Байкар і дитячий поет Елієзер Штейнбарг.

Дитяча література представлена творчістюЕлієзера Штейнбарга (1880-1932*, який жив на Буковині.

Елієзер Штейнбарґ вважається одним з найбільших і найоригінальніших байкарів єврейського письменства. Байка є прадавнім жанром світової літератури.Елієзер Штейнбарґ зробив із цього жанру синтез старозавітних притч і хасидських легенд, повсякденної життєвої мудрості і філософського осягнення світу. В його байках «шумить і цвіте цілий світ речей, людина, тварина і всяка інша істота розкриваються у всій своїй первозданній силі, у всьому своєму значенні, тут ворушаться і струмують геть усі соки життя. І все-таки кожна постать, кожен образ світу запозичений із єврейської вулиці, над всіма його творіннями розкинулося небо єврейського містечка», – як свого часу дуже влучно охарактеризував Штейнбарґові байки Елієзер Бікель [1]. Єврейський байкар був одним з найвизначніших оновлювачів цієї літературної форми.

Е. Штейнбарґ походив з невеличкого бессарабського містечка Липкани, де він народився в 1880 р. у благочестивій єврейській родині. Там отримав традиційне релігійне виховання, яке включало в себе як Тору і Талмуд, так і інші важливі твори єврейської літератури на івриті та їдиші. Дуже рано в нього проявилися педагогічні здібності, і вже в молодому віці він став учителем їдишу та гебрайської, а згодом упродовж багатьох років працював директором єврейської школи в Липканах. Штейнбарґ був видатним педагогом і видав у 1921 р. в Бухаресті гебрайський буквар, а в 1922 р. у Чернівцях – буквар на їдиші

Після Першої світової війни Штейнбарґ переїхав до Чернівців і розгорнув тут жваву педагогічну і культурну діяльність. Незабаром він став душею єврейського Шкільного товариства, рупором і духовним наставником тієї частини чернівецького єврейства, яка не бажала піддаватися асиміляторським процесам і написала їдиш на своєму прапорі як ідеологічну й культурну програму національної ідентичності. Він організував єврейський дитячий театр, репертуар якого заповнював власними п’єсами. Одним із дітей, яким Штейнбарґ прищепив любов до їдишу, був єврейський підліток Йосиф Бурґ – майбутній відомий письменник. Навіть молодий Пауль Целан, який, навчаючись в одній з чернівецьких гімназій, не вельми прихильно ставився до їдишу, захоплювався, за свідченням І. Халфена, байками Штейнбарґа.

Ця невтомна діяльність не принесла Штейнбарґу, між іншим, ніяких дивідендів, а радше була працею за «божу винагороду». У 1928 р. письменник був змушений емігрувати в Бразилію, позаяк Шкільне товариство не могло матеріально забезпечити його існування. В Ріо-де-Жанейро він керував школою імені Шолом Алейхема. У 1930 р. поет повернувся у румунські Чернівці, де група друзів умовила його видати свої байки. На початку 1932 р. було розпочато друкування першого тому. Але Штейнбарґу вже не судилося побачити це зібрання своїх байок. Операція на апендицит виявилася для нього фатальною. 27-го березня 1932 р. невмолима доля згасила світильник його життя. Для єврейських Чернівців це була катастрофа. Його поховали на єврейському цвинтарі у Чернівцях, у тій частині, яка була зарезервована для дітей, «поміж могилами завбільшки з колиску» [5], з тим, щоб він і далі міг бути оточеним дітьми.

Байки (мешолім) є найціннішою частиною літературної спадщини Е. Штейнбарґа. Окрім байок, він писав ще т.зв. «майселех» (казки), яким надавав, однак, не віршованої, а прозової форми. І в цьому жанрі він виявив себе неабияким новатором, синтезуючи біблійну стилістику з традиціями великих казкарів світової літератури. Чудову характеристику дарові Штейнбарґа-оповідача дає його молодший колега Іцик Манґер, який зазначає: «Елієзер Штейнбарґ: Дивовижний сплав дубнівського маґґіда і Ганса Крістіана Андерсена. Глибока думка, поєднана з безтурботною, дитячою душею. Він водночас розумний єврейський дідусь – і наївна, довірлива дитина, яка його слухає. Дідуся й дитину пов’язує червона нитка гумору. Незвична комбінація, яку можна зустріти лише у великих талантів» [6].

За приклад тут може правити казка з біблійним мотивом творіння, елементи й образи якої зображено на надгробку письменника в Чернівцях. Вона зветься «farwos senen di fisch schtum?» («Чому риби німі?») (КолиГосподьстворювавсвіт, Вінпромовив: «Нехайбуденебо, інехайвоновідділяєодніводивідінших!»І виникло небо й води, і частина вод залишилася під небом, а частина на небі. Нижні води стали морями й озерами.
Але ті води, що внизу, були невдоволені й питали: «Чому це ми мусимо бути внизу, на землі, у той час як наші браття, такі ж води, як і ми, знаходяться на небесах?» І ночами ці води схвильовано перешіптувалися, бурмотіли й бурмотіли, обурюючись несправедливістю Господа. Почули це риби.
Одного разу, рано-вранці, щойно зійшло сонце, риби завели жвавий танок, вискакуючи з води й вигукуючи: «Небесний Вседержителю! Води невдоволені Тобою...» Господь усміхнувся й каже: «Я знаю. Це мої діти, і я хочу відновити справедливість».
Що ж учинив Господь? Він утворив у серці моря небо із сонцем, місяцем і зірками і сказав, звертаючись до риб: «Води гостинно прийняли вас до себе, а ви їх зрадили. Тож будьте відтепер німі!» І стали відтоді риби німими – німими зрадниками, які живцем поглинають одні одних). Обидва улюблені жанри Штейнбарґа відрізняються від творів його попередників передусім своєю філософською глибиною, художнім умінням побачити за повсякденними стосунками й ситуаціями основоположні екзистенціальні проблеми. Байки Штейнбарґа, новий і рідкісний синтез традиції й революції, інтелекту й фантазії, слова та дії набули характеру соціального корективу і стали носієм прогресивних ідей. Його мораль не має на меті знищення вад, звичок чи помилок індивіда. Він намагається викорінювати глибше зло [...]Штейнбарґ чудово володів також гебрайською і написав івритом чимало дитячих казок. У ньому вбачають водночас і «майстра гебрайського стилю» [10]. Після його смерті видатний єврейський поет Хаїм Нахман Бялик звернувся до чернівецького комітету з видання спадщини Штейнбарґа з проханням зібрати і видати всі його твори. Відтоді у різних видавництвах світу з’явилося чимало зібрань його байок. У 1972 р. родина Штейнбарґа передала всі його рукописи Єврейській національній бібліотеці в Єрусалимі і, таким чином, убезпечила їх від розпорошення. Байкове царство «єврейського Езопа» стало нині невід’ємною часткою єврейської та світової літератури.

24. Єврейські мотиви в українському письменстві.

Українською мовою ряд творів єврейської літератури переклав І.Франко. Серед пізніших перекладачів – П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, П.Усенко, Д.Павличко, І.Драч, Б.Олій­ник, С.Тельнюк та ін. Переклади з української на ідиш нале­жать П.Киричанському, М.Могилевичу, Д.Хайкіній, Д.Гоф­штейну, М. Хащеватському та ін.

З Чернівцями пов’язана творчість єврейських письмен­ників Хаїма Меламуда (1907-1995*, Йосифа Бурга (нар. 1912*.

С.Й.Агнон талановито змалював історичний і психологічний портрет єврейства,

став основоположником світської літератури - сестри релігійної єврейської

словесності. Та, мабуть, найголовніше для нас, українців, зокрема галичан -

земляків письменника, є те, що Агнон все життя ілюстрував, леліяв багатовікову

спорідненість долі, нерозривні зв'зки галицьких євреїв і українців. Саме він раніше

інших оповідав світові, як багато у нас спільних святинь, однакових страждань

невільників і розділеної гіркоти. І по-своєму підтверджував перевагу приязні над

холодним хаосом відчуження.

I врешті-решт з українцями євреї ділили свою, нерідко гірку, долю, хліб і сіль.

Повагу до них з боку галичан образно висловив Митрополит Андрей Шептицький у

п'ятому з відомих листів до матері, виданому під назвою "Сара, дочка Хаї" (в

iнтерпритацii автора епiстолярного твору Г.Мерiам-Лужницького)

Дата добавления: 2015-07-16