Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Щасливі ті, що увірували

Читайте также:
  1. НАЙЩАСЛИВІША МАМА НА СВІТІ

- Прошу отця..., помирає Оля, - витираючи білосніжною хустинкою сльози, які мимоволі котилися по щоках, перемагаючи судоми, що стискали горло, тремтячим голосом мовила мама -Даруйте, що в таку пізню пору, та ще й в негоду, потурбувала вас. Оля просить, щоб ви ще приїхали до неї. Хоче висповідатися, прийняти Найсвятіші Тайни і Єлеопомазання. Вона... Вона...

- Прошу, не переживайте так. Все-все - в Божих руках. Моліться і просіть Господа. Він добрий і милосердний.

-Я вірю, що Матінка Божа змилується над нею... Моїй донечці всього двадцять п'ять років. Вона ще не виділа життя. Всі роки -у навчанні... Тепер лише жити, і от...

...Уже дев'ятий раз їхав священик до немічної в Долину, щоб відмовити молитву "Над недужими і терплячими". А скільки було відправлено Богослужінь -душпастир і не пам'ятав, бо правив постійно і молився з людьми за здоров'я Ольги.

По Сповіді і вділенні Святого Причастя та Єлеопомазання священик три рази дав напитися слабій посвяченої води від Чудодійної Матері Божої Зарваницької та Люрдської, за кожним разом з усіма присутніми, а також чоловіком, мамою, бабцею, відмовляючи молитви "Богородице Діво", "Під Твою милість", "Згадай, Всемилостивая Діво Маріє".

Щоб хоч трохи розвіяти розпач, який панував у цьому домі (бо в різних місцях, - хто в коридорі, хто біля вікна - плакали всі), священик звернувся до слабої.

- Ти чому, Олечко, така нечемна? Я ж тобі казав, щоб ти мене зустрічала разом з чоловіком у святому храмі, а не на ліжку. Наступного разу ми так зробимо. Правда?

Ольга старалася посміхнутися пересохлими, блідими, аж посинілими устами до чоловіка, який у задумі мовчки стояв коло ліжка Його підборіддя дрібно тремтіло. За сім років навчання у медичному інституті він бачив не одну смерть, але тепер смерть забирала найдорожчу людину, подругу життя, жінку-медика.

Замість медового місяця і радощів молодого подружнього життя невідома хвороба звалила Олю у ліжко. Більше всього подружню пару турбувало те, що медицина була безсилою. Ніхто конкретно не міг встановити діагноз, а попередній - розсіяний склероз.

Що дивувало священика? Спокій і завжди усміхнені уста хворої, а особливо очі, в яких за увесь час відвідин жодного разу не бачив ні сліз, ні відчаю. Хоч всі ми знаємо, що маємо померти, але смерть такої ще юної людини навіть священик переносить з великим душевним болем.

Ні, вона не помре. У неї така велика віра в Господа Бога і Пречисту Діву Марію. Кожного разу, коли її відвідував священик, вона так ревно молилася на вервичці до Матері Божої. На кріслі, коло ліжка, лежали молитвенник, дев'ятниця до св. Апостола Юди-Тадея та книжечка "Наслідування Христа". Над її головою -хрест з Розп'яттям і образочок Чудодійної Гошівської Матері Божої, яка вдень і вночі освітлювалася лампадкою. То була надія на її спасіння.

З тривогою у серці дивився священик на крапельницю, яку під'єднали до руки слабої. Гемоглобін упав був до критичного рівня, ноги не діяли цілком, усе тіло, а особливо руки, були ніби залиті свинцем.

-Отож, Олечко, домовилися?. Наступна зустріч і сповідь-у храмі, разом з чоловіком і мамою. Я вірю, що твої щирі молитви і Свята Літургія, разом з молитвами вірних, Господь Бог і Пречиста Діва Марія вислухають.

- Бог би говорив вашими устами, отченьку, - крізь сльози уже в коридорі мовила бабця.

- Не плачте, мої дорогенькі. Моліться, і Бог вислухає ваші молитви.

...Минуло майже два місяці.

-Отче! Оля з чоловіком і я, також вуйцьо Олі приїхали до вас, щоб дотримати слова. Ми хочемо відбути Великодню Сповідь.

І знову котилися сльози з очей матері, рясні і щирі сльози, яким в резиденції священика вона дала волю. Вони капали з усміхнених і радісних очей мами. То були сльози вдячності, великої віри і надії.

- Боже, який Ти добрий і милосердний до тих, що надіються на Тебе. Дякую Тобі, Царице Неба і Землі, за Твої ласки і благодаті, - дивлячись на образ, замість відповіді промовив священик.

І в очах пароха заблищали сльози вдячності. -Де Оля? В машині?

- Під церквою, чекає на вас.

Своїми ногами Оля увійшла у святий храм, вклякнула коло дверей і навколішки пішла до статуї Матері Божої, щоб подякувати за вислухані молитви.

І лише тепер священик зауважив, як з очей щасливої оздоровленої молодої жінки котилися, як срібні горошини, сльози радості.

Всі, хто приїхав з Олею, відбули Великодню Сповідь і прийняли Тіло і Кров Господа Ісуса Христа, чим ще більше скріпили тіло і душу у вірі до Пресвятої Трійці і Пречистої Діви Марії.

- Щасливих вам свят, - на прощання мовила Оля. - От ми і дотрималися слова. Моліться за мене, отче.

- А ти, дитино, - за мене.

На прохання Ольги священик уділив їй і всім присутнім своє благословення.

"Щасливі ті, що не бачили, а увірували", - промовив про себе священик.

ХРАМ ПАМ'ЯТІ

- Мартусю, донечко, щось я нині прислабла. Помий мені плечі, бо як умру, щоб ти мала менше клопоту.

- Знову ви, мамо, за своє, - проворкотіла Марта, але послухалася і пішла до ванни.

-Ой, мамо!.. Ато що таке?! Що то було з вами?-з рук доньки випала губка, вона намиленими руками взялася за голову і так, одерев'янівши, зі страхом дивилася на мамине тіло.

Вздовж усього хребта - від лопаток аж до пояса -простягалися чотири пурпурово-сині шрами. Ліву і праву лопатки пересікали поперечні шрами зі слідами шитих ран. На місці ягідниць синіли дві великі впадини.

- Мамо! Хто то вас і за що?

- За Україну, дитино.. Московські кати і наші запроданці-яничари.

-І ви знаєте хто?

- Знаю, дитино, але най Бог їм простить, бо я на цім світі пекло пережила, але на зло ворогам і зрадникам живу і досі. Господь зберіг мене.

-Скажіть, мамо, хто?..

-Сам начальник Болехівського НКВС. За інших, дитино, не скажу, най Бог заплатить. Хоч їх і знаю. Не хочу, щоб тінь падала на їх дітей. Досить крови і ненависти. Діти не винні. Я скоро помру. Поховай мене у Болехові, де і твій тато. Я хочу коло нього спочити.

...Ховаючись від матері, Марта випила другу заспокійливу таблетку і все просила маму, щоб розповіла про своє життя, про тата, братів Миколу, якому було тоді 13 років та Ігоря, котрому виповнилося 10 років, коли загинув їх тато.

Анна дивилася на доньку, яка час від часу здригалася усім тілом, намагаючись приховати неслухняні сльози, які одна за одною, як срібні горошини, котились по лиці і тяжко падали на долівку.

-А ти, Мартусю, не муч себе, дай сльозам волю, легше на серці буде. І щоб ти знала правду про свого тата, про мене і про те Боже чудо, завдяки якому ти залишилася живою, я дещо тобі розкажу.

Тато твій вступив в УПА за часів німецької окупації, брав участь в бою з німцями на горі Лопаті. Мав кличку "Сосна". Бо дійсно був, як сосна: стрункий, високий... Ще вищий від твого брата Миколи. Мав коло двох метрів. По розгромі, якого зазнали німці в Карпатах, та ще й роззброєння мадярського батальйону в горах за Мізунем, мені з татом треба було переховуватися в гірських селах. А коли прийшли "визволителі", ми мусіли цілком покинути обійстя у селі Церківні. У нашій хаті була школа.

У грудні 1946 року з допомогою запроданців мене затримали московські кати, і те все, що ти виділа на моєму тілі, то їх робота, свідоцтво та історія московського "братолюбія". Найжорстокішими нелюдськими тортурами намагалися кати дізнатися, де тато, але коли зрозуміли, що все марно, що я нікого не викажу, взяв мене на допит начальник Болехівського НКВС.

Анна тяжко зітхнула і закрила очі, перед якими одна за одною пропливали ті найстрашніші події її життя лютневого дня і ночі 1947 року. Тоді їй довелося пережити такі муки, яких здатні завдати лише слуги диявола.

Коли вона вже не подавала жодних ознак життя, кат наказав вивезти її на смітник, щоб наступного дня кинути у криницю або який-небудь яр. Не знав кат, що його жертва, яко живий свідок, доживе до вісімдесяти років, до 21 вересня 1994 року, бо нею опікувалася Гошівська Матір Божа, образок якої подарувала їй мама у вигляді медальйончика у час весілля з Йосипом. Врятував її тоді чоловік тети Марії, який знайшов Анну, в чім мати на світ народила, на лютневому снігу, без будь-яких ознак життя. Безстрашний лікар Форович, ризикуючи усім, цілий місяць рятував її.

Друзі-партизани переправили Анну у Тлумацький район, де вона перебувала у різних селах до червня 1947 року. Повер­нувшись з Тлумаччини, з допомогою повстанців і чоловіка, переховувалася по гірських селах Слободі, Липі, Лужках та інших.

19 березня 1948 року Господь Бог обдарував радістю Анну та Йосипа. У них народилася вимріяна і довгоочікувана донечка, ім'я якій - Марта - дав священик-повстанець, котрий невдовзі загинув під час Святої Літургії у повстанському таборі коло села Липа.

На саме свято Покрови Пречистої Діви Марії і смерті полковника Євгена Коновальця Сосна зайшов у село Церківна, щоб причепити на читальні синьо-жовтий прапор. Коли вже прапор лопотів на вітрі, кати уздріли героя. По високому зросту в місячну ніч пізнали, що то станичний Сосна-Йосип, за яким так довго полювали, їм дуже хотілося взяти його живим. Оточений з різних сторін, станичний знав, що то його остання ніч, тому облив документи спиртом і підпалив. Коли полум'я вже пригасло, Сосна піднявся на цілий ріст і могутнім голосом крикнув: "Жінко моя, діти мої, прощавайте. Прощай, Україно! За вас віддаю життя!" І луна вибуху гранати понеслася над селом, вдарилася в гори і понесла звістку на рівнини, що ще один герой-повстанець віддав своє життя за волю України.

...Ще три роки по проголошенні України Бог тримав на цім світі Анну, яка вечорами розповідала Марті про ті буремні тяжкі дні боротьби за волю України, їй так хотілося, щоб люди знали, як з крові, мук і руїн повстала Україна.

Марта відкрила мамі таємницю, що в честь тата-героя вирішила збудувати церкву і посвятити її в день смерті батька.

...Щаслива Анна почула радісний звук дзвонів, які сповіщали про приїзд до Дрогобича Владики Юліана Вороновського, душпастирів і мирян з різних областей України.

Марта виконала просьбу мами: мученицю Анну поховано на цвинтарі міста Болехова, де спочивають останки її чоловіка Йосипа-Сосни, який боровся, щоб була вільною і Греко-Католицька Церква, і Україна.


Дата добавления: 2015-10-30; просмотров: 132 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ПЕРЕДМОВА до VI-го видання | МАНДРІВКА У СВІТ ЛЮДСЬКИХ ДУШ | МІЙ ДОБРИЙ АНГЕЛ-ХОРОНИТЕЛЬ | І НАВІТЬ ВОРОГИ ПОВАЖАЛИ ЙОГО | ПЛАКАЛО НЕБО НАДІ МНОЮ | НАЙСТРАШНІШИЙ БІЛЬ | ЇЖ, ПИЙ, ДУШЕ, І ВЕСЕЛИСЯ... | ЗАПІЗНІЛЕ ПРОЗРІННЯ | МОЇ ЛІКАРІ - ГОСПОДЬ БОГ І ПРЕЧИСТА ДІВА МАРІЯ | СИЛА ВІРИ І МОЛИТВИ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
СПОВІДЬ ПЕРЕД АНГЕЛЯТКОМ| ГОЛОС МАТІНКИ БОЖОЇ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)