Якісний склад Директорії. Оцінки фахівців

Багато років тому був сформульований висновок, не спросто- ваний до сьогодні. Висновок такий: «склад Директорії був дуже слабий». Автор цієї формули звернув увагу і на надзвичайну не- приязнь Шаповала до Грушевського та його оточення (про їхні звитяжні досягнення на герці національного державотворення ми прозповідали в попередній книзі. — Д.Я.). Наголосив цито- ваний дослідник і на тому, що «для правної безпреривности та легітимности» до складу Директорії необхідно було б включити бодай одного із членів останнього уряду УНР (до речі, проти цього рішуче заперечував Шаповал. — Д. Я.). Підкреслив пан Стахів і очевидно невдалий вибір Андрієвського і Макаренка. Заразом висловив припущення, що якби Петлюра був особисто присутній на відомому засіданні, то він, а не Винниченко, був би обраний Головою Директорії2.

Але, врешті-решт, справа була не тільки в персонах. Над- звичайно важливим було те, що, по-перше, не існувало жодного документа, який визначав би статус Директорії як органу влади, її внутрішню організацію, по-друге. По-третє, Директорія ви-

1 Шаповал М. Ляхоманія. Машинопис. — Прага, 1931. — NYPL. — Українсь- кий архівний фонд імені Микити Шаповала. Дар інж. Сави Зеркаля. — QGA. — 73. — 3949. — С. 2.

2 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 67—74.

Федір Швець, Андрій Макаренко та Симон Петлюра

сунула претензію на «керівну» роль — це півтора десятка років тому довели М. та О. Копиленки — без жодного правового акта1. Тобто була вона органом самочинним, нелегітимним, створеним неправовим шляхом. Наслідок — і населення «України», і країни Антанти, переможниці Першої світової, ставилися до неї як до настирливої мухи.

Стахів навів інші відомості про склад гуртка заколотників. Посилаючись на спомини того ж таки Шаповала, він відзначив, що після відомої зустрічі Скоропадського та генерала Красно- ва2«став поширюватися ініціятивний гурт евентуального повстання», до якого було «приєднано» полковника Павленка, командирів січовиків Коновальця та Мельника, полковника Болбочана; політичними справами опікувався консул Білець- кий, закордонними — заступник керівника гетьманського МЗС Артемій Галіп, а також сотник січовиків Дідушок як секретар

«керівного гурту» 3.

1 Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України. — С. 115.

2 «Тим-то ця подія, яка стала зразу відомою в усіх політичних колах в Києві,

сталася поворотним пунктом у підготовці евентуального повстання ук- раїнського національного табору». — Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 49—50.

3 Там само. — С. 51. «Технічно в нашій праці допомагав наш секретар з На­ ціонального Союзу Петро Дідушок, котрий, загалом беручи, був нашим зв’язковим товаришом в зносинах з січовиками і иншими». — Шапо­

Враховуючи обставини місця і часу, годі було й сподіватися, що інформацію про підготовку повстання вдасться утримати в таємниці. Власне, це добре розуміли його організатори. Сам Шаповал вважав, що чутки про підготовку повстання розпов- сюджувалися в Києві через Садовського, Кушніра, Ніковсько- го та Єфремова. Він також повідомив, що есери «спромоглися» скликати так зване «офіційне» засідання неіснуючої Головної Ради УНС. На ньому «Винниченко красномовно і офіціозно, як Голова Національного Союзу заявив, що він не знає ні про які подібного роду авантюристичні заходи в Національному Союзі і може одверто і з повною рішучістю спростувати всякі провока­ ційні чутки. Навпаки, — запевняв Винниченко, — Національний Союз і т. д. і т. п.». «Я, — записав з цієї нагоди Шаповал, — вніс відповідну резолюцію», в якій, зокрема, зазначалося: Головна Рада УНСоюзу «прохає все громадянство прийняти до уваги лише постанови Українського Національного Союзу, відкидаючи всякі чутки, котрі ширяться з метою знервувати громадянство і вне­ сти дезорганізацію, яку використовують на користь української справи...» «О ти, політична мораль...» — такими словами завер- шив свої спогади про підготовку повстання головний його ор- ганізатор1.

Дата добавления: 2015-08-17