Читайте также:
|
Радянському тоталітарному режиму було властиве широке використання єдиної ідеології (ідеократичність), намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощено, іноді в перекрученій формі. Більшовицька ідеологія у своєму прагненні легітимізувати тоталітарний режим претендувала на повне уособлення істини, фальсифікуючи минуле, насаджуючи цінності, підпорядковані інтересам держави-партії. Існуючий суспільний устрій проголошувався вищою формою демократії, а політичний — благом народу. Тоталітарна ідеологія стала об’єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія була тісно пов’язана з монополією на інформацію. Головною функцією ідеологічної складової тоталітарного режиму було придушення інакомислення. Єдиним джерелом істини вважалася Комуністична партія. Однодумність культивувалась через позбавлення громадян об’єктивної інформації, яка живила б їх власні погляди.
При розгляді ідеології сталінізму існує три основних підходи, згідно з якими дається відповідь на питання, чи була у сталінізму як у особливої політичної та державної системи власна ідеологія і, якщо вона існувала, в чому полягали її базові постулати.
Ø Підхід перший − відповідно до цього підходу, у Й. Сталіна і сталінізму не було ніякої особливої власної ідеології. За цією версією, Й. Сталін не був політичним теоретиком чи тим більше філософом, тому він і не винаходив якихось особливих ідеологічних положень. Й. Сталін просто слідував напрямом, який заклав його попередник, В. Ленін, і який був суттю всього більшовицького ладу на території колишньої Російської імперії. Прихильники цієї думки вважають, що у сталінізму не було ніякої особливої ідеології, тому що сталінізм ними сприймається виключно як побудована з опорою на партійну бюрократію і на репресивні органи система особистої влади однієї людини. Сталінізм − це в чистому вигляді диктатура, яка використовує для контролю над масами, крім апарату насильства, вже існуючі ідеологічні гасла та ідеї. Так що вердикт даної думки − у сталінізму не було ніякої ідеології, хіба що окрім ідеології особистої абсолютної влади.
Ø Підхід другий − його сформулював потерпілий поразку в боротьбі за владу в партії і в цілому в державі найбільш яскравий і впливовий супротивник Й. Сталіна, Л. Троцький. Він також, по суті, відмовляв Й. Сталіну в створенні якоїсь особливоїідеології, яка б служила опорою його режиму. Л. Троцький вважав, що сам прихід Й. Сталіна до влади і його підтримка з боку більшості членів партії є нічим іншим, як перемогою дрібнобуржуазної свідомості над чистими соціалістичними і комуністичними ідеями, які нібито і зробили революцію 1917 року. Самого себе Л. Троцький вважав охоронцем цих традицій, в числі яких на першому місці стояли гасла інтернаціоналізму та пріоритетності світової революції. Сталінізм же з цієї точки зору був перемогою консервативної свідомості, яким керувалися багато членів партії, які не могли піднятися до теоретичних висот світової боротьби за глобальний комунізм. Вони мислили дрібнобуржуазними категоріями, для яких побудова комунізму в окремо взятій країні було зрозумілим і відчутним завданням, а світова революція − чимось далеким, розмитим, невизначеним. Саме на такі умонастрої і спирався, на думку Л. Троцького, Й.Сталін, саме вони і привели його до влади і допомогли створити тоталітарну державу.
Ø Підхід третій − протилежний думці Л. Троцького. Прихильники цієї гіпотези про ідеологію сталінізму вважають, що Й. Сталін як раз був куди більш послідовним і непохитним «романтиком» відносно ідей комунізму і соціалізму, ніж Л. Троцький, багато інших керівників більшовиків і навіть В. Ленін. Так як саме В. Ленін виступив на початку 1920-х років з ініціативою початку Непу, нової економічної політики, яка повертала в економіку ринкові елементи. Саме В. Ленін в останні роки і місяці активного свідомого життя фактично відмовився від колишніх суто теоретичних уявлень про побудову соціалізму і комунізму − тому що більшовики вважали, що за допомогою мобілізованої і дисциплінованої партії, що захопила владу, і ряду цілеспрямованих перетворень «проскочити» капіталістичну стадію суспільно-економічного розвитку і відразу перейти до соціалізму. В. Ленін зрозумів необхідність хоча б часткового відступу від подібних настроїв, чим викликав неабияку кризу в партії. Й. Сталін же, згідно з цією думкою, навпаки, повернувся до витоків, він якраз і будував свою систему, сталінізм, в розрахунку на те, що побудова соціалізму без капіталістичних елементів можлива. Тільки для цього потрібно, з одного боку, зруйнувати всі, які заважають цьому старі соціальні, економічні, культурні інститути, а на їх місці побудувати нові, вже орієнтовані на соціалістичні принципи. Саме тому, як передбачалося, більшість більшовиків з ентузіазмом підтримали Й. Сталіна і піднесли його на вершину влади − в ньому вони побачили людину, яка повернулася до витоків після тимчасового відступництва В. Леніна, ідеї якого не можна було критикувати.
Особливо важлива риса ідеології сталінізму – абсолютизація класового підходу до всіх явищ суспільного життя. Він дає змогу загравати з масами, спекулювати на їхніх прагненнях до соціальної справедливості, є зручним інструментом пояснення всіх складностей і суперечностей будівництва нового суспільства. Й. Сталін використав класовий підхід для встановлення свого єдиновладдя. Він вихолощував ідеологію й культуру, підміняв систему загальнолюдських цінностей у свідомості мільйонів людей на сурогат цінностей класових [Дугін, с. 24].
В ідеологічній сфері досить чітко простежується тенденція до міфологізації суспільної свідомості. Складається система ідеологічних міфів (від «Сталін – це Ленін сьогодні» до міфів про «ворогів народу»), які активно впливають на повсякденне життя. Складається й система міфотворчості, націлена на вигадку серії легенд про діяння «пантеону богів» на чолі зі Й. Сталіним. Голова пантеону обожнюється, виникає його культ у відверто потворних і принизливих для народу формах. В ідеології тривають, з одного боку, «вимивання» елементів раціонального, а з іншого – розвиток і зміцнення ірраціонального. Ідеологія стає, по суті, релігією, адже стрижнем системи ідеологічних догматів є віра, що практично не відрізняється від релігійної. Проте тут спостерігається суттєва відмінність: релігійна свідомість базується на вірі в потойбічні сили, а ідеологія сталінізму – на вірі в надзвичайні якості земного бога – Й. Сталіна. Від мільйонів людей вимагається беззастережно (якщо не сказати – сліпо) вірити в «світле майбутнє», в комунізм тощо, причому ця віра повинна ґрунтуватися не на суспільній практиці (що було б ближче до класичного марксизму), а на абстрактних теоретичних міркуваннях, обіцянках, деклараціях та ін. [Машкін, с. 7].
Таким чином, надзвичайну роль у суспільстві сталінського типу відіграє ідеологія. Вона не тільки домінує над усіма іншими формами суспільної свідомості, а й виконує директивні функції щодо базисних елементів суспільства. Аналізуючи сталінізм саме як ідеологію, з’ясовуємо, що він постає у вигляді вихолощеного, примітизованого й догматизованого марксизму. Продовжуючи цей логічний хід, дійдемо висновку: сталінізм – це тупиковий варіант адаптованого марксизму, а не природне його продовження. Ідеологія сталінізму вкрай політизована, а сфера політики цілком заідеологізована, що породжує ідеологічну нетерпимість не лише до будь-якої іншої ідеології, а й до всіляких «ухилів» від власних догматів.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 65 | Нарушение авторских прав