Публікація і реєстрація договорів

В історії дипломатії таємні договори заслужили сумну славу. З їх допомогою вирішувалися долі народів і держав, готувалися війни. Такі договори несумісні з основами національного і міжнародного демократичного правопорядку. Демократичному правопорядку властивий наступний принцип: закон не зобов'язує, якщо він не опублікований (non obligat lex nisi promulgate).

За всіх умов не підлягають застосуванню неопубліковані договори, що зачіпають права людини.

Реєстрація - це засіб обмеження можливості використання таємних договорів. Статут ООН вимагає, щоб кожна міжнародна угода члена Організації була зареєстрована в Секретаріаті і їм опублікована. На випадок нереєстрації передбачена санкція: сторони на такий договір не можуть посилатися ні в одному з органів ООН. Іншими словами, для ООН незареєстрований договір юридично не існує. Проте це не впливає на обов'язкову силу договору відносно сторін.

Останнє положення було підтверджене Міжнародним судом. У рішенні про юрисдикцію відносно спору між Катаром і Бахрейном, Міжнародний суд визначив, що нереєстрація "не має ніяких наслідків для дійсності угоди, яка не стає менш обов'язковою для сторін".

Реєстрація договорів передбачена і статутами регіональних організацій. Існує також система внутрішньої реєстрації. В Україні система реєстрації договорів знаходиться у веденні МЗС. Чинні міжнародні України вносяться в єдиний державний реєстр нормативних актів.

98. Вступ договору в силу та дія міжнародного договору

Юридичні наслідки для учасників міжнародного договору наступають тільки після набрання ним чинності. Саме з цього моменту його учасники повинні керуватися принципом pacta sunt servanda (договори мають виконуватися).

Згідно з положеннями Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p., порядок і дата набрання чинності договором визначаються в його тексті або узгоджуються договірними сторонами під час переговорів (ст. 24). Зазвичай міжнародні договори набувають чинності або з дати підписання, або з моменту обміну ратифікаційними грамотами, або з моменту здачі певної кількості ратифікаційних грамот депозитарію. Іноді в договорі визначена процедура набрання ним чинності через певний строк після здачі на зберігання депозитарію необхідної кількості ратифікаційних грамот.

Набрання міжнародним договором чинності має велике значення у визначенні строку його дії. У міжнародній практиці відомі договори, що укладаються на певний строк (частіше за все це торговельно-економічні угоди), на невизначений строк, без констатації строку дії та із вказівкою на безстроковий характер договору. Як правило, положення про строк дії міжнародного договору або його безстроковий характер містяться в заключних статтях. Строк дії міжнародного договору до його закінчення може бути продовжений або відповідно до його положень, або за згодою його учасників, що іменується в міжнародному праві пролонгацією.

Крім часового аспекту, міжнародні договори також мають просторову (територіальну) сферу дії. Зазвичай дія міжнародних договорів поширюється на всі території, що перебувають під суверенітетом держав-учасниць, якщо інше не передбачене в самому договорі. Дія деяких багатосторонніх договорів поширюється на міжнародні території спільного користування, наприклад, Договір про Антарктику 1959 р. і Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їхніх надрах ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р. Статут ООН має практично необмежену територіальну сферу дії.

За загальним правилом, дія міжнародних договорів не поширюється на треті держави, що не беруть участь у ньому — pacta tertiis пес nocent пес prosunt (договори не шкодять і не сприяють третім особам). Проте в деяких договорах держави-учасниці передбачають можливість мати права й обов’язки за цим договором для третіх сторін.

У міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів (ст. 42 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.). Дійсним є такий міжнародний договір, який укладений відповідно до норм міжнародного права і в ньому втілено дійсну угоду суб’єктів міжнародного права, яка не суперечить основним принципам та іншим імперативним нормам міжнародного права.

Недійсність міжнародного договору залежно від ступеня його невідповідності нормам міжнародного права може бути двох видів: абсолютна і відносна. Абсолютно недійсними міжнародними договорами є ті, які суперечать імперативним нормам загального міжнародного права (jus cogens), наприклад, основним принципам міжнародного права. Відносна недійсність міжнародного договору означає його заперечуваність однією зі сторін. Частіше відносна недійсність договору зумовлена помилкою, обманом, підкупом представника держави, порушенням повноважень або конституційних положень при його укладанні.

99. Встановлення автентичності тексту договору

Сучасне міжнар. право передбачає особливу стадію укладання міжнар. договорів — установлення А. т. м. д. (ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969). Встановлення автентичності здійснюється шляхом підписання, підписання ад референдум або парафування представниками держав тексту міжнар. договору чи заключного акта конференції, який міститься у цьому договорі. Сторони мають право передбачити й ін. процедуру встановлення автентичності. Учасники договору можуть укладати договір з одним автент. текстом, з автент. текстами мовами сторін (здебільшого, двосторонні угоди), автент. тексти мовами, які вони вважають за доцільні. Сучасні універсальні міжнар. договори, що укладаються у межах і під егідою ООН, мають, як правило, автент. тексти шістьма мовами (англ., араб., ісп., кит., рос, французькою). Були випадки, коли автент. текст договору приймався однією мовою, а надалі був автентифікований кількома мовами (Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1994). Якщо автентичність тексту договору встановлено двома та більше мовами, це означає, що його текст кожною мовою має однакову юрид. силу.

100. Способи вираження згоди на обов’язковість договорів

Віденська конвенція про право міжнародних договорів закріплює наступне положення: згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути виражено підписанням договору, обміном документами, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який домовились. Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом підписання договору представником держави, коли: а) договір передбачає, що підписання має таку силу; b) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу; або с) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів. Для цілей пункту 1: а) парафування тексту означає підписання договору в тому випадку, коли встановлено, що держави, які беруть участь у переговорах, так домовились; b) підписання ad referendum договору представником держави, якщо воно підтверджується цією державою, означає остаточне підписання договору.

Згода держав на обов'язковість для них договору, що складається з документів, якими вони обмінюються, виражається шляхом цього обміну, якщо: а) ці документи передбачають, що обмін ними матиме таку силу; або b) в інший спосіб установлено домовленість цих держав про те,
що цей обмін документами повинен мати таку силу.

Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається ратифікацією, якщо: а) договір передбачає, що така згода виражається ратифікацією; b) в інший спосіб установлено, що держави, які беруть участь у переговорах, домовились про необхідність ратифікації; с) представник держави підписав договір з умовою ратифікації; або d) намір держави підписати договір з умовою ратифікації випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається прийняттям або затвердженням на умовах, подібних до тих, які застосовуються до ратифікації.

Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається приєднанням, якщо: а) договір передбачає, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання; b) в інший спосіб установлено, що держави, які беруть участь у переговорах, домовились, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання; або с) всі учасники потім домовились, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання.
Якщо договором не передбачено інше, то ратифікаційні грамоти, документи про прийняття, затвердження або приєднання означають згоду держави на обов'язковість для неї договору з моменту: а) обміну ними між договірними державами; b) депонування у депозитарію; або с) повідомлення про них договірних держав або депозитарію, якщо так домовилися.
Згода держави на обов'язковість для неї частини договору має силу лише в тому випадку, коли не допускається договором або коли з цим згодні інші договірні держави.

101. Тлумачення міжнародних договорів (поняття, цілі, принципи, види)

Тлумачення — це встановлення дійсного змісту міжна­родного договору. Тобто того змісту, який точно відображає волю сторін договору, що існувала під час його укладання. Тлумачення здійснюється для правильного застосування положень міжнародного договору і має відбуватися згідно з основними принципами сучасного міжнародного права. Розділ 3 Віденської конвенції 1969 р. містить основні прин­ципи та правила тлумачення текстів міжнародних договорів. По-перше, міжнародний договір повинен тлумачитись сумлін­но (п. 1 ст. 31). Цей принцип передбачає чесність і добру волю сторін, спрямовану на встановлення дійсного змісту догово­ру. По-друге, термінам договору сторони повинні надавати загальне значення відповідно до об’єкта та цілей договору (п. 1 ст. 31). Термін набуває спеціального значення лише в тому випадку, якщо встановлено, що учасники договору мали та­кий намір (п. 4 ст. 31).

Тлумачення здійснює той орган, який застосовує договір. Якщо тлумачення здійснює орган однієї з держав — сторін договору, це тлумачення має юридичну силу лише для цієї держави (внутрішньодержавне тлумачення). Розрізняють парламентське, урядове та судове тлумачення такого виду. Якщо тлумачення здійснюється за згодою сторін договору, таке тлумачення зветься автентичним. Цей вид тлумачен­ня має найбільший ефект і найвищу юридичну силу.

Тлумачення може здійснюватись різними міжнародними органами, про що між сторонами договору має існувати домовленість. Такий вид тлумачення часто іменують міжнародним. До органів, що здійснюють міжнародне тлумачення, відносять Міжна­родний Суд ООН, міжнародні арбітражі, різні міждержавні (міжурядові) комітети та комісії тощо.

Тлумачення, що здійснюється окремими особами, які офі­ційно не представляють відповідну державу, є неофіційним. До цього ж виду відноситься і доктринальне тлумачення, що надається з боку науковців — і перш за все юристів-міжнародників. Це необов’язкове тлумачення, але воно може мати вплив, особливо зважаючи на авторитет науковця.

Під час тлумачення міжнародних договорів користуються деякими спеціальними способами: словесним (граматичним), логічним, систематичним, історичним. Словесне або грама­тичне тлумачення — це з’ясування значення слів, словоспо­лучень, речень договору за допомогою правил граматики певної мови. При логічному тлумаченні з’ясовується значення терміна, речення, статті в контексті всього договору. Якщо тлумачення здійснюється в порівнянні з іншими міжнарод­ними угодами, які так чи інакше стосуються предмета регу­лювання відповідного договору, воно є систематичним. Істо­ричне тлумачення — це встановлення змісту договору шля­хом вивчення відносин сторін, які існували під час укладання договору. Вважається, що воно дозволяє точніше з’ясувати дійсні наміри сторін, що були висловлені в тексті договору.

102. Відносна та абсолютна недійсність міжнародних договорів

Право міжнародних договорів містить презумпцію дійсності договорів: кожен договір, що діє, обов'язковий для учасників, поки інше не встановлене на основі міжнародного права.

Недійсність договору може бути відносною і абсолютною.

Підставами відносної недійсності міжнародного договору є: помилка,обман,підкуп представника.

Всі ці випадки рідко зустрічаються і важко доказові. Проте вони відомі практиці.

Питання про значення помилки виникло, наприклад, коли Угорщина в 1989 р. вирішила відмовитися від угоди з ЧССР про будівництво гідровузла на Дунаї на тій підставі, що технічний проект не враховував негативних наслідків цього будівництва. Правонаступниця ЧССР - Словаччина не визнала довід Угорщини переконливим. Позиція Словаччини була підтверджена при розгляді цієї справи Міжнародним судом.

Відносна недійсність договору робить його оспорюваним. Зазвичай допущені помилки усуваються додатковою угодою сторін. Прикладом може служити угода у формі обміну нотами, що виправляла плани об'єктів і певні технічні помилки в Договорі по ракетах середньої і меншої дальності 1988 р.

Абсолютна недійсність означає нікчемність договору із самого початку. Її підставами є: примус представника,примус держави,невідповідність договору імперативній нормі міжнародного права jus cogens.

Віденські конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і 1986 р. підтвердили норму, згідно якої договір є нікчемним, якщо він був укладений в результаті погрози силою або її застосування, порушуючи принципи міжнародного права, закріплені Статутом ООН (ст. 52).

У випадках відносної недійсності, коли учасник має право оспорювати дійсність договору, він повинен зробити необхідні дії після того, як йому стали відомі відповідні факти. Це право втрачається, якщо такі дії не були зроблені. Інакше договір постійно знаходився б в невизначеному стані. Це ж положення стосується права учасника припинити договір при його порушенні іншою стороною або у разі докорінної зміни обставин.

103. Припинення договору

Припинення договору або вихід з нього здійснюються згідно з положеннями договору або за угодою учасників. В більшості випадків договір припиняється в результаті закінчення терміну дії або виконання. Факт виконання юридично оформлюється сторонами.

Багато договорів містять норми про порядок їх денонсації, тобто одностороннього припинення дії договору на умовах, передбачені в ньому. Іноді зустрічаються договори, що забороняють денонсацію, наприклад Міжнародна угода по цукру 1953 р.

Одностороннє правомірне припинення дії договору на підставах, в ньому не передбачених, називається анулюванням.

Підставою для припинення договору може бути тільки серйозне порушення його основних положень. Інші порушення породжують правовідносини відповідальності, але не анулюють договір. Міжнародний суд підтвердив, що тільки серйозне "порушення самого договору державою- стороною договору дає іншій стороні підстави для припинення договору". Інші порушення "можуть виправдовувати вжиття певних заходів, включаючи контрзаходи, постраждалою державою, але не є підставою для припинення згідно праву договорів".

104...

Дата добавления: 2015-11-14