Заставні операції банків із цінними паперами

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов’язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. Заставодавець, виконуючи свої зобов’язання перед заставодержателем, зберігає право власності на цінні папери. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.

Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90 і більше відсотків від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10 %. У випадку використання для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою.

Банки під заставу цінних паперів можуть одержати кредит як від інших банків, так і від Центрального банку, який виступає відносно банків у ролі кредитора останньої інстанції.

Центральні банки надають банкам під заставу цінних паперів кредит, що дістав назву ломбардного^[12], для підтримання ліквідності банків. Банки можуть одержати ломбардний кредит під фіксовану процентну ставку, звернувшись з кредитною заявкою безпосередньо до центрального банку, так званий прямий ломбардний кредит. Крім того, вони можуть одержати ломбардний кредит, беручи участь у кредитних тендерах (торгах), що проводяться центральними банками, наприклад, Європейським центральним банком, Національним банком України.

В Україні банки дістали можливість одержати прямий ломбардний кредит у Національному банку з кінця 1995 р., що пов’язано із започаткуванням у цьому році емісії облігацій внутрішньої державної позики. З розвитком ринку державних цінних паперів банки дістали також можливість самостійно надавати та отримувати від інших банків кредити під заставу облігацій внутрішньої державної позики.

Починаючи з 2001 р.^[13] Національний банк запровадив новий механізм надання банкам кредитів під забезпечення (заставу) цінними паперами. Банки можуть використовувати цінні папери як предмет застави при одержанні кредиту овернайт ^[14], що надається Національним банком на один день через постійно діючу лінію рефінансування за оголошеною процентною ставкою, тендерного кредиту, що надається банкам, які беруть участь у кредитних тендерах, що систематично проводяться Національним банком, а також стабілізаційного кредиту, що може надаватися банкам на підтримку заходів щодо їх фінансового оздоровлення.

Банки під забезпечення кредиту можуть запропонувати Націо­нальному банку різні види цінних паперів за умови дотримання певних вимог НБУ:

- державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);

- державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку, за умови, що є письмова згода установника управління на заставу облігацій під забезпечення кредиту;

- депозитні сертифікати НБУ;

- цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України;

- векселі суб'єктів господарювання (резидентів України), що враховані банком за дисконтною ставкою не нижчою, ніж облікова ставка НБУ. В окремих випадках Національний банк може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів за умови, що вексель нерезидента авальований іноземним банком з рейтингом, не нижчим, ніж "інвестиційний клас", перекладений на українську мову і засвідчений нотаріально в установленому законодавством порядку. Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення кредиту рефінансування є наявність у банків достовірного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов’язаних за векселем осіб, правильність складання та оформлення векселів, платоспроможність векселедавця та індосантів, а також дотримання деяких інших умов щодо строку урахування векселів банком та строків платежу за векселями тощо;

- іпотечні облігації (лише звичайні), облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України, та облігації місцевих позик за умови, що вони:

-випущені або переведені у бездокументарну форму;

-вільно обертаються на фондовому ринку;

-обліковуються на балансі банку не менше, ніж один місяць.

-векселі банків, авальовані іншим банком.

Національний банк щокварталу оголошує перелік цінних паперів, які він приймає під забезпечення кредиту, установлює певні обмеження щодо строку погашення цінних паперів, під заставу яких надає кредит. Так, державні облігації України, у тому числі і державні облігації, що перебувають у довірчій власності банку, іпотечні облігації, облігації підприємств, облігації місцевих позик, а також векселі банків приймаються Національним банком під забезпечення кредиту за умови, що строк погашення цінних паперів настає не раніше ніж через 10 днів після погашення кредиту, депозитні сертифікати НБУ - за умови, що строк їх погашення настає пізніше, ніж строк погашення кредиту, а векселі суб’єктів господарювання — за умови, що вони мають визначений строк платежу, який настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту і не перевищує 365 днів з дати складання векселя.

Під забезпечення кредиту Національний банк приймає цінні папери за умови, що вони перебувають у власності банку-по­зичальника і не обтяжені будь-якими іншими зобов’язаннями. Цінні папери у бездокументарній формі приймаються як забезпечення кредиту за умови, що їх розміщення та обіг обслуговуються відповідними суб’єктами депозитарної діяльності в Україні. Наприклад, розміщення та обіг облігацій внутрішньої державної позики обслуговується депозитарієм НБУ. На період користування кредитом цінні папери блокуються на окремих рахунках суб’єктами депозитарної діяльності. Цінні папери у документарній формі приймаються як забезпечення кредиту за умови, що на період користування кредитом вони передаються на зберігання в Національний банк.

Національний банк установлює розмір співідношення кредиту і наданого забезпечення. Наприклад, під забезпечення державними облігаціми України і депозитними сертифікатами НБУ кредит надається у розмірі до 100% від балансової вартості цінних паперів з урахуванням процентів за кредит; під забезпечення цінними паперами Державної іпотечної установи і облігаціями підприємств, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України, - у розмірі 95% від балансової вартості цінних паперів, але не вищої від їх номінальної вартості з урахуванням процентів за кредит; під забезпечення цінними паперами Державної іпотечної установи – у розмірі 85% від їх балансової вартості, але не вищої від номінальної вартості цих цінних паперів з урахуванням процентів за кредит; під забезпечення векселями суб'єктів господарювання та векселями банків, авальованими іншим банком, - у розмірі 80% від балансової вартості врахованих векселів; під забезпечення іпотечними облігаціями, облігаціями підприємств та місцевих позик – у розмірі до 70% від їх балансової вартості, але не вищої від номінальної вартості цих цінних паперів з урахуванням процентів за кредит.

Якщо банк не погашає кредиту в строки, що передбачені кредитним договором, НБУ має право реалізувати предмет застави і задовольнити свої вимоги за рахунок доходу від продажу цінних паперів.

Новим видом операцій із цінними паперами для українських банків є операції РЕПО.

Операція РЕПО (REPO, RP-repurchase agreement) — це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов’язання викупити зазначені цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторона, що є покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Процентний дохід, який можна отримати від інвестування коштів в угоду РЕПО, визначається за формулою:

Процентний дохід= Сума коштів, інвестованих для здійснення угоди РЕПО х Ставка РЕПО х (Термін операції: 365).

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими.

Що стосується переміщення і зберігання цінних паперів, то, як показує світова практика функціонування ринку РЕПО, можуть застосовуватися різні способи. Перший спосіб полягає у тому, що цінні папери, куплені у першій частині операції РЕПО, справді перераховуються (переказуються) покупцеві цінних паперів. У цьому випадку покупець цінних паперів у першій частині РЕПО мінімізує свій кредитний ризик. Другий спосіб передбачає переказування (переміщення) цінних паперів на користь третьої сторони, що визначило назву цієї операції — «тристороннє» РЕПО. Третя сторона згідно з договором має певні зобов’язання перед безпосередніми учасниками угоди. Останній, третій, спосіб здійснення операцій РЕПО вирізняється тим, що цінні папери залишаються у сторони, яка є продавцем цінних паперів у першій частині цієї операції, тобто продавець є зберігачем цінних паперів для покупця. Цей спосіб РЕПО традиційно називають «довірчим РЕПО». Він характеризується мінімальними витратами на переміщення цінних паперів, а також найвищим рівнем кредитного ризику для покупця цінних паперів.

Починаючи з 1997 р. Національний банк України проводить з банками на позабіржовому ринку операції з державними облігаціями України на умовах угоди РЕПО. При проведенні цих операцій НБУ укладає з банком договір про продаж-купівлю цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотної операції у визначений термін за ціною, обумовленою заздалегідь. Операції РЕПО можуть здійснюватися лише з тими державними облігаціями, термін погашення яких не припадає на строк проведення операції РЕПО. Строк операції РЕПО згідно з нормативно-правовими актами НБУ не може перевищувати 30 календарних днів.

Операції РЕПО, у яких у першій частині проведення операції Національний банк є покупцем облігацій, а в другій частині — продавцем, дістали назву прямого РЕПО. Ці операції мають кредитний характер. У ролі позичальника виступають банки, а в ролі кредитора — Національний банк.

Банки можуть продавати НБУ державні облігації на умовах угоди прямого РЕПО або через безпосередню домовленість із Національним банком, або беручи участь у тендерах, що проводяться Національним банком. Банки, які бажають взяти участьу тендері, подають до Національного банку заявки, у яких ука-
зують свої пропозиції щодо продажу (купівлі) облігацій:

·ціна продажу (купівлі) облігацій;

·строк проведення операції РЕПО;

·обсяг операції РЕПО;

·кількість та код облігацій, що пропонуються.

Національний банк, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки, які є найбільш прийнятними для нього за обсягами операцій та за ціновими параметрами, тобто ті заявки, у яких пропонується найбільший процентний дохід для нього як для кредитора.

Національний банк купує у банків облігації за їх справедливою вартістю, але якщо вона не перевищує номінальної вартості облігацій. Ціна зворотного продажу Національним банком державних облігацій України залежить від ціни, що визначена в першій частині операції РЕПО та строку цієї операції, а також від дохідності за державними облігаціями України, облікової ставки Національного банку, процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку, середньозваженої процентної ставки за кредитами рефінансування, які діяли у відповідному періоді. Різниця між ціною зворотного продажу облігацій і ціною первісної їх купівлі становить процентний дохід Національного банку.

Операції РЕПО, у яких у першій частині проведення операції Національний банк є продавцем державних облігацій зі свого портфеля, а покупцями — банки, дістали назву зворотного РЕПО. Ці операції мають депозитний характер. У ролі вкладників виступають банки. Національний банк проводить операції зворотного РЕПО тільки за допомогою безпосередньої домовленості з банками.

Операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО проводяться не тільки між банками і Національним банком, а й між бан­ками.

Операції щодо обліку державних облігацій України за угодами РЕПО здійснюються у депозитарії Національного банку. Банк-продавець подає депо-розпорядження, на підставі якого депозитарій здійснює блокування облігацій на окремому рахунку. Виписка з цього рахунку видається банку-продавцеві облігацій, а повідомлення про блокування — банку-покупцеві. Після надходження повідомлення покупець переказує кошти на рахунок продавця облігацій. Коли здійснюється зворотний викуп облігацій, до депозитарію НБУ надсилається повідомлення про переказування коштів за викуплені облігації, після чого у депозитарії здійснюються операції з розблокування облігацій.

Дата добавления: 2015-10-16