ХLIV. Про посередництво Христа

1. Бо Він є Посередник. Через Нього Бог дарує нам усі блага чи, радше, завжди дарує. Бо не раз за нас поклопотавшись і передавши нам усе, за що просив, Він не відступив, а завжди дбав не словами і благаннями, як роблять посланці, а ділю Що ж це за діло? А таке, що Він поєднує нас із самим собою і через себе дає свою благодать кожному відповідно до гідности і чистоти.

2. І як світло через себе дозволяє бачити тим, які дивляться, а в тих, у кого його бракує, не має можливости бачити, так само і душам треба постійно спілкуватися з Христом, якщо вони бажають сповна жити і перебувати у спокої. Бо й око без світла не здатне бачити, і душі без Христа не можуть мати істинне життя і мир, оскільки лише Він примирює з Богом, творить цей мир, без якого у ворогів немає жодної надії якимось чином узяти участь у Божих благах.

3. Отже, якщо хтось чи від початку не був поєднаний з Христом, чи, поєднавшись, не залишився у єднанні, той ще є ворогом [Бога] і далекий від божественних благ.

4. Бо що примирило Бога з людською природою? Безумовно, те, що Він побачив свого улюбленого Сина людиною. Тому Він примирюється з кожною людиною, яка одягається в подобу Єдинородного, носить Його тіло і є одним духом із Ним. Без цього ж кожний сам по собі є старою людиною, осоружною Богові, яка не має з Ним нічого спільного.

5. Тому, якщо треба вірувати, що настане спокій душам від молитов священиків і від приношення Святих Дарів, то спершу слід вірити і у те, що це стається саме в той єдиний спосіб, за допомогою якого людині можна знайти спокій. А що це за спосіб, уже відомо: це — примиритися з Богом і не бути Його ворогом. Як цього домогтися? Поєднатися з Богом, стати єдиним духом з Улюбленим, до якого Єдиного був ласкавим Отець. А це справа святої трапези, яка, як випливає із того, що сказано, однаково спільна і для живих, і для померлих.

Дата добавления: 2015-07-19