Сільськогосподарське виробництво давніх слов’ян: землеробство.

Землеробство і тваринництво в господарській діяльності слов’ян відображено й у лінгвістичній термінології. Найґрунтовніші матеріали про господарську діяльність давніх слов’ян дає археологія в поєднанні з палеоботанічними дослідженнями. Нерідко обвуглені зерна злаків вдається розчистити в господарських ямах-коморах, або на долівці житлових будинків. Зерно здобувають шляхом промивання гумусного заповнення житлових і господарських споруд. Палеоботаніки навіть встановлюють ассортимент культурних рослин у складі обпаленої глиняної обмазки із розвалу стін будинків і кераміки. За даними досліджень, основними злаковими культурами у лісостеповій і південній частині лісової зони були просо, ячмінь, пшениця-двозернянка (полба). Вирощувалися й інші сорти пшениці, жито, овес, технічні культури: льон, конопля. З городніх культур можна назвати горох, ріпу, редьку, цибулю, часник. Звертає на себе увагу поступове кількісне зростання голозерних пшениць і жита. Встановлено, що набір зернових культур сусідніх із слов’янами етнічних групп нерідко відрізняється як у кількісному відношенні одних і тих же сортів, так і за асортиментом. Цікаво, що за цими показниками лісостепове слов’янське населення багатоетнічної черняхівської культури культивувало ті ж зернові культури (просо звичайне, плівчастий ячмінь, пшениця-двозернянка, жито, горох, льон), що й носії київської культури. Натомість черняхівське населення Лівобережного Подунав’я не вирощувало жита, гороху, льону, а у степових регіонах Північного Причорномор’я носії тієї ж черняхівської культури надавали перевагу голозерним пшеницям, бо- бовим культурам – гороху, виці, ервілії, чині. У цьому разі етнографічні відмінності, встановлені за характером ліпного посуду і жител, корелюються з певними відмінностями господарської діяльності в різних регіонах черняхівського ареалу, де переважало неслов’янське населення. Фракійське населення Українського Прикарпаття (липицька культура і культура карпатських курганів) вирощувало досить значну кількість чумизи та вівса

.

Населення Лісостепу і Полісся у І тис. н. е. використовувало під посіви за- плави та перші, переважно низькі надзаплавні тераси. Враховуючи наявні технічні засоби, слов’янське населення надавало перевагу легким для обробітку низинним ґрунтам перед більш родючими, але важкими для оранки мисовими чорноземами. Обробіток чорноземів на мисових плато помітно розширюється наприкінці І тис. н. е. Землеробство було орним, але екстенсивним. Ділянки експлуатувались до повного виснаження. Їхня родючість відновлювалася шляхом довготривалого або короткочасного перелогу залежно від потреб господарства. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII–Х ст. Це пояснюють поліпшенням кліматичних умов і збільшенням народонаселення. Невідривною складовою частиною обробітку ґрунтів, особливо в Поліссі, була підсіка – засіб розчищення нових земель під посіви. Це підтверджує порівняно значна частина посівів проса і ячменю – культур, що вимагають незасмічених ґрунтів і дають найкращі врожаї на спалених підсіках. У першій половині І тис. н. е. переважали ярі культури (просо, пшениця- двозернянка, плівчастий ячмінь). Це підтверджується наявністю відповідних бур’я- нів – їхніх супутників. У другій чверті І тис. н. е. слов’янське населення, що входило162 Частина третя. СЕРЕДНЬОВІЧНА ДОБА до складу черняхівської культури, певною мірою чергувало ярі та озимі культури. У ранньому середньовіччі, особливо у VIII–Х ст., ширше застосування сівозмін і скорочення строків перелогу приводить до двопілля. На поселеннях райковецької та роменської культур VIII–IX ст. н. е. збільшується асортимент сортів пшениці, з’являється насіння бур’янів, характерне для озимих культур. Однак двопілля не витісняє повністю перелогової системи та підсіки. Прогрес у землеробстві супроводжувався вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. Порівняльне їх вивчення за хронологічними періодами свідчить про відповідність технічних засобів певним системам землеробства. На рубежі нашої ери населення зарубинецької культури для розпушення землі корис- тувалось дерев’яним ралом. Носії черняхівської культури певною мірою користу- валися плужним ралом із залізним наральником та череслом. Населення зарубинецької культури збирало врожаї невеликими (10–24 см), асиметрично вигнутими залізними серпами із бічною п’яткою. Переважно такі ж серпи відомі на черняхівських і синхронних їм київських пам’ятках. Ранньосеред- ньовічні серпи більш досконалі. Вони довші й мали відігнуту пряму ручку. Відомі і залізні коси. В одному із поховань черняхівського могильника, в с. Чернелів- Руський знайдено п’ять серпів і чотири коси. У І–ІІ ст. на Середньому і Верхньому Дністрі з’являються поодинокі ротаційні жорна, хоч основним засобом для помелу зерна і розщеплення його на крупу ще були зернотерки, а для очищення від плівки – кам’яні ступи. Жорнові споруди на спеціально обладнаних майданчиках досить широко використовувалися населен- ням черняхівської культури, а в наступних V–VII ст. жорнові камені нерідко трапляються на слов’янських поселеннях празько-корчацької і пеньківської культур. Масове використання жорен припадає на VIII–X ст. Наприкінці тисячоліття вони повністю витісняють зернотерки

Дата добавления: 2015-07-24