Нагодує її, поговорить, про сільські новини розповість. Хоч сама

Галя давно з двору ні ногою. Сусідка тітка Катерина всі сільські новини знає, Галі розкаже, а Галя - свекрусі. До вечері всі зберуться в домі. Микола прийде з поля, Миколка з вулиці від ровесників чи від якоїсь роботи в дворі. Поки маленьким був, не залучали ні до якої роботи. Та і коли підріс, не завантажували, але хлопець сам знаходив роботу. Хотілось йому мамі допомогти, бачив, як вона надривається. Ледь рученята зміцніли, почав гній з-під худоби викидати на тачку і возити за садок на гноярню. І вже не дозволяв втручатись мамі. Галі і гарно на душі, і лячно: аби не завадила робота його і без того кепському здоров`ю.

Майже весь час була коло сина або неподалік, коли він брався до роботи. А як ще грався з хлопчиками - однолітками в піску, щохвилини виглядала з-за плоту. Занедужав Миколка. На чорну хворобу. З п`яти років. З того дня, як ледь не втопився.

Купалась старша дітвора, а меншенькі бавилися коло ставка –

Камінчики у воду кидали, цікаво було спостерігати, як вони булькали... Ще була в дітей інша забавка, але нею можна було гратись, коли ніхто поблизу не купався. Пускати «бабки» по плесу любили і малі, і старші хлопці: кидати камінчики понад водою – аби вони, летючи, черкали кілька разів поверхню ставка. Змагались, хто майстерніше кине, чий камінчик зробить більше дотиків-пострибків.

П`ятирічний Миколка сидів на краєчку бетонної плити,

Бовтався ноженятами в теплій воді, ждав, а може, татко прийде купатись...

Вчора проїжджав комбайном мимо ставка – на інше поле переганяли зернозбиральну техніку, – зупинився на кілька хвилин, сам скупався, бо був, як негр, смішно біліли зуби на темному від пороху обличчі, і його взяв з собою на глибину, вчив плавати. Жаль, не довго, спішив татко до комбайна.

Не дочекався того дня Миколка татка, так ніколи і не навчився плавати...

Хуліганистий, удвічі старший за Миколку, Борка штовхнув

Малого – копнув ногою у спину – той шубовснув у воду...

Впала дитина при самому березі, де і води було б йому по пояс… Одразу ж підхопив його старший хлопець, якому малий звалився прямо під ноги, коли той вже виходив з води. Миколка сьорбнув-таки води, на березі вона хлинула йому з ротика. Але найстрашніше було попереду. Переляк дитини викликав чорну хворобу, яка і згубила його. То попускала, то знову наступала – так до двадцятирічного віку. І де тільки не лікували Миколку! Але ні лікарі, ні знахарки не допомагали, аби зовсім одужав хлопець.

В армію його не взяли, а він так мріяв служити. Військовим училищем марив…

Якилина любила онука. Один він у неї. Невістка чомусь більше не вагітніла. А дочка безплідною була. Якби здоровим ріс Миколка, може, й забулись би гріхи... Хіба Якилина не молить Господа, щоб одній їй відбувати кару, щоб помилував безневинне дитя, онука єдиного, онука любого, захистив від страждань.

Дата добавления: 2015-10-16