Життя і творчість К. Е. Францоза.

Батько письменника, лікар Генріх Францоз жив уЧорткові з часу свого одруження, а не від народження Карла. З наближенням 1848 р. поляки, домагань яких він не підтримував, розпочали антисемітські переслідування. Саме тому друзі рекомендували йому, батькові, на час жовтнево-листопадових заворушень виїхати з міста разом із дружиною Кароліною, яка ось-ось мала розродитися. Але він вирішив інакше: вагітну дружину з дітьми переправив через російський кордон (десь у районі Бродів), до німця-лісника, якого колись лікував від тяжкої хвороби, а сам залишився у Чорткові, щоб виконувати свої лікарські обов’язки, як він робив це вже до того багато літ. Мама, не знаючи, що там з батьком, дуже переживала, і ці хвилювання стали причиною передчасних пологів. Але все було добре... За три тижні вони повернулися до Чорткова (до батька), де й зареєстрували народження дитини, яка появилася на світ 25 жовтня в рік «весни народів». У одній із біографій Карл Еміль Францоз не без гумору зауважує: «Я народився в Росії, бо мій батько вважав себе німцем і не приховував свого німецького патріотизму».

Спочатку Францоза навчали приватно, відтак він став учнем монастирської школи домініканців. Після несподіваної смерті батька 1859 р. разом з матір’ю і двома старшими сестрами переїздить на Буковину і продовжує навчання в німецькій гімназії у Чернівцях, яку закінчив з відзнакою 1867 р. Далі студіював право у Віденському та Грацькому університетах.

Першим його твором вважається поема «Сказання про Цецина», та зрілішим творчим акордом були переклад Шевченкового вірша «Минули літа молодії» та новела «David der Bоcher» («Молодий Давид»), що з’явилися у виданому ним альманасі «Buchenblatter» («Букові листки»), Чернівці, 1870 р.).

У 1874-1876 Францоз подорожує світом, відвідуючи Росію, Єгипет, Румунію, Данію, Голландію, Сербію, Німеччину, Угорщину, Туреччину, Польщу, Болгарію, Швейцарію, Францію, Італію, Україну... Наслідком цих захоплюючих мандрівок стали його двотомна книга «З напів-Азії» та друга збірка «Від Дону до Дунаю» (1876, 1878 рр.), які були перекладені десятками мов і принесли авторові перші квіти заслуженої слави.

Народжений і вихований у галицько-буковинському етнічному середовищі, як підкреслюють дослідники, Карл Еміль Францоз до кінця днів своїх зберіг любов і повагу до українців. У найголовнішому своєму романі «За правду!» (1881) він із великою реалістичною силою зобразив борця за соціальну справедливість Тараса Бараболю, який у зіткненні з польським поміщиком і цісарською владою відстоює інтереси своїх українських односельців. Цей твір, до речі, виходив в українських перекладах 1910 р. — у Чернівцях, 1913 р. у Києві та кілька разів — у радянські часи.

Перу Францоза належить праця «Малоросіяни та їхній співець», в якій дано високу оцінку творчості Тараса Шевченка, кілька інших статей про Кобзаря, українську пісню та ціла низка нарисів, оповідань і романів про свій народ, починаючи від збірки «Євреї з Барнова» (Чорткова), що вийшла у Штутгарті 1876 р., і закінчуючи «Мошком з Парми» (1890 р.), «Паяцом» (1893) та «Шукачем правди» (1894), в яких теж присутня Україна.

Помер К. Францоз від запалення головного мозку 28 січня 1904 р. в Берліні.

Францозове слово шанували світочі українського письменства Юрій Федькович, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Драгоманов, Михайло Старицький, Осип Маковей, Володимир Гнатюк, Ольга Кобилянська.

Не завадить знати це і запам’ятати один Францозів вірш:

О краю милий, ніжний мій!
О незабутня Верховино!
На хвилях молодечих мрій
Моя душа до тебе лине.

Дата добавления: 2015-07-16