ХLІІІ. Про те, що душі того, хто причащається, освячення передається насамперед

1. І хоча в тих, які ще живуть у тілі, дар передається через тіло, але він спершу проникає в сутність душі і через душу переходить на тіло. Ось на це вказує блаженний апостол, коли говорить: Хто ж пристає до Господа, є одним духом (1 Кор. 6, 17), тому що передовсім у душі відбувається це єднання і примирення.

2. Бо, власне, там людина, там і освячення від чеснот і від людського старання, там же й те, що грішить, і те, що має потребу в зціленні Дарами. А щодо тіла, то в ньому все стається від душі. І як воно оскверняється від лихих помислів, які виходять від серця, так звідти ж отримує й освячення, освячення як від доброчесности, так і від таїнств. А причина тілесних хвороб, які иноді трапляються, полягає у лихій вдачі душі. Щоб це унаочнити, Спаситель визволяє тіло від немочі, зціливши душу хворого, тобто розрішивши її від гріхів.

3. Таким чином, якщо навіть для прийняття освячення душа не потребує тіла, то тим більше тіло — душі.

4. Яку ж тоді перевагу від таїнства мають душі, поєднані з тілом, на відміну від тих, які позбулися його? Невже ту, що вони бачать священика і приймають від нього Дари? Але й ті мають вічного Священика, який є для них цим усім, який дає Причастя також і тим живим, хто по-справжньому його приймає. Бо не всі, кому [Причастя] дає священик, по-справжньому причащаються, це лише ті, яким дає сам Христос. Священик-бо просто дає всім, хто приступає, а Христос — тим, які достойні причаститися. Тому очевидно, що той, хто за допомогою таїнства удосконалює душі й освячує і живих, і померлих — це є лише сам Спаситель.

5. Із всього, що сказано, зрозумілим стає те, що все, що пов'язане із священним таїнством, спільне і для живих, і для померлих. Бо й сама причина освячення, полягаючи у добрих якостях душі, торкається тих і тих, і те, чим здебільшого приймається освячення, у них одне й те ж, і священик, який освячує, один і той самий. Тільки одного, чим володіють ті, які живуть у тілі, немає у тих, які відійшли, — власне того, що [серед живих] є недостойні таїнств. Такі, очевидно, освячуються, оскільки приймають Дари устами. А там неможливо приступити, якщо хтось не приготовлений, бо лише достойним дозволена участь. Але це нічого не додає до освячення живих, навіть навпаки, піддає надзвичайному покаранню. І через це йому багато чого не вистачає, щоб бути перевагою живих.

6. Ба більше, внаслідок такого міркування стає зрозуміло, що для тих душ не тільки можливе, а й необхідне безперешкодне причастя Святих Дарів. Якщо б і щось инше давало тим душам радість і спокій, то це для гідних було б нагородою за невинність, і їм ця трапеза не конче була б потрібна. Тепер же всіляка насолода і блаженство — чи ти назвеш [їх] раєм, чи лоном Авраама, чи місцем, вільним від усілякого смутку і скорботи, місцем світлим, зеленим, прохолодним, чи самим царством — це є не що инше, як ця чаша і цей хліб.

7. Бо це — Посередник [наш] (пор. Євр. 8, 6; 9, 15; 12, 24) і Предтеча за нас у святая святих (пор. Євр. 6, 20), який єдиний веде нас до Отця, єдиний є Сонцем душ, який тепер з'являється так і віддає себе, як сам захотів, в'язнем плоті, а тоді ми зможемо узріти Його, і віддасть [Він] себе на причастя без покровів, коли побачимо Його, — як каже [Писання], — як є (1 Йо. З, 2), коли збере [праведників], як труп [збирає] орлів, коли підпережеться, посадить їх [за стіл] і, приступивши, почне їм служити (Лк. 12, 37), коли засяє на небесах (пор. Мт. 24, 30) і через Нього праведні засяють, як сонце (Мт. 13, 43). Хто ж не поєднаний з Ним, як поєднує [свята] трапеза, для тих цілком неможливо осягти спокій чи отримати якесь благо — мале чи велике.

Дата добавления: 2015-07-19