Особливості спілкуван­ня та міжособистісних стосунків сліпих та слабозорих в групах

Соціально-психологічні наслідки вад зору виявляються найбільш виразно тоді, коли інваліди потрапляють у змішаний колектив, де навчаються і працюють сліпі і зрячі. У цих умовах для сліпих обмеження можливості сприймати зміни в навколишньому середовищі ускладнюють встановлення зв'язків особистості з середовищем, викликають труднощі в діловому і особистісному спілкуванні. Сліпі можуть уникати контактів зі зрячими, стають замкнутими, орієнтованими на свій внутрішній світ. У таких колективах сліпі часто самі ізолюються, займають позиції крайньої залежність від зрячих, активності під натиском, відмови від боротьби з труднощами. Очевидно, що це наслідок недостатньої роботи фахівців з підготовки сліпих до самостійного життя у світі зрячих. Крім того, несприятливий вплив на встановлення позитивних міжособистісних відносин у змішаних колективах мають труднощі соціальної перцепції (сприйняття людини людиною), які відчувають сліпі. Неможливість або обмеженість візуального сприйняття і орієнтація на голос, особливості мови, відчутні сприйняття часто не дають сліпому достатніх знань про партнера по спілкуванню. Це може посилюватися неадекватними установками зрячих до сліпих, зумовленими косметичними дефектами останніх, незнанням їх психологічних особливостей, нерозумінням. За словами А. Г. Литвака становлення міжособистісних відносин між сліпими і зрячими підпорядковується загальним закономірностям. Але на цей процес впливають і перераховані нами фактори. Литвак також стверджує, що «... характерною особливістю системи міжособистісних відносин у змішаних колективах є широке поширення індиферентного ставлення сліпих один до одного і до зрячих. У силу цього в статусному колективі найбільш поширені категорії осіб, які перебувають в нейтральному або ізольованому положенні» [3]. Це є свідченням недостатньої сформованості та згуртованості колективу. Можна припустити, що при належній постановці виховної та реабілітаційної роботи спеціаліста з соц. роботи специфічні особливості колективу, в яких навчаються або працюють інваліди по зору, відступлять на задній план, поступляться місцем загальнопсихологічним і соціальним закономірностям формування колективу. Отже, всі згадані вище фактори зниження активності осіб з дефектами зору можуть бути подолані шляхом створення відповідних умов для успішного компенсаторного пристосування. Найважливішим із них є включення сліпих у діяльність, формування у них позитивної мотивації і установки. При правильній організації виховної та корекційної роботи залежність мотивів трудової та суспільно-корисної діяльності від стану зору буде відсутній, а активність осіб з порушеними функціями зору прийде в норму. Тому, одним з основних завдань реабілітаційної роботи з метою інтеграції інвалідів по зору в суспільстві є встановлення або відновлення соціальних контактів, тобто соціально-психологічна адаптація, а у пізно осліплих-реадаптація. Залежність процесів адаптації і реадаптації від особистості осліплого проявляється в існуванні чотирьох типів поведінки безпосередньо після втрати зору, виділених В.С. Сверловим[7]:

· Байдужо-млявий тип характеризується тривалим перебуванням в депресивному стані;

· Розважливо-вольовий тип спрямовує зусилля на подолання наслідків дефекту;

· Контрастний тип - характерна глибока депресія, яка змінюється мобілізацією сил на боротьбу з дефектом;

· Нестійкий тип характеризується регулярними змінами депресивного й оптимістичного настрою.

Слід зазначити, що у зрячих часто формуються суб'єктивні і неадекватні установки до сліпих. Це або негативна установка на уникнення, або псевдо позитивна установка, яка виявляється в жалості до сліпого, в прагненні взяти його під опіку. Причини таких установок різні. Перш за все - незнання психології сліпих, їх реальних можливостей, ставлення до сліпих як нещасних, не пристосованих до життя, неповноцінних людей. Легко ранимі, важко переживають свій дефект і тонко відчувають ставлення партнера по спілкуванню сліпі не залишаються байдужими до подібних ситуацій, ускладнюючи подальші контакти, закріплюючи установку на уникнення зрячих. Все це веде до прагнення спілкуватися переважно з товаришами по нещастю, до створення мікрогруп, які складаються з інвалідів по зору, і в результаті до аутизму, тобто до відходу в свій внутрішній світ, випадання з життя суспільства. Ми вважаємо, що реабілітаційна робота зі сліпими може бути достатньо ефективною тільки за умови пропаганди тифлологічних знань серед осіб, які знаходяться у найближчому оточенні зрячих, виховання у них чуйного, тактовного, дбайливого ставлення до інвалідів, що не принижує гідність без жалості.

Дата добавления: 2015-07-20