитку». Остаточний висновок тут такий: «У підсумку, украї­ но­польський союз був позбавлений підґрунтя конструктивізму та прагматизму» та й взагалі — «визначальним чинником май­ бутньої долі України мав стати не Варшавський договір, а на­ слідки війни з Радянською Росією» 4.

1 Литвин С. Українсько-польський договiр 1920 року: помилка С. Петлюри чи єдино можливий варiант продовження боротьби за державнiсть? Пол- тавська Петлюрiана. Ч. 3. — Полтава, 1999. — С. 10,12, 13, 14, 15, 23.

2 Михайлова О. Україна у східній політиці Ю. Пілсудського (кінець 1918 р. — квітень 1920 р.) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917— 1921 рр. — Київ, 2002. — 295 С. // С. 231—254. / С. 247.

3 Шамраєва В. М. Міжнародні відносини УНР доби Директорії: Дис.... канд. іст. наук: Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2003. — 20 с. — С. 13.

4 Дерев’янко І. П. Українсько-польські відносини 1918—1921 рр.: політич- ний аспект: Дис.... канд. іст. наук: Київський національний економічний ун-т. — К., 2004. — 18 с. — С. 12, 13, 15.

Точка зору самого Голови Директорiї та Головного отамана була сформульована в таких висловах: «актом 22 квітня цього року уряди польської Речі Посполитої і Української Народньої Республіки заключили історичну умову для боротьби проти спо­ конвічного ворога обох держав, який прибравшись у крайню фор­ му руйнуючої демагогії має тенденцію повалити самостійність обох Республік і нанести великий удар давнім їх вольностям». У зв’язку з підписанням угоди Петлюра звернувся до свого вар- шавського кореспондента — Пілсудського — з пропозицією «не­ гайного полагодження справ», до яких Головний отаман відносив: амнiстію всім учасникам визвольних змагань, які перебували в польському ув’язненні; «вільний вступ всіх боєздатних гали­ чан до союзних армій»; допущення представників українського населення до «одповідальної участи в житті краю»; початку переговорів польського уряду з представниками українського населення в Східній Галичині1.

Дата добавления: 2015-08-17