Визначення сфери правового впливу суміжних прав на аудіовізуальні твори.

Проблема визначення сфери правової охорони аудіовізуальних творів зумовлює існування численної кількості моментів, що ускладнюють вироблення якісних механізмів правового регулювання правовідносин, що виникають при проведенні такого виду діяльності. На нашу думку, потребує уваги питання з’ясування змісту зазначеного твору. Таку спробу робить законодавець у Законі України “Про авторське право і суміжні права”, зазначаючи, що “аудіовізуальний твір – твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана, (кіноекрана, телевізійного екрана тощо) на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими”[8,ст.1].

Розглядуваний твір називається аудіовізуальним. Цей термін “заснований на одночасному сприйняті слухом і зором”[38,с.88]. Отже, у процесі створення аудіовізуального твору, зосереджені, принаймні, сфери діяльності, що спрямовані на формування, з одного боку, слухового прийняття та, з іншого – зорового та об’єднання їх для спільної мети. Мета проведення такої діяльності досягається результативним моментом їх завершення, тобто її реалізацією. Цей стан зумовлює сприйняття зображення, яке створює, як зазначено в законодавчому визначені аудіовізуального твору, відчуття руху, із супроводжуючим звучанням або без нього, який можна бачити, за наявністю супроводжуючого звучання – чути. Сприйняття – складний процес прийому переробки інформації, що забезпечує “відображення об’єктивної реальності й орієнтування у навколишньому світі”[38,с.249]. Отже, процес створення аудіовізуального твору зводиться до пошуку об’єктивної форми зосередження результату певної діяльності, сформованої завдяки поєднанню в ній множинності самостійних результатів діяльності та відображення в ній кінцевого продукту для сприйняття, для представлення.

Як було вже зазначено, яскравим представником аудіовізуальних творів є кінематографічні твори, а тому всі твори, виражені засобами аналогічними кінематографії, будуть мати тотожні ознаки.

У Законі України “Про кінематографію” зазначається, що “фільм – це аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та які є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно – відеофільми, тощо”[87,ст.114]. Також кінофільм виділяють як “твір мистецтва, що має комплексний або синтетичний характер, ділимий в тому розумінні, що елементи фільму створені кожним із його співавторів, можуть бути точно встановлені”[105,с.45].З наведених визначень випливає, що аудіовізуальний твір, створений на основі поєднання певних результатів творчої діяльності.

Аудіовізуальні твори відносяться до сфери охорони авторського права. На нашу думку, така постановка питання є незавершеною. Дані твори складаються з результатів творчої діяльності – постановника, оператора і т.д. І в законодавстві зазначається, що перераховані особи є авторами аудіовізуального твору, із передбаченням можливості існування інших умов у договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або в договорі з продюсером, які можуть визначити підстави передачі майнових прав організації, що здійснює виробництво конкретного аудіовізуального твору чи продюсеру. “Саме велика, організуюча і творча сила підприємства, яке скромно йменує себе кіностудією, створює складний синтетичний твір, що охоплює різні види мистецтв”[106,с.100]. В такому випадку автори результатів творчої діяльності, які зробили внесок у створення аудіовізуального твору, не мають права на заперечення проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення й виконання, передач в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також субтитрування й дублювання його тексту. Але з такого переліку є виключення, що стосується заперечення права на публічне сповіщення музичних творів, включених до аудіовізуальних творів.

В Законі Російської Федерації теж визначається авторське право на фільм за самим авторами, як зазначено: “чиєю працею він створений”[107]. Це безперечно є важливим моментом у регулюванні правовідносин в аудіовізуальній сфері у порівнянні із минулим законодавством, яке вважало “носіями авторських прав підприємства, що здійснювало зйомки кіно- чи телефільму або телевізійної передачі”[108,с.3]. Такими підприємствами були, наприклад кіностудії. “Однак авторське право кіностудії і право авторства творчих працівників не одне і теж. Авторське право кіностудії не включає в себе право авторства”[109,с.30]. Але даний факт не означає, що такі підприємства позбавлені права. Вони можуть мати інше право, не авторське, а суміжне з ним. І норма закону, що визначає авторами аудіовізуального твору авторів окремих результатів творчої діяльності, що формують даний твір, значно ускладнює процес визначення суб’єкта права на здійснення правомочностей по відношенню до аудіовізуального твору в цілому.

Вказівка на прогресивний момент у визнанні авторського права на фільм за авторами окремих компонентів, що його утворюють, зумовлена намаганням надати належну охорону авторам самостійних результатів творчої діяльності, які своїм внеском беруть участь у створенні аудіовізуального твору. Такий підхід і створює різні проблеми в забезпеченні правової охорони прав суб’єктами створення окремих результатів творчої діяльності, що формують аудіовізуальний твір і є обов’язковими його елементами. Обов’язковість цих елементів означає, що виключення їх із складу аудіовізуального твору призводить до заперечення його існування взагалі. М.В. Гордон стверджує, що “ні режисер – автор режисерського сценарію, ні кінорежисер, ні артисти не володіють правом авторства на кінофільм, у створенні якого вони беруть участь”[14,с.199]. Точку зору М.В Гордона поділяє І.А. Грингольц, який вважає, “що ні сценарист, ні композитор, ні режисер, ні актори, ні оператор не можуть володіти авторськими правами на весь фільм у цілому, оскільки кінокартина не зводиться до механічної сукупності окремих її складових частин”[29,с.10]. Перепоною для зазначеної мети, на нашу думку, є не зовсім точне визначення сфери правової охорони аудіовізуального твору, як твору, що заснований та є похідним від інших результатів творчої діяльності.

Адже визначається існування відокремлених результатів творчої діяльності, що охороняються авторським правом в аудіовізуальному творі. Підтвердженням цього є положення законодавства, яке говорить, що “автори, твори яких увійшли, як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором) зберігають авторське право кожен на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером не передбачене інше”[8,ст.17].

Отже, для аудіовізуального твору характерна ознака похідності, що притаманна для суміжних прав і абсолютно відповідає правовій природі зазначеного твору. Аудіовізуальний твір створюється при використанні та поєднанні окремих результатів творчої діяльності. Наприклад, автори сценаріїв, музичних творів, режисери-постановники, художники-постановники, оператори мають право на визначення правової долі результату своєї роботи і кожен із результатів такої діяльності окремо охороняється авторським правом.

Створення аудіовізуального твору, безумовно, творчий процес. У процесі підготовчого, знімального і монтажно-тоніровочного періодів реалізується цілісний образ представленого матеріалу. Коротко опишемо цей процес. “Спочатку драматург пише сценарій, в якому втілює літературні образи, що служать основою для подальшої творчості усіх решти учасників цього процесу. Драматургічний образ фільму пластично втілюється художником і оператором. Актор постає перед глядачем в образі персонажу картини, вступаючи у тісний емоційно-психологічний контакт з аудиторією. Композитор, створюючи музику до фільму, до телепередачі намагається синтезувати її із зображенням”[110,с.29].

На відміну від більшості інших видів мистецтв, наприклад, літератури, поезії, живопису, музики, де протягом століть панував творець – одинак, кінофільм не може бути створений зусиллями однієї людини. В цьому процесі бере участь великий колектив творчих і технічних робітників. Підраховано, що “у створенні кінофільму задіяні представники близько 246 професій”[111,с.28]. Наведені фактичні дані говорять про наявність у процесі створення аудіовізуального твору багатьох результатів діяльності людини і саме творчого характеру. Кінцевий результат застосування різних видів діяльності – створення нового явища – аудіовізуального твору.

В кінофільмах різних жанрів і стилів на перше місце може вийти творчість того чи іншого учасника, а отже, і вклад у загальний процес одержання нового – певного результату творчої діяльності суб’єкта авторського права. Залежно від цього, на нашу думку, визначається критерій оцінки тієї чи іншої роботи по створенню аудіовізуального твору. Але у будь-якому випадку – це відокремлена творча праця результату, що охороняється авторським правом. Наприклад, яскраво виражені кінофільми чи телепередачі своєю режисурою або операторською роботою та особливою акторською майстерністю акторів, говорячи про якість створення саме цієї ділянки творчої діяльності, і ні в якому випадку не можна визначати авторське право на кінофільм чи телепередачу, скажімо, за режисером. Режисер є суб’єктом авторського права на режисуру аудіовізуального твору. Превалюючий характер його результату творчої діяльності впливає на визначення вартості його вкладу у спільний результат творчої діяльності по створенню аудіовізуального твору.

Поряд із таким творчим вкладом існують інші результати діяльності теж творчого характеру, без яких створення, наприклад, кінофільму, неможливе. Це, наприклад, операторська робота, сценарій, музичний твір, гра акторів і т.д. Хоча в теорії кіномистецтва “фільми, де з найбільшою яскравістю проявляється своєрідне бачення світу “незаурядним”, наприклад, талановитим режисером називають, авторськими”[110,с.29]. Для права важливо розмежувати самостійні явища, що утворюють єдине ціле для вироблення чіткої їх регламентації та правової охорони. Синтез окремих творчих результатів у єдине ціле – творчий результат по створенню аудіовізуальних творів.

Третьою ознакою, що характерна для суміжних прав, є об’єктивна форма (нагадаємо перші дві – це їх похідний та творчий характер). Для аудіовізуального твору необхідна форма представлення, поєднання різних результатів творчої діяльності у новий результат. Такою формою визначається об’єднання окремих творів у єдиний системно-організований процес соціальної інформації, тобто програмність мовлення й створення можливості трансляції, а саме передачі звукозображувального образу аудіовізуального твору, що тільки після проведення зазначеної діяльності набуде певної форми, характерної для його змісту.

Проведений аналіз вказує на присутність та яскраве вираження ознак, характерних для суміжних прав і аудіовізуальним творам. Такий висновок дозволяє вважати, що аудіовізуальний твір є результатом творчої діяльності поєднаних між собою окремих творів та видів діяльності, за допомогою яких виникає новий продукт, який вимагає вироблення дещо інших критеріїв правової охорони, порівняно з охороною результатів діяльності, що його утворюють. Таким чином, аудіовізуальний твір підпадає під охорону суміжних прав і правова регламентація його повинна здійснюватись саме цим правом.

На основі проведеного дослідження правової природи аудіовізуального твору та використовуючи зроблені висновки при аналізі поняття відеограми і сфери застосування даного визначення, пропонується наступне визначення аудіовізуального твору: аудіовізуальний твір – твір, що складається з набору пов’язаних між собою творчим задумом зображень, записаних на відеограмі у вигляді серії послідовних кадрів чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою будь-якого виду екрана, на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими

Аналогові сигнали розуміються як подібні сигнали один до одного. Дискретні сигнали означають роздільні сигнали, тобто ті, що складаються з окремих частин.

Дата добавления: 2015-07-10