Науково-методичні викладки до семінару №2.

Процес об’єднання Європи та його поширення на Схід супроводжується формуванням спільного освітянського та наукового простору. Цей процес дістав назву Болонського від університету від назви університету в італійському місті Болонья (Італія), де було започатковано цю ініціативу. Болонська декларація 1999 р. та інші документи Болонського процесу започаткували серії реформ, необхідних для гармонізації архітектури системи європейської вищої освіти, збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості як для громадян країн Європи, так і для громадян і дослідників інших країн.

Головна мета цього процесу – консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях.

Історичний екскурс доводить, що Болонський процес не виник раптово. Процес зближення системи вищої освіти розпочався з 1950-х – початку 1960-х рр. У кінці 1992 р. було прийнято рішення про розробку спільної конвенції під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО, метою якої було визнання кваліфікацій, навчальних курсів, дипломів і ступенів вищої освіти. Ця конвенція була підписана в 1997 р. в Лісабоні. У 1998 р. у Парижі, міністрами освіти Франції, Німеччини, Італії та Великобританії було прийнято спільну декларацію «Про гармонізацію архітектури системи вищої освіти в Європі», яка отримала назву «Сорбонської». Болонському процесу передувала діяльність Європейської комісії, Ради Європи та ЮНЕСКО, низки європейських університетів, а також європейської мережі інформаційних центрів.

Підписання у 1999 р. Болонської декларації «Про європейський просторі вищої освіти» – це ще один доказ того, що зміни в освіті не раптове відкриття, а швидше – результат поступового усвідомлення взаємодії процесів європейської економічної та політичної інтеграції, результат розвитку ідей та інновацій у галузі освіти, які передували Болонський декларації та стали її основою. У Болонській декларації знайшли свою конкретизацію основні напрями зусиль європейських університетів із урахуванням досвіду та відповідно до цивілізаційного процесу початку ХХІ ст.

Болонські реформи – це процес прискорення гармонізації національних освітніх систем і їх поступової цілеспрямованої конвергенції. Зближення систем вищої освіти європейських країн не означає їх стандартизацію й уніфікацію. Йдеться про «впорядковану» різноманітність.

Визначеними механізмами для досягнення мети є:

– прийняття системи зрозумілих і порівнюваних наукових ступенів;

– прийняття системи освіти, яка початково базується на двох циклах навчання (бакалавр – магістр);

– застосування системи кредитів (ECTS);

– спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці (використовування додатку до диплома – Diploma Supplement);

– розвиток європейського співробітництва щодо контролю за якістю освіти;

– навчання протягом усього життя;

– створення умов для мобільності на європейському ринку праці й освітніх послуг;

– розвиток привабливості європейського простору вищої освіти, перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян;

– установлення тісніших зв’язків між європейським простором вищої освіти та європейським простором досліджень;

– головний обов’язок університетів та урядів країн Європи – вжити всіх необхідних заходів для забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями.

Сприяння «європеїзації» та «інтернаціоналізації» національних систем вищої освіти, формування справжнього «спільного освітянського простору» буде реалізовуватися передусім шляхом модернізації навчальних планів, міжінституційної співпраці, розвитку схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки та впровадження наукових досліджень, прийняття системи легкозрозумілих і співмірних ступенів, зокрема через упровадження Додатка до диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної привабливості європейської системи вищої освіти.

Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування задля користі всієї Європи. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають користуватися попитом на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікація визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.

Необхідність збільшення конкурентоспроможності має відповідати меті поліпшення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв’язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і загальнопільному добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги в міжнародному академічному співробітництві та програм обміну академічними цінностями. Болонський процес географічно не обмежений кордонами Європейського Союзу, його учасниками можуть стати країни-члени Європейської культурної конвенції, які доведуть свою готовність дотримуватися мети та принципів Болонського процесу у своїй системі вищої освіти. Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів із країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у галузі вищої освіти має ґрунтуватися на академічні якості й академічних цінностях.

Дата добавления: 2015-08-02