Головний індекс

Від довгоголовості до круглоголовості. Зліва направо: черепи шимпанзе, неандертальця, європеоїда

Інші його назви — черепний показникабо черепний індекс. Головний індекс— це відношення ширини голови (попереч­ний діаметр, якщо дивитися на неї згори) до її довжини (повздовжній діаметр), виражене у відсотках. При значенні головного індексу до 74,9 людей називають довго­головими (доліхо­ке­фалами), при індексі від 75 до 79,9 їх нази­вають середньо­голо­вими (мезокефала­ми), а при індексі 80 і більше — круглого­ловими (брахікефалами). Головний індекс не треба плутати з “висотним індек­сом” (висота черепа) і “лицевим індексом” (відношення довжини обличчя до його ширини).

На думку сучасних антропологів, “ довгого­ло­вістьє пережитком глибокої древності, атавізмом ”[132]. “ Ослаблення рельєфу черепної коробки дозволило вільніше розвиватися голов­ному мозку, тож череп поступово збільшувався вшир. Крім того, прогресивний розвиток головного мозку приводив до осла­блення рельєфу черепа, череп ставав вищим, лоб піднімався крутіше, форма черепа ставала круглішою (більшість давніх людей, найближчих предків людини, мали видовжену форму черепа, для них була характерна доліхокефалія) ”[133].

Людиноподібні істоти — Гомо габілус, Гомо еректус, пітекантропи, неандертальці, синантропи та інші, в тому числі всі без винятку проміжні форми — були довгоголовими[134]. На сьогодні найдовші голови мають австралійські аборигени, ескімоси і кафри.

Об’єм людського мозку коливається в діапазоні від 1000 до 2000 куб. см. На індивідуальному рівні немає прямої залежності між розумовими здібностями і формою та об’ємом черепа. Відомо, що у багатьох видатних людей його об’єм був навіть нижчим за середній. Одна з причин цього кри­ється в тому, що людина використовує лише незначну частку можливостей свого мозку. Тому справа не в об’ємі мозку, а в ефективності його використання, в якості його організації.

Проте безперечним є й те, що збільшення об’єму мозку і брахікефалізація в еволюційному плані дають людині додаткові шанси у розкритті її творчого потенціалу.

А тепер можна повернутися до теми формування великих рас. Якщо ми говоримо, що раса вже сформувалась, то це значить, що вона в цілому пристосувалась до життя у своєму природному середовищі.

Негроїди

Схоже, що першими пристосувалися негроїди, оскільки життя в еква­торіальній зоні, без значних сезонних коливань темпе­ратури і за наявності практично весь рік рослинної їжі, було найком­фортнішим. Головну проб­лему створювало пекуче екваторі­аль­не сонце, проте протягом тисячоліть природного добору вона була вирішена: “ Характерні риси екваторіальних рас сфор­мува­лися в Аф­риці на південь від Сахари (негроїди) й Південно-Східної Азії (австралоїди) [135]. Деякі з них відрізняються адаптацією до жарко­го й вологого клімату та підвищеної сонячної інсоляції (ви­промінювання). Так, темний колір шкіри з великою кількістю пігменту (меланіну) оберігає організм від шкід­ливої дії ультра­фіоле­то­вого випромінювання, яке призво­дить до перегріву й опіків шкіри.

Негроїди

Схожу роль відіграє й густе во­лос­ся спіральної форми, яке утво­рює на голові щось подібне до су­цільної природної пористої «шап­ки»: воно не пропускає тепло, захи­щаючи шкіру й кровоносні судини від над­мірного нагрівання. Це стосується й та­ких особливостей будови об­лич­чя, як дуже широкий ніс із ве­ликими отворами й розвинута слизова частина губ, що забез­печують посилене виділення вологи, необхідне для охолод­ження організму в умовах спекот­ного клімату. Завдяки цим та іншим рисам негроїди Африки й аборигени Австралії мають змогу без будь-якої шкоди для здо­ров’я перебувати під палю­чим сонячним промінням протягом тривалого часу ” [136].

На думку деяких антропологів, суттєвим чинником формування негроїдної раси було також значне змішування африканських неоантропів з африканськими палеоантропами (неандертальцями, можливо — також з Гомо еректус та іншими архаїчними підвидами Гомо сапієнс)[137].

Антропологи знають, що домінантними здебільшого є ті ознаки, які є древнішими, оскільки за ними стоїть життєва енергія більшої кількості поколінь предків [138]. У зв’язку з цим головною причиною довгоголовості негроїдів вважають вплив домішок палеоантро­пів, які всі були довгоголовими.

Монголоїди

Менш комфортними, порівняно з екваторіальною зоною, були умови Південно-Східної Азії, в яких сформувалася жовта раса — монголоїди. Адаптація неоантропів на цих територіях проходила важче, вимагала більших зусиль і була три­валішою. В результаті локалізація азіатських неоант­ропів, яка завершилась виник­ненням жовтої раси, відбулась на вищому рівні розвитку і пізніше (порівняно з чорною расою).

Важливим чинником формування монголоїдної раси були змішування неоантропів з азіатськими палеоантропами, пере­ду­­сім — синант­ро­пами[139], а пізніше — і з європейськими кромань­йонцями. Як пише авторитетний фахівець з антропо­логії В. П. Алексєєв, “ простежу­єть­ся об’єктивна, основана на морфології лінія спадкоємності між синантро­пами, від­да­леними від сучас­нос­ті не менш як на три сотні тисячоліть, і сучасними монго­лої­дами ”[140]. Виявляється, що вже 300 тисяч років тому синантропи Південно-Східної Азії мали виразні монголоїдні риси.

Представниця раси монголоїдів

З погляду форми черепа в середо­вищі монголоїдів переважає середнього­ло­вість (мезокефальність), хоча присутня і значна частка довгоголових (чукчі, ескі­моси). До речі, інколи дослідників збиває з пантелику т. зв. “несправжня бра­хікефальність”. Такою є, наприклад, “брахіке­фаль­ність” тад­­жи­ків і узбеків, викликана особливостями догляду за немов­лятами. Виявляється, перші рік-півтора їх щодня тісно замоту­ють у пелюшки і тримають тривалий час в положенні на спині в особливій колисці (“гахвара”). В резуль­таті — сплющення голови і “брахікефальність”. Водночас відомо, що таджики й узбеки, які виросли в Росії (тобто доглядалися по-іншому), зберігають свою природну доліхокефальність.

Європеоїди

Європейські неоантро­пи — кроманьйонці— сформувалися як раса в холодній зоні, яка в допотопні часи охоплювала практично всю Європу. Це відбулося в районі 25 тис. до н. е. і на найвищому організа­ційно-куль­тур­ному рівні, ос­кіль­ки на рівнях двох попе­ред­ніх рас адаптація до суворого клімату була неможливою. Осо­б­ливос­тями європеоїдів ста­ли високий зріст, світлі очі, шкіра і волосся.

Європейці

З погляду генетики, євро­пе­оїдив цілому володіли і володіють рецесивними спад­ковими ознаками, тобто при змішуванні з представ­ни­ками двох інших — древніших — рас здебільшого перемагають негро­їдні і монголоїдні гени. Це дає антропологам підстави стверд­жувати, що кроманьйонці “ три­ва­лий час знаходились в ізоляції, що дозволило їм збіль­шити вла­сну популяцію й уникнути повно­го поглинання навколишнім сере­до­ви­щем неандертальців, які володіли доміну­ючою генною струк­­турою (якою володіє, скажімо, і на сьогодні негроїдне і мон­го­лоїдне населення Землі стосовно до європеоїдного) ” [141].

Європеоїди в основному є круглоголовими (брахі­ке­фа­лами), хоча в Західній Європі (особливо на півдні Франції та Італії, а також у Німеччині) є значна частка довгоголових, — це середземноморська і північноєвропейська (“нордична”) підра­си. Щодо останньої, то “ доліхокефальність-довгого­ло­вість пере­да­­лась їм від представників середзем­номорської підраси, яка має дуже велику домішку негроїдної раси ”[142]. “ Багато що говорить про те, що первісні негроїдні довгоголові раси переселилися з Африки; в Південній Європі вони витво­рили расу малорослу, довгоголову і смугляву, а на півночі — біляву ”[143].

Додамо, що контакти європеоїдів і негроїдів на тери­торіях Європи зафіксовані ще з допотопних часів. Наприклад, відомо, що у період з 18 по 15 тис. до н. е., коли відбулося тимчасове потепління і розквітла Оріньяко-Солютрейська археологічна культура, в Західній Європі проживали негроїдні племена — т. зв. “гримальдійська раса”, яку вважають близькою до меланезійців і папуасів[144].

Ще інтенсивнішими були міжра­сові змішування в часи рабовласницьких Єгипту, Карфа­гена, Римської імперії, французької колоніальної експансії тощо.

Особливого розмаху змішування в Західній Європі досягли протягом останнього століття. Ілюстрацією цього факту є нинішні футбольні збірні Нідерландів і Франції, які на три чверті представлені мулатами.

Дата добавления: 2015-11-26