Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Оповідка четверта. Дон Феліче навчає брата Пучча, якою покутою можна

Читайте также:
  1. ГЛАВА ДВАДЦАТЬ ЧЕТВЕРТАЯ
  2. ГЛАВА ДВАДЦАТЬ ЧЕТВЕРТАЯ
  3. ГЛАВА ТРИДЦАТЬ ЧЕТВЕРТАЯ
  4. ГЛАВА ЧЕТВЕРТАЯ
  5. ГЛАВА ЧЕТВЕРТАЯ
  6. ГЛАВА ЧЕТВЕРТАЯ
  7. ГЛАВА ЧЕТВЕРТАЯ

Дон Феліче навчає брата Пучча, якою покутою можна

приподобитись Богові; тимчасом як брат Пуччо покуту

справляє, дон Феліче його жінку вгонобляє

Як докінчила Філомена оповідку свою і замовкла, а Діоней любими словами похвалив пані ткачеву за бистрий розум, а оповідачку за прикінцеву молитву, королева подивилась, осміхаючись, на Панфіла, і промовила:

- Тепер ти, Панфіле, потіш нас якоюсь веселою історійкою.

Панфіл сказав, що з дорогою душею, і почав не гаючись:

- Багато єсть таких людей, що, самі хотівши до раю попасти, інших туди нетямки посилають; таке сталося і одній нашій сусідці, не так-то й давно, а яким чином, зараз почуєте. [186]

Жив собі, кажуть люди, коло Сан-Бранкаціо один добрий чоловік, досить багатий, на ім'я Пуччо ді Ріньєрі; заходившися під старість спасати свою душу, він став терціарієм закону святого Франціска і нарікся братом Пуччом. Ставши на путь святенництва і не маючи іншої родини, як жінка та служниця, не вкидався він у жодне рукомесло, одно тільки знав - до церкви вчащати. Благуватий і недоумкуватий, він увесь час харамаркав отченаш, ходив на казання, вистоював службу, співав на криласі, постував і мертвив плоть свою; подейкували навіть, що пристав був до секти бичівників.

Жінка його, на ймення монна Ізабетта, молода ще (мала двадцять вісім чи, може, тридцять років), свіжа і гарна, мов рум'яне круглобоке яблучко, мусила через мужеву побожність, або й через його старечу неспроможність, довших постів дотримувати, ніж була її воля: коли їй хотілося спати або й пожартувати з чоловіком, він провадив їй житіє Ісуса Хрис-та, проповіді брата Анастасія, плач Марії Магдалини тощо.

В той час повернувся саме з Парижа один чернець із тамтешнього монастиря, на ім'я дон Феліче, молодий, гарний із себе, високомудрий і глибоковчений чоловік. Брат Пуччо одразу ж вельми з ним заприязнився, а що молодий чернець умів якнайліпше розв'язувати всі його сумніви і, принатурю-ючись до нього, прикидався святим та божим, наш святенник почав водити його до себе - то на обід, бувало, запросить, то на вечерю, як коли випаде. Монна Ізабетта, щоб догодити чоловікові, так само ставилась приязно до молодого ченця і залюбки пришановувала його, чим могла.

Ставши своїм у господі брата Пучча, дон Феліче, бачивши, яка свіженька і пухкенька в нього жінка, здогадався, чого їй найбільше бракувало, і надумав полегшити працю гостинному господареві, перебравши її на себе. Вряди-годи скоса на господиню позираючи, добився того, лукавий, що і її до нього охота розібрала. Сеє помітивши, чернець швидко знайшов нагоду їй своє бажання з'ясувати і, хоч вона була готова те діло до щирця довести, се було не так-то легко вчинити, бо жінка затялася, що нікуди з ним із дому не піде, а вдома теж не було як, бо брат Пуччо ніколи з міста не виїжджав, що непомалу молодого ченця засмучувало.

От думав він та й надумався нарешті, як йому можна буде сходитись безпечне з монною Ізабеттою в її ж домі, чоловікової підозри не збуджуючи. Одного разу, як прийшов До нього брат Пуччо, він сказав йому:

- Не раз уже помічав я, брате Пуччо, що ти одного прагнеш - присвятитися, тільки ж ідеш ти до свого, здається [187] мені, дуже довгим шляхом, а є ж і другий шлях, коротший, що добре знає папа і його найвище прелатство. Самі вони таким робом ходять, та іншим одкривати його не хочуть: бояться, бач, щоб не занепав од того стан духовний, бо тоді миряни перестали б його милостинею чи іншим яким способом підпомагати. Та вже як ти мені такий приятель, як ти мене так поважаєш, то я навчу тебе, коли ти тільки хочеш піти на сю спасенну путь і нікому в світі про неї не скажеш.

Брат Пуччо, якому дуже хотілося спастися, почав упрохувати ченця, щоб той навчив його. Він клявся і божився, що нікому того без його дозволу не скаже, і прирік, що, як тільки матиме досить сили, щоб на ту путь ступити, то так і зробить.

- Ну, коли вже ти мені таке прирікаєш, - сказав чернець, - то я тебе навчу. Ти повинен знати (так напучують нас отці церкви), що хто хоче доступитися блаженства, мусить одбути покуту, про яку я зараз тобі скажу, тільки добре затям, що і як. Я не хочу сказати, що після сієї покути ти зовсім перестанеш бути грішником, але річ у тім, що всі давні гріхи, скоєні тобою до покути, очистяться і простяться тобі, а нові, що ти послі вчиниш, не заважать тобі на погубу, а змиються святою водою, як незначні пагрішки. Передовсім, приступаючи до покути, ти мусиш висповідатися щиро з усіх переступів своїх, потім треба постувати сорок день і стільки ж од утіх тілесних, не то з ким іншим, а і з своєю жінкою, здержуватись. Крім того, треба знайти в себе в домі таку кімнату, звідки вночі видно небо, піти туди по вечірній молитві, і щоб там був широкий стіл, такий заввишки, щоб, притулившись до нього крижами, а ногами стоячи долі, злягти на нього, розпростерши руки на подобу розіп'ятого, - як хочеш, можна чіплятись руками за кілочки абощо. Отак, дивлячись на небо, треба стояти нерушиме до самої ранньої служби. Щоб ти був письменний, я дав би тобі прочитати про сей случай певні молитви, та як ти чоловік темний, то досить тобі буде відмовити триста отченашів і стільки ж бо-городиць на честь Святої Трійці, дивитись при тому на небо, тримаючи безнастанно в пам'яті Господа, Сотворителя неба й землі, та муки Христові, бо ж на його подобу ти розіп'явся. Як же задзвонять до утрені, можеш, коли хочеш, іти лягати спати, не роздягаючись, уранці ж треба піти до церкви, вистояти три обідні і проказати ще по п'ятдесят разів отченаша й богородицю, потім зроби якесь діло, коли маєш що, пообідай і йди знов до церкви на вечірню відправу, там прокажи іще деякі молитви, що я тобі дам (а без них ніяк не можна), [188] а дома, після вечірньої молитви, знов те саме починати. Коли ти все отеє зробиш ревно й побожно, як і я колись, то сподіваюся, що, й не одбувши покути до кінця, ти сподобишся вічного раювання.

Брат Пуччо на те сказав:

- Се не таке вже важке й забарне діло, думаю, що воно мені буде під силу. Почну ж із неділі з Божою поміччю.

Прийшовши од ченця додому, він із його дозволу переказав усе те жінці. Та одразу второпала, навіщо чернець вигадав оте нерушиме стояння до ранньої служби, і сказала чоловікові, що дуже задоволена із сього і всякого іншого спасеного діла, а щоб Господь ласкавіше прийняв його покуту, вона ладна навіть постувати з ним, а на решту не обрікаєть-ся. Погодившись на те, брат Пуччо розпочав із неділі своє покутування, а хитрий чепчик, домовившись із господинею, приходив до неї нишком щовечора, захопивши з собою питимого і їдимого на вечерю, а тоді лягав із нею в постіль; як починали дзвонити до утрені, він уставав і тікав, а брат Пуччо повертався на ліжко.

Комірчина, де одбував свою покуту брат Пуччо, стояла постінь із жінчиною спальнею, а перегородка між ними була досить тоненька. Одного разу, як ченчик занадто вже буйно розжартувався з монною Ізабеттою, покутникові здалося, що все в хаті труситься; проказавши якраз сто-отченашів, він зробив перестанок і, не рухаючися з місця, обізвався до жінки - спитав, що вона там робить. Жартівниця, що сіла, може, саме верхи на свячену паличку, одгукнула:

- Кручуся, чоловіче, як можу. А він їй:

- Як то крутишся? До чого те крутіння?

Жінка засміялася (така вже в неї була весела вдача, а може, і було чого сміятися) і одказала:

- Не знаєш, до чого? Ти ж сам, було, сто раз говорив: «Кому удень не доїжно, тому вночі не доліжно».

Чоловік так і повірив, що жінка не спить тим, що голодна, та й перевертається на ліжку, і промовив простодушно:

- Казав же я тобі, жінко, щоб не пісникала, так де, не хотіла слухати; а тепер, бачиш, так крутишся, що вся хата ходором ходить!

Тоді жінка й каже:

- Не бійся, я своє діло знаю, аби ти своє знав. Пильнуй свого оброку, а я вже старатимусь, скільки моги моєї.

Брат Пуччо замовк і знову заходився отченашити, а жінка з ченчиком од тієї ночі стелилися в другій кімнаті та й веселились, [189] як хотіли, поки той покутував гріхи; коли ченчик ішов додому, жінка знов лягала на ліжко, а незабаром туди ж повертався й покутник.

Коли отак брат Пуччо спасіння заробляв, а чернець тим часом його жінку угонобляв, вона каже, було, сміючися, до свого коханця:

- А славно ти се видумав: йому покута, а нам рай.

І так їй засмакували після постування з чоловіком ті чернечі трапези, що й по відбутті тої покути знайшла вона спосіб уже поза домом із любчиком утішатися і довго ще нишком із ним сходилася. От і вийшло (пам'ятаєте, що я на початку говорив?), що брат Пуччо, гадаючи попасти через тяжку покуту до раю, привів туди ченця, який показував йому найко-ротшу дорогу, і жінку свою, яка жила при ньому в великій нужді, поки милосердний чернець не ущедрив її благодаттю.

 

 


Дата добавления: 2015-08-03; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА | ОПОВІДКА П'ЯТА | ОПОВІДКА ШОСТА | ОПОВІДКА СЬОМА | ОПОВІДКА ВОСЬМА | ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА | ОПОВІДКА ДЕСЯТА | ДЕНЬ ТРЕТІЙ | ОПОВІДКА ПЕРША | ОПОВІДКА ДРУГА |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ОПОВІДКА ТРЕТЯ| ОПОВІДКА П'ЯТА

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)