Політичні процеси в період сталінізму

Політичний курс Й. Сталіна, концентрація в його руках необмеженої влади викликали опозиційний настрій у багатьох керівних партійних працівників і рядових членів ВКП (б). «Злим генієм російської революції» називали Й. Сталіна супротивники репресій, які прагнули протидіяти їм. Група московських партпрацівників на чолі з М. Рютіним звернулася з маніфестом «До всіх членів ВКП (б)». У ньому пропонувалося усунути Й. Сталіна з посади Генерального секретаря ЦК і внести корективи в систему управління народним господарством. У 1932 році учасники групи були заарештовані, звинувачені у спробі реставрації капіталізму і розстріляні.

Насадження методів свавілля і беззаконня створювали в країні обстановку страху, підозрілості, взаємної недовіри один до одного.

У середині 30-х років почалися репресії проти старих партійців, не згодних з встановленими методами керівництва країною. Приводом для масових репресій стало вбивство 1 грудня 1934 року С. Кірова, члена Політбюро ЦК ВКП (б). Розслідуванням обставин цього терористичного акту керував Й. Сталін.

Саме у день убивства С. Кірова, за вказівкою Й. Сталіна, без опитування членів Політбюро, була складена постанова ЦИК СРСР «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік». У цьому документі, що виражає кредо беззаконня, говорилося:

1. Слідчим відділам пропонується прискорити справу обвинувачуваних у підготовці чи проведенні терористичних актів.

2. Судовим органам пропонується не затримувати виконання смертних вироків, що стосуються злочинів цієї категорії, у порядку розгляду можливості помилування, тому що Президія ЦК СРСР вважає одержання прохань подібного роду неприйнятним.

3. Органам комісаріату внутрішніх справ пропонується здійснювати смертні вироки злочинцям згаданої категорії [Ветєєв, Панов, 14].

Після убивства С. Кірова почалася підготовка до організації великих процесів, проводилося розширення мережі виправно-трудових таборів, здійснювалися масові висилки.

Першим великим процесом періоду масових репресій був суд над керівниками колишньої «ленінградської опозиції» – Г. Зинов’євим, Л. Каменєвим і ще 17 їхніми соратниками. Вони були арештовані незабаром після убивства С. Кірова. Перший процес відбувся 15–16 січня 1935 року в Ленінграді. Обвинувачення було висунуто відразу по декількох пунктах: відповідальність за убивство С. Кірова, прагнення до реставрації капіталізму, розпалення терористичних настроїв і т.д. Обвинувачувані не визнали себе винними ні в чому за винятком моральної відповідальності. Вони заперечували, що знали що-небудь про діяльність змовників, про підготовку убивства. 16 січня був оголошений вирок: Г. Зинов’єв одержав 10 років, Л. Каменєв 5 років тюремного ув’язнення. Але вони так і не вийшли на волю, 19–24 серпня 1936 року їх судили ще раз. Серед обвинувачень були і тісні зв’язки з гестапо, виступи проти ленінської програми будівництва соціалізму, підготовка убивств Й. Сталіна, К. Ворошилов, Л. Кагановича, Г. Орджонікідзе, А. Жданова, знову ж убивство С. Кірова і т. д. Г. Зинов’єв і Л. Каменєв визнали себе винними у всіх неймовірних пунктах обвинувачення. Наступного дня вони були розстріляні.

2 березня 1936 року на лаві підсудних виявилися М. Бухарін, О. Риков, Г. Ягода, М. Крестинський – перший заступник наркома іноземних справ, А. Розенгольц – начальник керування наркомату зовнішньої торгівлі і багато інших видатних діячів. Їх обвинувачували в створенні «правотроцькістського блоку», метою якого було скинення в СРСР соціалістичного ладу, реставрація капіталізму, розчленовування СРСР і т.д. Вони нібито працювали на іноземні розвідки, планували арешт і убивство В. Леніна і т. д.

Майже всі підсудні на відкритих процесах брехали на себе, підтверджували безглузді звинувачення на свою адресу, дякували Комуністичній партії і її керівництву на чолі із Й. Сталіним. Це пояснюється, очевидно, і тиском на них з боку слідства, брехливими обіцянками зберегти життя їм та їхнім родичам. Одним з головних же аргументів слідчих був: «так треба для партії, для справи комунізму». І жертви катів-слідчих, люди, фанатично віддані Комуністичній партії і марксистсько-ленінським ідеалам, слухняно підписували свої звинувачення, твердили завчені промови на суді перед іноземними кореспондентами. Майже всі були присуджені до смерті [Земсков, 4].

Наприкінці 1930-х років Радянський Союз, не шкодуючи ні сил, ні засобів готувався до неминучої, здавалося б, війни з фашистськими державами. І в цей тривожний час Й. Сталін і органи НКВД завдали страшного удару по кадрам Червоної Армії, знищивши протягом двох років десятки тисяч її кращих командирів і комісарів.

У червні 1937 року були віддані суду і розстріляні найбільші воєначальники. Серед них були М. Тухачевський, І.Уборевич, І.Якір, Б.Фельдман, А.Корк і інші.

Виступаючи в серпні 1937 року на нараді армійських партробітників, Й. Сталін призивав викорчовувати «ворогів народу» в армії і доносити про їхні дії. Через день К. Ворошилов і М. Єжов видали наказ до Збройних Сил, де говорилося, що в Червоній Армії мається розгалужена мережа шпигунства. Наказ пропонував усім, хто якось зв’язаний зі шпигунами, – зізнатися; а тим хто щось знає чи підозрює про шпигунську діяльність, – донести.

В другій половині 1937 і в 1938 роках репресивні органи нанесли ряд страшних ударів по основному керівному ядру Червоної Армії – від командуючих округами і флотами до командирів полків і батальйонів. Важкому розгрому піддалися майже усі військові академії Червоної Армії. Були арештовані начальники цих академій, а також сотні викладачів і слухачів. При цьому загинули видні представники військової науки [Ветєєв, Панов, 59].

Знищення кращих кадрів Червоної Армії викликало радість у гітлерівців. А. Гітлер надавав цьому величезне значення. Він постійно заявляв, що в СРСР немає гарних полководців, тому що вони знищені ще в 1937 році, а необхідні розуми в підростаючій зміні ще поки відсутні.

У підсумку у війну Радянський Союз вступив абсолютно непідготовленим.

Сталінські репресії торкнулися і величезного числа працівників середньої та нижчої ланки, а також всіх прошарків населення. У 1936 році з партії було виключено більш 1 мільйона чоловік. В умовах того часу це майже завжди було зв’язано з арештом. Великі втрати поніс, наприклад, робітничий клас. Сотні і тисячі робітників було репресовано на найбільших підприємствах: Електрозаводі, Кіровському заводі в Ленінграді, Метрострої. Важкий удар був завданий і селу, арештовували ні за що, без вагомої причини.

В другій половині 1937 року у десятках областей прокотилася хвиля дрібних «відкритих» процесів. Майже завжди серед підсудних були голови райвиконкому, директори, голови колгоспів, старші агрономи, лікарі та ін. Їх обвинувачували в «шкідництві», антирадянській діяльності.

«Шкідників» у сфері торгівлі обвинувачували в навмисній організації перебоїв у постачанні населення товарами, щоб викликати невдоволення Радянською владою. Робітників на заводі могли обвинуватити в «шкідництві», якби знайшли не щільно закручену гайку на верстаті та ін.

У деяких областях збожеволілі співробітники НКВС притягали до відповідальності дітей 10–12 років, обвинувачуючи їх у створенні «контрреволюційної терористичної групи» [Шетинов, 13].

Країну охопив масовий психоз пошуків «шкідників», «ворогів народу», доносів. Партійці не соромлячись, відкрито, ставили собі в заслугу кількість викритих «ворогів» і написаних доносів. Доноси писали один на одного друзі і подруги, знайомі і товариші по службі, дружини на чоловіків, діти на батьків.

Усього в 1936–1938 роках по політичних мотивах було арештовано близько 5 мільйонів чоловік. Тільки в Москві за день розстрілювали не менше 1000 чоловік. Це були вже не струмочки, а ріки крові безневинних радянських людей. Жоден з тиранів і деспотів минулого не піддавав переслідуванням і не знищив такого великого числа співвітчизників як Й. Сталін. Найстрашніше, що люди вірили «гаряче улюбленому» товаришу Й. Сталіну, вони вважали немислимим, що він має відношення до масового терору.

Арешти безневинних людей лише одна з ланок сталінського терору. Його метою була не тільки ізоляція чи знищення неугодних, треба було також зломити їхню волю, змусити їх назвати себе «ворогами народу». Це неможливо було зробити при дотриманні законних методів і форм.

Усі невинні визнавали себе у всіх мислимих і немислимих злочинах: у замахах на життя Й. Сталіна, у роботах на іноземні розвідки, у створенні нових опозиційних угруповань. Обвинуваченим легше було вмерти, чим терпіти нелюдські катування. Відомий письменник А. Солженіцин називає у своїй книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» [ ] більш 30 катувань і це далеко не усі. Там були і безсоння, після яких «людина діє наполовину несвідомо», і спрага, від якої «розпух язик і як їжак коле при найменшому ворушінні», і виліт роздягненим у карцер, в якому холодно навіть у шубі, і відрубування пальців, і катування розпеченим залізом і т. п. [ ].

Застосування катувань – це один з найважчих злочинів Й. Сталіна і створеної ним системи.

Таким чином,сталінські репресії мали кілька цілей: нищили можливу опозицію, створювали атмосферу загального страху і беззаперечного підкорення волі вождя, забезпечували ротацію кадрів за рахунок висунення молоді, послаблювали соціальну напруженість, звалюючи провину за труднощі життя на «ворогів народу», забезпечували робочою силою Головне управління таборів (ГУЛАГ).

У 1940 році тільки в системі ГУЛАГу Народного комісаріату внутрішніх справ налічувалося більше півтора мільйона чоловік. Примусову працю використовували і багато інших відомств Радянської держави. До кінця 30-х років система ГУЛАГу включала більше 50 таборів, понад 420 виправних колоній, 50 колоній для неповнолітніх [ ].

Внаслідок терору країна позбулася найбільш кваліфікованих кадрів. Були майже повністю знищені вищі склади армії, народного комісаріату закордонних справ, господарських наркоматів. Люди, що прийшли їм на зміну, не володіли таким досвідом, знаннями, боялися проявити ініціативу, щоб не потрапити у м'ясорубку репресій. Країна зазнала значних військових, зовнішньополітичних, економічних втрат.
Однак слід пам’ятати, що в ході терору відплата спіткала багатьох більшовицьких діячів, які вчинили масові криваві злодіяння як у роки громадянської війни, так і в наступні часи.

Загинули у катівнях НКВС високопоставлені партійні бюрократи: П. Постишев, Р. Ейхе, С. Косіор, А. Бубнов, Б. Щеболдаев, І. Варейкіс, Ф. Голощокін, військові, в т.ч. маршал В. Блюхер; чекісти: Г. Ягода, М. Єжов, Я. Агранов і багато інших, які самі були організаторами та натхненниками масових репресій.

Встановлення сталінської системи та її діяльність зустрічали опір в різних верствах суспільства. Розгром групи М. Бухаріна не означав припинення боротьби за альтернативний шлях розвитку.

В найстрашніші роки радянської історії опір сталінізму тривав. На бік світового демократичного співтовариства перейшли великі чини радянської військової розвідки: І. Рейс, В. Кривицький, генерал НКВД О. Орлов, дипломати О. Бармін і Ф. Раскольников. Вони змогли опублікувати на Заході звернення, статті, книги, що викривають злочини радянського режиму.

Основою протистояння було невдоволення реальним станом справ у країні, розбіжність проголошених ідеалів і проведеної політики, сама атмосфера придушення вільної думки.

Такий опір, виявився не в силах протистояти сталінізму, разом з тим мав величезне моральне значення, готував подальше заперечення цієї системи, змушував її йти на деякі поступки і кроки, покликані замаскувати її сутність. Це проявилося в роки колективізації, в роки перших п’ятирічок, під час обговорення нових ідей по керівництву економікою, пов’язаних з ослабленням адміністративно-бюрократичних важелів.

Під час війни були проведені жорстокі каральні операції проти цілих народів. Ще на її початку було ліквідовано Автономну республіку німців Поволжя. 300 тис. чол. було виселено у віддалені райони Сибіру і Казахстану. Подібні заходи у 1943 році були здійснені проти калмиків, у 1944 році проти карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар. Названі народи насильно вивезено у малонаселені райони Сибіру, Казахстану і Середньої Азії. Ці акції сталінізму стали відомими у 1956 році, коли М. Хрущов сказав про це у своїй «секретній доповіді» на ХХ з’їзді КПРС. У ній, зокрема, він зазначив і таке: «Українці були позбавлені цієї участі тільки тому, що їх було занадто багато і не було місця, куди їх виселити» [].

Репресивна політика сталінського режиму продовжувалась і після війни. Країна перебувала у тяжкому становищі, великих втрат зазнала економіка. Однак увага керівників держави зосереджувалася не стільки на вироблення ефективних заходів з підйому економіки, скільки на пошуки конкретних «винуватців» її незадовільного розвитку. Так, зриви у виробництві авіаційної техніки пояснювалися «шкідництвом» з боку керівників галузі. У 1946 році на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) спеціально розглядалася «справа» цих «шкідників».

Після війни Й. Сталін знову почав побоюватись посилення військових. К. Рокосовський був відправлений у Польщу на посаду міністра національної оборони країни. Було заарештовано маршала авіації О. Новікова. Проти Г. Жукова готувався судовий процес, почались арешти військових, які були у близьких стосунках з Г. Жуковим. Процес проти нього припинив сам Й. Сталін, заявивши, що «Жуков проти ЦК не піде».

Продовжувалася фабрикація справ «ворогів народу». У 1949 році керівники Ленінградської партійної організації були звинувачені у створенні антипартійної групи та проведенні шкідницької роботи («Ленінградська справа»). Обвинуваченими були партійні діячі, радянські та державні працівники. Серед них були: О. Кузнецов − секретар ЦК ВКП (б), М. Радіонов − член Ради Міністрів РРФСР та ін.. Одночасно було сфабриковано звинувачення проти М. Вознесенського − голови Держплану СРСР, великого вченого-економіста. Він звинувачувався в незадовільному керівництві Держпланом, в антидержавнихі антипартійних вчинках.

У 1952 році було сфабриковано так звана справа лікарів. Група великих фахівців-медиків, що обслуговували видатних державних діячів, були звинувачені в причетності до шпигунської організації та намірі здійснити терористичні акти проти керівників країни.

Таким чином, репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по всьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Країна зазнала величезних демографічних втрат. Тим часом в державі остаточно утвердився та набував іще жорстокіших форм сталінський тоталітарний режим.

Дата добавления: 2015-11-30