Читайте также:
|
Поняття «сталінізму» є досить неоднозначним. Під сталінізмом сьогодні розуміються як практика правління Йосипа Сталіна та його послідовників у деяких комуністичних країнах, так і політичний режим, що надав усій суспільній системі властиві йому якості та створив відповідну політичну культуру. Як політичний режим сталінізм не являє собою щось абсолютно унікальне, щось таке чого взагалі ніколи не було у світовій історії. За типологічними ознаками сталінський режим слід віднести до тоталітарного типу, бо у ньому не було нічого такого, що істотно виходило б за межі фундаментальних властивостей тоталітаризму. Не випадково, що термін «тоталітарний режим» став типологічним саме завдяки сталінському [57].
Як відомо, поняття «тоталітаризм» запровадив у політичний лексикон провідник італійських фашистів Беніто Муссоліні, який, виступаючи в 1925 році в італійському парламенті, заявив, що метою його уряду є перетворення Італії у тоталітарну державу («statototalitare»). Цей термін швидко підхопили газетярі, які таким чином спочатку характеризували тільки фашистський режим в Італії. І тільки коли у 1929 році англійська газета «Таймс» (побачивши багато спільних рис у функціонуванні фашистського та комуністичного режимів) назвала тоталітарним сталінський режим у СРСР, термін «тоталітарний режим» почав набувати типологічного характеру [25, с. 466].
Наукове дослідження феномену тоталітаризму започаткував симпозіум Американського філософського товариства, що відбувся у жовтні 1939 року. У його матеріалах тоталітаризм трактувався як «повстання мас проти історичної цивілізації Заходу». Хоча симпозіум мав більше настановний характер, але на ньому було дано досить влучне визначення тоталітаризму, як «держави, що підкорила собі усе суспільство» [50, с. 128].
Розробка наукової концепції тоталітарного режиму була здійснена у 1940-1950-і роки. Всупереч думці, що Друга світова війна «загальмувала хід теоретичних розробок тоталітаризму» [30, с. 148], треба підкреслити, що перші фундаментальні праці, які пояснювали природу, сутність та джерела цього соціально-політичного феномену з’явилися саме під час війни. То були роботи Фрідріха Августа фон Хайека «Дорога до рабства» (1944 р.) [52, с. 211], у якій автор головною причиною появи тоталітарних режимів вважав розширення соціального планування до меж, які позбавляють людину свободи та перетворюють її у гвинтик державного механізму, та Карла Поппера «Відкрите суспільство та його вороги» (1945 р.), де тоталітаризм був визначений як штучна система, створена внаслідок реалізації утопічних проектів [38, с. 181].
Розробка концепції тоталітаризму активізувалася в роки холодної війни, що було спричинене загрозою комуністичної експансії. У 1951 році виходить робота Ханни Арендт «Джерела тоталітаризму» [16, с. 146], у якій авторка досліджує історичні та соціально-психологічні причини тоталітарних режимів. Х. Арендт виводила тоталітарні режими з тоталітарних рухів, котрі могли зародитися лише за наявністю двох умов: по-перше, аморфної соціальної структури, що межувала з безкласовістю; по-друге, харизматичного лідера. Їх специфіка у тім, що вони ставлять за мету перетворення не тільки суспільства, але й людської природи. Для цього вони вдаються як до цілеспрямованої пропаганди, яка ґрунтується на брехні, так і до широкомасштабного терору, котрий набуває «абсолютних» форм [16, с. 147].
Статус наукової концепції за терміном «тоталітаризм» утвердив політологічний симпозіум, що відбувся у 1952 році в США, на якому тоталітаризм був визначений як «закрита та непорушна соціокультурна та політична структура, в якій усяка дія – від виховання дітей до виробництва та розподілу товарів – керується та контролюється з єдиного центру» [42, с. 18].
Подією, яка завершила процес становлення первісної концепції тоталітаризму слід вважати вихід книги Карла Фрідріха та Збігнева Бжезинського «Тоталітарна диктатура та автократія» (1956 р.), у якій було зроблено спробу формалізації основних ознак тоталітарного режиму. До таких автори віднесли: 1) офіційну ідеологію, яку повинні сповідувати всі члени суспільства; 2) єдину масову партію, яку очолює харизматичний лідер; 3) монополію на засоби масової інформації; 4) монополію на засоби збройної боротьби; 5) терористичний поліцейський контроль за суспільною поведінкою; 6) централізований контроль та управління економікою; висока концентрація влади, її проникнення в усі сфери життя суспільства. Влада претендує на роль виразника вищих інтересів народу; суспільство відчужене від влади, але не усвідомлює цього. У тоталітарній свідомості влада і народ постають як єдине, нероздільне ціле [25, с. 426].
Характерно, що первісну концепцію було створено на основі порівняння сталінського (комуністичного) у СРСР з гітлерівським (нацистським) у Німеччині та виявлення їх спільних властивостей. Оскільки нацистський режим загинув внаслідок своєї поразки у Другій світовій війні, а комуністичний натомість після війни розширював свій територіальний простір, критика тоталітаризму була спрямована проти останнього [54, с. 20].
Одночасно з формуванням та зміною уявлень щодо тоталітаризму формувалася та змінювалася інтерпретація поняття «сталінізм». Термін «сталінізм» вперше був застосований у 1930-і роки представниками опозиції для характеристики практики діяльності сталінського керівництва. Незабаром його стали використати західні інтелектуали, які розчарувавшись у радянському експерименті, побачили, що за Й. Сталіна комуністичний режим не тільки став мало чим відрізнятися від фашизму, а, навіть, багато в чому перевершив його.
У Радянському Союзі термін «сталінізм» став вживатися у часи розвінчання «культу особи» для відокремлення «справжнього (марксистсько-ленінського) соціалізму» від його «сталінського спотворення». Оскільки після Другої світової війни Й. Сталін насадив подібні моделі в переважній більшості «визволених» червоною армією країнах, то цей термін застосували для характеристики діяльності просталінських керівників цих країн, а їх політичні режими одержали визначення «сталіністських» (на відміну від оригінального – «сталінського») [54, с. 21].
Кінець хрущовської відлиги та посилення жорсткості радянського режиму (особливо в ідеологічній сфері) після приходу до влади нового керівництва на чолі з Л. Брежнєвим стали підставою для народження терміну «неосталінізм», який майже одночасно вжили західні політологи та східні дисиденти. Відповідно до цього брежнєвський та ще деякі комуністичні режими, які в умовах своєї агонії вдавалися до посилення репресій (Г. Гусака у Чехословаччині, Н. Чаушеску у Румунії, Т. Живкова у Болгарії, Е. Хоннекера у Східній Німеччині), стали визначатися як «неосталіністські» [43, с. 325].
«Сталінський», «сталіністські» та «неосталіністські» режими, не дивлячись на існуючі між ними розбіжності, об’єднує те, що усі вони являють собою різні форми одного й того ж суспільно-політичного феномену – тоталітаризму. Специфіку тоталітаризму, як окремого (відмінного від інших автократій) типу політичного режиму можна звести до трьох принципових особливостей.
- По-перше, тоталітарні режими – це ідеократичний режим. У їх генетичній основі лежить утопічна ідеологія, що являє собою одну з революційних версій соціалізму. Тоталітарна ідеологія виникає навколо певної інтерпретації ідеї «справедливого суспільного ладу». Намагання реалізувати цю інтерпретацію на практиці й зумовлюють виникнення тоталітарного режиму. Тоталітарні режими надають усій суспільній системі ідеологічного забарвлення, а суспільному розвитку штучної траєкторії. Специфіка тоталітарного розвитку полягає в тому, що політична влада намагається силоміць притягнути дійсність до ідеальної моделі «справедливого суспільного ладу». Такий тип Хайек назвав «централізованим колективістським плануванням» яке своїм наслідком має руйнацію конкурентних механізмів саморозвитку суспільства [52, с. 193]; а Поппер охарактеризував як «утопічну інженерію», яка усуває з процесу суспільного розвитку індивіда [38, с. 185].
- По-друге, тоталітарний режим являє собою завершену форму етатизму, за якої повністю (або майже повністю) руйнуються структури громадянської самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку суспільства. Сутність тоталітаризації суспільного організму полягає в тому, що держава, накриваючи собою увесь суспільний простір, починає жорстко контролювати усі сфери суспільного життя. Хоча тоталітарна система має закінчений характер, проте її ядром є не держава, а політична партія. Підкорюючи собі державу, партія стає державною, а держава, відповідно, перетворюється на партійну. Партійна держава у свою чергу підкоряє собі усі масові організації суспільства, які стають, як пише Желю Желев, «продовженням правлячої партії або, що теж саме, держави» [22, с. 118]. За допомогою системи масових організацій партійна держава здійснює контроль за соціальною поведінкою усіх верств та прошарків суспільства.
- По-третє, тоталітарний режим це режим суцільного монополізму, за якого монополія однієї ідеології спирається на монополію однієї партії на владу, а та у свою чергу підкріплюється монополією партійної держави на розпорядження засобами суспільного виробництва.
Усі ці властивості були притаманні режиму, який зазвичай називають «сталінським». Проте Й. Сталін не був фундатором ані його ідеології, ані самого режиму. Як ідеолога Й. Сталіна варто визначити як «творчого догматика». Сформувавшись як політик у річищі марксистської доктрини, Сталін ніколи не посягав на її фундаментальні підвалини. Він розвивав марксизм у тій мірі, яку диктували йому логіка реалізації марксистського проекту комуністичного суспільства у конкретно-історичній ситуації та потреби збереження особистої влади. Але сама ідеологія марксизму несла у собі тоталітарну інтенцію. Про це свідчить наступне:
- По-перше, марксизм оголосив себе єдиною науковою теорією («науковим соціалізмом»), яка нарешті відкрила людству усі основні закони суспільного розвитку. Цим самим усі інші теорії автоматично були визнані ненауковими (а за Сталіна – шкідливими);
- По-друге, він абсолютизував насильницький шлях переходу до «справедливого» суспільного ладу (комунізму);
- По-третє, він висунув ідею «диктатури пролетаріату», яка на практиці (як і будь яка інша диктатура) спроможна була реалізуватися тільки у формі влади певної політичної групи;
- По-четверте, заявивши, що уся теорія комуністів може бути висловлена «одним положенням: знищення приватної власності», а головне завдання диктатури пролетаріату полягає в тім, щоб «централізувати усі знаряддя виробництва в руках держави», марксизм зумовив позбавлення людей економічної свободи. Відсутність економічної свободи майже автоматично зумовлює відсутність свободи політичної та духовної [52, с. 227].
Таким чином, марксизм висунув такий соціальний проект за якого держава не могла не стати «приватною власністю бюрократії», а влада набути тоталітарного змісту.
Фундатором першого в історії (принаймні, новітній) тоталітарного режиму був В. Ленін. Встановлений внаслідок жовтневого перевороту 1917 року більшовицький режим набув усі фундаментальні ознаки тоталітаризму вже влітку-восени 1918 року. Про це свідчить заборона діяльності усіх політичних партій окрім більшовицької; монополізація нею рад; монополізація більшовиками засобів масової інформації; впровадження політики «воєнного комунізму»; розв’язання «червоного терору» тощо [42, с. 24].
Виникає питання: чому, говорячи про тоталітаризм, більшість інтелектуалів згадують насамперед не В. Леніна (який був творцем першого тоталітарного режиму), не Б. Муссоліні (який увів поняття тоталітаризму у політичний лексикон) і, навіть, не А. Гітлера (який створив найбільш відверту тоталітарну модель), а Й. Сталіна? Це тому, що місце Сталіна в новітній історії, полягає в тому, що він довів тоталітарний режим, який дістався йому у спадок від В.Леніна, до максимально можливої в умовах тогочасної дійсності форми. Він розбудував тоталітарну систему, довершеністю якої захоплювалися і Б. Муссоліні, і А. Гітлер. Як особистість, як провідник Й. Сталін виявився найбільш адекватним характеру завдань, які зумовлювала логіка функціонування тоталітарного режиму.
Таким чином, сталінізм визначається як суспільно-політична система, яка за масштабами впливу, глибиною контролю, використання масового терору, який перетворився в цілеспрямоване винищення окремих верств населення, кількістю жертв не мала аналогів як в минулому так і сучасному світі, в чому і полягає його політичний феномен. Все це перетворило СРСР в єдину у світі тоталітарну імперію, яка проіснувала досить довгий час.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав