Взимку та вночі. І весна, і літо, і осінь повні тієї роботи для селянина. Син Микола – в полі, невістка з онучком Миколкою або на огороді, або в дворі чи у хліві .

ГОСПОДНЯ КАРА

Шість років і три місяці лежала Якилина прикута до постелі. Невістка Галя змушена була покинути роботу в колгоспі – працювала в ланці, – аби доглядати свекруху.

Ще на перших порах Якилина (по завченому сценарію за роки їх спільного в одній хаті життя) покрикувала на невістку... Хіба що не тим, колишнім владним голосом, а вже слабкішим, часом і плаксивим. Та якось завітала провідати хвору далека родичка з сусіднього села. Почула оте командування лежачої, побачила, як Галя старанно доглядає свекруху: лежить Якилина чистенька, на свіжій постелі, в хаті – ніякого поганого запаху, годує хвору з ложечки, наче малу дитину.

Почула, побачила – сказала, коли Галя вийшла з кімнати:

А, може, годі, Килино, знущатись над невісткою, га? Познущалась ти... І за це, і за інше – знаєш за що – Господня кара тобі... І не протестуй, а молись. Молись, Килино! Молись, щоб

Господь простив тобі твої гріхи. Молись і за Галю, щоб і її простив та дав сили тебе глядіти... Кайся перед Господом нашим всемилостивим, проси здоров`я для хворого онука...

Коли родичка йшла додому, в сінях Галя, проводжаючи її, сказала: „Спасибі вам...” Чула ж бо з іншої кімнати, що гостя говорила свекрусі.

Було за що дякувати. З тих пір Якилину наче хто підмінив, ніколи більше не репетувала, не скаржилась на невістку дочці, яка раз на тиждень провідувала матір і, замість того, щоб допомогти Галі, знаходила зачіпку насваритись, покричати гучним, владним голосом, яким володіла колись її мати. Якось Якилина навіть заступилась за невістку:

Не нарікай на неї... Вона мене добре глядить.

А що, вона, може, наробилась на фермі чи в полі? –огризнулась дочка. Бо вважала, що лише в ланці та на фермі жінки важко працюють. А те, що брат її, чоловік Галін Микола на тракторі в полі від світанку до смерканку, тож Галі треба і худобу порати, і їсти наварити на сім`ю та для Якилини –окремо... А скільки прання (особливо з-під недужої)! Гонориста дочка Якилини Манька це вважати роботою і не збиралася. І, як завжди, говорила, що заманеться, не задумуючись, що когось ображає. Вдома так само верховодила над своїм чоловіком Степаном.

Люди дивувались, чому Степан, хазяйновитий, з золотими руками чоловік терпить цю крикливу жінку. За красу аби – то не має вона її. Дебела, сутула, з маленькими хитрими і злими водночас очицями, тонкі губи скидали єхидну усмішку лише коли розкривались когось вилаяти.

Господня кара... Господи!..

Якилина не опиралася спогадам – все одно не відпустять вони її. Особливо коли сама залишається у хаті. А коли не сама?

Взимку та вночі. І весна, і літо, і осінь повні тієї роботи для селянина. Син Микола – в полі, невістка з онучком Миколкою або на огороді, або в дворі чи у хліві...

Забіжить невістка до хати, поклопочеться біля хворої,

Дата добавления: 2015-10-16