Соціально-психологічна адаптація дітей з порушеннями зору

Соціально-психологічна адаптація людей з порушеннями зору в даний час є однією з найважливіших проблем тифлопсіхології. Проживаючи тривалий час в умовах замкнутого простору, (найчастіше таким є спеціальна школа чи інтернат), незрячі і слабозорі діти позбавлені можливості самостійно і повноцінно включатися в соціальне життя. Як вже було показано вище, вроджена або рано набута сліпота ускладнює утворення соціальних зв'язків і відносин, а поява дефекту у людини зі сформованими навичками суспільної поведінки веде до їх розриву, зміщення. І в першому і в іншому випадку інвалід з зору випадає з колективу, що вкрай несприятливо впливає на його положення у ньому. У зв'язку з цим основним завданням реабілітаційної роботи з метою адаптації дітей-інвалідів по зору в суспільстві є встановлення соціальних зв'язків, тобто соціально-психологічна адаптація. У процесі реабілітаційної роботи із соціально-психологічної адаптації сліпих перед практичними працівниками спеціальних установ (шкіл, відновлювальних центрів, реабілітаційних кабінетів) виникають певні труднощі. Виникає необхідність подолати депресію, яка виникає як реакція на сліпоту, сформувати адекватні установки по відношенню до оточуючих, свого дефекту і діяльності, озброїти сліпих новими способами комунікації. Першим етапом соціально-психологічної адаптації слід вважати подолання депресії, пов'язаної з усвідомленням дефекту, на який інваліди з зору реагують вкрай болісно. Глибина і тривалість реакції залежать як від особливостей особистості, так і від темпу розвитку захворювання, його важкості і часу появи. Одночасно ведеться робота з подолання фрустрації, яка виникає в результаті появи в житті сліпого труднопреодолімих перешкод, постійно високого психічного напруження. В основі цієї роботи лежить формування способів поведінки, заснованих на руховому контролі. Але в спеціальних школах цілі і завдання навчання дітей з порушеннями зору найчастіше звужуються до інтенсифікації інтелектуального розвитку та формування тих знань і уявлень, які дозволяють успішно здати іспити і вступити до інших навчальних закладів. За свідченням фахівців випускники середніх спеціальних навчальних установ закритого типу переживають велику кількість психологічних труднощів і проблем, пов'язаних з їх інтеграцією в суспільство здорових людей. Поняття інтеграції в тифлопсихології передбачає процес входження людини з порушеннями зору в суспільство на рівних правах з нормальними людьми. Закритість і відгородженість спеціальних навчальних закладів від зовнішнього світу обмежує соціальний досвід дітей-інвалідів, ускладнює формування комунікативних навичок. Наслідком цього є не тільки труднощі при орієнтуванні в просторі, адекватному усвідомленні дефекту зору, налагодженні комунікативних зв'язків випускників спеціальних шкіл-інтернатів, але і непоінформованість суспільства про реальні можливості і психологічні особливості дітей з порушеннями зору. Для більшості незрячих і слабозорих дітей першим досвідом входження у соціальну групу є вступ до школи. На думку фахівців від того, наскільки успішно буде проходити становлень особистості незрячого дитини в шкільній групі, залежать його можливості інтеграції в суспільство в майбутньому. У зв'язку з цим зростає актуальність організації цілеспрямованого психологічного супроводу сліпих та слабозорих дітей з моменту їх вступу до школи, в рамках якого психологами і тифлопедагога здійснювалася б робота щодо зниження труднощів соціально-психологічної адаптації на всіх етапах розвитку особистості дитини. А.В.Петровський, визначаючи розвиток особистості в соціальному середовищі, стверджує [6]: "У тому випадку, якщо індивід входить у відносно стабільну соціальну спільність, він закономірно проходить три фази свого становлення в ній як особистості". Перша фаза становлення особистості, відповідно до концепції А. В. Петровського, передбачає засвоєння діючих у спільності норм оволодіння відповідними формами і засобами діяльності, і позначається як фаза адаптації. Друга фаза, що позначається як фаза індивідуалізації, зумовлена ​​"загострюється протиріччям між досягнутим результатом адаптації - тим, що він став таким, як усі в групі, - і незадоволеною на першому етапі потребою індивіда в максимальної персоналізації". Третя фаза позначається А.В. Петровським як фаза інтеграції [6]. "У рамках цієї фази у груповій діяльності в індивіда складаються новоутворення особистості, яких не було у нього і, можливо, немає і в інших членів групи, але які відповідають необхідності і потребам групового розвитку і власної потреби індивіда здійснювати значущі" внески "в життя групи". Відповідно до цієї теорії кожна з перерахованих фаз виступає як момент становлення особистості в її найважливіших проявах і якостях. Таким чином, якщо людині не вдається подолати труднощі першого, адаптаційного періоду і вступити в другу фазу розвитку, у нього, швидше за все, будуть формуватися якості конформності, залежності, безініціативності, з'явиться боязкість, невпевненість в собі і в своїх можливостях. Це положення ще раз доводить необхідність психологічного супроводу сліпих та слабозорих дітей, тому що успішне подолання труднощів соціально-психологічної адаптації багато в чому визначає подальший хід інтеграції дітей з порушеннями розвитку в суспільство.

Виділяються три аспекти адаптації дітей з порушеннями зору:

1) адаптація особистості до предметного світу;

2) адаптація особистості до соціального середовища;

3) адаптація особистості до власного «Я».

У першому випадку мова йде про досягнення мобільності, самостійності, впевненості, тобто виділяється операціонально-діяльнісна сторона, пов'язана з формуванням умінь і навичок, необхідних незрячому для самостійного життя. Другий аспект пов'язаний із взаємодією незрячого зі своїм соціальним оточенням, з активністю цього оточення по залученню його в колектив і трудове життя, тобто в першу чергу у взаємовідношенням зрячих і незрячих. Третій аспект адаптації пов'язаний з оцінкою власного становища в суспільстві, зі ставленням до свого дефекту, з переживанням свого «Я». У цілому ж реабілітація інваліда по зору в особистісному плані виступає як проблема становлення внутрішньої саморегуляції особистості. Вони погано навчені орієнтуванні в просторі, соромляться використовувати тростину. Причиною непідготовленість до самостійного життя цих людей, на думку багатьох вчених [1; 3; 6; 7 ] є замкнута, відірвана від реальних життєвих проблем, система навчання у школі-інтернаті для сліпих дітей. У результаті включення в діяльність починається процес подолання психологічної кризи, виходу зі стану психологічного конфлікту. Цей процес має поетапний характер. В.С.Мерлін виділяє чотири фази [5]:

1) фаза бездіяльності, якої супроводжує глибока депресія;

2) фаза заняття, на якій інвалід включається в діяльність з метою відволіктися від важких думок про свою інвалідність;

3) фаза діяльності, для якої характерно прагнення реалізувати свої творчі можливості;

4) фаза поведінки, коли складається характер і стиль діяльності інваліда, визначають весь нею подальший життєвий шлях. Вирішальним моментом у соціально-психологічній реабілітації є відновлення соціальних позицій інваліда. Останнє істотно залежить від установок інваліда по відношенню до зрячим, праці, громадської діяльності, самої себе і свого дефекту. Ці установки формуються в процесі діяльності. Адекватність цих установок перш за все залежить від того, наскільки успішно виконується діяльність. Тому основною умовою соціально-психологічної адаптації та реадаптації є включення інваліда в колективну діяльність, виховання його в колективі і через колектив. Саме в колективі складається у інваліда правильне ставлення до свого дефекту, що є вирішальним чинником реабілітації.

Вчений Литвак вважав [3], що складність вивчення психіки сліпих і слабозорих полягає в тому, що в них досить різноманітний характер захворювання й ступінь порушення основних зорових функцій (гострота зору, поле зору тощо).

Литвак виділив особливості психічного розвитку сліпої або слабозорої дитини [3].

- По-перше, ряд психічних процесів (відчуття, сприйняття) виявляються в прямій залежності від глибини дефекту, а деякі психічні функції (кольоровідчуття, швидкість сприйняття й ін.) залежать також і від характеру патології;

- по-друге, є психічні процеси і стани, на які порушення зору здійснюють опосередкований вплив (наприклад, мислення, розвиток якого до певного моменту залежить від порушень в галузі сприйняття та уявлення);

- по-третє, є такі структурні компоненти психіки, які ні від глибини дефекту, ні від характеру патології зори виявляються незалежними (світогляд, переконання, темперамент, за винятком його зовнішніх проявів, моральні риси характеру і таке інше).

Клопота Є.А.[2], досліджуючи особливості переробки інформації й формування просторових уявлень в осіб з порушенням зору, прийшов до висновку, що процес розпізнавання образів і обробки інформації у зрячих і тотально сліпих людей ідентичний. Однак, він відрізняється швидкістю й динамікою одержання інформації з навколишнього середовища. Незрячі люди перебувають як би на один крок до "стартової лінії", тобто їм потрібен додатковий час і енергетичні ресурси для розпізнавання й обробки інформації, на основі якої формується образ світу. Високий рівень орієнтації й адекватних уявлень про навколишню дійсність можна досягти шляхом постійного збагачення образів і практичного наробітку навичок ходіння й переміщення в просторі. Необхідно використовували аналізатори, що залишилися, а також тренувати їх.

При порушенні зору виникає ряд вторинних відхилень: відхилення у фізичному розвитку, спостерігається обмеження рухової активності дитини; при значній або повній втраті зору порушуються координація, витривалість, швидкість і ритм рухів та ослабляються пізнавальні процеси. Так на думку, Кузнєцової, сліпота та глибокі порушення зору викликають відхилення у всіх видах пізнавальної діяльності. Знижується кількість одержуваної дитиною інформації й змінюється її якість. Відбуваються якісні зміни системи взаємин аналізаторів виникають специфічні особливості в процесі формування образів, понять, мови, у співвідношенні образного й понятійного мислення, орієнтуванню в просторі. Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку: порушується точність рухів, знижується їхня інтенсивність. Отже, в дитині формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно й структурно не схожа із системою дитини, яка нормально розвивається.

Дослідження Синьової, присвячені вивченню ролі глибини порушення зору у формуванні особистості показали, що [7]: "... існування інваліда за зором у соціальних групах, об'єднаних за ознакою подібності ушкоджених функцій, якими є колективи спеціальних шкіл-інтернатів, орієнтує його на вироблення у собі складових особистості, які відповідають ціннісним орієнтирам саме цієї групи. Зокрема такими є особливості спрямованості особистості, обмеженої можливостями перцептивного досвіду, та такої, яка протягом шкільного дитинства здебільшого засвоює цінності групи, властиві спеціальній школі-інтернату для дітей з порушеннями зору"[7].

Аналізуючи особливості розвитку слабозорих дітей, слід вказати, що вони (на відміну від дітей із тотальними порушеннями) не завжди повною мірою усвідомлюють свій дефект. Аналіз психосемантичних уявлень зрячих і незрячих людей про сліпоту, показав, що у суспільстві досить поширений стереотипний образ "типового сліпого", - образу, який, включаючись у структуру взаємин зрячих і незрячих у соціумі, накладає відбиток на формування їх уявлень один про одного, а також незрячих про себе. Головна особливість цього образу - переоцінка серйозності наслідків дефекту. Іншими словами, зрячій людині соціальна позиція і життя незрячого уявляється більш безнадійною і трагічною, ніж це є насправді. Проте, добре адаптована незряча особистість почуває себе досить упевнено, принаймні у певних галузях життя і діяльності.

Таким чином, провідний вплив на формування повноцінної незрячої особистості надають саме позитивні умови соціального оточення.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть і охарактеризуйте особливості розвитку людини з порушеннями зору. Які основні причини порушення зору.

2. Охарактеризуйте відому вам класифікацію осіб з порушеннями зору та розкрийте її значення для ос­вітньої та корекційно-реабілітаційної практики.

3. Які ви знаєте сучасні технічні інформаційно-освітні засоби соціалізації сліпих.

4. Назвіть і охарактеризуйте психолого-педагогічні правила поведінки зрячих з особами, які мають глибокі порушення зору.

5. Назвіть основні етапи адаптації незрячих у колектив зрячих.

Дата добавления: 2015-07-20