Особливості розвитку господарства на українських землях у складі Литовської та Польської держави

Економічний розвиток України в другій половині XIV-XVI ст. ст. характеризується повною відсутністю власної держави. Українські землі перебувають у складі сусідніх держав - Литви та Польщі, а з 1569 р. були окуповані Річчю Посполитою (Польщею). Земельна власність зосереджувалася в основному в руках короля, магнатів, шляхти, церков та монастирів. В середині XVI ст. почало формуватися козацьке вільне землеволодіння.

У першій половині XVII ст. в Польщі на королівські маєтності припадало майже 10 відсотків всіх маєтків. Королівські землі орендувалися шляхтою та магнатами на дуже вигідних умовах, тому орендарі розпоряджалися орендованими землями, як своїми власними. В цей час (XVII ст.) нараховувалося понад 250 маєтків польських магнатів: Острозьких, Вишневецьких, Чорторийських, Корецьких та інших. У Вишневецького, наприклад, було 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, в яких проживало майже 230 тис. кріпосних селян.

Дуже поширеним було шляхетське землеволодіння, яке нараховувало майже 1000 шляхетських маєтків. Постійно зростало і поповнювалося церковно-монастирське землеволодіння.

Певний час зберігалася селянська земельна власність, але поступово відбувається процес обезземелення селян та їх покріпачення.

Уже Перший Литовський статут (1529) вводить низку обмежень для селян. Без дозволу панів їм заборонялося продавати, купувати, давати у заставу належні їм земельні наділи. Трохи пізніше, у 1566 р., новим Литовським статутом за селянами визнавалася лише власність на рухоме майно, розпоряджатися належною їм землею вони могли лише в межах поміщицького маєтка.

У 1557 р. польський король і Великий Князь Литовський Сигізмунд II Август проводить аграрну реформу, основні положення якої були сформульовані в документі, що мав назву „Устава на волоки” (рис. 4.5). Згідно з цим документом, землі (дворові і селянські) ділилися на „волоки”.

Рис. 4.5 Зміст документу „Устава на волоки”

Селянське господарство отримувало „волоку землі”. Як правило, це були найгірші землі, віддалені від населеного пункту. Селянські земельні наділи оголошувалися спадковими, але купівля-продаж їх заборонялася. Для „тяглових” (тих, що працювали на землі) селян була запроваджена панщина, спочатку два дні на тиждень.

Цим документом були створені дуже сприятливі умови для розвитку фільваркових господарств. Фільварки - це багатогалузеві товарні господарства західноєвропейського типу, які належали великим землевласникам або орендарям. Крім землеробства, тут розвивалися ще й різні промисли.

Остаточно закріпачили селян „Артикули” польського короля Генріха Валуа (1573) і Третій Литовський Статут (1588).

У першій половині XVII ст. у Галичині, на Волині та на Поділлі для більшості селян була введена щоденна панщина.

Отже, період з ХV по XVI ст. в економіці України характеризується зародженням та розвитком комерційно-феодальних господарських відносин. Українські землі колонізувалися польськими, литовськими, угорськими, молдавськими феодалами. З кінця XV ст. в Україні почалося юридичне оформлення кріпосного права та запровадження фільваркової системи господарювання.

Дата добавления: 2015-10-16