Розділ XXXVI

Врешті Валансі лягла. Але перед тим ще раз прочитала лист доктора Трента. Він дещо її заспокоїв. Такий ясний. Такий категоричний. Списаний такими чорними і твердими літерами. Це не почерк людини, яка не впевнена в тому, про що пише.

Але заснути Валансі не могла. Вдавала, що спить, коли прийшов Барні. Барні теж удавав, що спить. Валансі чудово знала, що спиться йому не краще, аніж їй. Він лежить, дивлячись у темряву. Про що він думає? Намагається чомусь протистояти — чому?

Валансі, що провела так багато щасливих безсонних нічних годин, лежачи біля вікна, тепер сповна за них розплатилася у цю стражденну ніч. Жахлива зловісна дійсність поступово вирисовувалася перед нею, поставала з туману здогадок і страху. Вона не могла заплющити на це очі, — відштовхнути, — ігнорувати її.

Незалежно від того, що сказав доктор Трент, її серце не може бути так серйозно хворе. Якби було, то ті тридцять секунд убили б її. Даремно покладатися на лист і репутацію доктора Трента. Інколи й найкращі фахівці роблять помилки. Доктор Трент теж зробив одну.

Над ранок Валансі провалилася в уривчастий сон з безглуздими видіннями. В одному з них Барні докоряв їй, що вона його обдурила. Уві сні вона втратила самовладання і з усіх сил луснула його по голові качалкою. Видно, він був зроблений зі скла і розколовся на друзки, які розсипалися по підлозі. Вона прокинулася з криком жаху — полегшеним зітханням — коротким смішком з нісенітниці, яка їй приверзлася, — сумним хворобливим спогадом про те, що трапилося.

Барні не було. Валансі знала, як інколи знають люди, — інстинктивно, без слів, — що його нема ні в домі, ні в кімнаті Синьої Бороди. У вітальні панувала дивна тиша. Тиша з присмаком чогось моторошного. Зупинився старий годинник. Це Барні забув його завести — раніше ніколи цього не траплялося. Кімната без годинника видавалася мертвою, хоча сонячне проміння струменіло крізь кольорове вікно, а на стінах тремтіли сонячні зайчики від танцюючих хвиль.

Каное зникло, але Леді Джейн стояла між дерев на суші. Отож, Барні вибрався до лісу. Не повернеться до вечора, — можливо й довше. Мабуть, дуже сердиться на неї. Це його запекле мовчання означає гнів — холодне, глибоке, виправдане обурення. Що ж, Валансі знала, що вона повинна зробити насамперед. Однак те дивне оніміння, яке охопило всю її істоту, було ще гіршим від болю. Наче щось у ній померло. Вона змусила себе приготувати і з’їсти скромний сніданок. Механічно привела Блакитний Замок у стан повного порядку. Потім вдягнула капелюх і жакет, зачинила двері, сховала ключ у дуплі старої сосни й переплила моторним човном на сушу. Вирушила до Дірвуда, щоб побачити доктора Трента. Вона мусить ЗНАТИ.

Дата добавления: 2015-08-20