Актуальність теми дисертаційного дослідження.

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку інтелектуальна праця набуває дедалі більшого поширення і розповсюджує свій вплив на різні сфери людської діяльності. Від рівня інтелектуального потенціалу суспільства, рівня його культурного розвитку залежить успіх вирішення багатьох економічних проблем, що мають місце в Україні. Конституція України у статті 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Інтелектуальна діяльність є одним з найвагоміших факторів розвитку економіки. Необхідність вироблення ефективних засобів правової охорони суспільних відносин у сфері створення, використання результатів інтелектуальної діяльності, зумовлена часом. Особливе місце у даній сфері належить вивченню та аналізу суміжних прав як складової частини в системі цивільно-правового регулювання інтелектуальної власності в Україні. Виникнення суміжних прав породжує неоднозначне ставлення до них як правової категорії. В законодавстві термін “суміжні права” вперше з’явився у загальносоюзному нормативному акті – Основах цивільного законодавства СРСР, прийнятому 31 травня 1991 р.

В зазначеному нормативно-правовому акті суміжні права регулювались нормами, які містились у розділі “Авторське право”. До цього моменту суміжні права взагалі не охоронялись.

Основи цивільного законодавства СРСР 1991 року повинні були набрати чинності 1 січня 1992 року. Однак, до цього моменту Союзу вже не існувало, а тому слід вважати, що суміжні права практично так і не стали охоронятись законодавством колишнього Союзу.

Питання, що стосувались необхідності правового регулювання прав виконавців, наприклад, досліджувались і у працях вчених радянської доби [1,с.5–6]. При цьому більшість фахівців висловлювались за введення охорони результатів творчості виконавців. Однак думки щодо можливих форм охорони розділились. На думку першої групи вчених “твори виконавського мистецтва є об’єктами авторського права”[2,1)с.80,2)с.237]. Так, Н.А.Райгородський підкреслював, що “виконання твору буде новим твором, що суттєво відрізняється від використаного” [3,с.69]. Створювач виконання отримує на нього авторські права, хоча і обмежені за обсягом у порівнянні з правами інших авторів. Але ці права носять саме авторський характер і повинні охоронятись у межах авторського права. З точки зору групи інших вчених [3],[17] результати творчої праці виконавців заслуговують визнання та охорони, яка повинна забезпечуватись на підставі спеціальної конструкції суміжних прав. Ця точка зору була врахована українським законодавством з урахуванням досвіду охорони подібних відносин на міжнародному рівні Переважно дослідженню та аналізу виконання були присвячені дискусії у цивільно-правовій науці порівняно з іншими об’єктами суміжних прав.

Суміжні права в Україні вперше одержали охорону із введенням в дію Закону України “Про авторське право і суміжні права” у 1994 році, що діє у новій редакції від 11 липня 2001 року, який поряд з правами виконавців охороняє права виробників фонограм, виробників відеограм та організацій мовлення, що зумовлено розумінням того факту, що цивілізація на сучасному етапі суспільного розвитку знаходиться на шляху технізації та індустріалізації, що сприяє інтелектуальному розвитку суспільства в цілому. Інтелектуальна праця потребує охорони. Вивчення питань впливу суміжних прав на результати діяльності, що створюються за допомогою технічних засобів, характер здійснення такої діяльності потребує комплексного аналізу та вироблення теоретичних підходів, придатних для практичного застосування.

Період існування суміжних прав у національному законодавстві України незначний, що само по собі говорить про початок вивчення, по суті, нового явища у цивільному праві.

Дослідження суміжних прав потребує комплексного підходу, критичного осмислення питань правової охорони результатів творчої діяльності різними інститутами права інтелектуальної власності у взаємодії правової науки з іншими галузями діяльності, на які право поширює свій вплив. Немає науки ізольованої, вузько національної у розумінні масштабу використання знань, але вона є національною за суб’єктами їх створення. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об’єктів права інтелектуальної власності неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних науково-технічних проектах, обмін досягненнями науково-технічного прогресу. Гарантування прав кожній окремій особі на створені нею результати є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародній торгівлі, тощо.

Нормативно-правова база України з питань регулювання суміжних прав потребує ґрунтовного аналізу, значного розвитку і вдосконалення, особливо у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Цивільного кодексу України (не набув чинності), нової редакції Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Незважаючи на її наявність, нормативне закріплення ще не свідчить про надання належної охорони результатам діяльності, що охороняються суміжними правами. Прикладом цього є впровадження сучасних технічних досягнень, що безумовно позитивно повинно відобразитись на розвитку суспільства, в цілому, але законодавство не завжди в змозі вчасно передбачити ці зміни.

На жаль, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу породжує і негативні моменти, що призводять до неправомірного використання результатів чужої діяльності. Правова природа взаємодії процесу діяльності у даній сфері потребує детального осмислення, вироблення чітких засобів правової охорони, а це справа часу. Не завжди право вчасно реагує на зміни сьогодення. Цьому заважає відсутність чіткої регламентації інституту суміжних прав, сфери їх правового впливу, співвідношення з іншими інститутами права інтелектуальної власності, питання доцільності їх існування взагалі. Це лише деякий аспект, який вказує на відсутність єдності з питань, що стосуються природи суміжних прав та ознак, які характеризують змістовну сторону самого поняття.

Можливо, перешкодою може бути те, що вивчення проблеми обмежується аналізом юридичних норм стосовно охорони результатів творчої діяльності, які входять в сферу правового впливу суміжних прав. Не завжди приділяється достатньо уваги співвідношенню теоретичних підходів правової науки з теоретичними підходами інших галузей діяльності до предмету дослідження яких безпосередньо віднесено вивчення змісту результатів творчої діяльності як не правових категорій. Використання вказаних підходів є перспективним для висвітлення особливостей суміжних прав у системі права інтелектуальної власності, а також для характеристики результатів діяльності, що охороняється суміжними правами, перелік яких може не вичерпуватись лише нормативно закріпленими.

Дата добавления: 2015-07-10